Суб’єкти права на сорти рослин, породи тварин

Згідно зі ст. 485 ЦК України право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин становлять:

1) особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державою реєстрацією;

2) майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом;

3) майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин, засвідчене державною реєстрацією

Відповідно до ст. 486 ЦК України суб’єктами права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин є: 1) автор сорту рослин, породи тварин; 2) інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин за договором чи законом.

Під поняттям " автор сорту (селекціонер) " Закон розуміється "людина, яка безпосередньо створила (виявила і/або вивела і/або поліпшила) сорт". Тобто, дефініція Закону 2002 р. не повністю співпадає з визначенням "селекціонер" у Конвенції, яка, по суті, більш широко трактує це поняття. Конвенція поширює це визначення на особу, яка вивела або виявила сорт; особу, яка є роботодавцем для вищевказаної особи або яка доручила їй роботу, пов’язану із створенням нового сорту, у тому разі, коли це передбачається законодавством відповідної Договірної сторони, а також правонаступника першої чи другої із вищезазначених осіб, залежно від конкретної ситуації.

Як видно, відповідно до статті 1 Закону селекціонером однозначно визначається тільки автор сорту, тобто абсолютні монопольні права на створений сорт визнаються за певною фізичною особою, яка вивела або виявила сорт (тобто, у цій частині визначення "селекціонер" співпадає з визначенням Конвенції), або ж тільки поліпшила відомий раніше сорт (за умови, що поліпшений сорт набув ознак, які дозволяють трактувати його як новий сорт).

Роботодавця особи, яка вивела або виявила сорт за його дорученням або у разі виконання службових обов’язків, зазначений Закон "селекціонером" не визнає тому, що згідно із частиною четвертою статті 16 селекціонеру належить невід’ємне особисте немайнове право авторства на сорт, якого не може мати роботодавець, що не є селекціонером, оскільки процес створення нового сорту пов’язаний з розумовою діяльністю певної фахової спрямованості. Роботодавцю можуть належати тільки певні майнові права на новий сорт, у разі, якщо ці права йому передано (поступлено) автором за письмовим договором.

Автор сорт набуває особисті немайнові права від дати державної ресєтарції сорту. Особисті немайнові права автора сорту, зокрема право визначати назву сорту, вимагати зазначення свого імені в патенті України на сорт, право селекціонера одержувати частку ліцензійних платежів як компенсаційну виплату за експлуатацію його розумової праці, пов’язаною із створенням ним нового сорту, яка, взагалі, повинна виплачуватись у вигляді частки ліцензійних платежів від доходів, одержаних внаслідок виробництва і продажу різних репродукцій його оригінального насіння (садивного матеріалу) та розраховуватись виходячи з дольової участі автора у створенні цього сорту. Але Законом цих економічних і правових норм не встановлено.

Частиною другою статті 10 Закону визначено, що права автора засвідчуються Реєстром сортів, Реєстром патентів, патентом на сорт (якщо таке право набуває автор сорту) та свідоцтвом про авторство, яке відповідно до частини четвертої статті 37 Закону «Про охорону прав на сорти рослин» автор (співавтори) має право одержати у Держсортслужбі. Але, які права автора засвідчуються свідоцтвом, на жаль, Законом чітко не визначено.

У Законі введено норму щодо можливості автора вимагати видачу свідоцтва про авторство, яке фактично забезпечує творчим особам право відстоювати свої інтереси щодо грошової компенсації (за Законом – винагороди) за передачу (або поступлення) майнових прав на сорт роботодавцю, суб’єктам насінництва або комерційним структурам, що реалізують насіння (садивний матеріал). Наявність такого свідоцтва надає авторам можливість відстоювати свої майнові і особисті немайнові права та економічні інтереси у судових інстанціях у разі їх порушення.

Суб’єктами племінної справи у тваринництві є: власники племінних (генетичних) ресурсів; підприємства (об’єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінки племінних тварин; підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, та фізичні особи, які надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів; власники не племінних тварин – споживачі племінних (генетичних) ресурсів та замовники послуг з племінної справи у тваринництві.

Відповідно до ст. 487 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідченими патентом, є:

1) право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для поширення в Україні;

2) виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Виключне право власника сорту рослин на дозвіл чи заборону використання сорту полягає у тому, що ніхто без його дозволу не може здійснювати по відношенню до матеріалу сорту наступні дії:

- виробництво або відтворення (з метою розмноження);

- доведення до кондиції з метою розмноження;

- пропонування до продажу;

- продаж або інший комерційний обіг;

- вивезення за межі митної території України;

- ввезення на митну територію України;

- зберігання для будь-якої із цілей, зазначених у пунктах "а" – "є" Закону України «Поро охорону прав на сорти рослин».

Згідно зі статтею 40 Закону встановлено порядок передачі (відчуження) майнового права на сорт і передачі права на використання сорту.

Відповідно до даних, занесених до Реєстру сортів або Реєстру патентів на сорти, саме юридична особа – роботодавець повинна виступати заявником і розпорядником сорту, створеного за його дорученням, та набувати майнові права на нього. Але в Україні згідно з нормами Закону остаточно не визначено, хто є фундаментом створення сортів – творча особа – селекціонер чи відповідна юридична особа – науково-селекційна установа, в якій зазначений селекціонер працює.

Роботодавець, який за рахунок коштів державного бюджету надавав авторам фінансову підтримку, спрямовану на створення та забезпечення охорони прав на сорт, виділяв у користування робочі приміщення, дослідні ділянки, лабораторне обладнання, робочу силу, пальне, хімікати та технічні засоби, необхідні для здійснення науково-селекційних робіт щодо сорту та одержання його оригінального насіння (садивного матеріалу) у кількості, необхідній для визнання селекційного здобутку новим сортом рослин, фактично є інвестором і виступає замовником створення цього сорту. Але неврегульованість договірних відносин між ним та авторами сорту фактично призводить до неконтрольованого та несанкціонованого поширення окремими авторами насіння зареєстрованих сортів.

Так, Законом не визначено обов’язковості укладання договору між співавторами сорту, що не дозволяє визначити фактичну участь кожного співавтора у процесі створення сорту, реальну частку винагороди, на одержання якої вони можуть претендувати виходячи з творчого вкладу кожного з них у створення нового сорту. Якщо повернутись до норм ст. 7 Закону у редакції 1993 р., то нею робота автора чи авторського колективу щодо створення сорту визначалась творчою. Стаття ж 16 Закону у редакції 2002 р. фактично позбавила авторів права визначати свою копітку роботу, пов’язану із створенням нового сорту та пошуком його вихідних форм, як результат розумової діяльності, що вже є дискримінаційним відносно особи селекціонера – автора сорту.