Поняття організаційної структури управління, та її види.

 

Структура організації — логічні відносини рівнів управління і функціональних одиниць, побудовані у такій формі, яка дає змогу найефективніше досягати цілей організації.

Формування структури організації зумовлене ба­гатьма факторами: специфікою діяльності, розмірами підприємства, технологією, масштабами діяльності, стратегією тощо (рис. 1).

 

 

Рис.1 Фактори, що впливають на структуру організації.

 

Розподіл праці, на якому ґрунтується побудова структури організації, може стосуватися роботи з ма­шинами, людьми і з інформацією. Залежно від виду робіт, взятих за основу розподілу праці, відповідно го­ворять про виробничу структуру, структуру апарату управління і організаційну структуру управління.

Виробнича структура. Її формує горизонтальний розподіл праці, який ґрунтується на виділенні окремих стадій технологічного процесу.

Виробнича структура — групування конкретних завдань у межах виробничих підрозділів (цехів, дільниць), які між собою пов'язані єдиним технологічним ланцюгом.

Структура апарату управління. Ґрунтується на вертикальному розподілі праці, внаслідок якого вста­новлюється кількість рівнів управління, вибудовуєть­ся управлінська вертикаль і формуються скалярні ланцюги (ланцюги команд), за якими здійснюється ке­рівництво або передається інформація на вищі рівні управління.

Структура апарату управління — розподіл влади і відповідаль­ності між управлінськими працівниками (рис. 2.).

Вона характеризується формальною підпорядкова­ністю осіб на кожному рівні. Менеджер вищого рівня безпосередньо керує кількома підлеглими середньої ланки, які працюють у різних функціональних сферах. Менеджерам середньої ланки підпорядкована певна кількість лінійних керівників щенижчого рівня і так далі, аж до рівня простих виконавців.

 

 

Рис. 2 Структура апарату управління.

 

Працівники, підпорядковані одному керівникові, є сферою його контролю. За надмірної кількості підлег­лих здатність менеджера раціонально скеровувати їх дії знижується. Але сфера контролю може бути розши­рена шляхом виділення однотипних видів робіт (на­приклад, у торгівлі багато відділів, ш;о спеціалізуються на продажу різних товарів, але сам процес їх продажу однаковий. Тому директор мережі крамниць може мати багато заступників з числа завідувачів відділами цих крамниць.) Залежно від сфери контролю структура уп­равління може бути багаторівневою (високою) структу­рою, наприклад в армії, або такою, що має мало рівнів (плоска структура).

Організаційна структура управління. Відіграє об'єднувальну роль щодо виробничої структури і струк­тури апарату управління. При побудові організаційної структури передусім визначають функції персоналу ор­ганізації. Якщо масштаби діяльності організації вели­кі, то працівників, які виконують роботу в межах одні­єї функції, об'єднують у спеціалізовані відділи. Залежно від масштабів діяльності фірми ці функції можуть бути обсяговішими, охоплювати споріднені види робіт (наприклад, фінанси і бухгалтерський облік), або вузькоспеціалізованими. Від вибору функцій залежить успішність діяльності організації. Тому менеджер пови­нен створити таку організаційну структуру, яка відпо­відатиме вимогам функціональної спеціалізації і дасть змогу організації ефективно взаємодіяти із зовнішнім середовищем, продуктивно і раціонально розподіляти і спрямовувати зусилля працівників, задовольняти пот­реби клієнтів і досягати цілей з високою ефективністю. Спрощений вигляд організаційної структури управлін­ня подано на рисунку.

 

Рис.3. Схема організаційної структури управління

 

Особливість організаційної структури управління полягає в тому, що в її межах відбувається групування завдань управління і розподіл повноважень за підрозді­лами, а не окремими посадовими особами, тобто розпо­діляються повноваження, а не влада.

У межах організаційної структури відбувається вза­ємодія організації із зовнішнім середовищем, тому вона має бути гнучкою, здатною до постійних змін.

Види організаційних структур та їх застосування

1.Лінійна організаційна структура. У її межах за­лежно від довжини ієрархічного ланцюга виділяють елементарну організаційну структуру та лінійну управ­лінську ієрархію.

Елементарна організаційна структура. Це най­простіша дворівнева структура, яка формується на невеликому підприємстві. Зумовлена необхідністю відок­ремлення управління від безпосереднього виконання роботи. Наявність невеликої кількості виконавців і од­ного керівника, який здебільшого і є власником бізне­су, забезпечує погодженість у взаємозв'язках між спів­робітниками. Доцільна на підприємствах, працівники яких виконують приблизно однакові дії (виготовляють один товар чи надають однотипні послуги, обслугову­ють один сегмент ринку тощо). Перевагою цієї структу­ри є можливість швидко приймати рішення, реагувати на зміни у зовнішньому оточенні і забезпечувати не­формальний підхід до мотивації і контролю діяльності співробітників. Але така структура може ефективно працювати лише за умов незначних масштабів діяль­ності.

Лінійна управлінська ієрархія. Формується при зростанні підприємства. У ній домінують вертикальні інформаційні потоки (рис.4).

Рис. 4. Лінійна структура управління.

 

Дотримуючись усталених правил, менеджери ниж­чих рівнів усі свої дії узгоджують з вищим керівниц­твом. Оперативність управління, а отже, і його ефек­тивність, при цьому знижується, оскільки при кількіс­ному збільшенні рівнів ієрархії ускладнюється процес оброблення даних і передавання інформації. У такому разі фірма втрачає можливість своєчасно реагувати як на внутрішні проблеми, так і на вимоги ринку. Зрос­тання обсягів інформації зосереджує увагу керівника на поточних справах, не даючи йому змоги приділяти належну увагу майбутньому. Отже, за умов нарощу­вання масштабів і урізноманітнення видів діяльності така конфігурація організаційної структури стає мало­ефективною.

Функціональна організаційна структура. Форму­ється в організаціях з функціональним розподілом пра­ці і функціональною спеціалізацією. Ґрунтується на «шахтному» принципі побудови і спеціалізації управ­лінського процесу за функціональними підсистемами (рис.5). Найважливіші для діяльності організації функції (виробництво, маркетинг, фінанси) закріплені організаційно. Для кожної з них формується ієрархія служб («шахта»), за якої основні функціональні служби поділяються на дрібніші підрозділи, ш;о вирішують вузькоспеціалізовані завдання. Це дає змогу підібрати у від­діли кваліфікованих фахівців, що забезпечує організації мінімізацію виробничих витрат.

 

Рис. 5. Функціональна організаційна структура.

 

Результати роботи кожної функціональної служби оцінюють за відповідними показниками. Наприклад, робота виробничого відділу характеризується показни­ками виконання графіка випуску продукції, витрат ре­сурсів, продуктивності праці, використання обладнан­ня топ];о. Відповідно будується і система матеріального стимулювання, яка зорієнтована на досягнення висо­ких показників кожної служби. При цьому кінцевий результат ніби відходить на задній план, оскільки вва­жається, ш;о всі служби працюють на його отримання.

Перевагами функціональної структури є:

- ефективний централізований контроль за досяг­ненням результатів у відповідних сферах діяльності;

- висока якість управління операціями у відносно стабільних сферах бізнесу;

- ефективне досягнення ефекту масштабу на базі функціональної спеціалізації.

Однак надмірне зосередження на вдосконаленні за­кріпленої функції звужує управлінське мислення, спричиняє розмежування в роботі окремих функціо­нальних служб, ускладнює між функціональну коорди­націю, перешкоджає залученню в організацію іннова­цій. Крім того, у працівників функціональних відділів розвивається «синдром вищості» щодо персоналу ін­ших підрозділів, який проявляється у постійному на­маганні втрутитися в їхню роботу. Це спричиняє над­ходження у виробничі цехи суперечливих вказівок з різних функціональних служб і виникнення між функціональних конфліктів. Порушується принцип єдинов­ладдя, ефективність управління знижується. Тому функціональна структура придатна для великих моно продуктових, моно ринкових організацій, що працю­ють у стабільних умовах, головним завданням яких є отримання конкурентних переваг через мінімізацію ви­робничих витрат.

Лінійно-функціональна організаційна структура. Найпоширеніша в середовищі підприємств, які перехо­дять із категорії малих до категорії середніх. Управлін­ня ними вимагає більшого професіоналізму у виконанні окремих функцій, але централізація управління при цьому зберігається. Лінійно-функціональна структура дає змогу організувати управління за лінійною схемою (директор — начальник цеху — майстер). При цьому функціональні служби лише допомагають вищому ке­рівництву кваліфіковано обґрунтувати певне управлін­ське рішення (рис.6).

 

Рис.6. Лінійно-функціональна структура управління.

 

Така структура управління завдяки лінійному підпо­рядкуванню забезпечує оперативну реалізацію управлін­ських рішень, сприяє підвищенню ефективності роботи функціональних відділів, дає змогу швидко маневрувати ресурсами, що вкрай необхідно на етапі зміцнення рин­кових позицій фірми. Однак вона малопридатна для під­приємств, що здійснюють технологічні зміни, оскільки терміни підготовки та прийняття управлінських рішень розтягуються.