Технологія інфузійних розчинів.

ІНФУЗІЙНІ РОЗЧИНИ.

 

До ін'єкційних лікарських форм відносяться стерильні інфузійні розчини, з термолабільними речовинами, суспензії для ін’єкцій.

 

Вимоги до ін'єкційних лікарських форм.

До ін'єкційних форм ДФУ, висуває наступні вимоги:

відсутність механічних домішок,

стерильність,

стабільність,

апірогенність,

до окремих розчинів - ізотонічність, що вказується у відповідних нормативних документах чи рецептах.

Ін'єкційні розчини можуть бути ізогідричними та ізоіонічними згідно з вимогами власних статей.

 

Для реалізації зазначених вимог необхідне дотримання особливих умов виготовлення ін'єкційних лікарських форм. Вони передбачають: вимоги до приміщення, виробничого устаткування, персоналу, лікарських і допоміжних речовин, розчинників, закупорювальних матеріалів, організації і проведення технологічних процесів (розчинення, стабілізація, фільтрування, стерилізація, упаковка, маркірування).

 

Найважливішою складовою технологічного процесу всіх ін'єкційних лікарських форм є організація роботи в асептичних умовах і стерилізація.

 

. ПЛАЗМОЗАМІННІ (ФІЗІОЛОГІЧНІ) РОЗЧИНИ

 

Характеристика і класифікація плазмозамінних розчинів.

 

При втраті крові, порушенні водно-електролітного балансу і кислотно-лужної рівноваги в організму виникає необхідність введення в кров'яне русло значних об'ємів кровозамінних рідин. Найпростіший з них - ізотонічний розчин натрію хлориду, введення якого чинить сприятливу гемодинамічну дію. Однак цей розчин не може підтримувати постійним іонний склад плазми, а в деяких випадках необхідне введення складніших розчинів, до складу яких входить ряд солей, наявних у плазмі крові.

 

Плазмозамінні розчини (раніше називалися фізіологічними, чи кро-возамінними рідинами) — це розчини, які за складом розчинених речовин здатні підтримувати життєдіяльність клітин і органів і не викликають істотних зрушень фізіологічної рівноваги в організмі.

 

На цій підставі неправильно називати «фізіологічним» ізотонічний розчин натрію хлориду, введення великих доз якого призводить до зміни співвідношення між мінеральними солями плазми, викликає хворобливий стан у вигляді «сольової лихоманки», а іноді - «сольову глікозурію».

 

В даний час прийнята класифікація, що поділяє плазмозамінні розчини па наступні групи:

 

1. Регулятори водно-сольової і кислотно-лужної рівноваги (розчини Рінгера, Рінгера-Локка, лактасоль, ацесоль, дисоль, трисоль, хлосоль, квартасоль та ін.); сольові розчини, осмодіуретики. Вони здійснюють корекцію складу крові при зневодненні.

 

2. Гемодинамічні (протишокові) кровозамінники (поліглюкін, реополіглюкін, желатиноль, декстран). Призначені для лікування шоку різного походження і відновлення порушень гемодинаміки, у тому числі мікроциркуляції, при використанні апаратів штучного кровообігу для розведення крові під час операцій.

 

3. Дезінтоксикаційні кровозамінники (гемодез, полідез). Сприяють виведенню токсинів при інтоксикаціях різної етіології.

 

4. Препарати для парентерального живлення (гідролізин, амінопептид, поліамін). Служать для забезпечення енергетичних ресурсів організму, доставки поживних речовин до органів і тканин.

 

5. Кровозамінники з функцією переносу кисню. Призначені для відновлення дихальної функції крові.

 

6. Кровозамінники комплексної дії. Мають широкий діапазон дії, можуть включати кілька груп плазмозамінних розчинів.

 

Вимоги, що висуваються до плазмозамінних розчинів.

 

Залежно від призначення розрізняють і вимоги до окремих груп інфузійних розчинів, але загальне для них те, що вони повинні цілком виводитися з організму, не порушуючи функцій органів, мати постійні фізико-хімічні властивості, бути нетоксичиими, апірогенними. стерильними, стабільними при тривалому зберіганні.

 

Одна з основних вимог до інфузійних розчинів, що вводяться у значних кількостях при крововтратах, - це дотримання фізіологічної відповідності між складом рідини організму й ін'єкційного рідиною.

 

Така відповідність досягається за умови, якщо рідина, що вводиться в організм, буде мати:

відповідність осмотичного тиску розчину, що вводиться, осмотичному тиску рідин організму (ізотонія);

визначену концентрацію, склад і співвідношення іонів (ізоіонія);

визначене рН розчину (ізогідрія);

визначену в'язкість.

 

Таким чином, плазмозамінними розчинами називають такі розчини, що за своїм осмотичним тиском, іонним складом і значенням рН близькі до плазми, їх називають іноді урівноваженими чи еквіліброваними розчинами, а також за назвою установи чи прізвища автора, що запропонував розчин.

Ізотонія розглянута в темі ізотонічні розчини.

Ізоіонія. Плазмозамінні розчини повинні містити у своєму складі іони життєво важливих речовин в тому співвідношенні, у якому вони знаходяться в плазмі крові (Na, K, Са, Mg та ін.).

 

Іони кальцію забезпечують загальну стимулюючу дію, іони калію збуджують блукаючий нерв і тим самим - серцевий м'яз, пригнічуючи роботу серця. Іони магнію викликають перистальтику кишечнику, що особливо важливо при порожнинних операціях. Плазмозамінні розчини повинні містити комплекс іонів натрію, калію, кальцію, магнію, причому в тих же співвідношеннях, у яких вони знаходяться в кров'яній плазмі. У даний час розроблено методи виготовлення плазмозамінних розчинів, збагачених мікроелементами, оскільки в крові міститься більше 40 елементів, що виконують важливу фізіологічну роль.

 

Ізогідрія. Ізогідричними називають такі розчини, у яких рН відповідає рН плазми крові чи інших рідин організму, у які вводять цей розчин.

 

Концентрація водневих іонів у різних рідинах організму різна, наприклад, кров'яна сироватка маг слаболужну реакцію, рН знаходиться в межах від 7,34 до 7,36, а спинномозкова рідина-від 7,71 до 7,85. При напруженій м'язовій роботі рН у тканинній рідині знижується до 6,6. Як уже вказувалося вище, для стабільності ізотонічних розчинів концентрація водневих іонів грає істотне значення у ролі як консерванта, так і стабілізатора розчинів. ДФ рекомендує для цього при виготовленні стерильних розчинів, особливо в заводському виробництві, додавати різні стабілізатори.

 

У тих випадках, коли фізіологічні розчини використовуються у великих кількостях, з'являється необхідність готувати їх ізогідричними, інакше буде порушуватися концентрація водневих іонів крові. Як відомо, у процесі життєдіяльності клітин і органів утворюються кислі продукти обміну, що нейтралізуються за рахунок буферних систем крові, таких як карбонатний, фосфатний та інші. От чому в інфузійні розчини почали вводити аналогічні регулятори рН середовища. В результаті розчини стають урівноваженими (еквіліброваними).

 

Для підтримки визначеного рН (рівного значенню рН плазми крові) застосовують;

1. Карбонатну систему

2. Фосфатну систему

3. Білкові системи амфолітів

В 'язкість. Звичайні плазмозамінні розчини мають істотний недолік: їх дія короткочасна, і приблизно через дві години ці розчини виводяться із судин. В результаті кількість рідини в кров'яному руслі різко зменшується й артеріальний тиск падає.

 

Проблема створення плазмозамінних розчинів з в'язкістю, близькою до в'язкості крові (1,5-1,6 сантипуаз), дуже складна. На підставі експериментальних досліджень стало очевидним, що для забезпечення в'язкості інфузійних розчинів необхідне додавання спеціальних речовин. Такими речовинами є високомолекулярні сполуки. Вони дуже мало змінюють значення осмотичного тиску (велика молекулярна маса) і, внаслідок того, що не переходять у сечу, затримують виділення води і розчинення в ній солі.

 

В даний час плазмозамінні (інфузійні) розчини з в'язкістю, близькою до в'язкості крові, виготовляються з додаванням таких компонентів: людської крові, гетерогенного білка, високо молекулярних сполук рослинного походження, синтетичних високополімерів. Нові і реальні можливості вирішення питань забезпечення в'язкості інфузійних розчинів з'явилися з відкриттям декстрану і синтезом полівінілпіролідону.

 

Поряд з ізотонічністю важливою характеристикою осмотичного тиску розчинів є осмолярність.

Осмолярність (осмоляльність) - величина оцінки сумарного внеску різних розчинених речовин в осмотичний тиск розчину.

 

Одиницею осмолярності є осмоль на кілограм (осмоль/кг), на практиці зазвичай використовується одиниця міліосмоль на кілограм (міліосмоль/кг). Відмінність осмолярності від осмоляльності в тому, шо при їх розрахунку використовують різні вираження концентрації розчинів: молярну і моляльну.

Осмолярність - кількість осмолей на 1 л розчину.

Осмоляльність -- кількість осмолей на 1 кг розчинника.

Якщо немає інших вказівок, осмоляльність (осмолярність) визначають за допомогою приладу осмометра.

 

Визначення величини осмолярності розчинів важливо при застосуванні парентерального живлення організму. Фактором обмеження при парентеральному живленні с кількість введеної рідини, яка впливає на систему кровообігу й водно-електролітний баланс. З огляду на визначені межі «витривалості» вен, не можна використовувати розчини довільної концентрації. Осмолярність близько 1100 ммоль/л (20 % розчин цукру) у дорослого с верхньою межею для введення через периферичну вену.

 

Величина осмолярності може коливатися в межах від 200 до 700 мосмоль/л.

Технологія інфузійних розчинів.

1. Готують в асептичних умовах.

 

Підготовка приміщення, обладнання, персоналу, обробка допоміжного матеріалу, посуду для виготовлення ін’єкційних розчинів, циліндрів, воронок, скляних фільтрів, тароукупорювальних засобів (флакони, гумові пробки, алюмінієві ковпачки) здійснюється відповідно вимог до наказу МОЗ України № 626 від 15.12.2004 р.

 

2. Розчини для ін'єкцій повинні бути стерильними і апірогенними (ДФУкраїни).

3. Розчини для ін'єкцій повинні бути прозорими і не містити механічних домішок у відповідності до вимог інструкції щодо контролю ін'єкційних і офтальмологічних розчинів і очних крапель, виготовлених в аптеках, на механічні включення.

 

4.Матеріали

Найменування матеріалу Кваліфікація

Нормативно-технічна документація.

1.Марля медична гігроскопічна ДЕСТ 9412-77

2.Вата медична гігроскопічна ДЕСТ 5556-81

3.Папір фільтрувальний лабораторний ДЕСТ 12026-76

4.Папір індикаторний РІФАН

5.Тканини бавовняні бязевої групи ДЕСТ 116-80-76

6.Бельтинг бавовняний фільтрувальний ДЕСТ 332-69

7.Шовкова туаль 100% натурального шовку Арт.12008

8.Ковпачки алюмінієві тип К-ЗК-2 та ін. ОСТ-64-009-87

9.Пробки гумові 52-369/1 та ін., зазаначені в наказі ТУ6-00152 253.014-96

10.Пергамент ДЕСТ 1341-84

11.Флакони з дроту для лікарських засобів АБ-І, НС-І

12.Пляшки скляні для крові та кровозамінників НС-2 ДЕСТ 10782-85

13.Мірний посуд, посуд для приготування розчинів та ін.Такий, що відповідає ДЕСТам

5. Обладнання

1.Аквадистилятор АЕВ-10, (А-10), АЕВС-25, АЕВС-60, Хірана та ін.

2.Збірники води для ін'єкцій

3.Мірник-змішувач для приготування ін'єкційних розчинів або інша ємкість

4.Мішалки для приготування розчинів (настільного та підлогового типів) МІ02

5.Апарат для фільтрування розчинів прямого типу АФРП

6.Фільтрувальні воронки із скляними фільтрами, воронки скляні або роз'ємні, фільтр-воронки Ф-30

7.Відсмоктувач хірургічний з електроприводом ОХ-2. Водострумний насос

8.Обладнання для перекачування ін'єкційних розчинів УПР-З

9.Обладнання для контролю прозорості ін'єкційних розчинів УК-2

10.Пристосування для обтискування ковпачків на флаконах ПОК або пристрій для обкатування пляшок для крові

11.Автоклави, стерилізатори парові медичні

12.Ваги (ВР-1, 5, 20, 100, тарирні)

13.рН-метр, мілівольтметр лабораторний, йономіри