Адаптація Європейської системи перезарахування кредитів у вищій освіті України

Болонський процес не передбачає створення повністю ідентичних систем освіти у різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв'язків та покращання взаєморозуміння між різними освітніми системами. Приєднання України до Болонського процесу зобов'язує внести відповідні зміни у національну систему освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору вищої освіти до 2010 року.

На жаль, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті впровадження Болонського процесу:

· надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей;

· збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці;

· невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV;

· складна система наукових ступенів порівняно із загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців у Європі;

· неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність у державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

Упровадження Болонського процесу має такі позитивні сторони:

· український студент отримує можливість зробити свій диплом конвертованим і зрозумілим для західних викладачів і для зарубіжних роботодавців;

· забезпечення належних умов вивчення програмного матеріалу і підготовки до контрольних заходів, що досягаються шляхом чіткого їх розмежування за змістом і у часі;

· систематизація засвоєння навчального матеріалу;

· підвищення мотивації та відповідальності студентів за результати навчальної діяльності;

· розширення можливостей для розкриття здібностей студентів, розвитку їх творчого мислення та підвищення ефективності роботи викладацького складу;

· забезпечення стабільного психологічного стану студентів завдяки проведенню наскрізного контролю знань.

4. Особливості складання індивідуального навчального плану студента

Індивідуальний навчальний план студента (ІНПС) – є робочим навчальним документом, який формується на основі навчального плану, затвердженого Вченою радою університету, з метою індивідуалізації навчального процесу – максимального урахування індивідуальних потреб студентів щодо своєї фахової підготовки та вимог ринку праці.

ІНПС відображає структурно-логічну схему підготовки фахівця з певного напряму підготовки (перелік навчальних дисциплін, що передбачені програмою підготовки, та форми організації навчання), обсяги навчального навантаження студентів з усіх видів навчальної діяльності та містить оцінку поточної, підсумкової успішності та державної атестації студента.

ІНПС включає нормативні і вибіркові дисципліни, передбачені робочим навчальним планом.

Трудомісткість усіх видів навчальної роботи в навчальному плані встановлюється в залікових кредитах (1 заліковий кредит = 36 академічних годин). Сумарна трудомісткість навчальної роботи з дисциплін, що включені до ІНПС, у кожному семестрі складає 30 кредитів ECTS (60 кредитів на навчальний рік).

Нормативні дисципліни, що входять до робочого навчального плану відповідного семестру, є обов’язковими для включення до ІНПС.

Вибіркова (варіативна) складова ІНПС формується особисто студентом за участю куратора з переліку вибіркових дисциплін (пакетів), що входять до робочого навчального плану, з урахуванням особистих уподобань та перспектив щодо майбутнього працевлаштування.

Вибіркова складова ІНПС формується на кожний навчальний рік у березні місяці, що передує початку нового навчального року.