Кожна господарююча одиниця має як внутрішні, так і зовнішні зобов'язання. Зовнішні зобов'язання — це зобов'язання перед партнерами, бюджетом, клієнтами тощо. Внутрішні — перед засновниками, філіями, працівниками тощо. Підчас оцінки платоспроможності в першу чергу до уваги беруться зовнішні зобов'язання, оскільки для визначення фінансового стану організації виключну роль має джерело фінансування її активів — власний капітал чи позичковий.
Об'єм зовнішніх зобов'язань є ключовою величиною при визначенні платоспроможності,
адже у світовій практиці прийнято вважати підприємство платоспроможним, якщо його активи більші за зовнішні зобов'язання.
Головна роль належить страховим зобов'язанням, бо:
· при їх виконанні реалізується суспільне значення страхової діяльності,
здійснюється страховий захист;
· на їхню величину впливає категорія ризику, отже вони потребують особливої уваги;
· кількісно вони в нормально орієнтованій страховій організації превалюють над іншими.
Страхові зобов'язання — основна складова зовнішніх зобов'язань. Страхова
платоспроможність забезпечується за рахунок двох основних джерел — коштів страхових резервів, які мають бути адекватними взятим зобов'язанням, і власних вільних коштів. З огляду на характер страхової послуги, в основі якої лежить категорія страхового ризику та випадковість його настання, розрахунковий розмір страхових резервів може бути недостатнім для виконання всіх зобов'язань за страховими виплатами. Тому страховик повинен мати вільні від зобов'язань кошти, які може використати для виплат у разі, коли страхові резерви будуть вичерпані.
Але, незважаючи на це, не можна залишати без уваги й інші зобов'язання. Наприклад, у
країнах ЄС розвивається надання страховими компаніями фінансово-кредитних послуг, що, до речі, на сьогодні заборонено в Україні. У Німеччині набули широкого розповсюдження так звані «пов'язані продукти», у т. ч. позики для фінансування приватної практики лікарів, що погашаються за рахунок внесків по страхуванню на дожиття з накопиченням капіталу; з'єднання позики під іпотеку з пакетом страхування для власників будинків та садиб і багато інших варіантів таких послуг. Після введення внутрішнього ринку ЄС зросла цінова конкуренція на страхову послугу, тому успіх чекає тільки на тих, хто орієнтується на введення нових фінансових послуг.
Внутрішні зобов'язання страхової компанії не мають великої специфіки, їхній характер
та об'єм зумовлюються організаційною формою страховика, прийнятою системою оплати праці тощо. У даному випадку слід обумовити лише один момент: якщо страхувальниками являються співробітники даної страхової компанії, то вони виступають як самостійні особи; страхові зобов'язання перед ними погашаються на тих самих умовах, що й по відношенню до інших страхувальників.
Зобов'язання перед страхувальниками є не лише важливою частиною зовнішніх зобов'язань страхової компанії, а й виражають специфічні риси зобов'язань страховика як атрибута поняття «платоспроможність». Тому слід звернути особливу увагу на цю частину зобов'язань.
Розглянемо принципи формування зобов'язань страховика перед страхувальниками:
1. Наявність страхового ризику, що означає можливість зміни об'єму зобов'язань під впливом об'єктивних причин.
2. Замкнений характер перерозподільних відносин у страхуванні — теоретичний
постулат, який робить можливим розрахунок тарифної ставки — породжує такі вимоги до страховика, що розкладка збитку повинна проводитись у тій групі страхувальників, для якої розраховувався тариф. Тобто кошти страхового фонду, сформованого за рахунок однієї групи страхувальників (наприклад, власників транспорту) не повинні перерозподілятись на користь іншої та навпаки. Таким чином, зобов'язання перед страхувальниками являють собою комплекс зобов'язань перед різними самостійними сукупностями страхувальників. Але це не виключає в практиці страхування «переливання» коштів між групами страхувальників у несприятливому році. Хоча тут важливо відрізняти розкладку збитку в процесі розрахунку тарифу як атрибут страхування від перерозподілу коштів при необхідності покриття збитку як фінансової операції.
3. Розподіл збитку в часі та просторі, що дозволяє страховику приймати на себе зобов'язання перед страхувальниками, які набагато перевищують об'єм його коштів. Однак сам факт існування розкладки збитку не знімає зі страховика відповідальності за погашення зобов'язань, якщо страхові випадки відбулись одночасно на всій території (по всьому портфелю).
4. Поверненість коштів, що призначені на виплати, страховик забезпечує в цілому по тій сукупності, для якої розраховувався тариф, і за проміжок часу, що дорівнює тарифному періоду. Ознака поверненості внесків дає можливість кількісного визначення об'єму страхових зобов'язань (вони дорівнюють тій частині валового страхового внеску по діючих договорах, що розрахована на основі збитковості страхової суми та призначена для виплат).
Важливо зауважити, що є суттєва різниця між зобов'язаннями страховика перед усією сукупністю страхувальників та перед кожним окремим страхувальником. Зобов'язання перед кожним окремим страхувальником визначені договором страхування та обмежуються страховою сумою за цим договором. Але це не означає, що зобов'язання страховика по страховій сукупності в цілому є сукупною страховою сумою, оскільки при цьому не був урахований принцип розподілу збитку.
