Тема 7. Управління активами

Методичні вказівки до вивчення теми

Управління активами включає:

- формування і управління фінансово-експлуатаційними потребами в оборотних коштах;

- управління дебіторською заборгованістю;

- стратегію фінансування поточних активів;

- управління джерелами формування оборотних коштів;

- управління необоротними активами;

- управління фінансуванням необоротних активів;

- управління коштами і короткостроковими фінансовими вкладеннями.

Усе майно підприємства можна розділити на:

1) іммобілізовані активи (1 розділ балансу);

2) мобільні активи (2 розділ балансу), що містять у собі запаси, кошти, дебіторську заборгованість та ін.

Стійкість фінансового положення підприємства значною мірою залежить від доцільності і правильності вкладень фінансових ресурсів у активи. Структура господарських засобів відчутно залежить від виду діяльності підприємства.

Аналіз складу оборотних активів

З метою поглибленого аналізу оборотних активів доцільно їх згрупувати за категоріями ризику.

Таблиця 7.1

Класифікація активів за рівнем ризику

Рівень ризику	Група поточних активів
Мінімальний	Гроші в національній валюті і їх еквіваленти, легко реалізовані короткострокові цінні папери
Малий	Дебіторська заборгованість підприємств із нормальним фінансовим положенням + запаси (крім залежаних) + готова продукція масового споживання, що користується попитом
Середній	Продукція виробничо-технічного призначення, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів
Високий	Дебіторська заборгованість підприємств, що знаходяться у важкому фінансовому положенні, запаси готової продукції, що вийшла з уживання, залежані запаси, неліквіди

 

Наприклад, є велика імовірність того, що дебіторську заборгованість буде легше реалізувати (перетворити в грошову форму), ніж незавершене виробництво чи витрати майбутніх періодів. При цьому слід враховувати область застосування того чи іншого виду оборотних коштів. Активи, що можуть бути використані тільки з певною метою, мають більший ризик (меншу імовірність реалізації), ніж багатоцільові активи. Ніж більше засобів вкладено в активи, що потрапили в категорію високого ризику, тим нижче ліквідність підприємства (табл. 7.1).

Як розвиток цього аналізу доцільно оцінити тенденцію зміни співвідношень важкореалізованих активів і загальної величини активів, а також важко – і легкореалізованих активів. Тенденція названих співвідношень до росту вказує на зниження ліквідності.

При проведенні такого аналізу слід пам'ятати, що класифікація оборотних коштів на важкореалізовані й легкореалізовані не може бути постійною, а міняється зі зміною конкретних економічних умов. Наприклад, в умовах нестабільності постачання та інфляції підприємства будуть зацікавлені до вкладу коштів у виробничі запаси та інші види товарно-матеріальних цінностей, ринкові ціни на які стабільно ростуть, що дає підставу зарахувати активи вказаної групи до легкореалізованих.

Існують серйозні негативні наслідки наявності важкореалізованих активів на балансі підприємства. Цей «мертвий капітал» сповільнює оборотність засобів на підприємстві і знижує ефективність його діяльності. Важкореалізовані активи, відображені в складі окремих елементів оборотних коштів, також викривляють справжню картину ліквідності підприємства (див. додатки до теми 3).

Якщо важкореалізовані активи складають значну частину оборотних коштів, то керівництву підприємства і його головному бухгалтеру слід вжити термінових заходів щодо стабілізації фінансового стану підприємства.

Такими заходами повинні стати:

- інвентаризація стану майна з метою виявлення активів «низької» якості (зношеного устаткування, залежаних запасів матеріалів; дебіторської заборгованості, нереальної до стягнення) і уточнення реальної величини майна підприємства;

- удосконалення організації розрахунків з покупцями (в умовах інфляції, як правило, вигідніше продавати продукцію швидше і дешевше, ніж очікувати більш вигідних умов її реалізації);

- скорочення надмірних запасів товарно-матеріальних цінностей і, як наслідок, зменшення відтоку коштів.

 

Управління рухом коштів

Особливе значення для стабільної діяльності підприємства має швидкість руху коштів. Однією з основних умов фінансового благополуччя підприємства є надходження коштів, що забезпечує покриття його поточних зобов'язань.

Відсутність мінімально необхідного запасу коштів свідчить про серйозні фінансові труднощі підприємства. Надмірна ж їх величина вказує на те, що підприємство зазнає збитків, пов'язаних, по-перше, з інфляцією і знеціненням грошей і, по-друге, з упущеною можливістю їхнього вигідного розміщення та одержання додаткового доходу. У цьому зв'язку виникає необхідність оцінити раціональність управління коштами на підприємстві. Існують різні способи такого аналізу. Зокрема, своєрідним барометром виникнення фінансових труднощів є тенденція скорочення частки грошових коштів у складі поточних активів підприємства при зростаючому обсязі його поточних зобов'язань. Тому щомісячний аналіз співвідношення коштів і найбільш термінових зобов'язань (термін яких закінчується в поточному місяці) може дати досить красномовну картину надлишку (недостачі) коштів на підприємстві.

Іншим способом оцінки достатності коштів є визначення коефіцієнта оборотності коштів. З цією метою використовується формула:

 

Період обороту = (Середні залишки коштів × Тривалість періоду) / Оборот за період (7.1)

 

Для розрахунку середніх залишків коштів залучаються внутрішні облікові дані.

Для того, щоб розкрити реальний рух коштів на підприємстві, оцінити синхронність надходження і витрати коштів, а також оцінити величину отриманого фінансового результату зі станом коштів на підприємстві, слід виділити і проаналізувати всі напрямки їх надходження та вибуття.

Визначення мінімально необхідної потреби в грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності спрямовано на встановлення нижньої межі залишку грошових активів у національній і іноземній валютах (у процесі розрахунків іноземна валюта перераховується за певним курсом у національну).

Мінімально необхідна потреба в грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності може бути визначена за наступною формулою:

 

ДАтіп = ПРда / Ода, (7.2)

 

де ДАтіп – мінімально необхідна потреба в грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності в майбутньому періоді; ПРда – передбачуваний обсяг платіжного обороту по поточних господарським операціях у майбутньому періоді (відповідно до плану надходження і витрати коштів підприємства); Ода – оборотність грошових активів (у разах) в аналогічному за терміном звітному періоді (вона може бути скоректована з урахуванням планованих заходів по прискоренню обороту грошових активів).

Приклад відповідно до плану надходження і витрат коштів на майбутній рік обсяг платіжного обороту по поточних господарських операціях передбачений у розмірі 30 тис. грн. Оборотність залишків грошових активів у звітному році склала 24 рази. Визначити мінімальну потребу грошових активів.

Підставляючи ці дані у формулу, одержимо:

ДАтіп = 30 / 24 = 1,25 тис. грн.

 

Розрахунок мінімально необхідної потреби в грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності може бути здійснений ще і іншим методом за формулою:

 

ДАтіп = ДАк + (ПРда – ФРда) / Ода, (7.3)

 

де ДА_К – залишок грошових активів на кінець звітного періоду;

ПРда – планований обсяг платіжного обороту по поточним господарських операціях у майбутньому періоді;

ФРда – фактичний обсяг платіжного обороту по поточним господарських операціях у звітному періоді;

Ода – оборотність грошових активів (у разах) у звітному періоді.

Доповнимо дані попереднього прикладу наступними показниками: залишок грошових активів на кінець звітного року склав 1,1 тис. грн., фактичний обсяг платіжного обороту по поточних господарських операціях склав у звітному році 26,2 тис. грн.

Підставляючи ці дані у формулу, одержимо:

ДАтіп = 1,1 + (30 - 26,2) / 24 = 1,1 + 0,16 = 1,26 тис. грн.

У зарубіжній практиці для визначення оптимальних розмірів грошових коштів на рахунку (касі) набули розповсюдження наступні моделі:

- Модель Баумоля, за якою вважається, що розпочинаючи роботу, підприємство має максимальний доцільний рівень коштів, які протягом деякого періоду витрачає; кошти, що надходять від реалізації товарів і послуг, вкладаються ним у короткострокові цінні папери. Із закінченням запасу грошових коштів (дорівнює 0, або досягається заданий рівень безпеки), підприємство продає частину цінних паперів для поповнення запасу грошових коштів до початкової величини:

 

С (7.4)

 

де С – мінімальна сума грошових коштів на рахунку, F – витрати по конвертації грошей в цінні папери; T – середня сума потреби в грошових коштах протягом періоду (рік, квартал, місяць); r – доходність короткострокових цінних паперів.

Середній грошовий запас коштів складає С/2, а загальна кількість угод по конвертації цінних паперів в грошові кошти (k) дорівнює:

 

k = Т× С (7.5)

 

Загальні витрати (ЗВ) такої політики управління складуть:

 

ЗВ = F ×k + r× , (7.6)

 

де (F ×k) – прямі витрати, (r × С/2) – втрачена вигода від зберігання коштів на поточному рахунку, замість того, щоб інвестувати їх у цінні папери.

За Є.С. Стояновою, мінімальний залишок приймається нульовим, ДА опт – оптимальний (максимальний) залишок грошових активів, Рк – середня сума витрат по одній операції, Ода – загальні витрати грошових коштів протягом періоду (рік, квартал, місяць), СПкфи – ставка процента по короткостроковим фінансовим вкладенням (десятковий дріб). Середній залишок грошових активів дорівнює ½ Допт.

ДА опт ;

- Модель Міллера – Орра застосовується для випадків, коли залишок коштів на поточному рахунку змінюється випадково (хаотично), можливо і з значними коливаннями. Коли залишок досягне верхньої межі, підприємство починає купувати цінні папери, а коли залишок досягне нижньої межі – підприємство продає свої цінні папери з метою утримати запас грошових коштів на деякому нормальному рівні.

 

S= , (7.7)

де V – варіація щоденного надходження грошових коштів, що розраховуються за статистичним даними; S – розмах варіації залишку грошових коштів на поточному рахунку; F – витрати по конвертації грошових коштів у цінні папери; r – щоденна доходність короткострокових цінних паперів:

Зв = Зн + S, (7.8)

 

де Зв – верхня межа грошових коштів на поточному рахунку; Зн – нижня межа грошових коштів на поточному рахунку:

 

Тп = Зн + S / 3. (7.9)

 

Тут Тп – величина залишків грошових коштів, до якої потрібно повернутись у випадку, коли фактичний залишок коштів на поточному рахунку виходить за межі інтервалу (Зн, Зв)

Управління дебіторською заборгованістю

Значна питома вага дебіторської заборгованості в складі поточних активів визначає їхнє особливе місце в оцінці оборотності оборотних коштів. У найбільш загальному вигляді зміни обсягу дебіторської заборгованості за рік можуть бути охарактеризовані даними балансу. Для цілей внутрішнього аналізу слід залучити дані аналітичного обліку: ордерів чи відомостей обліку, що їх заміняють, розрахунків з покупцями і замовниками, з постачальниками по авансах, виданих підзвітними особами, з іншими дебіторами. Для узагальнення результатів аналізу складають зведену таблицю, в якій дебіторська заборгованість класифікується за термінами утворення.

Аналіз короткострокової заборгованості проводиться на підставі даних аналітичного обліку розрахунків з постачальниками, отриманих кредитів банку, розрахунків з іншими кредиторами (журналів-ордерів № 4, 6, 8, 10, відомостей і ін.). У ході аналізу робиться вибірка зобов'язань, терміни погашення яких настають у звітному періоді, а також відстрочених і прострочених зобов'язань.

Для оцінки оборотності дебіторської заборгованості використовують наступні показники:

 

Оборотність дебіторської заборгованості = Виручка від реалізації / Середня дебіторська заборгованість (7.10)

 

Середня дебіторська заборгованість = (Дебіторська заборгованість на початок періоду + Дебіторська заборгованість на кінець періоду) / 2 (7.11)

 

Період погашення дебіторської заборгованості = 360 / Оборотність дебіторської заборгованості (7.12)

 

Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів = (дебіторська заборгованість / поточні активи) × 100. (7.13)

 

Слід мати на увазі, що ніж більше період прострочення заборгованості, тим вище ризик її непогашення.

Існують деякі загальні рекомендації, які дозволяють управляти дебіторською заборгованістю:

- контроль стану розрахунків з покупцями по відстрочених (простроченим) заборгованостях;

- по можливості, орієнтування на більше число покупців з метою зменшення ризику несплати одним чи декількома великими покупцями;

- спостереження за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості: значне перевищення дебіторської заборгованості створює погрозу фінансової стійкості підприємства і робить необхідним залучення додаткових (як правило, дорогих) джерел фінансування;

- використання способу надання знижок при достроковій оплаті.

Управління виробничими запасами

Оцінка запасів проводиться по кожному виду (виробничі запаси, готова продукція, товари і т.д.).

Оборот виробничих запасів характеризує швидкість руху матеріальних цінностей і їхнього поповнення. Ніж швидше оборот капіталу, поміщеного в запаси, тим менше потрібно капіталу для даного обсягу господарських операцій.

Терміни обороту виробничих запасів підприємств однієї і тієї ж галузі, як правило, характеризують, наскільки успішно використовується ними капітал.

Акумулювання запасів пов'язане із значним додатковим відтоком коштів, що робить необхідною оцінку можливості і доцільності скорочення терміну збереження матеріальних цінностей. Падіння купівельної спроможності грошей змушує підприємства вкладати тимчасово вільні засоби в запаси матеріалів. Крім того, накопичення запасів часто є змушеною мірою зниження ризику непостачання сировини і матеріалів, необхідних для виробничого процесу.

Разом з тим політика нагромадження запасів товарно-матеріальних цінностей приводить до додаткового відтоку коштів унаслідок:

- збільшення витрат, що виникають у зв'язку з володінням запасами (оренда складських приміщень і їхнє утримання, витрати по переміщенню запасів, страхування майна та ін.);

- збільшення витрат, пов'язаних з ризиком втрат через старіння і псування, а також розкрадання і безконтрольне використання товарно-матеріальних цінностей;

- збільшення сум податків, що сплачуються. В умовах інфляції фактична собівартість витрачених виробничих запасів (суми їхнього списання на собівартість) істотно нижче їх поточної ринкової вартості. У результаті величина прибутку виявляється «роздутою», але саме з неї буде розрахований належний до сплати податок. Аналогічна картина і з податком на додаткову вартість.

- відволікання засобів з обороту порушують фінансову стабільність діяльності, змушуючи керівництво підприємства в терміновому порядку вишукувати необхідні для поточної діяльності кошти (як правило, дорогі).

Ці та інші негативні наслідки політики нагромадження запасів нерідко цілком перекривають позитивний ефект від економії за рахунок більш ранніх закупівель.

Значний відтік коштів, пов'язаний з витратами на формування і збереження запасів, робить необхідним пошук шляхів їхнього скорочення. Завдання полягає в тому, щоб знайти «золоту середину» між надмірно великими запасами, здатними викликати фінансові утруднення (недостача коштів), і надмірно малими запасами, небезпечними для стабільності виробництва. Таке завдання не може бути вирішена в умовах стихійного формування запасів, необхідна налагоджена система контролю й аналізу стану запасів.

У теорії і практиці управління запасами виділяють такі основні ознаки незадовільної системи контролю ресурсів:

- тенденція до постійного росту тривалості збереження запасів;

- безупинний ріст запасів, помітно випереджаючий динаміку збільшення обсягу реалізованої продукції;

- часті простої устаткування через відсутність матеріалів;

- недостача складських приміщень;

- періодична відмова від термінових замовлень через недолік (відсутності) запасів товарно-матеріальних цінностей;

- великі суми списань через наявність застарілих (залежаних), що повільно обертаються запасів;

- значні обсяги списань запасів унаслідок їхнього псування і розкрадань.

Контролю та аналізу стану запасів сприяє виконання обліково-аналітичної роботи:

1. Оцінка раціональності структури запасів, що дозволяє виявити ресурси, обсяг яких явно надлишковий, і ресурси, придбання яких потрібно прискорити. Це дозволить уникнути зайвих вкладень капіталу в матеріали, потреба в яких скорочується чи не може бути визначена. Не менш важливо при оцінці раціональності структури запасів установити обсяг і склад зіпсованих і неходових матеріалів. У такий спосіб забезпечується підтримка виробничих запасів у найбільш ліквідному стані і скорочення засобів, іммобілізованих у запаси.

2. Визначення термінів і обсягів закупівель матеріальних цінностей. Незважаючи на неоднозначність прийнятих рішень для кожного конкретного підприємства, загальним є підхід до визначення обсягу закупівель, що дозволяє враховувати:

- середній обсяг споживання матеріалів протягом виробничо-комерційного циклу (звичайно визначається на підставі результатів аналізу споживання матеріальних ресурсів у минулих періодах і обсягу виробництва в умовах передбачуваного збуту);

- додаткову кількість (страховий запас) ресурсів для відшкодування непередбачених витрат матеріалів (наприклад, у випадку термінового замовлення) чи збільшення періоду, необхідного для формування необхідних запасів.

3. Вибіркове регулювання запасів матеріальних цінностей, яке припускає, що потрібно акцентувати увагу на дорогих чи якісних матеріалах, що мають високу споживчу привабливість.

4. Розрахунок показників оборотності основних груп запасів і їхнє порівняння з аналогічними показниками минулих періодів, щоб установити відповідність наявності запасів поточним потребам підприємства. Для цього розраховують оборотність матеріалів, що значаться на різних субрахунках («Сировина і матеріали», «Покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, конструкції і деталі», «Паливо», «Тара і тарних матеріалів», «Запасні частини» та ін.), а потім загальну оборотність матеріалів шляхом визначення середньої зваженої величини.

Оскільки виробничі запаси враховують за вартістю їхнього придбання, то для розрахунку коефіцієнта оборотності запасів використовується не виторг від реалізації, а собівартість реалізованої продукції. Для оцінки швидкості обороту запасів застосовують формулу:

 

Оборотність запасів = Собівартість реалізованої продукції

Середня величина запасів (7.14)

Середня величина запасів = (7.15)

 

Зп – залишки запасів на початок року,

Зк – залишки запасів на кінець року.

 

Термін зберігання запасів визначають за формулою

 

. (7.16)

 

У теорії управління запасами доведено, що при деяких обмеженнях та передумовах можна розрахувати розмір оптимальної партії замовлень (Есопотіс Оrdег Qиапtіtу – ЕОQ).

(7.17)

 

де ЕОQ –обсяг партії, од.;

F –вартість виконання одного замовлення (витрати на розміщення замовлення, по отриманню та перевірці товарів);

D –величина витрат запасів за той же період, од.;

H – втрати по утриманню ТМЦ на одиницю запасів за деякий період, в тому числі витрати по зберіганню, транспортуванню, страхуванню разом з рівнем прибутку на інвестований в запаси капітал.

У значній мірі період перебування засобів в обороті визначається внутрішніми умовами діяльності підприємства, його стратегією управління активами (чи її відсутністю).

На величину коефіцієнта оборотності поточних активів безпосередній вплив має прийнята на підприємстві методика їхньої оцінки.

У загальному випадку оборотність засобів, вкладених у майно, може оцінюватися за наступними основними показниками: швидкість обороту (кількість оборотів, що роблять за аналізований період капітал чи підприємства його складові) і період обороту – середній термін, за який повертаються в господарство вкладені у виробничо-комерційні операції кошти.

Управління активами включає ефективне їх використання, яке характеризується рядом показників.

Швидкість обороту активів підприємства прийнято розраховувати за допомогою формули

 

. (7.18)

 

Середня величина активів (С_А) за даними балансу визначається за формулою

С_А , (7.19)

 

де Ап, Ак – величина активів на початок і на кінець періоду.

Тривалість одного обороту в днях (То)визначається за формулою

 

. (7.20)

 

Ніж менше тривалість одного обороту, тим більше оборотів зроблять оборотні кошти. При прискоренні оборотності оборотних коштів знижується потреба в них, створюється резерв для збільшення випуску продукції.

Найголовнішим синтетичним показником використання оборотних коштів є коефіцієнт рентабельності активів (майна) – ROA:

 

ROA = . (7.21)

Цей коефіцієнт показує, яку прибуток одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи.

В аналітичних цілях прораховують як рентабельність усієї сукупності активів, так і рентабельність поточних активів.

Питання до теми

1. Визначте найбільш оптимальну модель фінансування оборотних активів підприємства:

1) агресивна модель фінансування поточних активів полягає в тому, що довгострокові пасиви є джерелом покриття необоротних активів;

2) консервативна модель фінансування поточних активів передбачає, що варійована частина поточних активів покривається довгостроковими пасивами;

3) компромісна модель фінансування поточних активів передбачає, що довгострокові пасиви є джерелом покриття необоротних активів, постійної частини поточних активів і приблизно половини варійованої частини поточних активів;

4) ідеальна модель фінансування поточних активів полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необоротних активів.

2. Обґрунтуйте необхідність використання двох методів визначення оптимальної потреби в обігових коштах підприємства.

3. Обґрунтуйте точку зору щодо оптимального співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості підприємства.

4. Показники, що характеризують стан дебіторської заборгованості підприємства.

5. Як можна розрахувати постійну потребу підприємства в оборотних коштах?

6. Як політика фінансування оборотних коштів впливає на рівень ліквідності?

8. Які витрати обумовлені збільшенням оборотних коштів у виробничих запасах?

9. Способи керування дебіторською заборгованістю.

10. Завдання і способи управління залишками коштів на поточному рахунку.

11. Сутність і класифікація, склад і структура активів підприємства.

12. Порядок визначення потреби в оборотних активах підприємства.

13. Управління виробничими запасами підприємства.

14. Управління фінансуванням оборотних активів підприємства.

 

Література

1. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.91.

2. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91.

3. Бланк И. А. Основи финансового менеджмента. – К.: Ника-Центр, 1999. – С. 259-413.

4. Бланк И. А. Финансовый менеджмент. – К.: Ника-Центр, 2004. – С. 153-248.

5. Джеймс Ван Хорн. Основы управлення финансами. – М.: Финансы и статистика, 1996. -С. 222-312.

6. Стоянова Е. С. Финансовый менеджмент. – М.: Перспектива, 2004. – С. 264-356.

7. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. проф.. Поддєрьогіна А. М. – К., КНЕУ, 1999. – С. 143-172.

8. Фінансовий менеджмент: Навч.посібник/ За ред. проф. Кірейцева Г.Г.. –К.: ЦУЛ, 2002, с.178-205