Поняття та фактори, які впливають на платоспроможність страховика

Одним з аспектів надійності та фінансової стабільності страхової компанії є її платоспроможність. Термін «платоспроможність», по-перше, трактується як здатність господарської одиниці виконати свої фінансові зобов'язання перед іншими суб'єктами ринку та, по-друге, використовується як синонім до терміна «ліквідність». Проте кожне з цих двох понять має свій зміст. Ліквідність означає можливість своєчасної конвертації господарюючою одиницею будь-яких цінностей у готівкові кошти з метою погашення своїх зобов'язань перед партнером без утрати вартості. Платоспроможність означає здатність підприємства чи будь- якого іншого господарюючого суб'єкта оплатити вимоги партнера, що обумовлені прийнятими раніше зобов'язаннями. Різні тлумачення визначення понять «платоспроможність» та

«ліквідність» породжені, скоріш за все, змішанням двох точок зору на поняття «ліквідність»: як характеристику фінансового стану підприємства і, так би мовити, ліквідність балансу. При зміні підходу змінюються й пріоритети. Якщо йдеться про оцінку фінансового стану підприємства, то ліквідність являється однією з «часткових» характеристик платоспроможності. Якщо йдеться про ліквідність балансу, то навпаки, вже платоспроможність виступає як умова ліквідності балансу.

Зобов'язання страховика складаються з двох груп: зовнішні (зобов'язання перед страхувальниками, фінансовими установами, перестраховиками, бюджетом) та внутрішні (перед засновниками, представництвами та філіями, співробітниками). За обсягом перевагу мають зовнішні зобов'язання, які можна поділити на страхові та інші. Обсяг зовнішніх зобов'язань є основним показником для визначення платоспроможності. Страхові зобов'язання

— основна складова зовнішніх зобов'язань. Страхова платоспроможність забезпечується за рахунок двох основних джерел — коштів страхових резервів, які мають бути адекватними взятим зобов'язанням, і власних вільних коштів. З огляду на характер страхової послуги, в основі якої лежить категорія страхового ризику та випадковість його настання, розрахунковий розмір страхових резервів може бути недостатнім для виконання всіх зобов'язань за страховими виплатами. Тому страховик повинен мати вільні від зобов'язань кошти, які може використати для виплат у разі, коли страхові резерви будуть вичерпані.

Страхові компанії поряд зі страховою діяльністю здійснюють фінансову та інвестиційну, тому у страховика виникають фінансові й інвестиційні зобов'язання, які впливають на його платоспроможність.

Коли бракуватиме страхових резервів, страховик повинен буде виконати страхові

зобов'язання за рахунок власних коштів. Західний досвід показує, що страховика можна вважати платоспроможним у разі, коли власні кошти перевищують зовнішні зобов'язання. До власних коштів страховика належить статутний фонд, а також резерви, які формуються за рахунок прибутку, та резерви, які не пов'язані із зобов'язаннями. Сюди слід також віднести нерозподілений прибуток. Наявність значного обсягу власних коштів має важливе значення із самого початку діяльності. Коли страховик не має збалансованого страхового портфеля, а страхові резерви малі й не можуть дати значного інвестиційного прибутку, страховик за рахунок власних коштів може виконати свої зобов'язання. Власні кошти страховика утворюють запас (маржу) платоспроможності.

Платоспроможність постійно перебуває в центрі його уваги та пов'язана з тарифною,

фінансовою, інвестиційною та перестрахувальною політикою страховика. Як бачимо,

платоспроможність — комплексний показник, який у страховій компанії є дуже важливим, оскільки забезпечує фінансову стійкість. Тому чинним законодавством усі інструменти впливу на платоспроможність прямо чи опосередковано регламентовані.