Залежно від об'єкта сімейних правовідносин суб'єктивні сімейні права та обов'язки можуть мати майновий чи особистий немайновий характер. Для суб'єктивних сімейних прав та обов'язків характерною ознакою є їх невідчужуваність, тобто неможливість передачі їх іншим особам. Приміром, неможливо передати іншій особі право на одержання аліментів або покласти на іншу особу обов’язок з їх виплати.
Загальне правило про те, що учасник сімейних правовідносин здійснює свої права і виконує сімейні обов’язки самостійно, має певні винятки. Зокрема, сімейні права дитини чи особи, дієздатність якої обмежено, можуть здійснювати батьки, опікун, піклувальник (ч. 1 ст. 14 СК). Сімейні обов’язки особистого немайнового характеру недієздатної особи припиняються у зв’язку з неможливістю виконання, а майновий обов’язок за її рахунок виконує опікун (ч. 2 ст. 15 СК). Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейний обов’язок, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання.
Низка сімейних прав та обов’язків здійснюється та виконується під контролем органу опіки та піклування. Так, відповідно до ч. 2 ст. 177 СК батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов’язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.
Учасники сімейних правовідносин можуть домовитися між собою про порядок здійснення належних їм прав та обов’язків. Наприклад, на відміну від попереднього, нове сімейне законодавство передбачає можливість батьків укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим із них, хто проживає окремо від дитини (ч. 4 ст. 157 СК).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов’язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених сімейним законодавством або договором сторін. Скажімо, у разі невиконання одним із батьків свого обов’язку за договором про сплату аліментів на дитину, аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса (ч. 2 ст. 189 СК). Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення їх судом батьківських прав (ст. 164 СК).
Захист сімейних прав та інтересів здійснюється у судовому порядку. При цьому правом на безпосереднє звернення до суду відповідно до ст. 18 СК наділені учасники сімейних правовідносин, які досягли 14 років.
Відповідно до ст. 18 СК до способів захисту сімейних прав та інтересів належать: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку; 3) припинення правовідношення, а також його анулювання; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором.
При цьому СК надає суду право застосовувати не лише ті способи захисту, які передбачені законом, а й ті, які передбачені договором між сторонами. До першої групи способів захисту належать: позови про визнання батьківства (ст. 128 СК), визнання материнства (ст. 132 СК), заява про усиновлення. До другої - стягнення аліментів на підставі виконавчого напису нотаріуса у разі невиконання одним з батьків обов'язків за договором про сплату аліментів. До третьої - розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним, неукладеним, позбавлення батьківських прав, скасування усиновлення.До четвертої - усунення перешкод у спілкуванні з дитиною одним з батьків, обумовлених ухиленням другого з батьків, з яким проживає дитина, від виконання рішення органу опіки і піклування, якщо батьки проживають окремо. До п'ятої - відновлення батьківських прав. До шостої групи - відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної ухиленням особи від виконання рішення суду щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї (п. 2 ст. 158, п. 5 ст. 159 СК); ухиленням одного з батьків, з ким проживає дитина, від виконання договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків (ст. 157 СК). Сімейний кодекс передбачає можливість лише одному з подружжя бути позивачем у справах про розірвання шлюбу, а у разі, якщо він визнаний недієздатним - позов пред'являється опікуном (ст. 110 СК).
Сімейний кодекс визнав орган опіки і піклування органом, уповноваженим здійснювати попередній захист сімейних прав. При цьому учасники сімейних правовідносин не позбавлені права звернутися до суду, якщо цей спір віднесений до компетенції органів опіки і піклування. Рішення органу опіки і піклування є обов'язковим до виконання учасниками спору, якщо протягом 10 днів з моменту його винесення зацікавлена особа не подала позов до суду. Особливістю судового захисту сімейних прав є те, що багато категорій сімейно-правових спорів вирішуються за участю органів опіки та піклування. Відповідно до ч. 4 ст. 19 СК, участь цього органу є обов’язковою при розгляді судом усіх справ, пов’язаних із вихованням дитини, спорів щодо визначення місця проживання дитини, справ про позбавлення батьківських прав і поновлення у батьківських правах.
Адміністративний порядок захисту сімейних прав означає вирішення сімейно-правових спорів органом опіки та піклування на підставі заяви учасника сімейних відносин. Наприклад, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Загальні засади участі цього органу в захисті сімейних прав визначені у ст. 19 СК. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. Рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав до суду. Виняток з цього правила передбачений ч. 2 ст. 170 СК: у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров’я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов’язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення батьківських прав.
До вимог, які випливають із сімейних правовідносин, позовна давність застосовується лише у випадках, встановлених законом. СК передбачає 4 випадки застосування інституту позовної давності:
Ø до вимоги про поділ спільного майна подружжя, заявленої після розірвання шлюбу, — 3 роки з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК);
Ø до вимоги про визнання батьківства — 1 рік від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство (ч. 2 ст. 129 СК);
Ø до вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини — 1 рік від дня реєстрації народження дитини (ч. 3 ст. 138 СК);
Ø до вимоги про визнання материнства — 1 рік від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір’ю дитини (ч. 3 ст. 139 СК)
. Стаття 15. Виконання сімейних обов'язків
5. В житті може виникнути ситуація, коли особа не виконує своїх сімейних обов'язків. В СК України вперше проводиться поділ підстав невиконання особою своїх сімейних обов'язків в залежності від суб'єктивного фактора. На цій підставі розрізняються: а) ухилення особи від виконання свого сімейного обов'язку при наявності можливості його виконання; б) невиконання такого обов'язку в силу певних поважних причин - визнання особи недієздатною, психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини. В першому випадку мова йде про винну поведінку учасника сімейних відносин, коли особа ухиляється від виконання свого обов'язку, маючи усі можливості для такого виконання і розуміючи наслідки своєї протиправної поведінки. У другому випадку про вину зобов'язаної особи мова не йде, оскільки невиконання нею свого обов'язку має інші причини і не залежить від самої особи. Ці моменти мають принципове значення в процесі регулювання сімейних відносин.
Наприклад, в п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України вказано, що підставою позбавлення особи батьківських прав є ухилення матері або батька від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. В цьому випадку мова йде про винну поведінку матері або батька, які саме ухиляються від виховання дитини, хоча мають на це можливість. Однак ситуація може розгортатися і іншим чином. Наприклад, той батьків, хто проживає окремо від дитини, хоче виховувати дитину та спілкуватися з нею, однак він не може виконати свій обов'язок, оскільки другий з батьків створює перешкоди для спілкування з дитиною. За таких обставин не можна казати про ухилення матері/батька від виховання дитини. Невиконання батьківського обов'язку з виховання дитини має іншу природу. В силу прямого припису закону ця особа не вважатиметься такою, що ухиляється від виконання свого сімейного обов'язку (ч. З коментованої статті). Закон враховує це і передбачає для таких обставин абсолютно інші наслідки. Так, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, то другий з батьків може звертатися до органів опіки та піклування або суду з позовом про усунення цих перешкод. У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним (ст. 158, ч. 4 ст. 159 СК України).
6. Для виконання особою своїх сімейних обов'язків необхідна наявність у неї певного обсягу дієздатності, тобто здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (ч. 1 ст. ЗО ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 15 СК якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання. Це правило стосується таких учасників сімейних відносин, як батьки, усиновлювачі, опікуни, патронатні вихователі тощо. У разі визнання такої особи недієздатною, вона не може виконувати своїх обов'язків немайнового характеру - виховувати дитину, представляти та захищати її права та інтереси, звертатися до відповідних органів з заявою тощо.
Схожі наслідки виникають і в тому разі, коли особа не визнана в судовому порядку недієздатною, але в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або з іншої поважної причини не може виконувати свого сімейного обов'язку (ч. З коментованої статті). Хоча обов'язок особистого немайнового характеру цієї особи не припиняється, як в попередньому випадку, вона не визнається такою, що ухиляється від виконання свого обов'язку. Таким чином ця особа звільняється від застосування до неї негативних правових наслідків майнового характеру.
7. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не тягнути відповідних санкцій, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Це пояснюється тим, що на відміну від особистих, майнові обов'язки членів сім'ї можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших осіб. Тому закон (абз. 2 ч. 2 ст. 15 СК України) передбачає, що майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. Якщо мати дитини визнана судом недієздатною, її обов'язок щодо утримання дитини не припиняється, однак його виконання за рахунок матері буде здійснювати опікун. За таких обставин опікун фактично виконує дії самої підопічної зобов'язаної особи.
8. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків. Згідно із ч. 4 ст. 15 СК України такі наслідки можуть визначатися: а) нормами закону; б) договором сторін.
