Європейський суд з прав людини під час розгляду заяв на предмет порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод здійснює перевірку якісного рівня національного закону, дія якого може викликати порушення прав людини. Суть такого рівня перевірки полягає в тому, що правовий акт, яким державою передбачено обмеження прав людини, повинен бути:
а) доступним, тобто оприлюдненим та таким, з яким міг би ознайомитись кожен, кого він стосується. Як правило, це робиться шляхом оприлюднення та опублікування правового акта. В протилежному випадку має місце порушення прав людини (наприклад, про такі обставини зазначається в пункті 158 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Полторацький проти України» (2003);
б) передбачуваним, тобто сформульованим з достатньою чіткістю, що дає змогу будь-якій особі самостійно або за допомогою консультації юриста передбачити наслідки, які може спричинити його дія. (про таку вимогу наголошується, наприклад, в пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Українська Прес-Група проти України» (2005), зокрема щодо українського законодавства).
12.3. Поняття юріщичної фрази та її структурні елементи
За допомогою юридичної мови формулюються різні правові тексти - нормативно-правові акти, акти застосування та тлумачення права, організаційно-розпорядчі документи і т.ін. їх формулювання та стилі мають істотні відмінності. Так, формулювання законодавчого тексту (який містить правила поведінки для суб'єктів права) буде відрізнятись від формулювань, які застосовує суддя у судовому рішенні, слідчий у постанові про відкриття кримінального впровадження чи нотаріус, складаючи заповіт. Стилі цих документів мають свої особливості.
Незважаючи на це, в юридичній мові використовуються певні формулювання та висловлювання, стійкі за своїм змістом, які повторюються і однаково застосовуються у різних юридичних текстах. Тому можна говорити про поняття юридичної фрази як мовного елемента, за допомогою якого формулюються різні юридичні документи.
Юридичні фрази як певні стійкі словесні формулювання розглядаються як основна частина юридичної мови. За їх допомогою передається зміст тієї інформації, яка об'єктивно впливає на правовий статус суб'єктів права. Тому юридичні фрази повинні адекватно предавати цю інформацію. Від якісної редакції формулювань залежить цінність тих правил, значення яких ці формулювання покликані передати. Формулювання юридичного правила повинно бути прямим за значенням (не образним) та мати наказову форму.
Юридичні фрази містять певні установки автора щодо тексту документа. Вони виражаються за допомогою:
• безособових форм формулювання фраз. У таких випадках для граматичного оформлення фраз використовується пасивна форма: особа звільняється від відповідальності..., особа визнається невинуватою... і т.ін. До речі, останнім часом у формулюваннях деяких західних законодавчих текстів (наприклад, актів парламенту Великої Британії) прийнято не використовувати безособову форму, а робити уточнення в дужках (він чи вона) після слів «особа» чи «персона». Таким чином забезпечується тендерна рівність у формулюваннях юридичних текстів;
• конструкцій з запереченням — характерні для висловлювань, у яких викладаються певні принципи (наприклад, презумпція невинуватості), або коли норма містить винятки із загального правила;
• посилань в тексті. Вони вказують на взаємопов'язаність окремих частин нормативного акта. Проте це не означає, що юридичні фрази повинні застосовуватись у скороченому вигляді. Потрібно знаходи ти повний зміст юридичного формулювання. Часто юридичні тексти для уникнення повторів містять такі висловлювання, як «зазначений вище», «усі, хто нижче підписався» і т.ін.;
• правил поведінки. Упорядники текстів обмежені у своїх можли востях щодо формулювань правил поведінки. Вони повинні висло вити: або можливості для особи вчиняти чи не вчиняти певні дії; або обов'язковість вчинення якихось дій; або заборону; або дозвіл.
Важливим є розуміння значення змісту юридичних текстів. Це зале жить від певного аналізу (інтерпретації, тлумачення), у якому виокрем люють логічні та соціолінгвістичні аспекти.
Логічні аспекти перш за все пов'язані з юридичним дискурсом, тобто з тлумаченням правових текстів та з'ясуванням значення юри дичних понять. Зміст юридичних термінів може змінюватись залеж но від їх використання в різних текстах та ситуаціях. Тому розуміння справжнього значення юридичного вислову залежить від наявності спеціальних знань та досвіду юридичного тлумачення. Крім того, на значення змісту норми права впливає характер її формулювання. Так, норми загального характеру формулюються за допомогою невизначе- них, безособових форм: кожен, ніхто і т.ін. Часто норми права формулюються за допомогою дієслів теперішнього, іноді майбутнього часу. Однак ці часові форми використовуються в позачасовому значенні і покликані демонструвати те, що мова йде про цінності загального порядку, дефініції, алгоритми дій.
Соціолінгвістичні аспекти - стосуються відносин між мовою та юридичним спілкуванням. Юридичне спілкування (комунікація у цьому контексті) полягає в передачі деякого повідомлення від законодавця до громадянина, від судді сторонам процесу, від професора студенту, від автора читачу. Такий спосіб передачі може бути як усним, так і письмовим. Чим більш спеціальний характер має повідомлення, тим більша вірогідність його письмової форми передачі. Адресати юридичних текстів вимагають їх читабельності, зрозумілості, інформативної насиченості.
Розуміння юридичних текстів залежить і від розуміння спеціальної використаної в ньому термінології, зміст якої може змінюватись залежно від еволюції суспільних відносин. Так, у сучасному світі дитина має не просто біологічну спорідненість із своїми батьками, що призводить до її матеріальної та психологічної залежності від них.
Це — особа з цілим комплексом прав та обов'язків батьків щодо їх реалізації.
Юридична мова використовує спеціальні формули, фрази, висловлювання у текстах юридичних документів. Переваги юридичних фраз та формул - в їх лаконічності, точності, авторитетності та універсальності. Вони приймають форму алгоритмів, іноді латинських висловів (двостороння реституція, право сервітуту), початкові слова яких достатні для того, щоб зрозуміти спеціально підготовленим особам їх значення: назви принципів, складних понять та інститутів не потребують у законодавчих актах додаткових роз'яснень. Професійні юристи увіковічують стереотипні форми, запозичені із минулих століть. Саме тому у пересічних громадян складається враження, що юридична мова - архаїчна, юристи розмовляють на спеціальному професійному слензі, про «закритість», корпоративність в діях юристів.
Однак особливий характер юридичної мови пов'язаний з її спеціалізацією: вона повинна позначати ті поняття, які загальнолітературна мова пояснити не може. Тому латинські терміни та висловлювання, якими послуговується юридична мова, мають безцінну рису: неможливо без їх застосування коротко і точно відобразити зміст, який в них міститься.
У той же час є можливість обмежити використання цієї спеціальної мови в юридичних текстах, які самі по собі мають певний авторитет.
Не слід недооцінювати ні вимоги, які ставляться до юридичної мови (точність, ясність, однозначність), необхідність дотримання яких пов я- зана з головною функцією права, ні неминучість елементів п штучності та незрозумілості, які обумовлені професійними особливостями. Якщо полегшити мову за рахунок позбавлення від баласту у вигляді непотрібних архаїзмів, які її ускладнюють, цілком можливо, то звільнити юридичну мову від специфічних аспектів, які пов'язані із особливостями самого права, неможливо[65].
Зазначена дилема є основною проблемою сучасної юридичної мови, і пошук гармонійних шляхів поєднання, здавалося б, непоєд- нуваних її рис, є найважливішим завданням для творців юридичних документів.
12.4. Поняття юридичної техніки. Юридична техніка норічотворчості
У зарубіжній літературі часто використовують поняття правове пись мо (Legal Writing), яким охоплюється сукупність правил, прийомів, способів створення й систематизації юридичних документів. Правове письмо використовується юристами як зовнішня форма вираження юридичних позицій, прав та обов'язків, а також правових норм. Зав дяки правовому письму відбувається формалізація (оформлення) правового аналізу та внутрішнього наповнення права. Основною формою правового письма є юридичний документ.
Юридичний документ - це матеріальний об'єкт, який містить важливу інформацію для суб'єктів права у зафіксованому вигляді та спеціально призначений для її одержання, зберігання, використання і поширення у часі та просторі [66] . Отже, основна мета правового письма - це створення якісного, зрозумілого, доступного юридичного документа, під яким, зокрема слід розуміти і нормативно-правові акти, і акти застосування та тлумачення норм права.
Юридична техніка близька за своїм значенням до поняття правового письма. Вона традиційно розглядається у контексті правотворчості як один з її елементів. У цьому контексті нею охоплюється система правил і прийомів підготовки найбільш досконалих за формою і структурою проектів нормативних актів, які забезпечують максимально повну і точну відповідність форми нормативних приписів їх змісту. Це вимоги до форми актів, зміни чи скасування раніше прийнятих актів, подолання протиріч, а також реквізити, структурні поділи, визначення термінів.
Проте існує й більш широке розуміння поняття юридичної техніки Це - сукупність правил, прийомів, способів підготовки, складання, оформлення будь-яких юридичних документів, їх систематизації та обліку з метою їх зрозумілості, чіткості (визначеності) та ефективності. У зв язку з цим розрізняють такі види юридичної техніки:
1) техніка нормотворчості. Це сукупність правил та способів формування, оформлення змісту та структури нормативних актів й інших джерел права, особливостей використання при цьому юридичної мови, юридичних термінів та конструкцій;
2) техніка систематизації та обліку нормативних актів та інших джерел права. Це сукупність правил розташування нормативних актів у певному порядку залежно від різних видів систематизації — кодифікації, консолідації, інкорпорації;
3) інтерпретаційна техніка, або техніка тлумачення норм права. Це сукупність правил та способів тлумачення норм права для з'ясування їх реального змісту;
4) правореалізаційна та правозастосовна техніка. Це сукупність правил складання та оформлення індивідуальних правових актів. Особливого значення набувають правила судового правозастосування та техніка ухвалення й оформлення судових рішень.
В цьому розділі йтиметься про юридичну техніку нормотворчості. Юридична техніка нормотворчості - це сукупність правил, прийомів, засобів та способів підготовки, складання і оформлення нормативних актів та інших джерел права. Юридична техніка нормотворчості спрямована на забезпечення:
• адекватного, раціонального урегулювання суспільних відносин, недопущення прогалин і суперечностей, викладення нормативних актів достатньо чітко, визначено і в той же час досить коротко, лаконічно, стандартно;
• достатньої зрозумілості, ясності для осіб, яким ці акти адресовані, щоб у них не виникало сумнівів щодо їх прав і обов'язків, передбачених у правових текстах.
Необхідність чітко та ясно формулювати тексти у нормативно-правових актах та інших джерелах права є одним із важливих аспектів принципу правової визначеності як складової верховенства права. При цьому такі поняття, як «чіткість» та «ясність» є поняттями суб'єктивними, що унеможливлює їх визначення у правових нормах. Проте при вирішенні конкретних справ Європейський суд з прав людини неодноразово торкався тлумачення цих двох понять та сформулював певні засадничі положення, що стосуються їх розуміння в конкретних правових ситуаціях. Ці положення можуть бути корисними для вітчизняної практики.
Зокрема, Суд, відзначаючи надзвичайну важливість чіткості і ясності формулювання текстів нормативно-правових актів як запоруки правової певності, в той же час застерігає від надмірної деталізації текстів (ригідності), що може призвести до швидкого відставання від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів та інших нормативно-правових актів - і яка в жодному разі не може охопити всі непередбачувані обставини, — значною мірою залежить від змісту нормативно-правового акта, сфс ри, на яку він поширюється, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований (наприклад, рішення Європейського суду у справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства»),
Проаналізувавши практику Європейського суду з прав людини, як.і стосується розуміння правової визначеності в аспекті вимог до текстів правових актів, можна дійти таких висновків.
1. Нечітке формулювання правової норми або рішення суду може допускатись лише у виняткових випадках, коли із контексту самої нор ми або рішення суду можна з достатньою очевидністю встановити, що вимагається від особи. При цьому обов'язкове дотримання таких ви мог, як доступність та передбачуваність.
2. Ступінь чіткості правової норми залежить від змісту норматив но-правового акта або іншого писаного джерела права, сфери, на яку поширюється цей нормативно-правовий акт (наприклад, сту пінь чіткості норм конституційного права є нижчою, ніж норм інших галузей права), а також від кількості та статусу тих, кому він адре сований.
3. Судова практика є засобом, який деталізує формулювання право воі норми у конкретних випадках шляхом аргументації правової пози ції та тлумачення норм права.
4. Вимога щодо чіткості та зрозумілості є диференційованою щодо справ, що стосуються меж прав, обов'язків та відповідальності осіб (чіткість та зрозумілість норми права тлумачиться як така, що дає мож ливість передбачати правові наслідки своєї поведінки), та справ, що стосуються меж втручання держави у приватне життя особи (чіткість та зрозумілість норми означає встановлення конкретно визначених повноважень для органів державної влади та недопущення дискреці йних повноважень).
5. Головний принцип при вирішенні справ, що стосуються чіткості та ясності правових норм, які визначають права, обов'язки та відповідальність особи: особа не може передбачити свою поведінку та розуміти зміст правової норми, якщо вона не характеризується певними об'єктивними ознаками. При цьому такі об'єктивні ознаки повинні бути у достатній мірі чітко визначеними, щоб особа могла передбачи ти наслідки своїх дій.
6. У справах, що стосуються втручання у приватне життя людини та які пов'язані з обмеженням дискреційних повноважень органів державної влади, необхідно дотримуватися особливої чіткості та ясності при формулюванні правових норм.
1 7. Чіткість правової норми, що дістає прояв у детальній визначеності, є не тільки правовою гарантією захисту основоположних прав і свобод людини від свавільного втручання з боку держави, а й засобом, що обмежує дискреційні повноваження органів державної влади.
Питання юридико-технічної досконалості нормативно-правових ак- іів держави є особливо актуальним в умовах постійного зростання їх кількості, розширення сфери правового регулювання. З огляду на останні події в Україні (підписання Угоди про асоціацію з ЄС) юридико-технічна досконалість нормативно-правових актів і їх відповідність вимогам правової визначеності є актуальним питанням, адже процес правотворчості сьогодні активізувався, і наслідком цього буде створення великого нового нормативно-правового масиву.
Правила правотворчоїтехніки можна розділити на три види:
1) правила, які стосуються змісту та структури нормативно- правового акта. Нормативно-правовий акт повинен мати достатньо визначений предмет регулювання і розрахований на упорядкування однорідних суспільних відносин. Він має вирішувати всі питання, пов'язані з регулюванням цих відносин, таким чином, не повинно бути прогалин у законодавстві. Нормативний акт за можливості не повинен містити виноски, винятки і т.ін. Вирішенню цих проблем сприяє певна структура нормативного акта, спрямована на побудову логічно послідовного викладу акта. Структура правового документа - це його внутрішня будова. Будь-який правовий документ містить, як правило, три частини: вступну, основну та заключну. Так, великі за розміром нормативні акти можуть складатися із загальної та особливої, вступної та постановляючої частин; преамбули, значення термінів і понять та змістовної частини;
2) правила та прийоми викладу норм права (мова нормативних актів). Загальне правило — норми права повинні бути викладені лаконічно, чітко і визначено. Чіткість та визначеність формулювання досягається за допомогою різних способів викладу правових норм (прямий, відсильний, бланкетний; абстрактний та казуальний та ін.), використання спеціальних термінів, стандартних мовних конструкцій. Звідси випливають такі вимоги до мови нормативних актів:
• формулювання норм права мають відзначитися стандартністю, стереотипністю, граматичною єдністю;
• термінологія нормативних актів повинна бути єдиною. Для цього необхідно: один і той самий термін використовувати в одному і тому ж значенні; одне і те ж поняття позначати одним і тим самим терміном.
3) правила, які стосуються зовнішнього оформлення нормативних актів. Кожний нормативний акт повинен мати необхідні реквізити, які б виражали його юридичну силу, предмет правового регулювання, сферу дії, надавали б йому офіційного характеру. Кожний нормативний акт повинен мати: назву виду (закон, постанова, положення і т.ін.), назву суб'єкта прийняття (орган державної влади чи місцевого самоврядування, іншої організації), назву акта, яка відображає предмет та зміст правового регулювання (ця назва за можливості має бути короткою та лаконічною). Нормативний акт повинен містити дату та місце його прийняття, реєстраційний або порядковий номер (так, законам України присвоюється порядковий номер у Верховній Раді України, під- законні акти мають бути зареєстровані у Міністерстві юстиції України). Обов'язковим реквізитом нормативного акта є підпис відповідальної посадової особи (так, закони України після їх прийняття підписує Голова Верховної Ради України, після чого він направляє їх на підпис Президенту України).
Окрім зазначеного, цілком можливим є поділ правил і засобів юридичної техніки залежно від їх місця і ролі у правовій системі держави на статичні і динамічні (чи точніше — в яких переважає той чи інший названий аспект). До правил і засобів юридичної техніки, в яких переважає статичний елемент, можна віднести мовні правила і засоби закріплення норм права в нормативних актах та інших писаних джерелах права, конструювання структури нормативного акта, правові фікції та презумпції, правові символи, концепцію закону та ін. Правилами і засобами юридичної техніки, в яких переважає динамічний аспект, є правила проведення правової експертизи нормативного акта, правила запобігання колізіям та прогалинам у законодавстві1.
Правила і засоби юридичної техніки повинні ґрунтуватися на досягненнях правової науки, а правова наука опирається, зокрема, на практику застосування цих правил. Адже, як слушно зазначає Робер К. Бержерон, нормопроектувальники повинні відмінно знати чинне право та його можливості, загальні принципи тлумачення і різні способи модифікації права[67] [68].
12.5. Складові юридичної техніки: юридична термінологія, юридичні конструкції
Надійність (однозначність) мови іноді більш важлива, ніж її відповідність окремим нюансам реальної дійсності. Принцип nullum crimen sine lege (немає покарання без закону) так і залишився б невизнаним, якби закон формулювався в термінах, незрозумілих настільки, що суддя сам повинен був би визначати, під який вид злочину підпадає те чи інше діяння та вид відповідного покарання. Це свідчить про те, що зміст юридичних термінів має бути однозначним і стійким.
Юридична термінологія — це сукупність різноманітних термінів, які використовуються в текстах юридичних документів (правових актів). Терміни - це словесні позначення понять, які використовуються при викладенні змісту якогось тексту.
В текстах юридичних документів використовуються три види термінів:
а) загальновживані, тобто терміни в загальноприйнятому, відомому всім значенні, наприклад: «документ», «будинок», «батьки», «діти» тощо;
б) спеціально-наукові, тобто ті, які мають значення, що прийняте в галузі спеціальних знань та розробляються іншими, неюридичними науками - медичною, біологічною, технічною, економічною та ін., наприклад: «ембріон», «генетичний матеріал», «депозит», «інфляція», «дефолт» і т.ін.;
в) спеціально-юридичні - тобто терміни, які мають особливе юридичне значення та визначають специфіку того чи іншого правового поняття, наприклад: «реституція», «презумпція невинуватості», «злочин», «крадіжка» тощо.
Використання термінології в правових актах має відповідати таким вимогам:
• єдності термінології: один і той самий термін (наприклад, посадова особа, неповнолітній) повинен вживатись в цьому акті (як і в усіх інших) в одному значенні;
• загальновизнаності термінів: слова не повинні бути вигаданими тільки для даного правового акта або застосовуватись в ньому в якомусь особливому смислі розробниками правового акта;
• стабільності термінів: вони мають бути усталеними, їх значення ! не повинно змінюватись з кожним новим актом;
• доступності: за всієї складності юридичної термінології слова І вислови правового акта повинні в цілому давати правильне уявлені,«про зміст його норм.
Юридичні терміни в текстах правових актів пояснюються за допомо гою дефініцій. Дефініція - це коротке визначення якого-небудь по. няття, яке називає суттєві, якісні ознаки предмета чи явища. Дефі ніція повинна бути побудована чітко, логічно, послідовно При цьому необхідно розуміти, що будь-яке визначення є умовним оскільки воно передбачає певну домовленість про те, як буде викори' стано певне поняття.
Використання законодавчих дефініцій - це один із основних тех Нічних прийомів, який забезпечує дотримання принципу правової визначеності та полегшує засвоєння тексту закону. Значення зако нодавчих дефініцій в тому, що за їх допомогою виключається двоз начність та надмірний повтор слів. Включення дефініції поняття и законопроект необхідно, якщо словникове значення слова є незро зумілим, занадто загальним або занадто вузьким для цілей конкреї ного законопроекту або має декілька значень1. Неможливо обійтись без визначення також тоді, коли, з точки зору законодавця, термін дуже важливий і тому щодо поня^я, яке він позначає, не може бути жодних неправильних тлумачень і сумнівів. Крім того, нормативні де фін і ці і необхідні й тоді, коли: поняття оформлене за допомогою слів які дуже часто вживаються в звичайній мові і викликають численні смислові асоціації; певний термін вживається в специфічному зна пенні з урахуванням цілей законопроекту або по-різному тлумачить ся юридичною наукою і практикою.
взаємопов'язані терміни не можуть визначатись один через одного таким чином, що кожний термін, який входить до складу складного опису, вводиться раніше або роз'яснюється пізніше.
Юридична термінологія часто має древньогрецьке або латинське походження. Істотна частина слів, які використовуються для позначення Юридичних інститутів, походять з грецької («демократія», «монархія», «олігархія», «політика» та ін.) або латинської мови («республіка», «конституція», «легіслатура», «режим», «сенат» тощо). Такий вплив існує у всіх галузях права: «іпотека», «акт», «кодекс», «контракт» та багато інших. Вплив римського права мав вирішальне значення в процесі формування романської правової системи та юридичного словника.
В деяких випадках юридичний словник запозичує терміни із сучасних іноземних мов. Із італійської мови запозичені фінансові і комерційні терміни, такі, як «банк», «банкротство»; із англійської-такі слова як «бюджет», «чек», «комітет», «журі», «гарантія» та ін. Всі ці слова входять в інші мови, адаптуючись до нового середовища. Інші слова напряму вводяться в мовну практику інших держав без зміни початкової форми. Наприклад, factoring, leasing, know-how та багато інших1.
Це цілком нормальна та така, що історично склалась, традиція. Крім того, враховуючи сучасні міждержавні інтеграційні процеси, стало важливою необхідністю використовувати в міжнародних відносинах слова іншомовного походження. Однак використання «інтернаціональної» правової мови може бути виправданим при дотриманні трьох обов'язкових умов: 1) якщо ці терміни і словосполучення оптимальні та правильно позначають відповідні поняття; 2) досить міцно ввійшли в міжнародний юридичний лексикон, стабільні та їх використання мотивоване; 3) їх значення розшифровується, пояснюється в самому акті.
Одноманітна термінологія, особливо в міжнародному публічному і приватному праві, в різних міжнародних деклараціях, договорах, угодах і т.ін., сприятиме нормалізації та поглибленню співробітництва в світовому співтоваристві, у вирішенні економічних, політичних, культурних, екологічних, транспортних, у сфері охорони здоров'я та інших проблем, у яких зацікавлені усі народи світу[69] [70].
Прагнення до точності передбачає рекомендаціїщодо вживання слім іншомовного походження.
1. Іншомовні слова мають вживатися лише в разі потреби, коли їх не можна замінити українськими відповідниками з тим самим зн.і ченням.
2. Краще не застосовувати в текстах документів іншомовних слів, які мають відповідники в українській мові: «адекватний - відповідний», «екстрений - терміновий», «компенсація - відшкодування», «одіоі ний - небажаний», «локальний - місцевий» тощо.
3. Вживати ті іншомовні слова й терміни, які або дістали міжнародне визнання, або не мають відповідника в нашій мові: «бланк», «кредит», «делікт», «диспозиція», «патент», «інструкція» тощо.
4. Вживати іншомовні слова саме з тим значенням, з яким вони за позичувались, і лише в тому разі, коли заміна українським словом неможлива або небажана.
5. Вживати в одному тексті на позначення того самого поняття за позичене і власномовне слово не рекомендується (синонімія в норма тивних документах обмежена). Слід обрати щось одне.
6. Не зловживати в одному реченні, тексті іншомовними словами, бо це може призвести до ускладнення сприйняття його змісту1.
Варто зазначити про важливі проблеми для розуміння юридичних текстів, термінів та понять, які виникають при перекладі іншомовних документів. Для України це питання є особливо актуальним у зв'язку з подальшими євроінтеграційними процесами.
Юридичний переклад - це переклад з однієї правової системи в іншу, він більше формалізований та характеризується наявністю складних термінів, які розкривають поняття (дефініції), властиві правовій системі лише конкретної країни, що вирізняється своїми стилістичними особливостями: професійною термінологією, особливими висловами і фразеологічними сполученнями, які не вживаються або рідко вживаються у розмовній мові (побуті та загальноприйнятій літературі)2,
У випадках спорідненості правових систем переклад зробити легше, однак мовна спорідненість не полегшує перекладачеві його завдання,
якщо правові системи суттєво відрізняються одна від одної. Для збе юеження правового змісту юридичні тексти слід завжди перекладати з [мови оригіналу і уникати перекладу з перекладеного тексту. Оскільки Переклад юридичних текстів потребує глибоких спеціальних знань, то юридичні тексти часто перекладаються юристами, а не професійними перекладачами. Ця практика затвердилась, зокрема, в адміністрації ЄС, де юристи перевіряють тексти, перекладені перекладачами, а в Суді ЄС перекладачами працюють тільки юристи[71] [72]. І оскільки юридичний переклад є перекладом з однієї правової системи на іншу, від повідно, з'являються нові труднощі при перекладі: перекладач має врахувати семантичні розбіжності між термінами різних мову процесі перекладу.
Якщо говорити про переклади документів Ради Європи, Європеи- ського суду з прав людини, ОБСЄ, ЄС, то йдеться про переклади з англійської та французької мов. Зауважимо, що слова в англійській мові можуть мати більш абстрактний характер, аніж аналоги української мови, і тому в цьому випадку може мати місце метод «генералізації» - коли слово або словосполучення мови оригіналу з більш вузьким значенням заміняють відповідними словами або словосполученнями з мови перекладу, що мають більш широке значення. У деяких випадках мають місце використання/додавання декількох до і даткових слів з метою чіткої передачі змісту тексту першоджерела, а і також кращого її тлумачення і розуміння2.
Труднощі суто лінгвістичного характеру у такому разі посилюються відмінністю доктрин, джерел, понять загального права, невідповідні- I стю їх термінам континентального права, оскільки рішення Європей І ського суду з прав людини та Суду ЄС мають прецедентний характер.
Це зумовлює часте застосування у названих документах понять системи загального права. Таким чином, адекватний переклад їх стає складним завданням для перекладача, оскільки потребує поглиблених І знань про їхній реальний правовий зміст.
Яка юридична сила тексту перекладу? В міжнародних угодах тексти,І перекладені усіма офіційними мовами, на відміну від неофіційних мов, мають однакову юридичну силу. В країнах з декількома державними
