Ця дисципліна складається:
– з економічної оцінки природних ресурсів;
– встановлення платежів за використання природних ресурсів.
Економічна оцінка ресурсів. Самі собою природні ресурси не мають ніякої ціни, вони створені природою без участі людини, тобто є безкоштовними (крім витрат на їх освоєння). Але безкоштовність ресурсів не стимулює їх ефективного, економного використання. Це підтверджується досвідом радянської економіки: великі запаси практично усіх видів природних ресурсів, відсутність приватної власності на них, їх безкоштовність стимулювали їх марнотратне використання, не сприяли впровадженню нересурсомістких, комплексних технологій і цим збільшували рівень забруднення і відходів, що прямо пов‘язано з обсягом використаних ресурсів.
Так, питома вага важкої промисловості з її ресурсомісткими технологіями в економіці України досі становить майже 60 % ВВП порівняно з 34 % у країнах Європейського Союзу. Енергомісткість валового національного продукту в Україні є найбільшою серед країн колишнього СРСР. Вона у 9 разів вища, ніж у країнах, учасницях Організації Економічного Співробітництва і Розвитку, і майже у 4 рази вища, ніж у країнах з вищим за середній доходом на душу населення.
Економічна оцінка ресурсів потрібна й для встановлення відповідних платежів (зборів) за використання або споживання ресурсів. Збирання цих платежів дозволяє створити відповідні резервні кошти, які можна використати на охорону середовища при видобуванні ресурсів, на їх відновлення (наприклад, насадження лісів, рекультивація земель та ін.). Треба пам‘ятати, що оцінка, ціна і плата за ресурси – це різні поняття, хоча, безумовно, і пов‘язані між собою. Ціна, за яку продають або купують ресурс, може не збігатися з його економічною оцінкою. На встановлення ціни впливають ринкова кон‘юнктура, методи регулювання цін, рівень монополізації ресурсу та інші фактори, тому його ринкова ціна може бути нижчою або вищою за його оцінку. Екологічні платежі за ресурси, як правило, становлять якусь частку, процент від оцінки ресурсу (встановлення нормативів платежів має загалом відповідати витратам на охорону природи у сфері ресурсовикористання). Навіть часто буває так, що неможливо зрозуміти принципи встановлення нормативів плати (складається враження, що вони взяті “з стелі”). Це залежить від характеру влади, лобіювання інтересів різних суспільних груп у країні та інших факторів. Але з наукової точки зору, економічна оцінка є базою встановлення екологічних платежів.
Методи і види економічної оцінки ресурсів. Усе різноманіття наявних видів оцінок можна поділити на:
– рентну оцінку;
– затратну;
– змішану;
– оцінку за замикаючими витратами;
– спеціальні і додаткові методи оцінки.
Рентна оцінка визначається диференціальною рентою І (прибуток, що дає ресурс за рахунок своїх природних якостей; для ресурсів, якість яких поліпшена діяльністю людини, наприклад, підвищення родючості ґрунтів шляхом внесення добрив, існує дифрента ІІ):
,
де Q – економічна оцінка, або капіталізована рента; R – дифрента І; Е – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень, або процент кредитної ставки на банківський капітал (норма позикового проценту, що регулюється нормою прибутку).
Ця формула використовується для ресурсів, що не мають кінцево визначеного строку експлуатації (землі, лісу, води). Для вичерпних ресурсів (корисних копалин) впроваджується коефіцієнт дисконтування, що враховує строк експлуатації ресурсу.
Для міських земель та земель інших населених пунктів, рекреаційних угідь при оцінюванні використовують міську ренту, що враховує цінність інфраструктури (інженерно-транспортне облаштування, розвиток сфери управління, науковий і соціально-культурний потенціали, цінність історичної забудови, територіальне розміщення відносно центру міста та ін.).
Затратна оцінка – визначається сукупністю приведених витрат на освоєння ресурсу і обчислюється за формулою:
П = С + ЕК 
min,
де П – приведені витрати; С – собівартість (поточні, або експлуатаційні витрати); К – капітальні вкладення (одноразові витрати, кошторисна вартість освоєння ресурсу); Е – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень, що дорівнюється:
,
де t – строк окупності капітальних вкладень. З усіх можливих варіантів освоєння слід вибирати варіант з мінімальними приведеними витратами. Затратним методом можна оцінювати будь-які ресурси. Цей метод найчастіше використовують для оцінки варіантів освоєння нових ресурсів. Дехто вважає, що він менш вдалий, ніж попередній, оскільки не сприяє залученню в експлуатацію ресурсів гіршої якості. Але між цими напрямами оцінювання нема антагонізму. Вони підходять до розв‘язання одного й того ж питання, але з різних боків: оцінка від прибутку відбиває верхню межу умовних цін (орієнтованих на споживача), а витратна оцінка – їх нижню межу (орієнтованих на виробника). Конкретний вибір одного з двох методів залежить від мети оцінювання ресурсу.
Змішана оцінка – використовує елементи цих двох методів. Наприклад, економічна оцінка міських ділянок землі за своєю суттю включає елементи рентного і затратного методів.
Оцінка за замикаючими витратами є рентною, але рента обчислюється своєрідним способом – як різниця між замикаючими і конкретними (індивідуальними витратами) на освоєння ресурсу:
Q = max 
,
де Q – економічна оцінка природного ресурсу; a– коефіцієнт продуктивності природного ресурсу; D – коефіцієнт, що враховує динаміку ефекту забезпечення майбутніх витрат і наслідків; Ззам., Зінд. – затрати замикаючі й затрати індивідуальні.
Найскладнішим у даному методі є обчислювання замикаючих витрат. За одним підходом, це суспільно виправдані витрати на освоєння ресурсу. Тобто, за замикаючі витрати беруть витрати на вже експлуатований ресурс, який займає досить велику питому вагу в загальному балансі використання подібних ресурсів, має відносно значні перспективи дальшого використання і затрати на видобуток якого є по суті середніми у відповідній галузі. Таким чином, порівняння робляться не за найліпшим і не за найгіршим за витратами і якістю експлуатованим ресурсом. Наприклад, замикаючими витратами на вугілля в Україні можуть бути витрати тільки на донецьке, і аж ніяк на вугілля Львівсько-Волинського і Дніпропетровського басейнів.
За іншим підходом, замикаючі витрати розглядають як гранично допусковий рівень затрат на задоволення потреб господарства країни з даного виду продукції. Завдяки цьому замикаючим вугіллям в Україні може бути експлуатоване вугілля найгіршого басейну, наприклад, Дніпропетровського. На наш погляд, перший підхід правильніший, оскільки відображає нібито середню ефективність суспільного використання ресурсу і показує економічну недоцільність використання ресурсів низької якості, з незначними обсягами запасів, розташованих у малодоступних місцях (тобто з економічно не виправданими затратами на освоєння). Але економічна доцільність з часом може змінюватися, і ті ресурси, які зараз невигідно використовувати, є стратегічним запасом для майбутніх поколінь.
Треба додати, що метод оцінки за замикаючими витратами найефективніший для оцінювання і прийняття нових проектів освоєння ресурсів.
Спеціальні й додаткові методи характеризуються великим різноманіттям підходів і використовуються конкретними пошукувачами у спеціальних дослідженнях.
Дуже велике значення в оцінюванні природних ресурсів мають кадастрові оцінки. Кадастрова оцінка – це комплексна оцінка природних властивостей і економічної цінності ресурсів, яка за масштабами виконання охоплює, як правило, територію всієї країни, затверджується відповідними органами влади і має силу державного документу. Кадастрова оцінка є своєрідним реєстром, банком даних певного ресурсу в країні. Вона буває економічною і еколого-економічною. До останньої належить і оцінка екологічного стану ресурсу, тобто рівня його забруднення, знешкодження та інших негативних антропогенних впливів.
Економічний кадастр складається з бальної оцінки природних властивостей ресурсу (наприклад, для земельних ресурсів оцінюється вміст гумусу, механічних склад ґрунту, його вологість, інші агро-кліматичні характеристики, родючість та ін.) і грошової (вартісної або рентної) оцінки. Рівень цінності певної природної ознаки ресурсу оцінюється кількістю балів з попередньо визначеної їх межі (наприклад, з 10 можливих балів, виділених для оцінювання даної якості ресурсу, вибираємо 5, 7 чи 8; конкретний бал визначається межею параметрів тієї якості ресурсу, яку ми розглядаємо). Наприклад, ми повинні оцінити десять ознак ресурсу; кожній ознаці виділяємо по 10 балів з оцінкою параметрів від 1 до 10; робимо оцінювання за всіма параметрами й ознаками і отримуємо результат: найцінніший ресурс отримує по 10 балів за кожну з 10 ознак (сумарна кількість балів – 100), найгірший ресурс – по 1 балу за кожну з 10 ознак (сумарна кількість балів – 10). Після цього виконується ранжування і зонування на території країни ресурсів з різною кількістю балів, визначається декілька типів і класів ресурсу. Наприклад, для сільськогосподарських земель виділяють три типи угідь: рілля; пасовища, луки і сіножаті; землі під багаторічними насадженнями (сади, плантації, виноградники та ін.). Кожен з типів можна поділити на декілька класів від найнижчого до найвищого, які й відображатимуть природну якість ресурсу. Бальна оцінка доповнюється грошовою оцінкою для кожного класу і типу ресурсу.
Державні економічні кадастри відіграють роль базової оцінки ресурсу, за якою далі визначаються платежі за використання ресурсу, регулюються ціни й орендні платежі за ресурс та інші економічні операції. Вироблення державного кадастру складна, трудомістка і дорога справа. Через певний час (декілька років) кадастри потребують оновлення у зв‘язку із змінами економічної ситуації у країні й відповідними змінами цін на ресурси.
В Україні свого часу були вироблені земельний і частково лісовий кадастри, які тепер значно оновлені. Кадастри водних ресурсів і корисних копалин не виконувалися (вони оцінюються переважно затратним методом). Вироблення детальних, науково обґрунтованих нових кадастрів усіх названих ресурсів, а також рекреаційних з врахуванням їх екологічного стану залишається найактуальнішим завданням вітчизняних науковців для раціонального використання ресурсів України.
У таблиці 11.1 подано оцінки певних видів земельних угідь в Україні і, для порівняння, у деяких країнах світу.
Таблиця 11.1
Грошова оцінка земель України і ФРН (за Данилишиним, 1999)
| Категорія земель | Площа земель, млн. га | Нормативна ціна 1 га землі | ||
| в Україні | У ФРН | |||
| тис. грн. | тис. дол. США | тис. дол. США | ||
| Сільгоспугіддя (без земель населених пунктів) | 6,2 | 3,3 | 20,9 | |
| у т.ч.: рілля | 29,930 | 6,8 | 3,6 | 21,6 |
| Багаторічні насадження | 0,670 | 26,3 | 13,9 | 83,5 |
| косовища, пасовища | 6,750 | 2,8 | 1,1 | 10,8 |
| землі лісів | 10,372 | 13,4 | 7,1 | 43,7 |
| Землі населених пунктів | 6,818 | 169,7 | 89,8 | 370,0 |
| у т.ч.: у містах і селищах міського типу | 1,736 | 441,9 | 233,8 | 950,3 |
| у сільських насе-лених пунктах | 5,082 | 88,3 | 46,7 | 196,4 |
| Землі промисло-вості, транспорту, зв‘язку й іншого призначення | 2,089 | 16,8 | 8,9 | 54,3 |
| Землі природо-охоронного, оз-доровчого, рек-реаційного, істо-рико-культурного призначення | 0,279 | 26,8 | 14,2 | 109,1 |
| Інші землі | 1,035 | 1,3 | 0,7 | 1,2 |
| Води (території, вкриті поверхне-вими водами) | 2,411 | 1,7 | 0,9 | 1,28 |
