Становлення правової держави в Україні

Ми є свідками й учасниками творення новітньої Української держави. Більш як тисячолітній досвід суспільної та політичної консолідації українського народу, яка лягає в фундамент розбудови в нашій країні правової держави. Право покликане бути інструментом духовного оздоровлення українського суспільства. Саме існування норм, які гарантують права особи, родини (сім’ї), нації, реалізації цих норм у суспільній практиці сприятимуть появі почуття безпеки, захищеності, стимулюватимуть розвиток відчуття волі, свободи як окремої людини, так і всього українського народу. Водночас лише свобода особи породжує свободу народу, а ця остання дає змогу і народу і окремій особі відчувати себе рівними серед інших людей і народів.

Україна прагне увійти в європейську і світову спільноту. Обов’язковими умовами такого входження є економічна, політична і культурна інтеграція. Проте без волі і свободи для індивіда і народу жодний з напрямів інтеграції є недоступний, а сама інтеграція стає нездоланним бар’єром. Механізмом, який повинен реалізувати право, є держава.

Сучасна Українська держава ще далека від досконалості, але вона формується на правильних теоретичних і правових засадах: вона відділена від громадянського суспільства; підставою для функціонування держави загалом і окремих її органів є право; головними цілями її є захист прав особи, родини (сім’ї), нації; вона повинна бути демократичною; органи влади мають формуватися гласно та бути підконтрольні народові; свої повноваження держава реалізує не лише через примус, а й через силу громадської думки; органом держави, який забезпечує справедливість і дає змогу захистити своє право, є гласний, високопрофесійний, сформований демократичним шляхом суд; Українська держава повинна синтезувати досвід творення держави і права всіх минулих поколінь протягом тисячолітньої історії. Власна держава і право тому для українського народу є не лише головною метою, а й найвищою цінністю. Усвідомлення її є запорукою вдосконалення і розвитку кожного зокрема і всіх громадян України разом.

Ідея правової держави пов’язана з утвердженням суверенності народу, підпорядкування держави суспільству. Правова держава – це система органів та інститутів, які гарантують і охороняють нормальне функціонування громадянського суспільства. Це держава, в якій панує закон, стосовно якого в однаковому відношенні перебувають влади всіх рівнів, партії, та громадські організації, посадові особи і окремі громадяни.

До недавнього часу вчені намагалися виводити правову державу лише із взаємодії права і держави. Через це правовою вважалася будь-яка держава, тому що не існує держави без права, без правової системи, і навіть тією чи іншою мірою без самообмеження правом. Нічого не міняє в цій ситуацію проголошення основною ознакою правової держави верховенство закону. Таке верховенство можливе і в тоталітарній державі. В цьому випадку воно повернене проти народу, який перетворюється в сукупність безправних підданих. А тому очевидно, що для правової держави, тобто для такої де панує право, треба йти не від закону і навіть не від права взагалі, а від громадянського суспільства, сучасне розуміння якого складалося паралельно з удосконаленням уявлень про демократичну правову державу.

Згідно з вченням Фіхте, між державою та індивідом укладається своєрідний договір, за яким індивід погоджується на певне обмеження своєї свободи і зобов’язується підпорядковуватись загальним настановам держави; а держава відповідно гарантує безпеку індивідові та його власності.

Держава, як надсила, що переважає силу кожного окремого індивіда, може і повинна здійснювати примус стосовно будь-якого члена суспільства, якщо він порушив взяті на себе зобов’язання. Але, підкреслював Фіхте, цей примус повинен бути правомірним, тобто влада повинна діяти лише відповідно до цивільних і кримінальних законів.

Процес формування правової держави характеризується спільною ознакою – рухом людства до свободи, усвідомленим намаганням обмежити державу, змусити її поважати закони та захищати честь і гідність людини як найвищу цінність. Реформування колишнього радянського суспільства, де насильство над людиною стало суттю державної політики, та інтеграційні процеси на міжнародній арені зробили об’єктивно необхідним формування правової держави в Україні. Розглянемо конкретніше суть правової держави, її принципи. У словосполученні «правова держава» на першому місці стоїть право, а на другому держава. Це означає верховенство права у суспільстві.

Основоположним началом права є принцип загальної рівності, тобто загальної і рівної для всіх міри свободи: для держави та її органів, для окремої особи, колективів, для всіх громадян країни, така формальна рівність є властивістю права і виражає таку його специфіку як справедливість. Право в суспільному житті виступає насамперед у формі законів та інших нормативних актів. Тому громадяни і організації можуть бути юридично рівними і вільними тільки як учасники конкретних правовідносин, тобто таких відносин, які врегульовані законом, нормативними актами.

Отже верховенство права у суспільстві – основний принцип правової держави. Він зумовлює і інші його принципи, зокрема підпорядкування закону самої держави та її органів, посадових осіб, інших організацій, громадян. Правова держава характеризується якістю власне закону. Він повинен бути справедливим, гуманним, закріплювати невід’ємні природні права кожної людини: право на життя, на свободу, на особисту недоторканість. Але свобода не є абсолютною. Вона допускає обмеження, тобто має певну міру. Ця міра повинна бути рівною для всіх.

У правах людини виражаються можливості її дій у різних сферах: економічній, політичній, культурній, особистій. Отже, держава визнає автономію особи, щодо себе, захищає, охороняє від свавілля права людини, які стають ядром усієї правової системи. Закони та інші нормативні акти, які видає держава, узгоджуються з правами людини, підпорядковані принципу їх непорушності. Саме тому непорушність прав людини, її честі й гідності, її інтересів, їх охорона і гарантування – один із принципів правової держави.

До основних ознак, за якими котрусь державу можна було б визначити як правову, належать: закріплення у конституції та інших законах основних прав людини; панування у суспільному та державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення країни; врегулювання відносин між особою та державою на підставі загальнодозвільного принципу: «особі дозволено робити все, що прямо не заборонено законом»; взаємовідповідальність особи та держави; наявність у всіх громадян правової культури, зокрема життєво необхідних юридичних знань, а також умінь і навичок їх використання в практичному житті; розподіл державної влади між законодавчими, виконавчими та судовими органами держави; юридична захищеність особи; високе становище у суспільному та державному житті суду; неухильне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя, насамперед, державними органами.

Отже, наведені вище ознаки повинні бути притаманні державі, що перетворюється на правову, в тому числі й Україні. Тепер для більш чіткого з’ясування змісту проаналізуємо кожну з них. Закріплення в Конституції та інших законах України основних прав людини. Аналіз цієї ознаки почнемо з того, що дамо визначення основних прав людини. У правовій літературі під ними розуміють певні можливості людини, які необхідні їй для існування, розвитку, задоволення своїх потреб у конкретно-історичних умовах і мають бути загальними і рівними для всіх.

Останні десятиріччя відзначаються тим, що відбувається процес визнання і забезпечення основних прав людини у цілому світі як на міжнародному, так і на національному рівнях. У суспільстві, лише держава може забезпечити здійснення прав людини. Можна сказати, що держава є демократичною настільки, наскільки її законодавство відповідає загальновизнаним правам людини. На національних рівнях основні права людини закріплені насамперед у конституціях.

Конституція України – Основний Закон Української держави, її первинний політичний та правовий документ. Вона закріплює основні права та свободи громадян України в економічній, політичній, культурній сферах, а також їх особистісні права. Але закріплення прав і свобод особи в Конституції є лише їх формальним проголошенням за відсутності механізму їх реалізації в законах. Так, у Конституції УРСР формально передбачались свобода слова, сумління, друку тощо, але відповідні закони були відсутні.

Панування у суспільному та державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення країни. Ця ознака визначає високий авторитет закону, повагу до нього. Законів необхідно приймати стільки, щоб законодавчо були врегульовані всі основні сфери суспільного життя. Водночас для правової держави неоднаково, які закони діють. Тому до них висуваються певні вимоги: вони повинні виражати волю більшості або всього населення (це ознака демократичності закону). Воля більшості населення виражається через органи держави – парламент і президента, а воля всього населення – через референдум (всенародне голосування).

Правова держава має ряд загальних і об'єднуючих усіх членів цивільного суспільства правових основ, що по своїй суті носять надкласовий і загальнолюдський характер. Отже, правова держава забезпечує:

1. Верховенство закону у всіх сферах громадського життя.

2. Реальність прав особистості, створення умов для її вільного розвитку.

3. Взаємну відповідальність держави й особистості

4. Міцний режим законності і стабільності правового порядку.

Державі, як відносно самостійному явищу, властиві власні закономірності розвитку. Однак головні імпульси до руху уперед вона одержує від взаємодії з суспільством, що динамічно розвивається. Одна з основних закономірностей еволюції держави полягає в тому, що в міру удосконалювання цивілізації і розвитку демократії вона перетворюється з примітивного, «варварського» утворення примусово-репресивного характеру в політичну організацію суспільства, де активно функціонує весь комплекс інститутів держави відповідно до принципу розподілу влади.

Суспільство, що демократично розвивається, потребує в тому, щоб його різнобічні об'єктивні потреби були в центрі уваги держави, воно стимулює розгортання загальносоціальних функцій держави. Мабуть, тут джерело нової закономірності розвитку сучасної держави - зростання її ролі в житті суспільства. Названа закономірність з'явилася повною мірою в другій половині 20 ст.

Держава стала поширювати свою організуючу і направляючу діяльність на економічну, соціальну і культурну сфери життя суспільства через знову створювані установи й органи - міністерства економіки, праці, культури, освіти й ін. Під впливом науково-технічної революції і розпочатого процесу світової інтеграції, створення світового ринку, в розвитку держави з'явилася нова закономірність - зближення різних держав, їхнє взаємозбагачення в результаті взаємодії. Так, у свій час західні держави в той або іншій мірі сприйняли від соціалістичних держав соціальну спрямованість їхньої діяльності, планування.

Сьогодні Україна вчиться в західних держав розподілу влади, парламентській культурі, будівництву правової держави. Під впливом даної закономірності ідуть у минуле гостра конфронтація, ідеологічна війна, недовіра і підозрілість. Правда, названі закономірності являють собою загальні тенденції, головні лінії еволюції держав нашої планети.

Розвиток конкретної держави нерідко буває дуже суперечливим. Зигзаги, повороти назад, непередбачені кидання зі скрути в скруту, особливо коли державна влада використовується в особистих, групових, кланових інтересах, підкоряється вузькопартійним цілям і задачам, іншим разом роблять цей розвиток дуже суперечливим. Таким чином, правова держава - це такий устрій суспільства, при якому право як «нормативно закріплена і реалізована справедливість» має пріоритет перед державою, закон має пріоритет перед всіма іншими нормативними актами, що видаються в його виконанні, існує поділ влади на виконавчу, судову і законодавчу (при деякому верховенстві останньої); висока роль суду, у тому числі конституційного, у вирішенні найважливіших проблем економічного і політичного характеру; існує взаємна рівна відповідальність громадянина і держави, підкріплена відповідною нормативною базою.