Лінгвістичні аспекти перекладу. Машинний переклад.

Перекладознавство є філологічною галуззю, яка вивчає закономірності

процесу перекладу з однієї мови на іншу в його різноманітних виявах, а також досліджує міжмовні відповідники різних рівнів і механізми та способи досягнення різних типів еквівалентності текстів оригіналу й перекладу. Переклад забезпечує не лише взаєморозуміння носіїв різних мов, а й розширює їхню пізнавальну сферу, збагачує етнічні та цивілізаційну культури. У зв’язку із прикладним спрямуванням перекладознавства воно постає як міждисциплінарна галузь, оскільки переклад є не лише мовним, а й доволі складним когнітивним феноменом [Баранов 2003, 138]. Об’єктом перекладознавства можна вважати первинний оригінальний текст і вторинний текст як результат перекладу. Предметом перекладознавства є процес перекладу як подвійний, інтерпретаційно-породжувальний дискурс, головним суб’єктом якого є особистість перекладача. Подвійність процесу перекладу як його двохфазність обстоював російський перекладознавець О. Швейцер: «На основі первинного тексту, що підлягає цілеспрямованому аналізу створюється вторинний текст (метатекст), який заміняє первинний в іншому мовному й культурному середовищі» [1988, 75]. Проблема об’єкта та предмета перекладознавства розглядається у працях майже всіх дослідників цієї галузі, які трактують ці важливі методологічні параметри залежно від аспекту власної теорії. Приміром, об’єктом перекладознавства, на думку різних мовознавців, є співвідношення текстів оригіналу й перекладу [Федоров 1983, 16], особливий вид комунікації з використанням двох мов [Миньяр-Белоручев 1996, 6], суспільна функцію комунікативного посередництва між людьми, що користуються різними мовними системами [Гарбовский 2004, 214]. Таке розмаїття трактовок свідчить лише про те, що переклад є багатоаспектним феноменом діяльності людини у плані інформаційного обміну та комунікативного впливу: з одного боку, він є результатом інтеграції когнітивної, мовленнєвої, культурної, комунікативної, суспільної діяльності, з іншого, її посередником.

Перекладознавство є доволі розгалуженою дисципліною й містить загальну теорію перекладу, яка встановлює універсальні закономірності, конститутивні чинники, абстрактні моделі акту перекладу, засоби досягнення

повноти й точності, різних типів відповідності оригінального тексту та його

перекладу і т. ін.; конкретні теорії та практики перекладу, які застосовуються

щодо перекладу в межах двох конкретних мов; спеціальні теорії перекладу,

спрямовані на характеристику різних видів перекладацького процесу (усний,

письмовий, синхронний; художній, науковий, технічний, релігійний типи перекладу тощо); історію перекладу, що вивчає еволюцію перекладацької діяльності й різних напрямів і теорій перекладознавства; теорію машинного

перекладу, яка має прикладний характер і розробляє моделі, програми, бази

даних для перекладу конкретних мов. Становлення когнітивної лінгвістики

зумовило появу нової галузі перекладознавства - когнітивної транслятології,

орієнтованої на дослідження концептуальних структур, які відповідають вербальним формам текстів оригіналу й перекладу, а також когнітивних механізмів перетворення інформації при перекладі [Фесенко 2001; 2002].

Головними проблемами сучасного перекладознавства є: 1) розробка поняття еквівалентності оригіналу й перекладу в її співвідношенням із поняттями адекватності, релевантності, інваріантності тощо; 2) установлення

типів еквівалентності й чинників їхнього балансу при перекладі; 3) моделювання процесу перекладу; 4) визначення перекладацьких стратегій (адекватності розуміння смислу тексту перекладу, тотожності комунікативних впливів на адресатів оригіналу й перекладу, досягнення побіжної мети, яка не має нічого спільного з адекватним поданням оригіналу); 5) опис типів перекладу та специфіки їхніх стратегій і домінант; 6) аналіз засобів прагматичної адаптації перекладу; 7) інвентаризація перекладацьких лакун і способів їхньої компенсації; 8) розробка методів дослідження перекладу та способів оцінки його повноти, точності, відповідності прагматичного впливу; 9) виділення та класифікація помилок при перекладі; 10) систематизація перекладацьких трансформацій і відповідників, 11) опис умов вибору мовних засобів при перекладі; 12) розробка прикладних напрямів перекладознавства тощо. Сьогодні перекладознавство як мовознавча галузь отримує нові аспекти дослідження, визначені відцентровими тенденціями її зближення з іншими галузями лінгвістики: лінгвістичною семантикою, лінгвістикою тексту, дискурсологією, комунікативною й когнітивною лінгвістикою, нейролінгвістикою, лінгвопрагматикою, лінгвокультурологією, етнопсихолінгвістикою тощо (Більше про перекладознавства як одну з дисциплін прикладної лінгвістики див. у О.О. Селіванової. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. – С.670-685).

Одним із найважливіших напрямів перекладознавства є машинний (автоматичний) переклад, спрямований на комп’ютерне програмування та

створення автоматичних систем перекладу з однієї мови на іншу переважно

науково-технічних і ділових текстів. Операційними ланками машинного перекладу, який застосовує принцип «синтезу через аналіз», вважаються: 1) парсер - синтаксичний (або в інших моделях - фонетичний і морфологічний)

аналіз вхідного тексту за допомогою лексикону та граматики; 2) трансфер -

застосування проміжних рівнів представлення вхідного тексту за допомогою

мов-посередників, структур знань, лексичних і синтаксичних фільтрів і т. ін.;

3) синтез вихідного тексту на підставі граматики й лексикону мови вихідного

тексту й інформації проміжного рівня. Перші системи машинного перекладу

не застосовували «синтезу через аналіз», а були прямим, послівним перекладом на підставі рядів еквівалентів двох мов. Уведення мови-посередника на етапі трансферу згодом приводить до спроби розробок універсальної семантичної мови, не залежної від вхідної й вихідної мов.

Прикладна спрямованість діючих систем машинного перекладу досить різнобічна: це розпізнавання термінів, редагування текстів, пошук еквівалентів, переклад технічної, наукової, ділової літератури тощо. Проте машинний переклад не може усунути людського чинника навіть у випадках відсутності двозначності, простоти тексту і передбачає участь людини на етапах підготовки тексту до перекладу (спрощення синтаксису, усунення двозначності, омонімії), інтерредагування (допомога на етапі перекладу) і постредагування (виправлення помилок).

Машинний переклад ґрунтується на доробку ряду дисциплін: по-перше,

математичної теорії інформації, яка накопичила значний потенціал обчислення інформаційних структур, досліджень кодування й декодування інформації; по-друге, кібернетичної науки, що дала підстави вважати можливим перекодування текстів з однієї мови на іншу при відносному збереженні смислу й визначила нові напрями лінгвістичних досліджень; по-третє, генеративної граматики Н. Хомського, який висунув плідну ідею багаторівневого моделювання мови, розробив ряд універсальних обмежень на трансформації синтаксичних структур. Продуктивними для машинного перекладу є й розробки у галузі лінгвістичної й логічної семантики, лінгвостатистики, загальної морфології, семантичного синтаксису, когнітології тощо (наприклад, конфігураційний синтаксичний аналіз І. Мельчука та Л. Йорданської, фразовий аналіз П. Гарвіна, С. Куно, А. Етінгера, структурний синтаксис П. Сгалла, семантико-синтаксична концепція Ю. Апресяна та його школи, що стала базою розробок багаторівневих лінгвістичних процесорів тощо).

Дослідники вважають, що поштовхом для створення систем машинного перекладу був Меморандум американського фахівця з дешифрування У. Вівера 1949 р. (стаття під назвою «Переклад», де подано теоретичне обґрунтування систем машинного перекладу), хоч ще у 1946 р. У. Вівер й А. Буг висунули ідею механічного перекладу, а у 1947 р. розробили першу програму послівного перекладу. Меморандум був розісланий двомстам фахівцям у галузі лінгвістики та програмування. З цього часу у США створюються колективи розробників машинного перекладу у Массачусетському технологічному інституті, Каліфорнійському університеті, Національному бюро стандартів у Лос-Анджелесі, у Техаському університеті. Перша конференція із проблем машинного перекладу була організована Массачусетським технологічним інститутом у 1952 р. У 1954 р. здійснюється відомий Джорджтаунський експеримент, що являв собою першу спробу перекладу політичного тексту з російської мови на англійську (ІВМ-701, 250 слів, 60 фраз). У СРСР із 1955 р. також розпочинаються роботи у сфері машинного перекладу в Інституті прикладної математики АН СРСР під керівництвом О. Кулагіної й І. Мельчука, а перші експерименти з машинного перекладу були проведені у 1956 р. колективом науковців під керівництвом Д. Панова й І. Бєльської (з англ. на рос.), О. Ляпунова, О. Кулагіної (із фр. на рос.), Т. Молошної (із рос. на англ.). У 1957 р. у Москві вийшов перший збірник праць із машинного перекладу. У 1959 р. відкрито лабораторію машинного перекладу в Московському педагогічному інституті іноземних мов ім. М. Тореза. Із 1954 по 1963 р. р. було опубліковано понад 1500 наукових праць, присвячених автоматичному перекладу [Кулагина, Мельчук 1971]. Незважаючи на певні розчарування в машинному перекладі, викликані його неекономічністю й низькою якістю, у 70-80-ті р. р. у СРСР створюються потужні системи машинного перекладу (під керівництвом Ю. Моторіна, а потім Ю. Марчука впроваджуються системи АМПАР (з англійської на російську мову), НЕРПА (із німецької на російську) і ФРАП (із французької на російську)). У цей час в інших країнах світу (США, Канаді, Великобританії, Франції, Китаї й ін.) розробляються системи машинного перекладу переважно корпораціями для технічних і комерційних потреб.

Сьогодні існує значна кількість діючих комерційних систем машинного перекладу, серед яких SYSTRAN (перекладацька система BabelFish), EUROTRA (на базі мови-посередника з використанням есперанто), METAL, ATLAS, GETA, СЕТА, Automatic Dictionary lookup, Computer translation system, TAUM, ПРОМПТ, СОКРАТ, СПРИНТ, ЛОГОС, МЕТЕО, ВАЙДНЕР, ТИТУС, КУЛЬТ, системи ЕТАП (як теоретична модель використовується концепція «СМИСЛ ТЕКСТ» І. Мельчука та його послідовників) тощо. В Україні розробка програм машинного перекладу розпочалася у 60-ті р. р. Інститутом кібернетики Академії наук і Київським державним університетом ім. Тараса Шевченка. Для перекладу текстів із російської мови на українську створено систему «Плай» (словник містить 155562 українських слова і 125741 російських слів), для англо-українського перекладу застосовується програми РУМП, Language Master, Pragma. У сучасному світі відбувається зростання попиту на автоматичні системи перекладу через постійну зміну й поповнення інформаційного поля світу, що потребує миттєвої або швидкісної обробки потоків інформації багатьма мовами. Практика систем машинного перекладу демонструє 20 % показник помилок у текстах на виході, зумовлених недоліками словника та слабким алгоритмічним синтезом пропозицій із неправильною синтаксичною структурою. Тому в автоматизованих перекладацьких системах зростає роль людського чинника. Зважаючи на це, напрямами підготовки фахівців із машинного перекладу є також: 1) оволодіння навичками постредагування перекладів, виконаних автоматизованими системами; 2) підготовка, координація й контроль за роботою користувачів машинного перекладу; 3) навчання методу поповнення лексичних словників, термінологічних баз знань перекладацьких програмних пакетів і т. ін.

Типовими помилками машинного перекладу, які потребують утручання людини як коректора тексту є неперекладені слова, неврахування полісемії чи стилістичного маркера одиниці, послівний переклад ідіом, помилки при перекладі прийменників, порушення узгодження чи керування, недозволена омонімія, помилки при перекладі конструкцій тощо. Оцінка якості систем машинного перекладу здійснюється на підставі порівняння оригіналу й перекладу, порівняння перекладу з «оберненим» перекладом, а також шляхом тестування експертними оцінками при порівнянні змісту й форми [Волошин 2004, 290].