| Прочитайте та законспектуйте. |
Становлення і розвиток образотворчого мистецтва Луганщини нерозривно пов'язані з розвитком промисловості, з історією Луганська як адміністративного та культурного центру.
Провідну роль у цьому процесі належить Луганському ливарному заводові. Його фундатор— шотландець Карл Гаскойн, окрім виробництва гармат та ядер, упровадив виробництво художнього лиття.
З тих часів збереглися зразки скульптури малих форм, декоративно-ужиткового та медальєрного мистецтва. Серед них — чавунні статуетки, попільнички, чорнильниці, свічники, канделябри; деякі з них датовані, що дає можливість простежити розвиток цього виду мистецтва на Луганському ливарному заводі від дня заснування підприємства і до його закриття (1795—1887 рр.).
Чудове погруддя Олександра Суворова виконав невідомий майстер за моделлю з роботи російського скульптора М. Козловського (середина XIX ст., обласний краєзнавчий музей).
Варіацій відливків відомої композиції "Коваль" французького скульптора Н. Жака гідно репрезентують художню продукцію заводу в Російському музеї (Санкт-Петербург), Тульському обласному краєзнавчому музеї, в музеях та приватних зібраннях Луганська. Варіант, що зберігається у Російському музеї, виконав майстер І. Чекменьов. Інших авторів встановити не вдалося, але всі наявні роботи свідчать про високий рівень ливарницького ремесла, вирізняються майстерністю обробки поверхні, тонким відчуттям авторами пластичних можливостей металу.
Створення чавунних кабінетних статуй — одна з найцікавіших сторінок історії луганського художнього лиття зокрема і всього українського мистецтва художнього металу взагалі. Опанувавши секрети обробки такого, здавалося б, невдячного для скульптора матеріалу, майстри вогню та металу створювали світ речей, у якому утилітарність органічно поєднувалася з красою.
У музеї історії і техніки Луганського верстатобудівного заводу зберігається колекція талановитого майстра Тимофія Сушкова. Створені ним із чавуну та бронзи декоративні тарілки вражають високим художнім смаком, витонченістю техніки двостороннього ажуру. А вилиті з чавуну статуетка "Козел" (за французьким майстром П.Меном), коробочка "Травневий хрущ", свічник, деякі інші речі свідчать про вміння Т. Сушкова використовувати фактуру матеріалу, відчувати її самодостатню цінність.
Високим рівнем художнього виконання вирізняється медаль з профільним зображенням імператора Олександра II на еверсі та написом на реверсі: "В пам'ять останніх днів існування казенного Луганського заводу. Керуючий заводом Пестеров. Майстер Сушков. 27 березня 1876 р."
На заводі у широкому асортименті виготовлялися предмети церковного побуту: хрести, ікони, дзвони; художньо вирішені деталі для храмового будівництва — сходи, решітки, перила, фурнітура тощо.
В архівних матеріалах зустрічаються дані про відлиті з чавіна ікони „Євангеліст Іоанн” і „Голова Христа” як про унікальні твори. А в гірському музеї при Санкт-Петербурзькому гірському інституті і до цього дня експонуються речі, відлиті на Луганському і Лисичанському ливарних заводах протягом 1820 – 1870-х років. Серед них відлиті з чавуна барельєф і медаль із зображенням Карла Гаскойна., плакетка „Таємна вечеря”, прес-пап’є з висіченням і позолотою. Останнє, крім своєї художньої якості, відкриває нам ім’я свого виконавця Некрасова.
Вироби "чавунних справ майстрів" були широко відомі за межами міста й Луганщини — від Києво-Печерської лаври, для якої виконувалися надгробки, до Кавказу, де на горі Ельбрус було встановлено меморіальну дошку, виготовлену луганчанами.
До 100-річчя Полтавської битви на заводі було відлито чавунну колону для пам'ятника на честь цієї події (1806 р.).
Видатним досягненням луганських ливарників став монумент для міста Полоцька (1848—1849, знесений у 1930-ті роки). На думку більшості фахівців, цей пам'ятник був одним з кращих серед тих монументів, що були створені на інших заводах Росії і встановлені на місцях битв з військами Наполеона у війні 1812 року. Його техніка лиття була унікальною за своєю витонченістю, як, втім, і майже кожна робота луганських майстрів.
Таким чином, за майже століття свого розвитку мистецтво художнього лиття Луганщини накопичило славні традиції й залишило вагомий доробок. Не буде перебільшенням сказати, що луганські формувальники, ливарники, карбувальники були справжніми художниками, які зуміли піднести своє ремесло на високий мистецький рівень.
Розвиток промисловості стимулював будівництво громадських та житлових споруд, а відтак викликав потребу в кадрах художників монументалістів, дизайнерів, майстрів оздоблення інтер'єру тощо.
Період від середини XIX ст. характеризується зародженням і розвитком місцевої художньої школи. Саме в цей час почали активно працювати майстри, які розписували церкви, малювали ікони та оформляли іконостаси. З'явилися пейзажисти, які спершу копіювали роботи відомих майстрів, а потім і самі почали створювати оригінальні твори. Треба визначити, що на Луганщині працювали в основному народні майстри-іконописці, які за традицією – анонімні. Але є і виключення ми знаємо ім’я селянина Самійла Тугаєва. який в 1823 року створив для Луганського ливарного заводу ікони „Ісус Христос” і „Богородиця”, селянина Костянтина Попова. якій відновив і частково знов написав живописні композиції в храмі с. Морозівка Старобільського повіту (тепер Меловський район) на Луганщині (1902р.). Чимало унікальних зразків іконопису Луганщини зберігаються у фундаціях Музею народної архітектури і побуту України. Вони свідчать про наявність значної кількості луганських народних майстрів іконописі і високий рівень їхньої майстерності. Характерно, що більшість художників-самоуків виросла з середовища ливарників і майстрів художнього металу. Про рівень їх хисту можна скласти думку з уцілілих до нашого часу рідкісних робіт, зокрема ікони "Св. мученик Антоній" (1888?), підписаної луганським художником Іваном Новаковичем. Нині вона зберігається у церкві Св. Духа у селі Ребрикове Луганської області.
У родині молодшого брата Івана Новаковича, Григорія, а він також став художником, зберігається ікона "Різдво Христове" (1912 р.), в якій Григорій Новакович продемонстрував колористичну і композиційну майстерність. Збереглися дані і про працю Г.Новаковича в 1913 року над оновленням семиярусного іконостасу церкви Олександра Свірського в с. Каменка Успенського району на Луганщині. Роботи братів Новаковичів дають уявлення про те, які зміни реалістичного характеру відбулися в культовому живописі Луганщини протягом Х1Х століття у зв’язку з розвитком професійного живопису за участю світських майстрів.
Розвиток гончарного промислу стимулювався наявністю традицій, які сягають у сиву давнину, що пояснюється доброю якістю місцевих глин, а також дедалі зростаючими потребами ринку промислового району. Мальовнича природа Донбасу, степові простори, невибаглива і скромна рослинність диктували й своєрідний підхід до форми та декору виробів. Використовуючи форми довколишнього світу та місцеві традиційні орнаменти, гончарі століттями виробляли свій строгий самобутній декоративний стиль, що відзначається лапідарністю і високим смаком.
Такими ж рисами позначене й мистецтво різьби по дереву та художньої вишивки. Зразки цих видів декоративно-ужиткового мистецтва можна побачити у місцевих музеях та приватних колекціях.
