ДИСЦИПЛІНА: АДМІСТРАТИВНЕ ПРАВО
САМОСТІЙНЕ ВИВЧЕННЯ
Тема № 6. Органи виконавчої влади.
Мета: дати студентам чітке поняття ознаки та правове становище органів виконавчої влади та місце органів виконавчої влади в системі державного апарат, які види органів виконавчої влади. Студенти повинні орієнтуватися в система органів виконавчої влади. Студенти повинні знати хто є Президент України і система органів виконавчої влади. Студенти повинні знати Кабінет Міністрів України в системі органів державної влади та основні завдання Кабінету Міністрів України та правові засади діяльності Кабінету Міністрів України.
Форми контролю:
- доповіді;
- обговорення;
- тести.
Питання для самостійного вивчення:
1. Центральні органи виконавчої влади, їх види. Міністерства в системі центральних органів виконавчої влади. Інші центральні органи виконавчої влади в організаційно-правовому механізмі виконавчої влади.
2. Система місцевих органів виконавчої влади. Правові засади організації та діяльності місцевих органів виконавчої влади. Основні завдання і функції місцевих органів виконавчої влади. Принципи і форми діяльності місцевих органів виконавчої влади. Повноваження місцевих державних адміністрацій. Акти місцевих державних адміністрацій. Територіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Рекомендована література до теми:
| 1. | КонституціяУкраїни від 28.06.1996р. |
| 2. | Кодекс України про адміністративні порушення від 07.12.1984р.зі змінами і доповненнями |
| 3. | Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07 2005р. зі змінами і доповненнями |
| 4. | Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993р. зі змінами і доповненнями |
| 5. | Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001р. зі змінами і доповненнями |
| 6. | Закон України „Про звернення громадян” від 02.10.1996р. зі змінами і доповненнями |
| 7. | Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. зі змінами і доповненнями |
| 8. | Закон України „Про міліцію” від 2012.1990р. зі змінами і доповненнями |
| 9. | Закон України „Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999р. зі змінами і доповненнями |
| 10. | Закон України „ Про адвокатуру та адвокатську діяльність" 5 липня 2012 року № 5076-VI |
| 11. | Закон України „Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” від 01.12.1994р. зі змінами і доповненнями |
| 12. | Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р. зі змінами і доповненнями |
| 13. | Закон України „Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19.11.1992р. зі змінами і доповненнями |
| 14. | Закон України „Про пенсійне забезпечення” від 06.12.1992р. зі змінами і доповненнями |
| 15. | Закон України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.1994р. зі змінами і доповненнями |
| 16. | Закон України „Основи законодавства України про культуру” від 14.02.1992р. зі змінами і доповненнями |
| 17. | Закон України „Про освіту” від 23.05.1991р. зі змінами і доповненнями |
| 18. | Закон України „Про вищу освіту” від 17.01.2002р. зі змінами і доповненнями |
| 19. | Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992р. зі змінами і доповненнями |
| 20. | Закон України „Про дорожній рух” від 30.06.1993р. зі змінами і доповненнями |
| 21. | Закон України „Про Вищу раду юстиції” від 15.01.1998р. зі змінами і доповненнями |
| 22. | Закон України „Про оборону України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями |
| 23. | Закон України „Про Збройні сили України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями |
| 24. | Закон України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями |
| 25. | Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003р. зі змінами і доповненнями |
| 26. | Закон України „Про Службу безпеки України” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями |
| 27. | Закон України „Про державний кордон України” від 04.11.1991р. зі змінами і доповненнями |
| 28. | Закон України „Про державну прикордонну службу України” від 03.04.2003р. зі змінами і доповненнями |
| 29. | Закон України „Про транспорт” від 10.11.1994р. зі змінами і доповненнями |
| 30. | Закон України „Про телекомунікації” від 18.11.2003р. зі змінами і доповненнями |
| 31. | Закон України „ Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991р. зі змінами і доповненнями. |
| 32. | Закон України „ Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” від 21.01.1994р. зі змінами і доповненнями |
| 33. | Закон України „ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1991р. зі змінами і доповненнями |
| 34. | Закон України „ Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993р. зі змінами і доповненнями |
| 35. | Закон України „ Про державну податкову службу в Україні” від 24.12.1993р. зі змінами і доповненнями |
| 36. | Закон України „ Про доступ до судових рішень" №3262-1V від 22.12.2005 |
| 37. | Указ Президента України „ Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади” від 15.12.1999р. зі змінами і доповненнями |
| 38. | Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, затверджене Указом Президента України від 12.03.1996 р. |
| 39. | Положення про МВС, затверджене Указом Президента України від 17.10.2000 р. |
| 40. | Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 10.10.2001р. |
| 41. | Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена Міністерством внутрішніх справ України від 22.02.2001р. |
| 42. | Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред.С.В.Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003. |
| 43. | Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 544 с. |
| 44. | Административное право: Учебник / Под ред. Л.Л.Попова. – М.: Юристъ, 2002. |
| 45. | Авер’янов В. Актуальні завдання реформування адміністративного права. // Право України – 1999. - №8. |
| 46. | Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336с. |
| 47. | Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. Посібник. – Тернопіль: Картбланш, 2004. – 520 с. |
| 48. | Комзюк А.Т. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч.посібник. – Харків: Ун-т внутрішніх справ, 1998. |
| 49. | Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративний процес України: Навч. Посіб. – К.: Прецедент, 2007. – 531 с. |
| 50. | Кузьменко О.В., Гуржій Т.О. Адміністративно-процесуальне право України: Підручник/ За ред.. О.В. Кузьменко. – К.: Атака, 2007. – 416с. |
| 51. | Пасенюк О. Становлення адміністративної юстиції в Україні та адміністративне право// Право України. – 2005. - № 7. – С. 8-11. |
| 52. | Рябченко О.П., Бутенко В.І., Ясинок М.М., Лічман Л.Г., Погрібний С.О. Основи адміністративного судочинства в Україні: Навчальний посібник. – Суми: Видавництво «МакДен», 2008. – 200с. |
| 53. | Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: Монографія. – Харків: Фірма «Консум», 2003. – 464с. |
При вивченні першого питання (Центральні органи виконавчої влади, їх види. Міністерства в системі центральних органів виконавчої влади. Інші центральні органи виконавчої влади в організаційно-правовому механізмі виконавчої влади.) студентам слід звернути увагу на те, що
Центральні органи виконавчої влади, їх види.
Конституція України відносить до центральних органів виконавчої влади міністерства та інші органи виконавчої влади. До них належать: державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України (Вища атестаційна комісія, Пенсійний фонд, Головне контрольно-ревізійне управління, Державне казначейство); центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (Антимонопольний комітет України, Служба безпеки України, Державна податкова адміністрація тощо). У разі необхідності відповідно до Конституції України можуть створюватися й інші центральні органи виконавчої влади України зі спеціальним статусом, який визначається Конституцією та законами України. Вони підпорядковані Кабінету Міністрів, який спрямовує й координує їх роботу.
Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади України здійснює державну політику у відповідній сфері. В своїй діяльності вони керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також положенням про відповідний центральний орган виконавчої влади.
До системи центральних органів виконавчої влади України належать міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади, утвореним для забезпечення реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності. Керівництво міністерством здійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розробку й впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління. Він здійснює управління в цій сфері, спрямовує та координує діяльність інших центральних органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання.
Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує й координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію в певній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова.
Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання й повноваження, щодо нього можуть встановлювати спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення й звільнення керівників і розв'язання інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова.
Указом Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. з метою вдосконалення структури органів виконавчої влади й підвищення ефективності державного управління затверджено перелік міністерств державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади. Схему їх організації та взаємодії визначено Указом Президента України «Про зміни у структурі державних органів виконавчої влади». Указом Президента України затверджено «Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України» від 12 березня 1996 р., уточнено загальні правові засади діяльності центральних органів виконавчої влади України в сучасних умовах. У межах своїх повноважень міністерства та інші центральні органи виконавчої влади організовують виконання актів законодавства, здійснюють систематичний контроль за їх реалізацією.
Компетенцію міністерств та інших органів виконавчої влади визначають галузевими чи міжгалузевими рамками, які в свою чергу залежать від особливостей системи даного центрального органу виконавчої влади. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади беруть участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розроблюють механізм її реалізації; прогнозують розвиток економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах; беруть участь у розробленні Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України; розроблюють цільові перспективні програми, опрацьовують комплекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи; реалізують державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей); здійснюють інші функції.
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади мають такі права: залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до їх компетенції; представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях і під час укладання міжнародних договорів України; одержувати в установленому законодавством порядку від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, представницьких органів інформацію, документи, матеріали; скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до їх компетенції; притягати до дисциплінарної відповідальності керівників територіальних органів міністерств, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їх управління; самостійно або за участю роботодавців підприємств недержавної форми власності проводити переговори й укладати галузеві угоди з представниками найманих працівників.
У процесі виконання покладених на центральні органи виконавчої влади завдань вони взаємодіють з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами АРК, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, а також із відповідними органами інших держав.
У межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства центральні органи виконавчої влади видають накази, організовують і контролюють їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, рішення міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади є обов'язковими до виконання центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності й громадянства.
Нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають державній реєстрації у Міністерстві юстиції України відповідно до «Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р.
Міністерство та інший центральний орган виконавчої влади очолює міністр (керівник), якого призначає на посаду Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Повноваження керівників центральних органів виконавчої влади на цих посадах припиняє Президент України. Міністр (керівник) має заступників, яких призначають відповідно до законодавства. Розподіл обов'язків між заступниками проводить міністр (керівник). Він здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності й несе відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за стан справ у цих сферах, визначає ступінь відповідальності заступників міністра (керівника), керівників підрозділів.
Для обговорення найважливіших напрямів діяльності центральних органів виконавчої влади, погодження питань, що розв'язують, і розвитку галузі в міністерстві та інших центральних органах виконавчої влади утворюють колегії у складі міністра (керівника), заступників міністра (керівників) за посадою, а також інших керівних працівників цих органів. До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління міністерства. Рішення колегії проводиться в життя наказами міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади.
Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних напрямів розвитку науки й техніки, обговорення найважливіших програм та інших питань у центральних органах виконавчої влади можуть утворювати науково-технічну (наукову) раду з учених і висококваліфікованих фахівців. Склад науково-технічної (наукової) ради й положення про неї затверджує міністр (керівник). Центральними органами виконавчої влади з урахуванням специфіки їх діяльності можуть утворюватися й інші дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує міністр (керівник).
Центральні органи виконавчої влади є юридичною особою, мають самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного гербу України та своїм найменуванням.
Міністерства в системі центральних органів виконавчої влади.
З А К О Н У К Р А Ї Н И «Про центральні органи виконавчої влади» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, N 38, ст.385) Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.Інші центральні органи виконавчої влади в організаційно-правовому механізмі виконавчої влади
Органи виконавчої влади є ключовими суб'єктами адміністративного права, оскільки їм належить провідне місце і роль у виникненні й функціонуванні суспільних відносин, що є предметом адміністративно-правового регулювання.
Поняття органу виконавчої влади
Поняття “орган виконавчої влади” є похідним від ширшого поняття “державний орган” (або “орган державної влади”). В цьому розумінні орган виконавчої влади є окремим видом державних органів. На них поширюються всі загальні риси поняття державних органів. Це означає, що кожний окремий орган виконавчої влади:
- створюється з метою безпосереднього здійснення конкретного виду державної діяльності;
- виконує діяльність, що характеризується чітко визначеною державою спрямованістю, цілями, завданнями та функціями, певним обсягом компетенції (прав і обов'язків);
- реалізовує свою діяльність з допомогою визначених державою методів і форм;
- має певну організаційно-правову форму, внутрішню структуру і зовнішні зв'язки.
Крім цього, органи виконавчої влади мають і певні особливі ознаки, зумовлені їх належністю до відносно самостійної частини державного механізму (апарату) — системи органів виконавчої влади. Ця система органів має досить поширену назву — “апарат державного управління” (або управлінський апарат).
Зважаючи на це, термін “органи державного управління” є цілком прийнятним для характеристики органів виконавчої влади, і часто виступає фактично другою загальнопоширеною їх назвою. Відтак немає підстав заперечувати проти використання поняття “апарату державного управління” як ідентичного поняттю “система органів виконавчої влади”.
Водночас слід враховувати, що не всі органи державного управління можуть бути визначені як власне органи виконавчої влади. Зокрема, до органів виконавчої влади не належать такі органи державного управління, як адміністрації (органи управління) державних підприємств, об'єднань, установ, а також: будь-яких інших організацій державної форми власності. Ці керуючі суб'єкти мають специфіку, пов'язану лише з внутрішньою — в межах відповідної організації — спрямованістю їх управлінських функцій та повноважень. Отже, щодо подібних суб'єктів слід застосовувати тільки назву “органи державного управління”, але не “органи виконавчої влади”
До особового складу органів виконавчої влади входять державні службовці, тобто працівники, які перебувають на державній службі та обіймають певні посади в органах виконавчої влади. Ці працівники в кожному органі становлять певне організаційне утворення, яке прийнято називати апаратом органу. Головним призначенням такого апарату є створення усіх необхідних умов для ефективної реалізації органом наданих йому основних функцій та повноважень. Щоправда, і сам по собі апарат виконує певні розпорядчі дії, але вони мають лише внутрішньо-організаційний характер, не підміняючи профільну діяльність власне органу виконавчої влади.
Такий аспект поняття органу виконавчої влади тривалий час мав переважно академічне значення. Останнім часом набув актуальності у зв'язку із з'ясуванням співвідношення посад керівника органу і керівниці ка апарату органу, чого вимагало введення й існування протягом певного часу в міністерствах України інституту державних секретарів.
Дійсно, чи правильно говорити про керівника щодо так званого єдиноначального органу! Наприклад, такого, як міністерство. Адже керівник у даному випадку сам і є органом. А те, що дотепер традиційно прийнято називати органом, тобто саме міністерство, насправді є апаратом органу, яким виступає міністр.
Цей висновок видається дещо незвичним і навіть парадоксальним, проте слід визнати, що словосполучення “керівник міністерства” — науково некоректний термін, оскільки міністерство не є власне органом виконавчої влади, а фактично виступає робочим апаратом міністра.
Конституція України взагалі не використовує термін “керівники міністерств”. Натомість застосовуються або термін “члени Кабінету Міністрів” (п. 10 ст. 106; частина друга ст. 115; частина перша ст. 120), або терміни “міністри”, “міністр” (частина четверта ст. 106; частина третя ст. 131). Тобто конструкція поняття “керівники міністерств” не дістала у Конституції України термінологічного підтвердження.
Але справа, певна річ, не у конституційних формулюваннях, а в тому, що на теоретичному рівні юридичною наукою має бути розмежовано поняття “орган” і “апарат органу”. Саме до апарату органу входять службовці, які в межах його внутрішньої структури організаційно забезпечують виконання відповідним органом його основних функцій і повноважень, що становлять зміст його профільної діяльності.
З огляду на це необхідно розрізняти апарат державного управління у зазначеному вище розумінні — як систему органів, і апарат окремих органів виконавчої влади.
Отже, орган виконавчої влади є організаційно самостійним елементом державного апарату (механізму держави), який наділений чітко окресленим обсягом повноважень (компетенцією) відповідно до покладених на нього завдань і функцій, складається зі структурних підрозділів і посад, що обіймають державні службовці, і віднесений Конституцією і законами України до системи органів виконавчої влади.
Для кожного органу виконавчої влади характерна насамперед організаційна відокремленість від інших елементів апарату державного управління. Водночас другою найважливішою характеристикою є функціональна відокремленість, котра характеризує різні аспекти компетенції та фактичної діяльності цих органів. Саме дані ознаки є ключовими при виділенні окремих видів органів виконавчої влади.
Види органів виконавчої влади
Класифікація видів органів виконавчої влади можлива за різними критеріями (ознаками).
· Зокрема, ці органи поділяються на види залежно від:
· характеру компетенції (або змісту функцій) — на органи загальної, галузевої, функціональної або змішаної компетенції;
· сфери дії — на органи управління економікою, соціально-культурним розвитком, в адміністративно-політичній сфері;
· способів прийняття владних рішень — на колегіальні та єдиноначальні (одноособові) і т. ін.
Найважливіше значення має класифікація видів органів виконавчої влади в Конституції України. Вона виділяє за критерієм організаційно-правового рівня наступні види:
1) вищий орган у системі органів виконавчої влади — Кабінет Міністрів України;
2) центральні органи виконавчої влади (ЦОВВ) — міністерства та інші органи;
3) місцеві органи виконавчої влади — обласні (Київська і Севастопольська міські), районні державні адміністрації.
З конституційного визначення згаданих трьох видів випливає запитання: чи означає закріплення в Конституції цих видів вичерпну класифікацію органів виконавчої влади? Тим більше, що Конституція, виокремлюючи три види органів виконавчої влади, залишила без чіткої відповіді деякі важливі питання визначення складу системи органів виконавчої влади.
Зокрема, щодо місця у цій системі Ради міністрів Автономної Республіки Крим (АРК). Адже, з одного боку, відповідно до частини другої ст. 135 рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим приймаються відповідно до актів Кабінету Міністрів України та на їх виконання. А з іншого — Раду міністрів АРК не згадано в розділі VI Конституції “Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади”, хоча цілком очевидна “прив'язка” цього та інших органів виконавчої влади в АРК до місцевого (територіального) рівня.
Слід визнати, що конституційне визначення згаданих вище видів органів означає лише те, що існування даних видів є обов'язковим для системи органів виконавчої влади в Україні. Водночас зміст Конституції не виключає можливості існування додаткових (звичайно, за тим самим критерієм) видів органів виконавчої влади, що посідали б місце поряд (чи поміж) із згаданими видами.
Адже Конституція не містить вичерпного визначення всіх елементів системи органів виконавчої влади. Натомість згідно з п. 12 частини першої ст. 92 Конституції виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади. Тобто Конституція відносить вирішення питання про можливість існування у системі органів виконавчої влади поряд з наведеними видами деяких інших на розсуд законодавця — шляхом прийняття поточних законів.
Тож виникнення будь-яких інших видів органів виконавчої влади — це справа практичного державотворення. Тим більше, що конструкція системи органів виконавчої влади має бути рухливою, динамічною за умови, звичайно, стабільності її основоположних параметрів. Якраз останні і є предметом конституційно-правового регулювання. Все інше має бути результатом поточної політики держави.
Цей висновок стосується, зокрема, таких новостворених (з грудня 1999 р.) органів, запропонованих Концепцією адміністративної реформи в Україні, як урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Вони належать до одного з додаткових видів органів виконавчої влади.
Отже, у тексті Конституції України не міститься вичерпної класифікації видів органів виконавчої влади. Конституція чітко визначає:
по-перше, лише основні види органів виконавчої влади;
по-друге, в переліку органів кожного основного виду — назви лише найважливіших органів.
Якщо перше положення вже було підтверджено прикладом створення урядових органів державного управління, то друге підтверджується тим, що Конституція не називає деякі органи, які фактично існують, і їх легітимність жодним чином не заперечується. Наприклад, частина перша ст. 118 визначає, що виконавчу владу в областях і районах здійснюють місцеві державні адміністрації. Насправді ж на рівні областей та районів функціонують і деякі інші місцеві органи виконавчої влади, зокрема територіальні органи деяких міністерств (наприклад, оборони, внутрішніх справ, юстиції та деяких інших), які не входять до складу місцевих державних адміністрацій.
Повертаючись до наведеного вище визначення поняття органу виконавчої влади, звернемо увагу на те, що однією з найсуттєвіших ознак цього поняття є констатація належності того чи іншого органу до системи органів виконавчої влади.
При вивченні другого питання (Система місцевих органів виконавчої влади. Правові засади організації та діяльності місцевих органів виконавчої влади. Основні завдання і функції місцевих органів виконавчої влади. Принципи і форми діяльності місцевих органів виконавчої влади. Повноваження місцевих державних адміністрацій. Акти місцевих державних адміністрацій. Територіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади..) студентам слід звернути увагу на те, що
Система місцевих органів виконавчої влади.
Місцевими органами виконавчої влади є:
1) місцеві державні адміністрації- місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції;
2) територіальні органи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади - місцеві органи виконавчої влади спеціальної компетенції.
Місцеві державні адміністрації входять до єдиної системи органів виконавчої влади. За станом на 31 травня 2004 р. в Україні діяло 24 обласних, 490 районних, 2 міських (у містах Києві та Севастополі) та 14 районних у місті державних адміністрацій.
Правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України (статті 118-119), Законом України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. та іншими законами України.
Керівництво місцевою державною адміністрацією здійснює її голова. Він також формує і її склад.
Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.
Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються Президентом України.
У здійсненні своїх повноважень голови місцевих державних адміністрацій відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Відповідні ради можуть впливати на вирішення питання щодо голови місцевої державної адміністрації.
На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.
Згідно зі ст. 119 Конституції України місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:
1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;
2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;
3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їхнього національно-культурного розвитку;
4) підготування і виконання відповідних обласних і районних бюджетів;
5) звіт про виконання відповідних бюджетів і програм;
6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;
7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією та законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за:
1) збереженням і раціональним використанням державного майна;
2) станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі;
3) використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів;
4) охороною пам'яток історії та культури, збереженням житлового фонду;
5) додержанням виробниками продукції стандартів, технічних умов та інших вимог, пов'язаних з її якістю й сертифікацією;
6) додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, утилізацією і захороненням промислових, побутових та інших відходів, додержанням правил благоустрою;
7) додержанням архітектурно-будівельних норм, правил і стандартів;
8) додержанням правил торгівлі, побутового, транспортного, комунального обслуговування, законодавства про захист прав споживачів;
9) додержанням законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров'я, материнства й дитинства, сім'ї, молоді та неповнолітніх, соціального захисту населення, фізичної культури і спорту;
10) охороною праці та своєчасною і не нижче визначеного державою мінімального розміру оплатою праці;
11) додержанням громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту і дорожнього руху;
12) додержанням законодавства про державну таємницю та інформацію;
13) додержанням законодавства про Національний архівний
фонд та архівні установи.
Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством.
Керівників територіальних органів міністерства призначає на посади та звільняє з посад у встановленому порядку міністр, іншого центрального органу виконавчої влади - керівник цього органу.
Координують діяльність територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади та сприяють їм у виконанні покладених на ці органи завдань голови відповідних місцевих державних адміністрацій.
При цьому з питань здійснення повноважень місцевих державних адміністрацій керівники територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підзвітні й підконтрольні головам відповідних місцевих державних адміністрацій.
Правові засади організації та діяльності місцевих органів виконавчої влади. Основні завдання і функції місцевих органів виконавчої влади.
Виконавчу владу на місцевому рівні, тобто в областях, районах, Автономній Республіці Крим, у містах Києві та Севастополі, здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а також місцеві (територіальні) органи центральних органів виконавчої влади. Правовою основою організації та діяльності місцевих органів виконавчої влади є Конституція України, Закон України "Про місцеві державні адміністрації", деякі інші нормативно-правові акти.
Міністерства, державні комітети та деякі інші центральні органи мають у своєму підпорядкуванні управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, хоча є і деякі самостійні місцеві органи, що не входять до складу місцевих державних адміністрацій (наприклад, територіальні органи Міністерства юстиції тощо).
Місцеві державні адміністрації є єдиноначальними органами виконавчої влади загальної компетенції. Їх очолюють голови, які призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України (ч. 4 ст. 118 Конституції України). Голови відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня (ч. 5 ст. 118 Конституції України).
Місцеві державні адміністрації є органами виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, які виконують повноваження державної влади, делеговані їм виконавчі функції відповідних рад через створювані управління, відділи та інші структурні підрозділи й діють під керівництвом голови місцевої державної адміністрації.
Відповідно до Закону України "Про місцеві державні адміністрації" основними завданнями місцевих державних адміністрацій є:
— виконання Конституції України, законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших актів виконавчої влади вищого рівня;
— забезпечення законності й правопорядку, додержання прав і свобод громадян;
— виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин — також програм їх національно-культурного розвитку;
— підготовка та виконання відповідних бюджетів і програм;
— взаємодія з органами місцевого самоврядування;
— реалізація інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами місцевих повноважень.
До повноважень місцевих державних адміністрацій належить вирішення питань:
1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;
2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;
3) бюджету, фінансів та обліку;
4) управління майном, приватизації та підприємництва;
5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку;
6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх;
7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;
8) зовнішньоекономічної діяльності;
9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;
10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.
Місцеві державні адміністрації вирішують і інші питання, віднесені законами до їх повноважень.
Кабінет Міністрів України в межах, визначених законами України, може передавати місцевим державним адміністраціям окремі повноваження органів виконавчої влади вищого рівня. Передача повноважень інших органів супроводжується передачею їм відповідних фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень.
В управлінні місцевих державних адміністрацій перебувають об'єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку. Місцеві державні адміністрації здійснюють на відповідній території державний контроль.
Місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження, делеговані їм обласними і районними радами відповідно до Конституції України, в обсягах і межах, передбачених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Для реалізації своїх повноважень місцеві державні адміністрації мають право:
1) проводити перевірки стану додержання Конституції України та законів України, інших актів законодавства органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, керівниками підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і підпорядкування по напрямах, визначених в Законі "Про місцеві державні адміністрації";
2) залучати вчених, спеціалістів, представників громадськості до проведення перевірок, підготовки і розгляду питань, що входять до компетенції місцевих державних адміністрацій;
3) одержувати відповідну статистичну інформацію та інші дані від державних органів і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, політичних партій, громадських і релігійних організацій, підприємств, установ та організацій, їх філіалів і відділень незалежно від форм власності;
4) давати згідно з чинним законодавством обов'язкові для виконання розпорядження керівникам підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і громадян з контрольних питань, порушувати питання про їх відповідальність у встановленому законом порядку;
5) здійснювати інші функції і повноваження згідно з чинним законодавством.
Принципи і форми діяльності місцевих органів виконавчої влади.
Згідно ЗУ "Про місцеві державні адміністрації"
