18. Визнавши, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі недоліки у розгляді справи не вплинули на суть ухваленого рішення, апеляційний суд згідно зі статтею 308 ЦПК (1618-15) ухвалою відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення без змін і обов'язково наводить у ній мотиви, з яких доводи апеляційної скарги відхиляються. Водночас апеляційним судам необхідно враховувати, що законне, обґрунтоване та правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань. Зокрема, до таких недоліків, які не призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального законодавства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, і не впливають на суть ухваленого рішення належать: сплата судового збору, здійснена після відкриття провадження у справі; відсутність підпису в позовній заяві, якщо позивач брав участь у судовому засіданні й підтримав позовні вимоги; відсутність підпису секретаря судового засідання в журналі судового засідання; залишення без розгляду заяви про відвід, якщо підстави для відводу були відсутні. Таким же недоліком може бути визнана сама по собі відсутність технічного запису при безспірності доказів, якими обґрунтовано рішення.
19. За наявності підстав, передбачених статтею 309 ЦПК (1618-15), апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення або змінює його й не має права передавати із цих підстав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Зазначеними підставами є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
При цьому судам необхідно виходити з того, що:
- неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, слід вважати неправильне визначення предмета доказування чи не з'ясування обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, або інших фактичних даних (пропущення строку позовної давності тощо), неправильну кваліфікацію правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин тощо;
- недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, має місце у випадках зазначення у судовому рішенні певних обставин (фактів), які не підтверджені доказами, їх недостатність, недостовірність та (або) суперечливість, відсутність мотивів прийняття чи неприйняття доказів тощо;
- невідповідність висновків суду обставинам справи вважається у тому разі, якщо останні встановлені судом повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено неправильно.
- порушення або неправильне застосування матеріального чи процесуального права має місце у разі застосування закону, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню, унаслідок неправильної юридичної кваліфікації правовідносин або неправильного витлумаченого закону, який хоч і підлягав застосуванню, проте його зміст і сутність сприйнято неправильно через розширене чи обмежене тлумачення.
Порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, порушення вимог статті 59 ЦПК (1618-15) щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (стаття 60 ЦПК), порушення вимог статті 215 ЦПК (1618-15) щодо змісту рішення суду тощо.
Посилання в апеляційній скарзі на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав установленими, чи на невідповідність висновків суду обставинам справи підлягає перевірці апеляційним судом шляхом дослідження доказів, яким, на думку особи, що подала апеляційну скаргу, суд першої інстанції не дав оцінки або дав неправильну оцінку.
У разі скасування рішення суду у зв'язку з порушенням норм процесуального права (частина третя статті 309 ЦПК (1618-15)) апеляційний суд повинен зазначити причинний зв'язок між порушенням норми процесуального права та прийняттям неправильного рішення.
Апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення, і вони стосуються окремих його частин, зокрема у разі виправлення помилок суду першої інстанції щодо розміру суми, що підлягає стягненню, розподілу судових витрат тощо. Якщо помилки у такому рішенні стосуються фактичної сторони справи чи правового обґрунтування рішення, то їх усунення необхідно вважати також зміною рішення, тому апеляційний суд не повинен усувати такі помилки ухвалою із зазначенням про залишення рішення без змін з його уточненням чи доповненням.
У разі ухвалення нового рішення або зміни рішення суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині рішення дає оцінку доказам, що наявні в матеріалах справи, а також новим доказам, якщо вони досліджувалися, в їх сукупності за правилами, встановленими статтею 212 ЦПК (1618-15).
20. Виходячи з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених пунктом 5 частини першої статті 307 ЦПК (1618-15), апеляційний суд може скасувати рішення суду першої інстанції з передачею справи на новий розгляд лише з підстав, вичерпно визначених у статті 311 ЦПК (1618-15) (вона розширеному тлумаченню не підлягає), за наявності яких рішення суду скасовується незалежно від правильності висновків суду та незалежно від того, чи посилаються учасники процесу на такі порушення (стаття 303 ЦПК (1618-15)). Зазначеними підставами можуть бути тільки такі: розгляд справи неповноважним суддею або складом суду; ухвалення судового рішення чи підписання його не тим суддею, який розглядав справу; розгляд справи за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання; вирішення судом питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі; розгляд судом не всіх вимог і цей недолік не був та не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення відповідно до статті 220 ЦПК (1618-15); розгляд справи з порушенням правил виключної підсудності.
Не може бути підставою для застосування пункту 3 частини першої статті 311 ЦПК (1618-15) розгляд справи за відсутності особи, належним чином не повідомленої про час і місце судового засідання, яка не оскаржує рішення суду.
У разі скасування рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд в ухвалі апеляційного суду обов'язково має бути зазначено, які порушення закону були допущені судом першої інстанції, чим це підтверджено.
Проте в цьому випадку апеляційний суд не має права викладати в ухвалі доводи, які б указували або прогнозували певні результати нового вирішення справи чи свідчили про перевагу одних доказів над іншими, оскільки вирішення питання про прийняття відповідного рішення й оцінка доказів належить до повноважень суду, який розглядатиме справу.
Висновки та мотиви, з яких скасовано рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи. Висновками та мотивами, з яких скасовано рішення, необхідно вважати положення мотивувальної та резолютивної частин ухвали суду апеляційної інстанції щодо наявності передбачених статтею 311 ЦПК (1618-15) підстав для скасування рішення суду першої інстанції і передачі справи на новий розгляд та їх кваліфікації процесуальним законодавством як таких.
Скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 311 ЦПК (1618-15), можливе, якщо суд першої інстанції розглянув не всі вимоги, які перебувають у нерозривному зв'язку з вимогами, щодо яких ухвалено рішення, і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення.
В інших випадках нерозглянуті вимоги передаються на розгляд суду першої інстанції.
У разі якщо рішення суду скасовано на підставі пункту шостого частини першої статті 311 ЦПК (1618-15), апеляційний суд направляє справу на новий розгляд до суду, якому вона підсудна.
21. Апеляційний суд має право ухвалити додаткове рішення за заявою особи, яка бере участь у справі, або з власної ініціативи в разі, якщо він скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення чи змінив його за наявності підстав, передбачених статтею 220 ЦПК (1618-15). Відповідно до статті 219 ЦПК (1618-15) апеляційний суд може виправити допущені у своєму рішенні описки чи арифметичні помилки, не змінюючи змісту рішення. Апеляційний суд відповідно до статті 221 ЦПК (1618-15) може роз'яснити своє рішення.
Питання про визначення порядку виконання рішення суду, розстрочку чи відстрочку виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання (стаття 217 ЦПК (1618-15)) розглядаються апеляційним судом, якщо ці питання вирішуються одночасно з ухваленням нового рішення чи зміною рішення. В інших випадках ці питання вирішуються судом першої інстанції.
22. Виходячи з положень статті 320 ЦПК (1618-15), апеляційні суди постановляють окремі ухвали та направляють їх відповідним особам і органам для вжиття ними необхідних заходів у порядку, встановленому статтею 211 ЦПК (1618-15), як щодо виявлених при розгляді справи причин та умов, що сприяли порушенню закону, так і щодо порушення норм права та помилок, зокрема тяганини, інших недоліків під час розгляду справи, допущених судом першої інстанції, що не фіксуються в судовому рішенні апеляційного суду.
Окремі ухвали про допущені судом першої інстанції порушення норм права і помилки направляються для їх усунення та з метою запобігання їх виникненню (залежно від характеру та кількості) до суду першої інстанції чи судді, які розглядали справу, або до відповідної кваліфікаційної комісії суддів.
Окрема ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку особами, щодо яких вона постановлена.
23. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму Верховного Суду України від 11 жовтня 1985 р. N 8 (v0008700-85) "Про практику розгляду судами України цивільних справ у касаційному порядку" (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму від 25 грудня 1992 р. N 13 (v0013700-92) та від 25 травня 1998 р. N 15 (v0015700-98)).
Голова Верховного Суду України В.В.Онопенко
Секретар Пленуму
Верховного Суду України Ю.Л.Сенін
Опрацювати Постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 14 червня 2012 року «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку»
ПЛЕНУМ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
ПОСТАНОВА
14.06.2012 № 10
Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку
З метою забезпечення правильного й однакового застосування норм цивільного процесуального законодавства про перегляд судових рішень у касаційному порядку пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ПОСТАНОВЛЯЄ дати такі роз’яснення:
1. За змістом частини третьої статті 14, статті 324 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) право на касаційне оскарження судових рішень, що набрали законної сили, мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, за умови, що суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки.
Особи, які не брали участі у справі, відповідно до частини дев’ятої статті 6 ЦПК мають право отримувати в суді, який ухвалив рішення, усну або письмову інформацію про результати розгляду відповідної справи, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал, а при розгляді справи в касаційній інстанції – набувають прав осіб, які беруть участь у справі, зокрема, мають право брати участь у розгляді справи з урахуванням положень частини першої статті 333 ЦПК, заявляти клопотання тощо.
Органи та особи, які за законом мають право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси (частина друга статті 3, статті 45, 46 ЦПК), але не брали участі у справі, мають право на касаційне оскарження судових рішень, якщо таке право передбачено законом. Так, згідно зі статтею 37 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ "Про прокуратуру" право касаційного оскарження мають прокурор і заступник прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі у розгляді справи в суді першої інстанції, а помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів – тільки у справах, у розгляді яких вони брали участь.
При поданні касаційної скарги з метою представництва інтересів громадянина прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів. Під неможливістю громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів слід розуміти не лише подання прокурору відповідної заяви (про участь у справі), а й надання інших документів, які підтверджують неспроможність громадянина через свій фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин здійснювати захист його порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з пунктом 10 статті 13 Закону України від 23 грудня 1997 року № 776/97-ВР "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений Верховної Ради України з прав людини має право на касаційне оскарження судових рішень, ухвалених у справі за його зверненням.
2. Відповідно до положень статті 37 ЦПК у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, зміни кредитора чи боржника в зобов’язанні, а також в інших випадках зміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, якщо правонаступництво допускається, воно може мати місце на будь-якій стадії цивільного процесу, у тому числі на стадії касаційного оскарження судового рішення. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив. Тому право касаційного оскарження судових рішень у межах установлених статтею 325 ЦПК строків належить і правонаступнику такої особи.
У зазначених випадках на стадії касаційного провадження питання про процесуальне правонаступництво при поданні відповідних заяви і доказів вирішує суд касаційної інстанції.
3. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.
На стадії касаційного провадження вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі, залишення касаційної скарги без руху та визнання її неподаною, повернення скарги, поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, прийняття заяви про відкликання скарги чи відмови від неї, незалежно від того, до суду якої інстанції вони подані, належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Касаційні скарги, які надійшли до суду першої чи апеляційної інстанцій, негайно, тобто не пізніше наступного робочого дня, надсилаються до суду касаційної інстанції.
У разі подання у такому випадку скарги у визначені законом строки, але не у встановленому порядку (стаття 327 ЦПК), ця обставина може бути підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження за клопотанням особи, яка подала скаргу.
4. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у тому числі додаткові, можуть бути оскаржені в касаційному порядку як у цілому, так і в частині, а також щодо обставин (фактів), встановлених судом (незалежно від того, чи вплинули висновки суду про ці обставини (факти) на вирішення справи по суті), однак, лише з підстав неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, або резолютивної частини з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку та способу виконання рішення.
Касаційна скарга може бути подана на судове рішення першої та/або апеляційної інстанції, прийняте в одній конкретній справі. У разі оскарження судового рішення кількома особами у встановленому ЦПК порядку суд касаційної інстанції відкриває касаційне провадження у справі за всіма скаргами, якщо вони відповідають вимогам ЦПК, та розглядає їх в одному касаційному провадженні. У разі одночасного надходження таких скарг касаційне провадження може відкриватися однією ухвалою. Якщо надійшла касаційна скарга, що відповідає вимогам ЦПК, на судове рішення, стосовно якого вже відкрито касаційне провадження, вона приймається до спільного розгляду з раніше поданою касаційною скаргою, про що постановляється ухвала.
5. Касаційному оскарженню підлягають:
– рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення та ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного перегляду;
– ухвали суду першої інстанції, перелічені в пункті 2 частини першої статті 324 ЦПК, після їх перегляду в апеляційному порядку, ухвали апеляційного суду, постановлені за результатами такого перегляду. При цьому суди повинні враховувати висновки, викладені у Рішеннях Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 та від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011;
– ухвали апеляційного суду, постановлені під час апеляційного провадження (наприклад, про залишення апеляційної скарги без розгляду, повернення скарги, усунення описок чи арифметичних помилок тощо), якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі (пункт 2 частини першої статті 324 ЦПК). Зокрема, це ухвали апеляційного суду, які утруднюють право на апеляційне оскарження (залишення апеляційної скарги без руху у зв’язку з несплатою суми судового збору, зупинення апеляційного провадження у зв’язку з призначенням експертизи тощо) або мають запобіжний зміст (наприклад, окремі ухвали тощо).
6. У разі оскарження ухвали апеляційного суду, яка не перешкоджає подальшому провадженню у справі (наприклад, про відкриття апеляційного провадження у справі, відкладення розгляду справи), подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає касаційному оскарженню, а також при поданні касаційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 324 ЦПК права на касаційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов’язки якої суд першої чи апеляційної інстанції питання не вирішував, суддя-доповідач відповідно до цієї норми ЦПК постановляє ухвалу про повернення касаційної скарги. Якщо зазначені обставини буде встановлено після відкриття касаційного провадження у справі, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження у справі за такою скаргою та про її повернення особі, яка подала скаргу.
Не можуть бути об’єктом касаційного оскарження судові рішення, якщо вони судом не ухвалювались.
Питання про відкриття касаційного провадження, залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги вирішуються суддею, про що постановляється ухвала. Не допускається повернення касаційної скарги із супровідним листом, повідомленням або в інший не передбачений законом спосіб.
7. Передбачений статтею 325 ЦПК строк на касаційне оскарження судового рішення необхідно обчислювати з урахуванням визначеного статтею 69 ЦПК правила про початок перебігу процесуальних строків – з наступного дня після відповідної календарної дати та з дотриманням вимог частин третьої, п’ятої та шостої статті 70 ЦПК.
Положення статті 325 ЦПК про те, що касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду, поширюються також на випадки, коли відповідно до статті 218 ЦПК апеляційний суд проголосив лише вступну та резолютивну частини рішення, або коли справу розглянуто за відсутності в судовому засіданні особи, яка брала участь у справі та оскаржує судове рішення. Отже, обчислення строку касаційного оскарження починається з наступного дня після проголошення апеляційним судом судового рішення.
Проте якщо недотримання строків касаційного оскарження було зумовлено діями (бездіяльністю) суду, зокрема, особу не було належним чином повідомлено про час і місце судового засідання або їй не надіслано протягом двох днів із дня складання повного судового рішення його копію, як це передбачено частиною третьою статті 222 ЦПК, а також статтями 317, 321 ЦПК, то ці обставини можуть бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження за заявою особи, яка оскаржує судове рішення.
У зв’язку із цим суд повинен встановити причинно-наслідковий зв’язок між неправомірною діяльністю суду та фактом пропущення строку (наприклад, встановити, що дії чи бездіяльність суду призвели до того, що саме ця особа не змогла подати касаційну скаргу вчасно).
8. Законом не встановлено певного строку для звернення особи, яка має право на касаційне оскарження, з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження. Таке клопотання відповідно до частини третьої статті 73 та статей 325, 328 ЦПК подається разом із касаційною скаргою. У ньому має бути зазначено причини пропущення строку на касаційне оскарження та докази, що підтверджують наявність поважних причин його пропущення.
Якщо касаційну скаргу подано після закінчення строку на касаційне оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, то ухвалою судді-доповідача така скарга залишається без руху. Касаційна скарга також залишається без руху, якщо підстави, наведені в заяві про поновлення строку касаційного оскарження, будуть визнані суддею-доповідачем неповажними, про що зазначається в резолютивній частині ухвали. В ухвалі про залишення касаційної скарги без руху зазначається, що протягом тридцяти днів із дня її отримання особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.
Питання про поновлення строку на касаційне оскарження вирішується суддею-доповідачем суду касаційної інстанції без проведення судового засідання і без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. Вирішення такого питання можливе одночасно із відкриттям касаційного провадження у справі, проте має передувати розгляду справи судом касаційної інстанції по суті.
Суддя-доповідач постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження у разі, якщо у зазначений строк особою, яка подала касаційну скаргу, не буде подано заяву про поновлення пропущеного строку або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження буде визнано неповажними. З урахуванням викладеного та відповідно до вимог пункту 4 частини четвертої статті 328 ЦПК повторне подання касаційної скарги із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження не допускається.
Якщо при розгляді справи судом касаційної інстанції буде встановлено, що касаційну скаргу подано без дотримання встановленого процесуального строку і у ній не міститься клопотання про поновлення пропущеного строку, а під час розгляду справи таке клопотання не заявлено (у разі участі в судовому засіданні особи, яка подала скаргу), суд касаційної інстанції повинен виконати вимоги частини третьої статті 328 ЦПК.
9. Якщо касаційну скаргу подано прокурором, органом державної влади чи органом місцевого самоврядування після спливу одного року з моменту набрання оскаржуваним судовим рішенням законної сили, то незалежно від поважності причини пропуску строку касаційного оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження, про що суддя-доповідач постановляє ухвалу (абзац 3 частини третьої статті 328 ЦПК). Зазначене положення закону поширюється на касаційні скарги, подані з 14 січня 2012 року (дати набрання чинності Законом України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства").
10. Для вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі суддя-доповідач повинен, зокрема, перевірити: 1) чи передбачено законом можливість касаційного оскарження ухвал судів першої чи апеляційної інстанцій; 2) чи було рішення суду першої інстанції предметом апеляційного перегляду по суті; 3) наявність в особи, яка подає скаргу, права на касаційне оскарження судового рішення; 4) чи дотримано строк подання касаційної скарги; 5) відповідність касаційної скарги вимогам закону щодо форми та змісту; 6) наявність копій касаційної скарги і додатків до неї (письмових матеріалів) відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі; 7) чи сплачено в належному розмірі та у визначеному порядку судовий збір.
Копії оскаржуваних судових рішень, що додаються до касаційної скарги, мають бути підписані та скріплені гербовою печаткою суду згідно з Інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 року № 68.
Якщо в касаційній скарзі заявляється клопотання про скасування судового рішення апеляційного суду та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції, до скарги мають бути додані як судове рішення апеляційного суду, яке оскаржується, так і судове рішення суду першої інстанції, оскільки залишити його в силі, не перевіривши на предмет законності, неможливо.
Якщо касаційна скарга за формою і змістом не відповідає вимогам, встановленим статтею 326 ЦПК, перелік яких є вичерпним (зокрема, якщо у скарзі не зазначено у чому саме полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), суддя-доповідач відповідно до частини другої статті 328 ЦПК застосовує положення статті 121 ЦПК та ухвалою залишає касаційну скаргу без руху.
В ухвалі суду необхідно навести підстави залишення касаційної скарги без руху та визначити строк для усунення недоліків з урахуванням реальної можливості отримання заявником копії ухвали та виправлення недоліків (зокрема, підписання скарги, подання довіреності, оригіналів документів про сплату судового збору, завірених копій судових рішень), який не може перевищувати п’яти днів із дня отримання ухвали особою, яка подала касаційну скаргу.
В ухвалі має бути зазначено про наслідки невиконання вимог щодо усунення недоліків (частина друга статті 121 ЦПК). У разі невиконання вимог закону, наведених в ухвалі про залишення скарги без руху, суддя-доповідач постановляє ухвалу про визнання касаційної скарги неподаною та її повернення.
Якщо під час судового розгляду справи виявлено, що судовий збір сплачено не в повному розмірі, стягнення недоплачених сум з відповідної особи проводиться при ухваленні судового рішення.
11. При відкритті касаційного провадження суддя-доповідач у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання судового рішення, яке оскаржується, до закінчення касаційного провадження, але лише за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу (частина перша статті 328 ЦПК). Норми ЦПК не забороняють вирішити питання про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення й на подальших етапах касаційного провадження. При цьому право на зупинення виконання судового рішення не надає суду касаційної інстанції права застосовувати заходи забезпечення позову (статті 151, 152 ЦПК).
Клопотання про зупинення виконання судового рішення може бути викладено як у самій скарзі, так і окремим документом. Таке клопотання має бути мотивованим, містити підстави для зупинення виконання судового рішення, підтверджені певними доказами (наприклад, у разі відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду має бути додано завірену копію такої постанови).
Вирішуючи питання про зупинення виконання судового рішення, суд касаційної інстанції враховує необхідність у цьому, зокрема, у разі ймовірності утруднення повторного розгляду справи внаслідок можливого скасування судового рішення, забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі, та які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов’язки.
Норми ЦПК не передбачають необхідності скасовувати ухвалу про зупинення виконання судового рішення чи відновлювати його виконання при ухваленні судового рішення за наслідками касаційного провадження, оскільки з ухваленням судового рішення касаційною інстанцією зупинення виконання судового рішення втрачає законну силу.
12. Випадки коли суддя-доповідач може відмовити у відкритті касаційного провадження передбачені статтею 328 ЦПК, їх перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Наявність ухвали про відхилення касаційної скарги або про відмову у відкритті касаційного провадження є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження, якщо касаційну скаргу подано цією самою особою і на це саме судове рішення, незалежно від наведення у касаційній скарзі інших мотивів чи підстав оскарження (пункт 4 частини четвертої статті 328 ЦПК).
