За своєю суттю вона є колективною роботою і вимагає спеціалістів різного профілю (експертна комісія може складатися з 5-7 і до 200 членів залежно від розміру проекту, який необхідно оцінити). У нашій країні не вистачає як вузьких фахівців-екологів, наприклад, біоекологів, екологів-юристів, геоекологів та ін., так і спеціально підготовлених експертів-екологів з широким поглядом на розв‘язання природозахисних завдань (особливо неординарних), форс-мажорних екологічних ситуацій, тобто спеціалістів широкого екологічного профілю. Процес їх підготовки почався буквально в останні роки і тут також ще багато нерозв‘язаних проблем.
Як правило, працівники експертних організацій лише на формальному рівні (оцінка наявності необхідних документів та їх відповідності державним екологічним стандартам) можуть виконати потрібну експертизу. Для розв‘язання суттєвих питань експертизи необхідно створювати тимчасові колективи і залучати професіоналів-науковців і практиків з інших організацій (спеціалізованих науково-дослідних, навчальних й проектних інститутів, незалежних висококваліфікованих спеціалістів і експертів міжнародних організацій та ін.). Для цього, у свою чергу, потрібно розв‘язувати питання тимчасового вилучення експертів з основного місця їх роботи, організації і оплати їх праці та багато інших складних питань. Непростою також є сама система погодження і прийняття остаточних висновків і рекомендацій, оскільки екологічні проблеми часто є “конфліктними проблемами” (суперечність інтересів і поглядів людей, відомств і організацій). Ці аспекти організації експертної роботи у нашій країні поки ще не налагоджені на належному рівні.
Ефективна, глибока і детальна екологічна експертиза, як правило, організована лише в розвинених країнах світу. Більшість бідних країн не мають її зовсім.
Державне регулювання і управління у галузі екологічної експертизи, статус експерта, обов‘язки замовників експертизи, порядок її виконання, фінансування, відповідальність за порушення та міжнародне співробітництво у цій сфері в Україні регулює закон “Про державну екологічну експертизу” (1995).
Щодо такої експертної оцінки, як екологічний аудит, то його можна вважати своєрідною екологічною експертизою чинних об‘єктів господарства, а також певною оцінкою ефективності виробленого екологічного паспорта підприємства.
Питання і завдання для самоконтролю
1. Визначте суть, мету, завдання і функції екологічної експертизи.
2. Сформулюйте основні принципи виконання екологічної експертизи.
3. Назвіть головні об‘єкти екологічної експертизи.
4. Які форми екологічної експертизи Вам відомі, у чому їх суть і особливості виконання?
5. З яких етапів складається екологічна експертиза?
6. Як пов‘язані між собою екологічна експертиза і оцінка впливів на навколишнє середовище?
7. У чому полягає суть інженерно-екологічної експертизи проектів будівництва, з яких етапів вона складається і що розглядається на кожному з етапів?
8. Визначите суть і особливості організації екологічної експертизи.
Планування раціонального природовикористання та охорони навколишнього середовища
10.1 Зміст планування раціонального природовикористання
Планування раціонального природовикористання й охорони навколишнього середовища є важливою часткою державного регулювання, яке, в свою чергу, складається з оперативного управління та планування стратегії і тактики майбутнього розвитку. Відповідно планування раціонального природовикористання та охорони навколишнього середовища є часткою загального державного регулювання розвитком країни, науковообґрунтованим виробленням стратегії і тактики майбутнього розвитку у сфері державної екологічної політики. Екологічну політику слід розглядати як сукупність науково обґрунтованих принципів охорони і відтворення довкілля, захисту здоров‘я населення і гарантування екологічної безпеки, що базуються на всебічному врахуванні законів суспільно-природної взаємодії і передбачають оптимізацію структури виробничих сил, темпів і пропорцій життєдіяльності суспільства, гарантують сталий розвиток країни.
Основні положення і пріоритети екологічної політики в Україні сформульовані постановою Верховної Ради України “Про основні напрями державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” (1998), яка розглядається як Державна програма охорони довкілля в Україні.
До основних пріоритетів охорони довкілля належать:
– формування збалансованої системи природовикористання і потенціалу економічного розвитку країни;
– екологізація технологій усіх галузей господарства;
– поліпшення екологічного стану і запобігання забрудненню в екологічно проблемних регіонах (басейни Дніпра, Чорного і Азовського морів, Донецько-Придніпровського регіону, районів радіаційного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та ін.);
– будівництво та реконструкція комунальних очисних каналізаційних споруд;
– забезпечення населення якісною питною водою;
– гарантування екологічної безпеки ядерних об‘єктів і радіаційного захисту населення;
– збереження біологічного та ландшафтного розмаїття, заповідна справа.
Основні завдання Державної програми:
– створення мережі ефективної екологічної освіти, виховання та інформування;
– створення ефективної системи правового та організаційного забезпечення у сфері захисту довкілля та населення, екологічної безпеки;
– створення державної системи моніторингу;
– запровадження дійових економічних методів впливу на систему природовикористання і охорони довкілля;
– реструктуризація економіки із суттєвим зменшенням її енерго- і матеріаломісткості;
– захист повітряного басейну;
– управління водними ресурсами на основі басейнового підходу, збереження і захист рік, внутрішніх водойм і морських вод;
– захист і збереження земельних ресурсів;
– розширення і збереження територій з природним станом ландшафту, заповідників, рекреаційних зон;
– підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;
– знешкодження, утилізація та заховання відходів;
– зменшення радіаційного забруднення;.
– екологізація конверсії військово-промислового комплексу, поліпшення контролю за його функціонуванням;
– створення системи прогнозування, запобігання й оперативних дій у надзвичайних (кризових, аварійних) ситуаціях.
Результативний механізм планування складається з трьох основних послідовних етапів:
– науково обґрунтованого прогнозування;
– вироблення програм розвитку і розв‘язання основних проблем на основі прогнозів;
– вироблення планів або інших документів для оперативної реалізації завдань програм (тобто, по суті, виконання програм або планів).
Планування охоплює різні об‘єкти і напрями діяльності, відрізняється масштабом території, для якої виробляються плани і програми розвитку. Виділяють таки типи планування:
– загальнодержавне (національне) – на рівні країни незалежно від об‘єкта планування;
– галузеве (відомче) – на рівні окремих господарських галузевих систем (галузі і підгалузі господарства, міжгалузеві комплекси);
– регіональне (територіальне) – на рівні окремих територіально-адміністративних одиниць різного рангу або їх сукупностей (економічні райони та ін.); об‘єкти планування можуть бути комплексними (наприклад, усе господарство району) або по компонентними (наприклад, галузеві економічні райони, окремі компоненти середовища – гідросфера району та ін.);
– компонентне – на рівні окремих середовищних сфер (гідро-, атмо-, біосфери) і природно-географічних комплексів (басейнів рік, природних зон, ландшафтів та ін.).
Екологічне прогнозування
Його зміст полягає у дослідженні майбутніх змін у навколишньому середовищі та їх зворотних впливів на антропогенну діяльність і здоров‘я людей. Екологічне прогнозування є необхідним попереднім етапом для вироблення екологічних програм і екологічного планування.
Прогнозування складається:
– з оцінки перспектив розвитку майбутнього стану прогнозованого явища на основі наявного досвіду;
– умовного тривання у майбутньому тенденцій і закономірностей, що довго тривали у минулому й існують у сучасному;
– моделювання майбутнього стану прогнозованого явища згідно з очікуваними або бажаними змінам.
Основними елементами еколого-економічного прогнозу є:
– оцінка сучасного стану;
– зонування території (виділення ареалів з різними параметрами середовища і забруднення);
– оцінка можливого антропогенного навантаження;
– економічна оцінка збитків;
– оцінка витрат на запобігання збиткам;
– оцінка ефективності природоохоронних і ресурсозберігальних заходів.
Основними методами прогнозування є:
– метод аналогій – порівняння прогнозованого явища з добре відомими і дослідженими явищами і процесами;
– екстраполяція – поширення закономірностей, тенденцій, висновків, отриманих із попередніх достатньо вивчених спостережень, на прогнозовані процеси; їх інтерполяція (виявлення проміжного значення між двома відомими моментами явища); побудова динамічних рядів (трендів) розвитку показників прогнозованого процесу (ретроспекція і проспекція прогнозних проектів);
– експертні оцінки – оцінювання тенденцій майбутнього розвитку найкращими спеціалістами у даній сфері дослідження;
– моделювання – побудова нормативних і пошукових (імітаційних) моделей з урахуванням бажаної або ймовірної зміни прогнозованого явища на прогнозований період за наявними прямими або непрямими даними про масштаби і напрямки змін.
Нормативні моделі, як правило, мають попередньо задані параметри, на яки треба орієнтуватися (виконати) у майбутньому. Наприклад, задаються обсяги зменшення кількості викидів забруднювальних речовин за конкретно визначений час у конкретно визначеному регіоні. Аналог подібного прогнозування був характерним для планової економіки.
Пошукове прогнозування, переважно імітаційне, передбачає вироблення декількох імовірних варіантів розвитку і відповідає на питання: “Що буде, коли умови зміняться так чи інакше?” Імітаційні моделі в економіці служать основою індикативного планування і використовуються для прогнозування ринкової економіки. Проте імітаційні моделі не дають результатів у випадках різких якісних змін систем, що досліджуються. Шеннон Р. (1979) сказав про них, що “вироблення і застосування імітаційних моделей усе ще більше мистецтво, ніж наука”.
Безумовно, у моделюванні використовується багато інших видів математичних моделей, у тому числі оптимізаційних. Вироблення статичних і динамічних моделей найпоширеніше у моделюванні кліматичних, океанічних, інших гідрологічних, геоморфологічних (зміни рельєфу) і геологічних, а також геофізичних, гравіметричних та інших процесів. У прогнозуванні біоти (біосфери) виникла ціла галузь статистично-математичних методів, які називають біометрикою. За допомогою біометричних методів можна досліджувати зміни чисельності у популяціях, їх поширення та багато інших аспектів.
Одним з найновіших методів у дослідженні екосистем є патерн-аналіз, суть якого полягає у тому, що всі структурні елементи системи розглядаються незалежно один від одного (цього на практиці не існує). Такий підхід спрощує дослідження складних систем, але для прогнозування він мало підходить, тому що дає прогнози невизначені, неоднозначні й у такій формі, що її важко верифікувати. Цей метод переважно використовують у дослідженнях слабо вивчених природних об‘єктів. Ще один цікавий новий метод – метод сценаріїв, що відображає ймовірний варіант можливого розвитку екосистеми і дозволяє шукати бажані шляхи розвитку. Цей метод є комплексним і конструктивним, що дозволяє використовувати його для прогнозування багатьох екологічних явищ і процесів. Так, наприклад, відомий російський вчений М. Мойсєєв з його допомогою виробив широко відомий сценарій “ядерної зими”.
Слід відзначити, що екологічне моделювання є одним з найскладніших у зв‘язку із складністю самих екологічних систем, не завжди адекватним визначенням їх суттєвих ознак, явищ і законів функціонування. Крім математичних і статистичних моделей в екології часто використовують вербальні (словесні описи елементів і процесів екосистем) і графічні моделі (схематичні відображення). Вироблення точних моделей вимагає значних витрат часу, матеріальних і грошових засобів. Так, наприклад, вироблення моделі низькотравної прерії у США зайняло 8 років, над нею працювали 200 вчених, загальні витрати становили 10 млн. доларів.
Екологічні прогнозі поділяються також за часом (терміном), на який виробляють прогноз. Прийнято виділяти прогнози:
– короткотермінові – до 2 років;
– середньотермінові – від 3 до 5 років;
– довготривалі або далекотривалі – понад 5 років.
Найбільш надійними є короткотривалі прогнози, оскільки вони підтверджуються (здійснюються) найчастіше. Відповідно нацменше підтверджуються довготривалі прогнози. В екологічному прогнозуванні найбільш потрібні довгострокові прогнози, що пояснюється відносно невеликою швидкістю природних процесів порівняно з суспільними процесами. Тому екологічне прогнозування на віддалене майбутнє є дуже складним.
