Поняття та основні риси правової держави

Глухівський національний педагогічний університет ім.О.Довженка

Основні шляхи формування правової держави в умовах посттоталітарного розвитку суспільства.

Підготувала

Студентка 42-СП групи

ФПП

ШЕВЧЕНКО ЮЛІЯ

Глухів-2015

П Л А Н

Вступ

Поняття та основні риси правової держави

Правова держава і громадянське суспільство

Становлення правової держави в Україні

Список використаної літератури

Вступ

Правова держава - це така форма організації і діяльності державної влади, при якій держава і громадяни пов'язані взаємною відповідальністю при безумовному верховенстві Конституції, демократичних законів і рівності всіх перед законом.

Уявлення про державу як організацію, що здійснює свою діяльність на основі закону, почала формуватися вже на ранніх етапах розвитку людської цивілізації. З ідеєю правової держави пов'язувалися пошуки більш досконалих і справедливих форм суспільного життя. Мислителі античності (Сократ, Цицерон, Демокріт, Аристотель, Платон) намагалися виявити такі зв'язки і взаємодії між правом і державною владою, які б забезпечували гармонічне функціонування суспільства тієї епохи. Вчені старожитності вважали, що найбільше розумна і справедлива лише та політична форма гуртожитку людей, при якій закон загальнообов'язковий як для громадян, так і для самої держави.

Державна влада, що визнає право і, одночасно, обмежена нею, на думку древніх мислителів, вважається справедливою державністю. “Там, де відсутня влада закону, - писав Аристотель, - немає місця і (якийсь) формі державного ладу”. Цицерон говорив про державу як про “справу народу”, як про правове спілкування і “загальному правопорядку”. Державно-правові ідеї й інститути Древньої Греції і Рима мали помітний вплив на становлення і розвиток більш пізніх вчень про правову державу.

Ріст продуктивних сил, зміна соціальних і політичних відносин у суспільстві в епоху переходу від феодалізму до капіталізму породжують нові підходи до держави і розуміння її ролі в організації суспільних справ. Центральне місце в них займають проблеми правової організації державного життя, що виключає монополізацію влади в руках однієї особи або владного органа, що стверджує рівність усіх перед законом, що забезпечує індивідуальну свободу за допомогою права.

Найбільше відомі ідеї правової державності виклали прогресивні мислителі того часу Н. Макіавеллі і Ж. Боден. У своїй теорії Макіавеллі на основі досвіду існування держав минулого і сучасного пояснив принципи політики, осмислив рушійні політичні сили. Ціль держави він бачив у можливості вільного користування майном і забезпеченні безпеки для кожного. Ж. Боден визначає державу як правове керування багатьма сімействами і тим, що їм належить. Задача держави перебуває в тому, щоб забезпечити права і свободи.

У період буржуазних революцій у розробці концепції правової державності значний внесок внесли прогресивні вчені Б. Спіноза, Дж. Локк, Т. Гоббс, Ш. Монтеск'є й інші.

Треба відзначити, що серед російських філософів ідеї правової держави теж знайшли свій відбиток. Вони викладалися в працях П.І. Пестеля, М.Г. Чернишевського, Г.Ф. Шершеневича. Так, Шершеневич відзначає наступні шляхи формування й основні параметри правової держави: “1) для усунення сваволі необхідно встановлення норм суспільного права, що визначають межі свободи кожного й обмежують одні інтереси від інших, у тому числі і державних організацій, - звідси йде ідея панування права в управлінні; 2) якщо особиста ініціатива вимагає простору, то державі досить обмежитися охороною суб'єктивних прав; 3) щоб новий порядок не порушувався самими органами влади, необхідно строго визначити повноваження останніх, відокремивши від виконавчої влади законодавчу, затвердивши самостійність судової влади і допустивши до співучасті в законодавстві виборні суспільні елементи”.

Після жовтня 1917 року в Радянській державі в силу об'єктивних і суб'єктивних чинників ідеї правової держави спочатку були поглинуті вимогами революційної правосвідомості, а згодом цілком виключені з реального життя. Правовий нігілізм при зосередженні влади в руках партійно-державного апарату, відрив цієї влади від народу привели до повної відмоіви в теорії і на практиці від правової організації громадського життя на засадах справедливості й у кінцевому рахунку, до встановлення тоталітарної державності. Радянська державність у період тоталітаризму не сприймала ідею правової держави, вважаючи її буржуазною, діаметрально протилежною класовим концепціям держави.

Поняття та основні риси правової держави

Ідея правової держави зародилась досить давно, ще в античні часи, хоча сам термін не вживався. На думку античних філософів і юристів, правова держава — це така держава, в якій правда, справедливість, право, закон традиційно вважались божественними настановами, необхідними атрибутами космічних і земних порядків, антиподами насильства, свавілля і хаосу.
Сам термін “правова держава” з'явився в німецькій літературі в працях К.Т.Велькера і Р.фон Моля.

Філософські основи теорії правової держави були сформульовані І.Кантом. Суть його теорії зводилася до декількох основних положень: “Кожний громадянин повинен бути паном сам собі”, “Чого народ не може вирішити відносно самого себе, того і законодавець не може вирішити відносно народу”. В цих положеннях мова йде, по суті, про юридичне закріплення основних прав і свобод людини.
В нашій країні ця ідея була відкинута в зв'язку з тим, що вона була несумісна з ідеєю “диктатури пролетаріату” і взагалі з різними авторитарними режимами. Правова держава — це вже не організація насильства одного класу над іншим, як розуміли тоді суть держави класики марксизму. Вона повинна оптимально і збалансовано виражати потреби і інтереси всіх класів і соціальних груп, повинна стати соціально-демократичною державою.

В колишньому СРСР до 1985 року ця ідея вважалась буржуазною, тому це поняття зникло з наукової літератури.
Лише в зв'язку з так званою перебудовою постало питання про необхідність побудови соціалістичної правової держави. Цій проблемі було присвячено декілька науково-практичних конференцій, на яких були розроблені основні принципи (риси) правової держави стосовно республік колишнього Радянського Союзу. Правова держава відрізняється від звичайної держави наступними характерними рисами-принципами:
1) верховенство права і правових законів над підзаконними нормативними актами, політичною і фізичною силою держави;
2) розподіл влади, яка належить народу, на законодавчу, виконавчу і судову;
3) верховенство громадянського суспільства і його представника — Парламенту над державою і її апаратом;
4) юридичне закріплення основних прав і свобод людини в Конституції та інших законах і їх фактичне забезпечення;
5) взаємоповага і взаємовідповідальність особи і держави;
6) громадянину дозволено робити все, що не заборонено законом, а державі і її чиновникам лише те, що дозволено законом;
7) демократичний плюралізм і гласність — діяльність легальних політичних партій і рухів, відносна свобода засобів масової інформації і т.п.

Багато з цих принципів закріплено в Конституції України 1996 року, зокрема в розділі І. В ст.3 говориться, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
В ст.6 вказується, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

В ст.8 закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
В ст. 1 Конституції закріплено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Але потрібно підкреслити, що для реалізації ідеї побудови правової держави необхідно багато часу. В багатьох країнах Заходу ця ідея проголошена вже давно, але ще жодна держава її не побудувала. Ідею правової держави потрібно розглядати як ідеал, як соціальну мету демократичного суспільства, оскільки реалізація принципів правової держави дає можливість розвивати демократію, забезпечити законність і правопорядок, права і свободи людини, забезпечити вільний розвиток кожної людини, як умови вільного розвитку всіх.