Дослідницькі принципи парадигмального простору сучасної лінгвістики.

У 1995 р О. Кубрякова проголосила чотири загальні методологічні принципи сучасного мовознавства: експансіонізм, антропоцентризм, експланаторність і функціоналізм [1995, 207].

Експансіонізм (від лат. expansio - розширення, поширення) передбачає

впровадження до лінгвістики теоретичного доробку, понятійного апарату, методів і методик інших наук. «Експансіонізм виявляється там і тоді, де і коли пошуки невідомого в той чи інший період розвитку науки характеризуються напрямами в ширину або глибину. У результаті цього межі лінгвістики, як і багатьох інших наук, стають розмитими» [Полюжин 1999, 4]. Прогнозування експансіоністської тенденції здійснювалося ще І. Бодуеном де Куртене, який вважав, що «мовні узагальнення охоплюватимуть все більш широкі кола і все більше поєднуватимуть мовознавство з іншими науками: із психологією, з антропологією, із соціологією, з біологією» [1963, 2, 18]. Певною мірою експансіонізм пов’язаний із концепцією прагнення до ідеалу цілісного знання, яка була закладена у працях П. Флоренського, С. Булгакова, О. Лосева, М. Бахтіна й ін. Цей принцип протистоїть лозунгу глосематики про ізоляцію лінгвістики від інших наук, крім математики й семіотики. Виявами експансіонізму в мовознавстві є створення маргінальних наук (ті, що знаходяться на межі) (соціолінгвістики, психолінгвістики, ліпгвокультурології, етнопсихолінгвістики, нейропсихолінгвістики, лінгвістичної філософії, лінгвокультурології, когнітивної й комп’ютерної лінгвістики тощо), виникнення нових галузей мовознавства, які розглядають певний невласне лінгвістичний аспект мовознавчої проблематики (логічної семантики, теорії мовленнєвих актів, лінгвопрагматики і т. ін.), розширення

межі традиційних лінгвістичних дисциплін (наприклад, зближення словотвору з теорією номінації, ономасіологією, семасіологією, когнітивною лінгвістикою і под.), а також застосування знань інших наук для пояснення й розуміння об’єкта лінгвістики шляхом створення інтегративних програм дослідження.

І. Арнольд зазначає: «Інтеграція наук є доволі характерним явищем нашого часу і поєднує насамперед далекі дисципліни. Давно помічено, що найцікавіші і принципово нові результати отримані насамперед на стиках наук [...] Комплексний розгляд об’єктів став характерною рисою сучасної науки» [1991, 7].

Експланаторність (від англ. to explain - пояснювати) є другим дослідницьким принципом, упровадженим О. Кубряковою, згідно з яким мовні явища повинні бути пояснені на підставі строгої й доказової наукової теорії. Експланаторність пов’язана з експансіонізмом, адже «саме прагнення йти на співробітництво з широким колом наук із метою створення такого інструмента пізнання, який не спроможна надати дослідникові жодна з наук зокрема, але який може бути виробленим у результаті спільних зусиль ряду наук, є одним із головних і глибоко продуманих постулатів пояснювальної лінгвістики» [Звегинцев 1996, 41].

У вузькому розумінні експланаторність є способом інтерпретації особливостей функціонування мови.

Антропоцентризм (від гр. antropos - людина) є методологічним принципом, згідно з яким людина розглядається як центр і найвища мета світобудови. У лінгвістиці він застосовується при дослідженні мови як продукту людської діяльності, призначеного для потреб людини посередника

спілкування, засобу зберігання її досвіду, знань, культури. За влучним висловом В. Гака, мова існує в людині для людини і реалізується через людину. 3. Тураєва проголосила антропоцентризм загальною тенденцією сучасного лінгвістичного пізнання, що здійснюється шляхом руху від сфери

систем до центра цих систем - до людини [1994, 105].

Особливої ваги антропоцентричний підхід набув у лінгвістичній концепції В. фон Гумбольдта, хоч і мав у цілому націоцентричну спрямованість, зумовлену потребою об’єднання германської нації (мова є одночасно витвором нації та витвором індивідів за умови, що кожна людина покладається на розуміння всіх, а всі виправдовують її очікування [1984, 66]). Античні концепції були сприйняті вченим опосередковано, як асимільоване знання [Шпет 1927, 33]. Дослідник поєднав колективний й індивідуальний антропоцентризм на ґрунті взаєморозуміння носіїв однієї мови, що було потім розведене по різних лінгвістичних школах і до середини XX ст. до антропоцентризму лінгвісти практично не поверталися. Гумбольдтівське розуміння цього принципу співіснувало з положенням про зворотний вплив мови на людське сприйняття світу. Це положення стане у XX ст. основою для неогумбольдтіанскої гіпотези мовної відносності, підґрунтям американської антрополінгвістики.

У другій половині XX ст. цей принцип повертається до лінгвістичних студій у якісно новому сприйнятті - з позицій функціональної й комунікативної лінгвістики - і стає одним із головних принципів функціональної лінгвістичної епістемології, показником загальної тенденції науки до гуманізації. Дослідник тексту В. Інгве проголошував: «Коли ми поєднаємо людину та процес спілкування і поставимо їх у центрі нашої уваги, ми тим самим одночасно гуманізуємо й соціологізуємо нашу науку та врятуємо її від бездушного вивчення форм і структури мови» [Цит. за: Звегинцев 1982, 254]. Антропоцентризм спрямовує дослідження також у бік вивчення мовної особистості, її індивідуальних смислів, мовної, комунікативної та культурної компетенції.

Другий бік антропоцентризму є базовим для галузей мовознавства, що сформувалися у другій половині XX ст.: теорії мовленнєвих актів, лінгвопрагматики, психолінгвістики, етнолінгвістики, лінгвокультурології, соціолінгвістики, теорії мовної комунікації, лінгвістики тексту тощо.

Функціонал'їзм як дослідницький підхід передбачає сприйняття об’єкта

в його взаємодії із середовищем як діяльності, функціонування системи.

Функціоналізм у лінгвістиці забезпечує дослідження мови як «інструмента, знаряддя, засобу, механізму для реалізації людиною певних намірів як у сфері пізнання дійсності, так і в актах спілкування» [Полюжин 1999, 11]. На наш погляд, функціоналізм реалізується в ряді дослідницьких принципів, як-от: діяльнісності, яка полягає у погляді на мову як джерело, продукт і посередник діяльності її носіїв й етносу в цілому; телеологічності як цілеспрямованості мовної діяльності та комунікативної взаємодії; асиметрії системи й середовища, яка стимулює мовну креативність і розвиток; онтологічному дуалізмі, що сприяє аналізові віртуальних інваріантів системи мови та мовлення на підставі екземплярних, емпіричних варіантів; релятивному антропоцентризмі, орієнтованому на розгляд мови в ракурсі людського чинника антропної проекції мовної категоризації й діяльності тощо.