Причинний зв’язок як ознака складу злочину має загальні риси властиві будь-якому причинному зв’язку між явищами природи чи суспільства, а також і специфічні ознаки, відмінні від зв’язків іншого типу.
Слідчі та судові працівники, встановлюючи причинні зв’язки між поведінкою винного та злочинними наслідками, керуються цими загальними філософськими положеннями, а також враховують деякі додаткові вимоги, що містяться в кримінально-правових нормах.
Оскільки причинний зв’язок існує об’єктивно і незалежно від свідомості людини, все більше і глибше пізнається людьми, то він може бути встановлений працівниками слідства та суду.
Для правильного встановлення наявності чи відсутності причинного зв’язку необхідно дотримуватися правил:
1. Причина в часі завжди передує наслідкам. Не може бути причиною те явище, яке відбулося після наслідків.
Суспільно небезпечне діяння передує в часі злочинним наслідкам, діяння є тією необхідною умовою, яка підготувала і визначила можливе настання наслідків, відсутність такої послідовності свідчить про те, що діяння не може бути причиною певних наслідків.
Наприклад, Іваненко звинувачувався в тому, що через його халатність простояли залізні вагони, чим була заподіяна значна шкода підприємству. Але під час судового розгляду справи було встановлено, що вагони прогнили ще до того, як Іваненка було призначено на посаду начальника станції.
Одна лише зовнішня послідовність подій не може бути підставою для встановлення причинного зв’язку.
2. Для визнання діяння причиною злочинних наслідків необхідно встановити, що воно не тільки передувало наслідкам, але що ці наслідки були заподіяні, вчинені саме цим діянням, а не іншим.
Причиною є лише те діяння, яке створило можливість умови настання наслідків, яке обумовили їх настання і зробили дійсними, тобто забезпечило їх здійснення, реалізацію.
3. Причинний зв’язок між конкретними діями та їх наслідками є там, де ці дії були необхідною умовою їх настання — умова, без якої не може бути таких наслідків, якщо ж діяння було необхідною умовою настання певних наслідків, то причини зв’язок між ними відсутній.
Наприклад, Дудник побила Савченка, заподіявши йому тілесні ушкодження. По дорозі до Лікарні Савченко потрапив у автомобільну аварію і загинув. Між заподіянням Савченко тілесних ушкоджень і настанням смерті причинного зв’язку немає, бо Савченко помер від тілесних ушкоджень, заподіяних від аварії, а не від дій Дудник. Тілесні ушкодження, які заподіяла Дудник, не були необхідною умовою настання смерті Савченка. Отже, не кожна умова, що сприяла настанню наслідків, може бути причиною цих наслідків.
Дія чи бездіяльність можуть бути причиною злочинних наслідків лише тоді, коли вони були необхідною умовою цих наслідків, без яких ці наслідки не настали б.
4. Дія чи бездіяльність можуть бути причиною лише за умови, що наслідки, які настали, є необхідними, а не випадковими. Зв’язок між дією та наслідком, будучи завжди об’єктивним, для конкретного діяння може бути необхідним або випадковим.
Зв’язок має необхідний характер тоді, коли його наслідки народжуються внутрішнім розвитком дії, її особливостями, коли вони притаманні їй.
Необхідні причинні зв’язки є вирішальними. В них викривається головне положення взаємозв'язку, при якому одне явище при певних умовах утворює як свій необхідний наслідок інше явище.
Необхідні, закономірні наслідки якого-небудь явища перш ніж настати проявляються як реально можливі. Перетворення цієї можливості в дійсність може бути необхідним і випадковим одночасно. Наприклад Шпак почав безладно стріляти на платформі залізничної станції, де було чимало людей, і вбив двох осіб. Стріляниною у такому місці Шпак створив реальну можливість за гибелі людей. Заподіяння смерті у таких умовах було необхідним наслідком, а те, що при цьому були вбиті Іванов та Петров — було випадковим, бо могли бути вбиті й інші особи.
2.2. Деякі проблемні питання визначення причинного зв’язку для правильної кваліфікації
У повсякденному житті зв'язок між діями тієї чи іншої особи і результатом, що наступив, буває настільки очевидної, що і при судовому дослідженні справи це питання не викликає яких-небудь труднощів. Однак в окремих випадках причинний зв'язок стає каменем спотикання при рішенні конкретних справ. Невірно ж зрозумілий зв'язок між подіями породжує судові помилки.
Проілюструємо це прикладом із судової практики. К. і Б. посварилися і затіяли на вулиці бійку. Відчувши, що перевага на стороні К., Б. пустився навтьоки і, перебігаючи вулицю, потрапив під колеса автомашини. К. був відданий суду за обвинуваченням у необережному убивстві. Доводи адвоката, що стверджував, що К. може нести відповідальність тільки за хуліганство і що причинного зв'язку між його діями і результатом, що наступив, немає, були відкинуті судом, що вважав, що в даному випадку питання може йти тільки про провину. Хід думок суду зрозумілий: якби К. не гнався за Б., той не тікав би і не потрапив би під машину. На цій підставі суд визнав наявність причинного зв'язку, якого у дійсності не було.
У приведеному випадку мало місце перетинання двох причинних рядів. Наслідки, що наступили, не могли бути застосовані до К., оскільки вони не випливали з необхідністю з його дій. Та обставина, що в момент бійки Б. кинувся бігти саме на дорогу і що в цей час проїжджала автомашина, стосовно дій К. було випадковістю.
Непорозуміння і помилки в судовій практиці виникають особливо часто по справах про аварії і нещасливі випадки на виробництві, транспорті і т. д., оскільки тут з виправданим виробничим ризиком іноді переплітається випадковість, зв'язана з недоліками в розробці нових конструкцій, механізмів і устаткування, а також по справах, у яких нещасний випадок сполучений з неналежним виконанням окремими працівниками свого професійного обов’язку.
Так, одним з судів була засуджена по статті 367 КК завідувачка терапевтичним відділенням медсанчастини Ф. Довідавшись від медсестри по телефону про надходження в лікарню А. і про симптоми її хвороби, вона без обстеження призначила лікування від гострого гастриту. Оглянувши хвору наступного дня, Ф. підтвердила цей заочний діагноз. Однак оскільки до кінця дня А. легше не стало, Ф. улаштувала консиліум, в ході якого думки лікарів розійшлися, але більшість погодилася з нею. У зв'язку з тим, що стан здоров'я А. погіршувалося, днем пізніше її вирішили прооперувати. Виявилося, що в А. заворот кишок. Операція була зроблена з запізненням, у результаті чого вона померла.
Суд визнав Ф. винною в халатному відношенні до виконання своїх службових обов'язків. Обласний суд погодився з цим визначенням. Однак Верховний Суд Української РСР, розглядаючи справу в порядку нагляду припинив її, тому що визнав, що між недбалістю, дійсно допущеною Ф., і смертю А. немає причинного зв'язку. Звичайно, вона не повинна була призначати лікування, не оглянувши хвору, але смерть А. наступила не тому, а тому, що нею і її колегами вже при огляді була допущена діагностична помилка.
Установлення причинного зв'язку має дуже велике значення й у справах про нестачу матеріальних цінностей. Адже така нестача може бути як результатом злочинних дій особи (крадіжки (ст. 185)), так і результатом її бездіяльності (наприклад, халатного відношення до своїх обов'язків). Крім того, вона може бути наслідком і інших причин (усушки, утрушування і т. д.), що ніяк з поведінкою матеріально-відповідальної особи не зв'язані і не можуть бути тому поставлені їй в провину.
Для глибшого висвітлення значення причинного зв’язку для кваліфікації злочинів у кримінальному праві, візьмемо, як приклад, транспортні правопорушення, які є дуже поширеними у кримінальній практиці.
З суб’єктивної сторони цей злочин заключається в:
а) порушенні робітниками транспорту правил безпеки руху та експлуатації, або при виконанні недоброякісного ремонту транспортних засобів, шляхів, засобів сигналізації та зв’язку;
б) наступу, або можливості наступу наслідків у вигляді нещасних випадків з людьми, лих, аварій або інших тяжких наслідків;
в) наявності причинного зв’язку між перерахованими вище діями та насталими наслідками.[11]
Для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України необхідно встановити усі три умови об'єктивної сторони. Відсутність хоча б одного з них, виключає можливість встановлення в його діях складу злочину.
Диспозиція ст. 286 КК України носить бланкетний характер. У неї немає конкретного опису винної поведінки особи, а говориться лише про порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту. Бланкетний характер норми продиктований тим, що зміна всього комплексу правил праці на залізничному, водному та повітряному транспорті невідворотно викличе постійні зміни відповідних спеціальних правил поведінки робітників цих видів транспорту. Не один кримінальний закон не в змозі передбачити подібні зміни. Тому і виникає необхідність в існуванні норм з бланкетними диспозиціями, котрі мають такого роду змінюючи ознаки, як спеціальні правила поведінки.
Одною із обов'язкових ознак об’єктивної сторони транспортних злочинів є причинний зв’язок між порушенням правил безпеки руху та експлуатації транспорту, та насталою шкодою у вигляді нещасних випадків із людьми, катастроф, аварій або інших тяжких наслідків. Неправильне встановлення причинного зв’язку являються найбільш поширеною помилкою при розслідуванні та розгляді кримінальних справ по даній категорії.
Практика показує, що причинний зв’язок по справам цієї категорії має цілий ряд специфічних особливостей. По-перше звертає на себе увагу множинність факторів (більшою частиною об'єктивно несприятливих), які впливають на поведінку суб’єкта з транспортних злочинів та суттєво ускладнюють розвиток цепі причинності. А саме в силу великого числа різноманітного роду “приходящих факторів” причинний зв’язок по справам про транспортні злочини дуже рідко носить прямий та однозначний характер. Цими факторами частіше всього виступають різноманітні виробничі процеси, сили природи, сховані дефекти транспортних засобів, неправомірні дії інших учасників руху і так далі. Співвідношення заподіючих факторів та ступінь їх впливає на злочинний результат в різних ситуаціях можуть бути не однаковими, але серед них обов'язково повинен бути присутній фактор, який виражається у порушенні правил безпеки руху та експлуатації транспорту.
На практиці особливо часто можна зустріти аварії — у вигляді зіткнення транспортних засобів (в основному на водному транспорті) у результаті протизаконних дій обох судноводіїв. При цьому причинний зв’язок між порушенням правил безпеки мореплавання одним судноводієм та насталими шкідливими наслідками помітно ускладнюються іншою ціллю причинності – неправомірною поведінкою судноводія іншого судна. Так, при аналізуванні зіткнення пароплаву “Адмірал Нахімова” та суховантажем “Петр Васев” Верховний Суд України встановив, що прийняття відповідних заходів безпеки одним із судноводіїв могло б попередити аварію. Однак ні капітан “Адмірала Нахімова” М., ні капітан “Петра Васева” Т., в порушенні діючих правил не координували діяння екіпажів по розходженню плавзасобів. Суд обґрунтовано признав винними в аварії капітанів обох судів, вбачивши в їх діях причинний зв’язок із шкідливими наслідками, які настали.
Діяння суб’єкта транспортного злочину лише в тому випадку може бути признано причиною насталого шкідливого наслідку, якщо воно буде відповідати відповіднім вимогам. В першу чергу необхідно усвідомити, що поведінка суб’єкта, яке привело до настання передбачених у законі наслідків, за своїм характером відповідає ознакам об’єктивної сторони злочину. Причинний зв’язок повинен встановлюватися не просто з дією або бездіяльністю особи, а конкретно з порушенням відповідних правил безпеки. Дія, яка і знаходиться у відповідному зв’язку із результатом (наприклад, яка є однією із умов його настання), але які не порушують правила безпеки, не може розглядатися як злочин. Простіше кажучи, діяння особи можна признати причиною настання злочину та шкідливого результату тільки тоді, коли воно не відповідало правилам безпеки руху або експлуатації транспорту. Якщо ж поведінка особи відповідала правилам, то причинний зв’язок між його діями та наслідками взагалі не підлягає встановленню, як би не був при цьому важкий фактично насталий результат. З іншої сторони, встановлення одного лише факту порушення суб’єктом правил безпеки про наявність причинного зв’язку між порушенням та насталими наслідками ще не рішається.
Отже, при кваліфікації злочинів, об'єктивна сторона яких включає не тільки діяння, але і його результат, неминуче виникає питання про причинний зв'язок і теорія кримінального права, і судова практика виходять з того, що визначені шкідливі наслідки лише тоді можуть бути поставлені в провину особі, що притягується до відповідальності, коли вони викликані її дією чи бездіяльністю. Відсутність причинного зв'язку між діянням особи і визначених шкідливих наслідків виключає її відповідальність за ці наслідки. Так, наприклад, особа, що замислила вбивство і дала у виконання свого наміру отруту жертві, буде відповідати лише за замах на убивство, якщо з'ясується, що фактично смерть потерпілого наступила в результаті, скажімо, інфаркту міокарда.
Неправильне встановлення причинного зв’язку являються найбільш поширеною помилкою при розслідуванні та розгляді кримінальних справ про аварії і нещасливі випадки на виробництві, транспорті і т. д., оскільки тут з виправданим виробничим ризиком іноді переплітається випадковість, зв'язана з недоліками в розробці нових конструкцій, механізмів і устаткування, а також по справах, у яких нещасний випадок сполучений з неналежним виконанням окремими працівниками свого професійного обов’язку. Практика показує, що причинний зв’язок по справам цієї категорії має цілий ряд специфічних особливостей.
Зі сказаного видно, як важливо виявити причинну (зв'язок між діянням конкретної особи і визначених шкідливих наслідків) для правильної кваліфікації.
Висновки
Причинний зв'язок – зв’язок, коли одна зі сторін (причина) породжує іншу сторону (наслідок). Питання про причинність визначається розходженням основних філософських напрямків — матеріалізму й ідеалізму.
Для матеріалізму причинний зв'язок є об'єктивний, існуючий поза нашою свідомістю зв'язок між явищами зовнішнього світу, він є однією з форм загальної взаємодії природи і суспільства.
З погляду ідеалізму причинний зв'язок — це суб'єктивна категорія, що існує лише у свідомості суб'єкта, що пізнає, (суб'єктивний ідеалізм), чи хоча й об'єктивна категорія, але яка виводиться не з зовнішнього світу, а з об'єктивно існуючого розуму, логіки, ідеї (об'єктивний ідеалізм). Ці ідеї відстоювали Юм, Кант, С. П. Мокринський, Н. С. Тимашев.
Деякі вчені вважають, що потрібно розглядати причинний зв’язок з точки зору істинних життєвих проблем (Р. Маурах, Л. Трегер, С. В. Познишев).
Об'єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинний зв'язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак — ситуацію вчинення злочину. Причинний зв'язок — це обов'язкова ознака злочинів із матеріальним складом. Тому чітке визначення цього поняття має велике практичне значення.
Причинний зв'язок у кримінально-правовому розумінні означає, що злочинний наслідок породжується суспільно небезпечним і протиправним діянням суб'єкта злочину. Спрощено це виглядає так: одне явище (суспільно небезпечне діяння) породжує інше явище (злочинний наслідок).
Кримінально-правовою наукою розроблено різні концепції щодо проблеми причинного зв'язку. Зокрема, до основних таких концепцій можна віднести три теорії:
1) “Conditio sine gua non”;
2) адекватності причини;
3) необхідного спричинення.
Остання концепція знайшла найбільшу підтримку з боку науковців, оскільки в основу зазначеної теорії покладено положення матеріалістичної філософії. В цій теорії розрізняють необхідний та випадковий зв’язок.
Кваліфікуючи злочини, об'єктивна сторона яких включає не тільки діяння, але і його результат (матеріальний склад), неминуче виникає питання про причинний зв'язок і теорія кримінального права, і судова практика виходять з того, що визначені шкідливі наслідки лише тоді можуть бути поставлені в провину особі, що притягується до відповідальності, коли вони викликані її дією чи бездіяльністю. Відсутність причинного зв'язку між діянням особи і визначених шкідливих наслідків виключає її відповідальність за ці наслідки.
Хибне встановлення причинного зв’язку являються найбільш поширеною помилкою при розслідуванні та розгляді кримінальних справ про аварії і нещасливі випадки на виробництві, транспорті і т. д., оскільки тут з виправданим виробничим ризиком іноді переплітається випадковість, зв'язана з недоліками в розробці нових конструкцій, механізмів і устаткування, а також по справах, у яких нещасний випадок сполучений з неналежним виконанням окремими працівниками свого професійного обов’язку. Практика показує, що причинний зв’язок по справам цієї категорії має цілий ряд специфічних особливостей.
Підсумовуючи, можна сказати про виняткову важливість виявлення причинного зв'язку між діянням конкретної особи і визначених шкідливих наслідків для правильної кваліфікації.
