Система норм міжнародного публічного права як елемент загальної міжнародної нормативної системи має цілком самостійне значення і, володіючи деякими спільними рисами, властивими іншим нормативним системам (регулювання тих або інших міжнародних відносин з метою досягнення спільного результату), у той же час має істотні відмінності. У загальному плані ці відмінності полягають у:
- об'єктивно існуючій цілісності внутрішньо взаємозалежних елементів міжнародно-правової системи;
- стрункості структури всієї системи;
- складі конкретних елементів системи;
- особливій юридичній природі виникнення норм системи;
- особливому юридичному характері впливу на суб'єктів відносин (механізмі правового регулювання).
Внаслідок цих відмінностей та інших особливостей міжнародне публічне право являє собою особливу правову систему договірних і звичайних юридичних норм, що регулюють правовідносини держав та інших суб'єктів міжнародного права з метою забезпечення миру і співробітництва.
Особливості міжнародного публічного права:
- склад правових норм особливий - договірні і звичайні;
- склад суб'єктів правовідносин особливий - насамперед, держави;
- цілі великі - звільнити прийдешні покоління від бідувань війни і знову укріпити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості.
Як правовій системі міжнародному публічному праву властиві деякі загальні ознаки національних систем права. Це виражається в тому, що:
- вона має державно-вольовий характер;
- вона являє собою систему юридичних норм, що регулюють певні суспільні відносини;
- дотримання норм міжнародного публічного права забезпечується спеціально розробленими заходами і навіть, у певних випадках, державним примусом.
Міжнародне публічне право відрізняється від національного права:
- за суб'єктами права;
- за предметом правового регулювання;
- за способом утворення;
- за способом реалізації.
Сформулюйте поняття та принципи міжнародного екологічного права. Охарактеризуйте діяльність міжнародних організацій в екологічній сфері.
Міжнародне екологічне право – галузь міжнародного права, що складається з норм та інститутів, які регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права у сфері їх відносин з навколишнім природним середовищем щодо запобігання й усунення шкоди з різних джерел, що завдається національним системам навколишнього середовища окремих держав і системам навколишнього середовища за межами дії юрисдикції держав.
Об’єкти міжнародного екологічного права — це міждержавні та інші міжнародні відносини, пов’язані з природокористуванням, охороною навколишнього середовища, збереженням унікальних творінь природи, штучним відтворенням сприятливого стану природного середовища, захистом від несприятливого впливу стихії, тобто увесь комплекс відносин у сфері взаємодії міжнародної спільноти з навколишнім природним середовищем.
Принципи міжнародного екологічного права: спеціальні (галузеві) принципи міжнародного права навколишнього середовища найбільш повно зафіксовані у Стокгольмській декларації з навколишнього середовища (26 принципів) і Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку (27 принципів). Вони також відображені у Всесвітній хартії природи та інших актах міжнародного права навколишнього середовища.
До цих принципів, зокрема, належать:
- суверенне право держав розробляти свої природні ресурси і їх відповідальність у рамках національної юрисдикції не заподіювати шкоди навколишньому середовищу інших держав;
- міжнародного співробітництва держав у сфері охорони довкілля на основі рівноправ'я;
- попередження забруднення морів та заподіяння шкоди навколишньому середовищу;
- право людини на сприятливі умови життя в навколишньому середовищі, її відповідальності за охорону і поліпшення навколишнього середовища на благо теперішнього і майбутніх поколінь;
- суверенітет держав над власними природними ресурсами та їх раціональне використання;
- стабільний розвиток, що передбачає екологізацію економічного і соціального розвитку;
- екологічна безпека держав на засадах взаємного співробітництва;
- перестороги в екологічній діяльності;
- екологічне співробітництво держав на засадах рівноправності;
- скоординований підхід до планування й управління в галузі охорони навколишнього середовища;
- ефективна і динамічна роль міжнародних організацій у галузі охорони і поліпшення навколишнього середовища;
- наукова обґрунтованість екологічних заходів;
- контроль за додержанням узгоджених між державами екологічних вимог;
- доступ громадськості до екологічної інформації й розв'язання екологічних проблем;
- поширення екологічної інформації та відповідних знань серед населення;
- відшкодування шкоди, завданої довкіллю, зокрема на засадах “забруднювач платить”;
- мирне врегулювання екологічних спорів між суб'єктами міжнародного права навколишнього середовища;
- міжнародна відповідальність за екологічні правопорушення.
