Мінімізація ймовірності банкрутства

 

Діяльність страхових компаній істотно відрізняється від інших видів підприємницької діяльності. Основна відмінність — намагання страхової компанії брати на себе ризики різних суб'єктів господарювання. Існує безпосередній зв'язок між ризиками, що беруться страховою компанією (страховими ризиками), і ризиками, властивими веденню страхової діяльності. При цьому важливим аспектом ведення страхового бізнесу є здатність компанії об'єктивно оцінювати й управляти ризиками.

Рейтинги, що публікуються періодичними виданнями країни, як правило, ґрунтуються на ранжуванні страхових компаній за загальним обсягом активів, величиною балансового прибутку, оплаченим статутним фондом тощо. Такий підхід до ранжування страхових компаній не відбиває реального фінансового стану компаній. В умовах стрімкого розвитку ринку страхових послуг контрагентам і потенційним інвесторам необхідно мати якнайповніше уявлення про поточний фінансовий стан компанії і перспективи її майбутньої діяльності.

Наявні методики оцінки фінансового стану торгових, виробничих, банківських та інших підприємств (через специфіку страхової діяльності, коли на фінансовий стан страховика особливо впливає якість страхового портфеля, проаналізувати яку за сьогоднішніми методиками неможливо) не придатні для аналізу діяльності страхових компаній. Ось тому ми й пропонуємо розглянути деякі наріжні методологічні аспекти побудови моделей оцінки фінансового стану страхових компаній.

Проведення аналізу діяльності страхової компанії (далі СК) неможливе без аналізу страхового портфеля, оцінки достатності капіталу компанії і сформованих резервів. При оцінці рівня платоспроможності страхової компанії на основі нормативних показників платоспроможності, наведених у Законі України "Про страхування", робиться ряд припущень, які можуть впливати на результат. Саме детальна оцінка запасу платоспроможності дає змогу оцінити ризик банкрутства СК.

Аналіз рівня надійності страхової компанії може проводитися як з боку інвестора, так і з боку страхувальника. При оцінці діяльності СК з боку страхувальника надійність зводиться до ризику виконання СК узятих на себе зобов'язань. При оцінці діяльності СК із боку потенційного інвестора надійність СК аналізується з позиції інвестиційного ризику. Настання ризикового випадку, нездатність СК виконати узяті на себе зобов'язання веде до втрати або інвестиційних вкладень, або страхових платежів.

Страхові платежі, як правило, менші від інвестиційних вкладень, однак страховик отримує додатковий збиток від настання ризикового випадку, коли ризики перекладаються на СК. В обох варіантах під час проведення аналізу значну роль відіграють такі чинники, як репутація страховика, кваліфікація персоналу страхової компанії, динаміка зростання її прибутків, рентабельність, якість і рівень диверсифікації страхового портфеля.

Ключовим чинником аналізу є достатність ліквідних активів і наявність надійних програм перестрахування, рівень достатності власного капіталу (власних активів, у т. ч. ліквідних). Мета аналізу, що проводиться з позиції визначення інвестиційної привабливості СК, — оцінка рівня рентабельності інвестиційних проектів.

Розглянемо аспекти проведення аналізу фінансового стану СК при підготовці

інвестиційних проектів, при оцінці результатів поточної діяльності й перспектив зміни фінансового стану діючої СК з боку інвесторів.

Наявність програм перестрахування необхідно оцінювати з боку достатності

застосування перестрахування. Через відсутність об'єктивної інформації (закритість даних про фінансовий облік компанії для сторонніх спостерігачів) надто складно оцінити ризик надійності страхових компаній, у яких були перестраховані ризики. При цьому рівень прийнятності страхових сум оцінюється виходячи з власних коштів страхової компанії, а також резервів (у тому числі й резервів незароблених премій). Чим більша страхова сума власного утримання, тим більший ризик, який узяла на себе страхова компанія і тим більшою має бути сума коштів, що покривають ризик. Ці кошти складаються з технічних резервів і власних коштів страхової компанії. В ідеальному варіанті ризик має покриватися сумами резервів.

Кажучи, що адекватність страхових тарифів необхідно розглядати спільно з величиною

коштів, які гарантують виконання СК страхових зобов'язань, ми маємо на увазі адекватність величини збільшення нетто-тарифів за ризик, котрий бере на себе компанія, рівню ризику, пов'язаного з несприятливим відхиленням відносної частоти настання страхового випадку. З одного боку, така ризикова надбавка через вільні резерви переноситься на власний капітал компанії, з другого, наявність достатнього розміру коштів на покриття ризиків може дати змогу СК знехтувати ризиковою надбавкою (або знизити її), зміцнити позиції на ринку страхових послуг, знизити тарифи. Демпінгові тарифи у цьому разі можуть бути адекватні рівню взятого ризику, якщо він покривається іншими коштами, що їх має у своєму розпорядженні СК. Таким чином, одним із основних моментів під час проведення аналізу є питання про прийнятність імовірності банкрутства страхової компанії. Щоб його розв'язати, у загальних теоріях ризик- менеджменту пропонується використовувати теорію корисності, яка передбачає побудову функції корисності для конкретного суб'єкта господарювання. Тоді проблема, що виникла з імовірністю банкрутства страхової компанії, може бути подана як:

M[u(U + р - Y)] = u(U),

де виражається рівність очікування корисності капіталу СК у процесі здійснення страхових операцій і первісної корисності капіталу.У іншому випадку діяльність СК неможлива.

На основі наведеної рівності можна оцінити прийнятність імовірності банкрутства СК, що є основним критерієм рівня платоспроможності СК. Такий підхід, який грунтується на класичній теорії ризик-менеджменту, складно застосовувати на практиці. Основна складність

— визначення функції корисності.

Об'єктивна функція корисності не може бути описана у вигляді математичної формули. Побудова функції корисності — складний і трудомісткий процес. Причому часто функція може не відповідати реальному відношенню суб'єкта господарювання до ризику. Для визначення імовірності банкрутства страхової компанії у практиці актуарних розрахунків використовується модель Крамера-Лундберга, що загалом має такий вид:

де Ф(х) — імовірність банкрутства страхової компанії; θ — коефіцієнт навантаження за ризик, що його бере на себе СК; х — початковий капітал компанії; µ — математичне сподівання страхових виплат.

Коефіцієнт навантаження за ризик обчислюється як:

де П(t) — платежі, зібрані у момент часу t; EX(t) — сподівані страхові виплати на момент часу t.

Метод, на основі якого можна визначити достатній рівень забезпечення власними коштами СК. Уявімо собі, що:

1. Крива байдужості компанії має вигляд δ = eka + С.

2. Річна прибутковість СК буде такою:

3. Оскільки г = δ, матимемо:

4. У результаті достатній рівень капіталу визначається як:

Якщо капітал СК не відповідає вищенаведеним вимогам, компанія не може вважатися платоспроможною, бо рівень ризику втрати первісних інвестицій у СК не відповідає рівню її прибутковості і вимогам, визначеним на основі кривої байдужості інвестора. У цьому разі необхідно підвищувати страхові тарифи, тим самим знижуючи ризик банкрутства СК до рівня достатності капіталу.

Цей метод може бути основою для аналізу інвестиційних проектів і діяльності СК, що проводиться рейтинговими агентствами й аудиторськими компаніями. Можлива інтерпретація методу для оцінки діяльності СК з боку страхувальника. Об'єктом аналізу при цьому буде діяльність СК у розрізі здатності виконання зобов'язань, що беруться на основі договору страхування.

Метод може застосовуватися при граничному визначенні максимальної страхової суми власного утримання (за конкретним страховим проектом). Це визначається використанням розглянутих вище аспектів для моделювання ситуації, збільшення основних страхових показників, пов'язаних з укладанням додаткового договору страхування, але тільки на суму, що не вносить дисбалансу у вищенаведене рівняння достатності власного капіталу компанії. Крива байдужості при цьому повинна відображати відношення до ризику страхувальника.