Принципи державного управління – це фундаментальні істини, закономірності, керівні ідеї, основні положення, норми поведінки, що відображають закони розвитку відносин управління, сформульовані у вигляді певного наукового положення, закріпленого переважно у правовій формі, на основі якого будується і функціонує апарат державного управління.
Принцип є результатом наукового пізнання. Але слід ураховувати, що не всі закономірності, відносини і взаємозв’язки державного управління сьогодні досліджені та сформульовані у вигляді принципів. Практична дія принципів не залежить від них самих, а повністю визначається ставленням до них людей.
Поряд з існуванням у наукові літературі великої кількості різноманітних принципів управління, є також багато підходів щодо їх класифікації. Водночас не існує загальноприйнятих правил стосовно такої систематизації.
В даному випадку ми спиратимемося на роботи вітчизняних вчених, які поділяють принципи державного управління на три групи:
Загальносистемні
– Принцип об’єктивності державного управління зумовлює необхідність врахування у всіх управлінських процесах вимог об’єктивних закономірностей та реальних можливостей суспільних сил.
Він виражає залежність системи державного управління від:
· суспільних, законодавчо визначених цілей, які поставлені та вирішуються в певний історичний відрізок часу;
· характеру, рівня розвитку і закономірностей суспільства, насамперед керованих об’єктів;
· наявних засобів і ресурсів, що підлягають залученню в процесі управління;
· внутрішніх закономірностей функціонування і розвитку управління як певного системного суспільного явища.
– Принцип демократизму передбачає формуваннятакої системи управління, яка б базувалася на демократичних засадах його здійснення в інтересах усіх або переважної більшості громадян, можливості їх максимального залучення до обговорення важливих державно-управлінських рішень, відкритості інформації, рівного доступу громадян до державної служби. Даний принцип передбачає використання таких загальнодемократичних начал та ідей, як поділ влади, широке місцеве самоврядування, верховенство права та закону, функціонування багатопартійної системи, забезпечення діяльності опозиції, панування загальнонародних інтересів над класовими, загальнолюдських – над національними, публічних – над приватними, утвердження гласності та плюралізму думок тощо.
– Принцип правової впорядкованості державного управління об’єктивно зумовлює необхідність законодавчого визначення основних аспектів цілей, функцій, структур, процесу, самих принципів державного управління. Доповнюється цей принцип принципом законності державного управління, який передбачає, що всі органи виконавчої влади та їх посадові особи повинні чітко дотримуватись норм права. Нормативно-правові акти, приймаються суб’єктами державного управління, мають відповідати положенням Конституції та законам України.
Право має домінувати над владою, зокрема над діяльністю органів виконавчої влади, унеможливлювати свавілля з боку чиновників, створювати умови для широкого громадського контролю за їх діяльністю, в т.ч. за здійсненням адміністративними органами функцій державного управління.
– Принцип поділу влади в державному управлінняслужить створенню демократичної, правової організації державної влади. Це стає можливим за умови, коли процеси формування та закріплення загальної волі у законах, їх виконання, контролю за виконанням тощо розмежовані між гілками влади, а отже скоординовані за допомогою взаємного стримування та противаг.
– Принцип публічності державного управлінняпередбачає: доступність державного управління для громадян; відкритість функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування; громадський контроль; судовий контроль за дотриманням у процесах державного управління конституційно закріплених інтересів суспільства, прав і свобод громадян.
– Принцип поєднання централізації і децентралізації означає, що державне управління має бути побудоване на засадах оптимального співвідношення концентрації влади і децентралізації. Порушення цього балансу в будь-який бік призводить до негативних наслідків: надмірна централізація породжує безініціативність нижчих ланок системи органів виконавчої влади; надмірна децентралізація веде до порушення єдності системи у формуванні та здійсненні державної політики, створює умови для дезорганізації та некерованості управлінської системи.
Структурні
– Структурно-цільові принципи: узгодженість цілей державного управління між собою; взаємодоповнюваність цілей (одна ціль сприяє іншій, підсилює її); підлеглість часткових, локальних цілей загальним (стратегічним); послідовність у досягненні всієї сукупності цілей державного управління.
– Структурно-функціональні принципи: диференціація і фіксування функцій шляхом видання правових норм; сумісність функцій у межах компетентності одного органу, декількох органів, підсистеми і в цілому організаційної структури державного управління; концентрація, що зумовлює надання одному органу сукупності управлінських функцій і відповідних ресурсів для забезпечення потужної управлінської дії на керовані об’єкти; комбінування, що спрямовується на те, щоб певна сукупність управлінських функцій, які виходять з різних керуючих компонентів, у власній організації не допускала дублювання; достатня різноманітність, яка вимагає, щоб управлінські функції за кількістю та якістю відповідали розмаїтим управлінським потребам; відповідність управлінських дій реальним потребам керованих об’єктів.
– Структурно-організаційні принципи: єдність системи державної влади; територіально-галузевий, який зумовлює залежність організаційних структур від території, галузі виробництва та обслуговування; різноманітності організаційних зв’язків органів державної влади і місцевого самоврядування в системі державного управління; поєднання колегіальності й одноосібності в окремих органах влади та місцевого самоврядування; лінійно-функціональний принцип, який розкриває зміст і обсяг підлеглості та управлінської взаємодії в організаційній структурі державного управління.
– Структурно-процесуальні: відповідності елементів (методів, форм і стадій) управлінської діяльності органів державного управління їх функціям і організації; конкретизації управлінської діяльності й особистої відповідальності за її результати; стимулювання раціональної та ефективної управлінської діяльності.
Спеціалізовані
Цю групу утворюють: принципи державної служби; принципи роботи з персоналом; принципи інформаційного забезпечення державного управління; принципи діяльності органу виконавчої влади; принципи прийняття управлінських рішень.
Важливо, щоб спеціалізовані принципи не суперечили загальносистемним та структурним принципам і сприяли цілісності державного управління.
Критерієм ефективності використання принципів державного управління є перш за все досягнення системності державного управління, а за її допомогою – гармонійності та комплексності суспільного життя в цілому та його окремих сфер.
