Ред.] Адміністративно-територіальний устрій

За адміністративно-територіальним устроєм Закарпаття поділяється на 13 районів і 5 міст обласного підпорядкування. Адміністративне управління здійснюють 11 міських, 19 селищних та 307 сільських рад. За останні 10 років в адміністративно-територіальному устрої області сталися суттєві зміни. Надано статус сільських населених пунктів 8 селищам міського типу: Колочава, Майдан — Міжгірського району, Ільниця, Довге — Іршавського, Тур'ї Ремети — Перечинського, Поляна — Свалявського, Нижні Ворота — Воловецького та Богдан — Рахівського районів. В 2004 році Перечин отримав статус міста районного значення.

Постановами Верховної Ради України в 1998 році м. Хуст, в 2001 році м. Берегове а в 2003 році Чоп віднесено до міст обласного значення, з підпорядкуванням Хустській міській раді сіл Зарічне, Кіреші, Чертіж та Берегівській — села Затишне. За зазначений період утворено 31 сільську раду та відновлено раніше об'єднаних і ліквідованих 9 сільських поселень. Певні зміни відбулися в перейменуванні сільських рад та сільських поселень. На території щільного проживання населення угорської національності повернуто історичні назви 38 селам у Берегівському, Виноградівському, Мукачівському та Ужгородському районах. Проведено також уточнення назв 80 сільських поселень. Область налічує 11 міст, 19 селищ міського типу, 579 сіл.

Ред.] Демографія

Етнічна карта області за переписом населення 2001 року.

Українці

Угорці

Румуни

змішано Українці і Росіяни

Закарпаття серед регіонів країни, за чисельністю населення знаходиться на 19 місці. На 1 січня 2010 р. в області проживало, за попередніми даними, 1244,8 тис. осіб. У загальній чисельності населення України на область припадає 2,6%. Серед інших регіонів меншими по чисельності, за даними Всеукраїнського перепису населення є Волинська (1066,6), Кіровоградська (1128,7), Рівненська (1173,1), Тернопільська (1142,0), Херсонська (1173,7), Чернівецька (922,7) тис.осіб.

Чисельність населення області за 50 років змінювалася по-різному. Значне її збільшення спостерігалось у 1950-60 роках, коли природний приріст населення становив у середньому 13,6 тис. осіб. Упродовж наступних років збільшення продовжувалося, проте вже простежувалася тенденція до зменшення загального приросту. У 1995 році на Закарпатті вперше зафіксовано зменшення чисельності населення, яке за 7 років склало 30,4 тис. осіб. Скорочення чисельності населення відбулося за рахунок міських жителів — на 47,1 тис., в той час як у сільській місцевості чисельність населення за цей період збільшилася на 16,7 тис. осіб. За інформацією прес-служби Міністерства юстиції України у 2008 році народжуваність в області вперше перевищила смертність^[1]. У першому кварталі 2009 р. це перевищення склало 2%^[2], у другому — 7%, за підсумками 2010 року — 19%^[3].

Переважна більшість жителів області — 62,9% проживає в сільській місцевості. Чисельність населення одного села на Закарпатті в середньому становить 1,4 тисячі осіб (середній показник в Україні — 0,7 тис.). Найбільшим за чисельністю населення не тільки в області, а і в Україні є Тячівський район, на території якого проживає 13,7% мешканців краю. Найменший — Воловецький район, чисельність якого становить 2,1% загальнообласної.

П'ята частина населення проживає в 192 населених пунктах області, які мають статус гірських. Область є багатонаціональною. Основним і корінним населенням є українці (80.5%). Проживають також угорці (12.1%), румуни (2.6%), росіяни (2.5%), цигани (1.1%), словаки (0.5%), німці (0.3%), всього понад 30 національностей.

Національний склад населення Закарпатської області станом на 2001 рік ^[4] Територія області займає 27,18 тис. км², що становить 4,5% території України.

Ред.] Рельєф

Для області характерний рівнинний ландшафт. Ґрунти переважно чорноземні.

Знання рельєфу Запорізької області в наші дні має особливо важливе значення через проблему меліорацією степу та його інтенсивнішого використання.

Територія Запорізької області в цілому має рівнинну поверхню, але на ній помітно виділяється підвищенні та зниженні ділянки, які за своїми формами, походженням і віком відрізняється одна від одної.

Найбільше підвищена місцевість у середньо—східній частині області. Це так звана Приазовська височина. Яка простягається на схід і на території Донецької області стикається з Донецьким кряжем. На півдні, між Приазовською височиною і Азовським морем, розташована західна частина Приазовської берегової рівнини, яка західніше р. Молочної переходить у Причорноморську. Ця остання в північно—східному напрямі зливається із Запорізькою внутрішньою рівниною, яка межує з південно—східними окраїнами Придніпровської височини.

Таким чином, територія Запорізької області складається з двох виразних геоморфологічних частин: окраїн Приазовської і Придніпровської височин, що геоструктурно відповідають південно—східній частині Українського кристалічного масиву і окраїн приморських (Приазовської та Причорноморської) рівнин, які розташовані в межах Причорноморської западини. Ці дві геоморфологічні одиниці ніби зв'язуються третьою — Запорізькою внутрішньою рівниною.

Західна частина Приазовської височини

Приазовська височина — головний вододіл області. З нього беруть початок ріки дніпровської системи і Азовського басейну. Цей вододіл являє собою рівнинний степ. На території Куйбишевського району розташована найвища точка області — природна гора Бельмак-Могила, яка височіє над рівнем моря на 327 м. Від неї в напрямі на захід по вододільній лінії простягається ще ціла гряда таких природних підвищень. Це могили — Токмак, Салтичія, Зелена, Корсак, Куксунгур, Кам'яна. Усі ці підвищення-могили являють собою рештки кристалічних порід, що становлять основу нині цілком зруйнованих, але колись могутніх гір.

Північний схил Приазовської височини крутіший і вужчий, а південний — похиліший і більш видовжений. Тривала водна ерозія розчленувала вододіл та схили підвищення і сформувала на них річкові долини, численні балки і невеликі яри. Врізуючись у стародавні відклади, долини іноді сягають значної глибини. Кристалічні породи нерідко утворюють пороги і водоспади в руслах рік, а на схилах чудернацькі скелі, які надають ландшафту химерного вигляду.

Найбільше розчленування поверхні Приазовської височини спостерігається в басейнах рік Обитічної і Берди. Значне воно і в останній частині височини. Це призвело до утворення другорядних вододілів, найважливіші з яких розташовані між Бердою і Кальміусом, Обиточною і Лозуваткою та Лозуваткою і Молочною. Висота цих вододілів від 50 до 100 м. Дно річкових долин і балок в області головного вододілу значно нахилене. Долини тут вузькі, а заплавні тераси відсутні. Це свідчить про сучасне повільне підняття Приазовської височини і пов'язане з ним оновлення рельєфу. Їх можна зустрічати не лише в річкових долинах, а й у балках. Такі утворення особливо характерні для приморської низовинної смуги.

Західна частина Приазовської рівнини

Приазовська височина на південь поступово переходить у Приазовську берегову рівнину. Межа між ними встановлюється по південних виходах кристалічних порід — по лінії с. Осипенко (на р. Берді), північніше с. Ольгине, через Андріївку. Основний елемент рельєфу — долинно-балкові форми, важливою особливістю яких є терасованість схилів. У долинах рік Корсак і Домузли можна бачити перші надзаплавні тераси, а по Молочній, Обиточній і Берді — перші і другі. Так, долина р. Берди в області рівнини має широку (до 4 км) заплавну терасу і дві надзаплавних. Останні спостерігаються у вигляді окремих фрагментів. Через асиметрію долини р. Молочної правобережні ерозійні тераси дуже зруйновані. Проте на цих схилах у середній течії ріки поширені зсувні тераси.

На узбережжі Азовського моря розвинені зсувні утворення, які утворили два своєрідних геоморфологічних ландшафти в районах Ногайськ—Бердянськ і Ботієве—Приморський Посад. На захід від гирла р. Корсак зсувні явища призвели до утворення системи добре виявлених псевдотерас, з яких перша, що утворилась наприкінці ХІХ ст., зсунулась у море і розмита ним, а друга ще тільки формується. На початку 1957 р. тут відбулося нове сповзання узбережжя, яке супроводжувалось бурхливим переміщенням верхньої товщі порід у вертикальному напрямі.

Крім ерозійних і зсувних явищ, спричинених дією наземних і підземних вод, для цього району характерна активна геологічна діяльність моря. Вона виявляється в інтенсивному руйнуванні берегового уступу і просуванні моря вбік суші. Це особливо виразно спостерігається на південно—західному узбережжі області, де поблизу Молочного лиману на очах одного покоління море відвоювало значну частину території приморського села.

Помітний наступ моря на сушу обумовлюється повільним віковим опусканням Приазовської берегової рівнини. Цим пояснюється й утворення лиманів у гирлових частинах приазовських рік. Внаслідок акумулятивної діяльності моря виникло ряд кіс: Бердянська, Обитічна і Федотова зі своїм продовженням — островом Бирючим.

Східна окраїна Причорноморської рівнини

Приазовська берегова рівнина поступово зливається з Причорноморською. Умовною межею між ними є ріки Білозерка й Молочна. Основною особливістю Причорноморської рівнини є майже ідеальна рівнинність місцевості. Тут ледве помітно різноманітять поверхню тільки невеликі, мілкі, блюдцеподібні пониження — поди. Вони зосереджені між верхів'ями рік Білозерки та Великий і Малий Утлюк, де на площі понад 600 км² розташована група 50 подів.

Ця частина Причорноморської рівнини в межах області найбільше піднята над рівнем моря. Абсолютні висоти сягають 85—100 м, а на правому березі ріки Молочної до 115 м. У південно—західному напрямі поверхня поступово знижується. Найбільш помітне розчленування рельєфу спостерігається в верхів'ях ріки Білозерки та на правому березі р. Молочної, прорізаному численними короткими, але глибокими балками і ярами.

Запорізька внутрішня рівнина

Хоч Запорізька внутрішня рівнина і є продовженням Причорноморської, проте за своїм походженням відрізняється від неї. Вона відповідає зниженню кристалічних порід у фундаменті українського кристалічного масиву, яке поділяє його на Приазовську і Придніпровську частини. Це зниження наповнене морськими осадами, сучасна поверхня яких є однією з найбільш рівнинних в Україні. Рівнина має похил з півдня на північ. Найбільші висоти (до 240 м) розташовані на межі з Приазовською височиною, а найменші (до 65 м) — за межами області в долині річки Самари. По цій рівнині протікають невеликі ріки системи Дніпра, які беруть свій початок на Приазовській височині. У західній частині рівнина оконтурена долиною Дніпра, озероподібне розширення якої тут обмежене рікою Кінською. Тепер воно заповнене водами Каховського водосховища.

На лівому схилі цього водосховища від с. Балки до Кам'янки-Дніпровської виділяється довга й широка надзаплавна дніпровська тераса, яка відома під назвою Кам'янського поду. На цьому між селами Іванівкою і Водяним та Кам'янкою-Дніпровською розташовані масиви піщаних кучугур, які мають типово дюнний характер.

Долини рік, що прорізають Запорізьку внутрішню рівнину, мають, як і долина Дніпра, озероподібні розширення. Так, наприклад, на р. Конка з її широкою і мілкою долиною одне розширення розташоване поблизу м. Оріхове. Воно тягнеться на 8 км і сягає в ширину 2 км. Далі долина різко звужується і знову розширюється біля села с. Комишуваха, утворюючи друге, трохи менше за попереднє озероподібне розширення, яке біля смт. Малокатеринівка відкривається в широку долину Дніпра. Такі розширення спостерігаються також по річкових долинах рік цієї рівнини Жеребець, Гайчур і Терса. Можливо, тут існували озерні басейни, які в більш вологі періоди були з'єднані суцільними водними потоками, що утворились у ріки.

Південно—східна окраїна Придніпровської височини

У межі Запорізької області своєю південно—східною окраїною вдається Придніпровська височина. Її хвиляста поверхня поступово знижується вбік Дніпра. Поблизу правого берега вона має підвищення до 125—140 метрів, а на лівому — 110—125 м.

Ріка Дніпро, прорізавши цю височину, у минулому утворювала в своєму руслі дев'ять відомих дніпрових порогів. Тепер вони лежать на дні озера, яке створене підпором води дніпровської греблі, побудованої на останньому порозі.

Дніпро, вирвавшись із тісних гранітних обіймів кристалічного масиву, за порогами утворює найбільший на Дніпрі острів, названий Хортицею. Він, як величезний корабель з кристалічних порід, поділяє ріку на два рукави — Старий і Новий Дніпро. Ці породи виходили і в руслі нижнього Дніпра, утворюючи забори і перекати, а в руслах пересихаючих рік — окремі скелі.

На правому схилі долини Дніпра спостерігається надзаплавні тераси, які у вигляді окремих островів добре виявлені в районі сіл Розумівки та Біленького.

Південніше с. Біленького на правому схилі долини Дніпра розвинені зсувні тераси, які являють собою хаотичне скупчення різних уступів, що заросли чагарниками.

Запорізьке правобережжя Дніпра значно розчленоване балками та ярами.

Ред.] Водоймища

Головна річка — Дніпро з великим Каховським водосховищем. Найбільшою його притокою є Кінська (149 км). Вздовж узбережжя Азовського моря — лимани та солоні озера. На території області протікає 109 річок завдовжки понад 10 км кожна. У межах області розташовано 846 озер та 27 водосховищ.

Ред.] Клімат

Помірно континентальний, зі спекотним літом і малосніжною, переважно теплою зимою, характеризується чітко означеною посушливістю. Середня температура липня +23 °C, січня −4 °C. Максимум опадів буває влітку, часті зливи. У квітні-травні — суховії, періодично — «чорна буря». На рік у середньому припадає 225 сонячних днів, рівень опадів становить 448 мм.

Ред.] Природні ресурси

Фізична карта Запорізької області