На думку М. Ш. Магомет-Емінова, індивідуальна психологічна терапія повинна будуватися з урахуванням стадіальності ПТСР, характеру домінуючого відношення до травматичного досвіду (вторгнення або уникнення), особливостей психологічної травми і психологічних механізмів подолання тощо.
У зв’язку з тим, що сама ситуація психотерапії активує тенденцію уникання, як і синдром ПТСР, то вцілілий, як правило, побоюється психологічної допомоги, і у нього формується додаткова мотивація уникання, пов’язана з самою психотерапією. Тому в ході роботи ставляться наступні особливі завдання:
1) спеціальна претерапевтична робота по формуванню мотивації запиту;
2) ослаблення інтенсивності захисної мотивації уникнення;
3) формування терапевтичної мотивації, заснованої на потребі подолання проблем;
4) активація мотиваційних новоутворень зростання, реалізація своїх потенціалів, перетворює психотерапію в ситуацію розвитку особистості та формування нової самоідентичності, а не тільки лікування психологічної травми.
Психотерапевтична ситуація стає життєвою ситуацією, в ході якої не просто відбуваються афективне відреагування, інсайти та опрацювання опорів, а починає здійснюватися трансформація особистості людини.
У зв’язку з амбівалентністю мотивації запиту вцілілого допомога повинна бути своєчасною, тобто наданої саме в той момент, коли прагнення до пошуку допомоги починає превалювати над униканням допомоги з-за вказаною загрози активації травматичних спогадів. Тому при психологічній реабілітації вцілілого великого значення набувають короткострокові методи психотерапії.
Одним із сучасних методів короткострокової терапії, що використовується під час роботи з особами, які мають ПТСР, був розроблений М. Ш. Магомед-Еміновим. Цей метод складається з двох частин:
1) консультаційне інтерв’ю;
2) короткострокова психотерапія.
Консультаційне інтерв'ю використовується для:
1) встановлення початкового контакту з уцілілим;
2) попередньої психодіагностики;
3) формування мотивації запиту;
4) прийняття рішення уцілілим пройти психологічну реабілітацію за допомогою психолога;
5) досягнення початкового відреагування.
Консультаційне інтерв’ю може проводитися в звичайній обстановці життєвої ситуації вцілілого. Так як консультативне інтерв’ю з уцілілим найчастіше проводиться за ініціативою психолога, співслужбовців, друзів, родичів або самого врятованого під тиском погіршення стану, то метод побудований з урахуванням домінування зовнішньої мотивації допомоги як початкової умови.
Консультаційне інтерв’ю включає в себе:
1) екзистенціальну інтервенцію – залучення психолога в життєву ситуацію вцілілого як зустріч з людською долею;
2) спонтанне саморозкриття (або вільний дискурс) – розповідь вцілілого про свою актуальну життєву ситуацію без активного втручання психолога;
3) екстенсивне прояснення (екстенсифікація) – тематичне оформлення вільного дискурсу уцілілого без інтенсифікації травматичного досвіду;
4) структуроване інтерв’ю – це, власне, друга частина консультативного інтерв’ю, де після саморозкриття вцілілого психолог сам проявляє активність з метою конкретизувати основні теми, виявлені в першій частині, і отримати інформацію про історію життєвого шляху людини;
5) психодіагностика – проводяться спеціальні методики, такі, як Місісіпська шкала, шкала травматичного досвіду тощо;
6) висновок – підводиться підсумок першої зустрічі і призначається наступна зустріч.
Консультаційне інтерв’ю може складатися з декількох зустрічей, в ході яких не тільки формується терапевтична мотивація, проводиться психологічне обстеження вцілілого, але і здійснюється початкова психологічна реабілітація.
Після прийняття уцілілим рішення пройти психологічну реабілітацію починається власне короткострокова психотерапія, що складається з 12-15 сеансів, тривалість кожного з яких становить 50 хвилин, а частота – не менше 2-3 сеансів на тиждень. Основний процес, який повинен бути актуалізований в ході психотерапії ПТСР – трансформація травматичної „самоідентичності жертви” в нетравматичну „самоідентичність вцілілого”, в ході якої вцілілий (або особа, що втратила когось із близьких, друзів, товаришів) констатує виживання (або життя) як досягнення і самоцінність для продовження „бути” і для продовження „жити”. Процес терапії повинен йти також в модусі темпоральної трансформації: від центрації на минулому до залучення в теперішнє і до розкриття перспектив майбутнього.
Основна методологічна позиція психотерапевта – градуальна інтенсифікація травматичного досвіду і забезпечення умов трансформації особистості актуалізованих горизонтів досвіду, в ході якої відбувається не тільки опрацювання негативного досвіду, а й формування нового позитивного досвіду (у тому числі формування позитивного ставлення до травматичного досвіду).
