Вибираючи педагогічні засоби і способи педагогічного впливу, вчитель повинен бути зорієнтований в першу чергу:
а) на учня, на стимулювання його морального, емоційного і інтелектуального розвитку, на проектування нових рівнів його психічного розвитку. Головною в даному випадку є ідея розвитку активності і самостійності учнів. Організовуючи їх діяльність, учитель повинен будувати управління не як безпосередній вплив, а як передачу учневі тих "основ", з яких він зміг би самостійно приймати свої рішення. І вибір педагогічних засобів, у першу чергу, визначається індивідуальними та віковими особливостями дитини;
б) на свої особистісні і професійні можливості і здібності. Основними принципами самореалізації вчителя виступають: емоційна та особистісна відкритість; психологічне "настроювання" на оптимальну роботу з даним класом з метою досягнення максимальної переконливості і виразності; задоволеність собою в процесі спільної з учнями творчої діяльності;
в) на вибір і використання методів, організаційних форм взаємодії з учнями і учнів один з одним; створення умов, які полегшують процес навчання, атмосфери живого спілкування, позитивного емоційно-психологічного клімату.
Для цього необхідні: шанобливе ставлення вчителя до особистості учня, діагностичне відкрите спілкування, тепло і товариськість у відносинах з дітьми, визначення непорозуміння і прагнення його залагодити, спираючись на сильні сторони учня, його індивідуальний досвід, пошук активних і різноманітних методів роботи учнів на уроці;
г) на вибір і трансформування змісту навчального матеріалу, підбір допоміжного, ілюстративного, інформаційного матеріалу, спрямованого на засвоєння учнями системи знань, обґрунтування глибокого зв’язку навчального предмета з життям. Зміст навчального матеріалу повинен поєднуватись з наявними в школяра знаннями і внутрішнім досвідом, пробуджувати інтерес, фантазію, можливість розвивати в нього потребу в знаннях, бути відкритим усьому новому, а отже - формувати прагнення до самонавчання, самовиховання і саморозвитку.
3. Аналіз і оцінка педагогічних дій вчителя, тобто усвідомлення і корекція вчителем своєї праці.
Кожен учитель прагне правильно оцінити і вчасно відкоригувати свою діяльність. Тому він здійснює аналіз помилок, похибок і педагогічних знахідок, узагальнює свій досвід, складає і реалізує план свого професійного розвитку. Особливість цих дій - спрямованість на самого себе, вивчення рівня своєї педагогічної майстерності через аналіз процесуальної і результативної сторін діяльності.
Зазначимо, що оцінка має значення не сама по собі, а лише в рамках певного процесу. Тому її критерії встановлюються не поза педагогічною діяльністю, а в її межах.
В роботах інших дослідників (Бабанський Ю.К., Маркова О.К., Тализіна Н.Ф., Шамова Т.І.) розкриті наступні аспекти педагогічної діяльності:
1. Управлінський аспект - як учитель аналізує, планує, організує, контролює і регулює процес взаємодії з учнями.
2. Психологічний аспект - як впливає особистість вчителя на учнів, як педагог враховує індивідуальні особливості учнів, визначає і створює мотиви навчання.
3. Педагогічний аспект - через які форми і методи вчитель передає зміст навчального матеріалу.
Кузьміна Н.В., Беспалько В.П. визначають педагогічну діяльність як систему управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів. На їхню думку, головна роль вчителя полягає в тому, щоб ефективно управляти процесом передачі знань і їх засвоєння учнями. Тому в основі структур, розроблених названими авторами, лежить функція управління.
Інший підхід до структурування діяльності вчителя називають стадіальним. Він здійснений в роботах Конаржевського Ю.О., Бабанського Ю.К. та ін. Згідно такого підходу педагогічна діяльність розглядається як виконання послідовних операцій, які призводять до успішного вирішення завдань навчання, виховання і розвитку учня. Переважно подібні структури будуються за схемою: формування мети - створення мотивів - способи реалізації мети - кінцевий результат.
Маркова О.К. ставить створення мотивів на перше місце, вважаючи їх головним фактором успішної реалізації мети навчально-виховного процесу.
В роботах Бабанського Ю.К., Лернера І.Я., Скаткіна Н.М. та ін. наведена ґрунтовна розробка способів діяльності, їх діагностики і оптимізації.
Значно більше уваги в педагогічній науці приділяється діагностуванню особистісних якостей вчителя, які впливають на навчально-виховний процес.
Аналізуючи працю вчителя, Маркова О.К. використовує три базисних психологічних категорії - діяльність, спілкування, особистість. Здійснення педагогічної діяльності, педагогічне спілкування, самореалізація особистості вчителя складають процес його праці. Але праця вчителя визначається й її результатами, які проявляються в рівні навченості та рівні вихованості школярів, що складає ще дві сторони праці педагога.
В кожній з перелічених п’яти сторін педагогічної діяльності Маркова О.К. виділяє професійні знання і вміння, психологічні позиції і особистісні особливості, які складають "психологічний модуль" для кожної сторони праці. Професійно-компетентним, з її точки зору, є вчитель, який на достатньо високому рівні проявляє всі п’ять сторін педагогічної праці, які й складають п’ять блоків професійної компетентності.
В оцінюванні професійної діяльності вчителя та її підсистем оцінка матиме три аспекти: відповідність діяльності запитам, потребам суспільства; інтелектуальна ефективність; організаційна ефективність. У кожному з цих аспектів вона виконуватиме чотири функції:
Перша функція - відбір необхідної інформації.
Друга функція - обґрунтування певного рішення. Будь-яке наступне управлінське рішення буде об’єктивним і реальним для виконання, якщо воно ґрунтується не лише на висновках діагностики (контролю), а й на оцінці процесу.
Третя функція - комунікативна. Саме оцінка є оптимальною основою для ділової комунікації дійових осіб педагогічного процесу.
Четверта функція - формуюча. Вона формує в учасників педагогічного процесу почуття відповідальності за стан системи, в якій вони працюють, та характер змін у ній.
Значення діагностики та наступної оцінки педагогічної діяльності постійно зростає. Це спричиняється наступними факторами. По-перше, за останні роки прискорились процеси змін у системі освіти. У цьому зв’язку діагностика та оцінка має значення не стільки з погляду сучасного стану освіти, скільки з точки зору її перспектив, тобто підвищується роль прогнозування, прогностичних моделей розвитку системи освіти і її підсистем.
По-друге, постійно зростає складність освітніх систем. Варіативність змісту, форм, методів, які використовуються різними ланками освіти, вимагають від педагогічних працівників постійного вдосконалення своєї професійної компетенції.
По-третє, відповідно до нових гуманістичних орієнтирів, центром сучасної освітньої системи є учень, тому основним критерієм ефективності є якість змін самого учня як результат педагогічної діяльності вчителя.
Таким чином, діагностика успішності педагогів, як одна з форм контролюючої діяльності керівника навчального закладу, полягатиме у вивченні міри досягнення мети управління, який встановлюється на основі порівняння досягнутих показників роботи з тими, які прогнозувалися. Для ефективного виконання подібної функції керівник повинен чітко визначити критерії оцінки результативності педагогічної праці, залучивши до розробки та обговорення подібних критеріїв не лише представників адміністрації, а й усіх представників навчального закладу.
Сама діагностика, як одна із форм контролю, повинна тісно пов’язуватися керівником з іншими функціями управління (планування, організацією) і спрямовуватись на вирішення проблемних та перспективних питань в діяльності навчального закладу.
