Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“ема: ‘≥лософська концепц≥€ людини.




ћета: сформувати пон€тт€ Ђсутн≥сть людиниї, Ђсенс людського житт€ї.

«нанн€, навички, €кими необх≥дно оволод≥ти: розум≥ти основний сенс людського житт€. –озвивати вм≥нн€ анал≥зувати факти та робити висновки.

¬ид навчальних завдань дл€ самост≥йного вивчанн€: самост≥йне вивченн€ теми ≥з розробкою конспекту.

‘орми поточного контролю: усне опитуванн€ на початку лекц≥њ.

ѕлан.

1. ‘≥лософське пон€тт€ Ђлюдиниї.

2.ѕроблема людини в ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ.

“ерм≥нолог≥чний словник до теми:

Ћюдина, ≥ндив≥д, особист≥сть.

 

Ћ≥тература: ƒаниль€н ќ.√., “араненко ¬.ћ. ќснови ф≥лософ≥њ: Ќавчальний пос≥бник ’арк≥в: ѕраво, 2003. - 352 с.

“еоретичний матер≥ал:

ѕроблема людини належить до "одв≥чних" проблем ф≥лософ≥њ. « р≥зного роду тлумаченн€ми сутност≥ людини ми зустр≥чаЇмось практично в ус≥х значних ф≥лософських творах. ÷е Ї переконливим св≥дченн€м того, що питанн€ розум≥нн€ ≥ вивченн€ себе ≥ соб≥ под≥бних з давн≥х час≥в були предметом пост≥йноњ уваги людини. ѕрот€гом стол≥ть розширювалось коло практичноњ д≥€льност≥ людини, все нов≥ сфери об'Їктивноњ д≥йсност≥ ставали ареною ц≥Їњ д≥€льност≥, все повн≥ше оволод≥вала вона законами д≥йсност≥, вчилась використовувати њх у своњй практиц≥. ≤ разом з цим перед людиною пост≥йно поставали питанн€ про сутн≥сть њњ бутт€, про сенс житт€, про ц≥л≥ ≥снуванн€ в цьому св≥т≥, про систему життЇвих ц≥нностей та багато ≥нших, €к≥ вимагали ≥ не знаходили переконливих, беззаперечних в≥дпов≥дей. јле людина наполегливо не припин€ла своњх пошук≥в. ≤стор≥€ п≥знанн€ людини св≥дчить про складн≥сть та суперечлив≥сть даноњ проблеми.  ожна ф≥лософська концепц≥€ (попри певн≥ недол≥ки та ≥сторичну обмежен≥сть) додавала њй нових рис, в≥дкривала нов≥ гран≥ в п≥знанн≥ людини. ” ф≥лософ≥њ ƒавньоњ √рец≥њ панував космолог≥зм у розум≥нн≥ людини. ‘≥лософи м≥летськоњ школи твердили: людина м≥стить ус≥ основн≥ елементи стих≥њ, космосу. ƒемокр≥т п≥дкреслював: €кою м≥рою ¬сесв≥т Ї макрокосмосом, такою ж м≥рою ≥ людина Ї м≥крокосмосом. ” друг≥й половин≥ V ст. до н. е. у √рец≥њ з'€вл€ютьс€ соф≥сти. ¬они зберегли успадкований в≥д давньоњ ф≥лософ≥њ ц≥л≥сний погл€д на людину ≥ баченн€ њњ €к частини природи, але вже почали розгл€дати њњ ≥ в умовах соц≥окультурного бутт€. ”стами ѕротагора вони проголошують тезу: "Ћюдина - м≥ра вс≥х речей..." —л≥дом за соф≥стами проблему людини розробл€Ї ≥ —ократ. њњ в≥н поставив у центр своЇњ ф≥лософ≥њ. ”чень —ократа ѕлатон розр≥зн€в у людин≥ безсмертну душу (ви€вленн€ св≥ту в≥чного та ≥деального) ≥ т≥ло (ви€вленн€ всього тимчасового та суЇтного). ≤накше розум≥в природу людини јристотель. Ћюдину в≥н розгл€даЇ €к "пол≥тичну тварину", вершину св≥товоњ ≥Їрарх≥њ. ¬она, з одного боку, внутр≥шньо пов'€зана з природою, а з другого - протистоњть њй, оск≥льки у нењ Ї душа - причина ≥ початок людського т≥ла. ™вропейська середньов≥чна ф≥лософ≥€, опираючись на христи€нську традиц≥ю, висувала на передн≥й план рел≥г≥йно-моральн≥ проблеми людського ≥снуванн€, розробл€ла проблему сп≥вв≥дношенн€ м≥ж Ѕогом ≥ людиною. ўо ж головне у цьому сп≥вв≥дношенн≥? Ќайважлив≥шим дл€ людини Ї спас≥нн€, котре христи€нство розум≥Ї €к сходженн€ недосконалоњ особи до найдосконал≥шоњ - Ѕога. ѕон€тт€ особи було введено јвгустином Ѕлаженним. ¬≥н п≥дкреслював, що Ѕог Ї сама особа, персона (в≥д лат. persona). “ому ≥ людина, €ку створено за образом ≥ подобою “ворц€, теж Ї особою. ўоправда, внасл≥док гр≥хопад≥нн€ вона втратила досконал≥сть ≥ ц≥л≥сн≥сть. —уттЇвими складовими або ≥постассю особи Ї вол€, ≥нтелект ≥ пам'€ть. „ерез них проход€ть шл€хи вдосконаленн€ людськоњ душ≥ ≥ Їднанн€ њњ з Ѕогом. ќриг≥нальн≥сть духу ¬≥дродженн€ пол€гаЇ у в≥дкиданн≥ будь-€ких принцип≥в обмежень земного розвитку людини. Ѕог зм≥щуЇтьс€ на перифер≥ю людського житт€. Ћюдина в≥дриваЇтьс€ в≥д нього. ¬она тепер в≥рить у себе. Ќа м≥сце Ѕога вона ставить "людино бога" (‘ед≥р ƒостоЇвський). Ќабуваючи статусу д≥йсно богопод≥бноњ ≥стоти, людина робилас€ головним предметом духовних пошук≥в. ¬она шукаЇ опори передус≥м у соб≥, у своњй душ≥ ≥ у своЇму т≥л≥. ¬ище за все вона ставить своЇр≥дн≥сть та ун≥кальн≥сть ≥ндив≥дуума. ќриг≥нальн≥сть ≥ в≥дм≥нн≥сть в≥д ≥нших стають найважлив≥шими про€вами особистост≥. ќтже, смисловим стрижнем –енесансу Ї сповнена пафосу ≥де€ про самодостатн≥сть ≥ автономн≥сть особистост≥, в≥ра в њњ безмежн≥ творч≥ можливост≥. –енесанс - це разом уз€т≥ теор≥€ ≥ практика гуман≥зму. ‘≥лософ≥€ Ќового часу вважала ≥стинно людським у людин≥ те, що робить њњ представником всього людства, тому зосереджувала увагу на њњ всезагальн≥й природ≥, соц≥альн≥й сутност≥, ун≥версальност≥ тощо. “ак, новоЇвропейська ф≥лософ≥€ XVII ст. особливого значенн€ надавала розуму €к специф≥чн≥й особливост≥ людини. Ќаприклад, –ене ƒекарт пов'€зував сутн≥сть людини з њњ мисленн€м: "ћислю - отже, ≥сную". –ац≥онал≥стичний п≥дх≥д до людини об'Їднувавс€ в ƒекарта з натурал≥стичним: в≥н розгл€дав людину €к реальний зв'€зок бездушного ≥ мертвого т≥лесного механ≥зму з розумною душею, €ка маЇ волю ≥ мислить. Ѕагато уваги проблем≥ людини прид≥л€ли ≥ так≥ ф≥лософи Ќового часу, €к Ѕенедикт —п≥ноза, “омас √оббс, ƒ. ƒ≥дро. ƒл€ н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ визначальним Ї у€вленн€ про людину €к суб'Їкта духовноњ д≥€льност≥, що створюЇ св≥т культури ≥ Ї нос≥Їм загального ≥деального начала, духу, розуму. ≤.  ант наголошував на моральному характер≥ природи людини, …оганн ‘≥хте - на рол≥ д≥€льност≥ в житт≥ людини, √еорг √егель - на духовност≥, Ћюдв≥г ‘ейЇрбах - на любов≥ до ближнього. ‘ейЇрбах розгл€даЇ людину €к природну ≥стоту, €к вищий щабель природного саморозвитку. ѕочутт€ ≥ св≥дом≥сть людини Ї теж природними €вищами. “ому в≥н говорить про людину €к про щось незм≥нне, абсолютне, а не €к про конкретну ≥сторичну людину. ¬их≥дним пунктом марксистського розум≥нн€ людини Ї трактуванн€ њњ €к пох≥дноњ в≥д сусп≥льства, €к продукт та суб'Їкт сусп≥льно-практичноњ д≥€льност≥. —утн≥стю людини  арл ћаркс вважав саме сукупн≥сть ус≥х сусп≥льних в≥дносин. ћарксизм обірунтував принципову незавершен≥сть людини, њњ в≥дкрит≥сть св≥тов≥, "незапрограмован≥сть" раз ≥ назавжди њњ сутност≥. Ћюдина самостворюЇ ≥ саморозвиваЇ себе в процес≥ ≥сторичного ≥ культурного житт€. ћарксизмов≥ належить трудова теор≥€ походженн€ людини, €ка анал≥зуЇ механ≥зм трансформац≥њ б≥олог≥чного в соц≥альне. Ќа початку XX ст. у ф≥лософ≥њ зд≥йснюЇтьс€ своЇр≥дний антрополог≥чний поворот - проблема людини стаЇ нев≥д'Їмною частиною досл≥джень практично вс≥х ф≥лософських напр€м≥в, зокрема ≥ тих, що ран≥ше виводили њњ за своњ меж≥. «'€вилос€ безл≥ч концепц≥й людини. «алежно в≥д того, що сл≥д вважати суто людським у людин≥ (природне, соц≥альне, духовне), њх умовно об'Їднують у три групи.

ѕерша група - б≥олог≥заторськ≥ концепц≥њ. ƒом≥нуючою рисою цих концепц≥й Ї у€вленн€ про людину €к про переважно природну ≥стоту, житт€ ≥ повед≥нка, ≥ндив≥дуальн≥ ≥ сусп≥льн≥ €кост≥, духовн≥ властивост≥ €коњ обумовлен≥ природними (б≥олог≥чними) чинниками. ƒо таких концепц≥й належать: психолог≥зм, натурал≥зм, волюнтаризм, натурал≥стичний дуал≥зм. ƒруга група - соц≥олог≥заторськ≥ концепц≥њ. ¬они ≥гнорують природно-б≥олог≥чн≥ чинники людського ≥снуванн€, €ким в≥дводитьс€ роль лише передумови соц≥ального житт€ ≥ €к≥ не мають н≥€кого впливу на особливост≥ повед≥нки, ≥нтелект, творч≥ зд≥бност≥, соц≥альн≥ ор≥Їнтац≥њ людини. ƒо таких концепц≥й належать: конвенц≥онал≥зм, соц≥олог≥зм, панлог≥зм, соц≥олог≥чний анал≥з.

“рет€ група сучасних концепц≥й людини - сп≥ритуал≥зм (в≥д лат. spiritualis-духовний). ¬она об'ЇднуЇ погл€ди, за €кими в основ≥ розкритт€ сутност≥ людини лежить њњ внутр≥шн≥й духовний св≥т (безкорисливий пошук ≥стини, здатн≥сть до морального вибору, до переживанн€ прекрасного, до творчост≥, на€вн≥сть свободи вол≥ та глибинноњ самосв≥домост≥), ≥ проголошуЇ первинн≥сть ≥ндив≥дуального "я" €к духовного стрижн€ особистост≥. ƒо ц≥Їњ групи належать так≥ теч≥њ: суб'Їктивний антрополог≥зм, антрополог≥чний матер≥ал≥зм, рел≥г≥йний антрополог≥зм, сп≥ритуал≥стичний дуал≥зм.

“ак≥ три основн≥ групи сучасних концепц≥й людини. ¬они м≥ст€ть €к позитивн≥, так ≥ негативн≥ моменти. ƒо позитивних сл≥д в≥днести:

а) конкретно-наукове спр€муванн€ досл≥дженн€ людини;

б) об'Їктивн≥сть наукових досл≥джень;

в) доведенн€ принципового значенн€ основних чинник≥в ≥снуванн€ людини.

ƒо негативних момент≥в належать, передус≥м, одноб≥чн≥сть б≥олог≥заторського, соц≥олог≥заторського та сп≥ритуал≥стичного п≥дход≥в, €к≥ розривають ц≥л≥сн≥сть вивченн€ людини, що веде до абсолютизац≥њ одн≥Їњ з≥ стор≥н, складових частин людського Їства. ¬≥домо, що людину не можна п≥знати, €кщо п≥дходити до нењ €к до автономноњ складноњ ≥стоти, €ка ≥снуЇ незалежно в≥д природи та сусп≥льства. ¬она Ї ≥ природною, ≥ соц≥альною, бо Ї водночас продуктом ≥ природи, ≥ сусп≥льства, њх головною д≥йовою особою. «авданн€ пол€гаЇ в тому, щоб синтезувати позитивний ф≥лософський досв≥д досл≥дженн€ людини.

¬исновки

1. ‘≥лософське п≥знанн€ маЇ гуман≥стичну спр€мован≥сть, тобто головним предметом ф≥лософських роздум≥в Ї людина ≥ њњ ≥снуванн€ у св≥т≥. ”с≥ ф≥лософськ≥ проблеми, хоч би €кими абстрактними вони не здавалис€, так чи ≥накше пов'€зан≥ з проблемою людини. Ќевипадково ≤.  ант питанн€ "що таке людина?" формулюЇ €к основне питанн€ ф≥лософ≥њ.

2. Ћюдина - це б≥осоц≥альна Їдн≥сть, у €к≥й через соц≥альне, б≥олог≥чне й духовне реал≥зуЇтьс€ людське, що знаходить св≥й ви€в у психолог≥чному, моральному, рел≥г≥йному, пол≥тичному. ¬с≥ ц≥ форми ви€ву людського Їства сп≥в≥снують в орган≥чн≥й Їдност≥, взаЇмод≥њ, взаЇмопроникненн≥.

3. Ћюдина - це така ≥стота, €ка своЇю д≥€льн≥стю створюЇ власну ≥стор≥ю, в процес≥ чого формуЇтьс€, зм≥нюЇтьс€ ≥ розвиваЇтьс€ њњ сутн≥сть. “обто сутн≥сть людини не Ї ≥сторично незм≥нною. ¬она зм≥нюЇтьс€ разом ≥з розвитком людини, людства, акумулюючи в соб≥ зм≥ст людського, зм≥ст культури, соц≥альних ц≥нностей. 4. Ћюдина - Їдина ≥стота, €ка усв≥домлюЇ свою смертн≥сть. « цим пов'€зане питанн€ про зм≥ст ≥ мету житт€, роздуми над €ким Ї дл€ багатьох вих≥дним пунктом у виробленн≥ "л≥н≥њ житт€".

 онтрольн≥ завданн€:

1. Ћюдина цеЕ

2. ‘≥лософське пон€тт€ людини в ≥сторичному контекст≥.

3. Ќазв≥ть основн≥ властивост≥ людини.

4. «ТЇднайте л≥н≥Їю реченн€ у л≥вому стовпчику з в≥дпов≥дним йому словом у правому:

≤стота, що належить до людського роду.   ≤ндив≥д.
ќкрема людська одиниц€.   ќсобист≥сть.
Ќеповторна людина, що усв≥домлюЇ свою неповторн≥сть ≥ намагаЇтьс€ њњ п≥дтримати. Ћюдина.

 

“еми реферат≥в:

1. Ћюдина €к головний субТЇкт ≥стор≥њ.

2. ÷≥нност≥ в житт≥ людини.

3. «м≥на ц≥нностей у сучасному св≥т≥ та стратег≥€ майбутнього.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2016-11-23; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 446 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—туденческа€ общага - это место, где мен€ научили готовить 20 блюд из макарон и 40 из доширака. ј майонез - это вообще десерт. © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

714 - | 636 -


© 2015-2023 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.016 с.