Методи ранньої превенції девіантної поведінки

Методи формування досвіду поведінки [17]:

1. Вимога – педагогічний вплив на свідомість учнів з метою спонукати їх до позитивної діяльності або гальмування дій і вчинків вихованців, якщо вони мають негативний характер. Наприклад, звернення класного керівника чи вихователя припинити негативну поведінку окремими учнями, виконати поставлене завдання.

2. Громадська думка як вимога до колективу полягає в оцінці громадою дій і вчинків з метою спонукання учнів до зміни на краще в його поглядах, навиках і звичках поведінки; може бути виражена самою учнівською спільнотою, органами самоврядування, педагогами. Наприклад, формування ставлення до колективу, неформальних об’єднань у межах групи й поза ним, до моральних норм та проявів поведінки учнів.

3. Доручення – учням дають завдання, виконання якого вимагає відповідних позитивних дій і вчинків. Наприклад, здійснювати навчальну опіку над учнями, яким важко дається виконання пізнавальних і практичних задач.

 

Методи стимулювання діяльності і поведінки:

1. Творче суперництво – виникає як бажання підлітків до самоутвердження. Наприклад, поділивши групу учнів на підгрупи згідно їх неформального поділу, зорієнтувати їх навчальну й поза навчальну діяльність на досягнення позитивних, суспільно значущих цілей.

2. Заохочення – діяльність колективу оцінюється позитивно і це стає стимулом до її самоорганізації й вдосконалення діяльності. Наприклад, відмічення позитивних досягнень колективу в ставленні до інших учнівських груп, до окремих учнів.

3. Покарання як педагогічний метод має місце з метою припинити або попередити негативну діяльність колективу. Наприклад, за негативну поведінку щодо окремих учнів, позитивне сприйняття колективом негативних дій підлітків чи неформальних об’єднань у межах колективу чи поза ним.

4. Превентивне прогнозування й планування.

Процес отримання, обробки й аналізу необхідної інформації називається прогнозуванням. За часом прогнози поділяються на короткотермінові (передбачається вирішення повсякденних завдань), середньотермінові (своєчасне розроблення адекватних заходів з нейтралізації та послаблення можливих негативних наслідків) і довгострокові (загальне оцінювання можливих тенденцій).

Мета превентивного прогнозування – вказати умови (соціальні явища, процеси, спрямованість політики), за яких стала б можливою позитивна зміна стану правопорушень. Таке прогнозування допомагає своєчасно нейтралізувати або послабити дію асоціальних детермінант, застосувати найбільш ефективні профілактичні заходи.

В превентивному прогнозуванні використовуються три основні методи:

а) екстраполяція – проекція на майбутнє тенденцій і стану асоціальних дій в минулому і теперішньому;

б) експертна оцінка – врахування думки наукових і практичних працівників;

в) моделювання – розроблення математичних моделей функціонування яких-небудь соціальних явищ, визначення закономірностей їх розвитку, особливостей взаємодії з іншими соціальними об’єктами.

Превентивне планування (програмування) – розроблення мети і завдань боротьби з правопорушеннями, шляхів і засобів їх вирішення та відповідного забезпечення (нормативного, інформаційного, ресурсного).

 

Класифікація методів індивідуальної роботи, які використовуються соціальним педагогом та практичним психологом з профілактичною метою:

Методи соціальної роботи:

- методи соціальної діагностики (інтерв’ю, моніторинг, соціологічне опитування, експертна оцінка, біографічний метод);

- методи соціальної профілактики (превентивний метод, соціальна терапія, група підтримки);

- методи соціальної реабілітації (статусне зміщення, групова терапія).

Психологічні методи:

- психодіагностичні (тести, анкети, соціометрія);

- психокорекційні (артотерапія, тренінг поведінки, ігрова корекція, соціально-психологічний тренінг);

- методи психологічного консультування (інтерпретація, ідентифікація);

- методи психотерапії (психоаналіз, самопереконання, групова терапія, сімейна психотерапія).

Соціально-педагогічні методи:

- методи як елемент соціального виховання (метод мотивації, репродукування);

- методи впливу (які впливають на свідомість, почуття, поведінку);

- методи організації соціально-педагогічної взаємодії (метод цілепокладання, ціннісного орієнтування, організації діяльності, спілкування, оцінки, самореалізації).

Педагогічні методи:

- організаційні (педагогічний експеримент);

- педагогічної діагностики (педагогічне спостереження, природний експеримент);

- навчання (словесні – бесіда, лекція, дискусія, наочні – ілюстрація, демонстрація, робота з підручником, практичні – вправа, гра, проблемна ситуація);

- виховання (позитивний приклад, переконання, привчання, заохочення і покарання, перспектива, гра, довіри, організація успіху, самовиховання).

 

Пам'ятаймо, що особлива чутливість духовного світу вихованців вимагає, на думку В. Сухомлинського, високої педагогічної культури педагога, тонкості засобів виховного впливу, прояву взаємоповаги, доброзичливості, взаємної довіри.

Ним були виділені дві групи засобів упливу, якими має користуватися педагог: засоби підтримки, засоби захисту та стимулювання внутрішніх духовних сил дитини та засоби підкорення.

До першої групи В. Сухомлинський відносив повчання, переконування й спонукання, похвалу, заохочування й вияв довіри. Це, у свою чергу, висуває певні вимоги до особистості вчителя: дотримання почуття міри; стимулювання діяльності школяра таким чином, щоб добро робилося безкорисливо; уміння знаходити хороше, гідне схвалення в кожній дитині. Водночас він наголошував на неприпустимості заохочення "кращих серед гірших".

До засобів підкорення педагог відносив примушення й покарання. Аналіз його праць дозволяє виділити чотири форми морального покарання: вираження недовіри, догана, засудження, несхвалення. Особливо наголошував В. Сухомлинський на необхідності володіння вчителем усіма тонкощами цього досить небезпечного засобу впливу на духовний світ дитини. Застосовуючи покарання, учителеві слід емоційно правильно застосовувати догану й засудження; особливого значення набуває здатність педагога не фіксувати окремі учнівські вчинки; психологічно обґрунтована догана ніколи не повинна висловлюватись у знущальній для дитини формі, у ній завжди має бути відтінок здивування; для вчителя важливо суто індивідуально застосовувати покарання.

Безперечно, що шлях до встановлення взаєморозуміння зі своїми учнями досить тернистий, непростий.

Рекомендації педагогам та батькам по роботі з дітьми,