Ретельне дослідження ознак об'єктивної сторони складу злочину допомагає таким чином дати точну правову оцінку суспільно небезпечних діянь, що, в свою чергу, зумовлює забезпечення законності у процесі боротьби зі злочинністю.
Конструктивною особливістю об'єктивної сторони складу злочину є своєрідність зв'язків між окремими групами ознак. Із цієї точки зору їх можна поділити на дві групи: 1) ознаки, що є компонентами самої злочинної діяльності і безпосередньо характеризують її зовнішній прояв (до них належать дія або бездіяльність, спосіб, знаряддя і засоби, наслідок і причинний зв'язок; 2) ознаки, що характеризують сукупність умов, за яких вчиняється діяння (місце, час, обстановка вчинення злочину або їх своєрідне поєднання — ситуація).
Причинний зв'язок — це обов'язкова ознака злочинів із матеріальним складом. Тому чітке визначення цього поняття має велике практичне значення. Особливо складним є встановлення причинного зв'язку при розслідуванні справ про автотранспортні злочини, порушення вимог законодавства про охорону праці, порушення правил зберігання, використання, обміну, перевезення радіоактивних матеріалів тощо. Від правильного вирішення цього питання залежить правосудність вироку.[5]
Так, вироком Вільнянського районного суду Л. засуджено за ч. 3 ст. 286 КК. Як визнав суд, Л., рухаючись на автомобілі КамАЗ о 22 год. із ближнім світлом фар із швидкістю 55 км/год, побачив, як на трасу на відстані 60 м по ходу руху став виїжджати автомобіль ВАЗ. Л. на порушення правил дорожнього руху не знизив швидкості і, розраховуючи, що водій ВАЗа зупиниться, застосував із метою уникнення зіткнення нічим не виправданий маневр, виїхавши на смугу зустрічного руху. Однак той не зупинився і теж виїхав на ліву частину дороги, де і сталося зіткнення транспортних засобів. У результаті водій ВАЗа і двоє його пасажирів були смертельно травмовані. Але суд не взяв до уваги, що аварійну ситуацію на дорозі створив, насамперед, водій ВАЗа, який на порушення правил дорожнього руху виїхав на дорогу без світлових сигналів, що позбавило Л. можливості правильно зорієнтуватися у раптовій ситуації. Тому дії Л. не були у необхідному причинному зв'язку з наслідками зіткнення транспортних засобів. За таких обставин судова колегія Верховного Суду України скасувала вирок суду щодо Л. за відсутністю у його діях складу злочину.[6]
Як відомо, причинний зв'язок — це філософська категорія. Використовуючи ті чи інші філософські положення, кримінально-правова наука, звичайно, не створює якісно нового поняття причинного зв'язку, а лише вирішує цю проблему з урахуванням специфіки кримінального права.
В кримінально-правовій практиці причинний зв’язок установлюється між суспільно небезпечним діянням і певними змінами, яке воно створило у реальному світі. Тому для вирішення цього завдання треба:
1. Встановити всі ознаки певного діяння, визначити його можливості створити, скоїти такі наслідки, переконатися, що діяння дійсно було вчинено і саме цією особою.
2. Встановити особливості та ознаки утворених наслідків, що мають характер суспільно небезпечної шкоди, їх розмір, тяжкість, кількість та час настання.
3. Встановити між ними причинний зв’язок чи доказати його відсутність.
Розуміння причинності (взаємозалежності) у кримінальному праві ґрунтується на таких головних філософських положеннях про причинний зв’язок:
1. Всезагальний зв’язок між явищами природи та суспільства є закономірністю — безпричинних явищ немає: всі явища в природі та суспільстві причинно обумовлені.
2. Всезагальний зв’язок між явищами зовнішнього світу існує реально і об’єктивно, він не залежить від свідомості та волі людей.
3. Причинний зв’язок (як частина всезагального зв’язку речей та явищ) пізнавальний. Світ пізнавальний і пізнані його закономірності. Пізнання та знання є насамперед знанням причини. Якби світ був непізнавальним, наука стала б неможливою, а якби ми знали всі причини, то вона була б непотрібною.
4. Причина та наслідок — це лише частка, вилучена із всезагального зв’язку речей та явищ, ізольована від нього, для з’ясування того, — що є причиною, а що — наслідком, оскільки наслідок цієї причини є причиною іншого наслідку і так безкінечно.
Загальною властивістю всіх причинних зв’язків є їх багатозначність: одна причина може породити декілька різних наслідків, так само як і один і той же наслідок може бути народжений різними причинами чи сукупністю причин.
Перетворення однієї події в іншу часто буває можливе за допомогою посередніх ланок: Наприклад, при навмисному вбивстві від тиску на курок до смерті потерпілого послідовно відбувається цикл подій: дія порохових газів, летіння кулі, поранення, боротьба організму з пораненням. Отже, причинний зв’язок між подіями — це зв’язок подій, що стоять поруч, торкаючись одна одної. Інколи причина і наслідок відокремлені один від одного іншими явищами, ось чому для того, щоб зрозуміти окремі явища, ми повинні вилучити їх із всезагального зв’язку та дослідити їх окремо.
Наука кримінального права не має і не утворює свого особливого юридичного поняття причинного зв’язку. У кримінальному праві лише конкретизується філософське поняття стосовно тих подій та явищ, які мають кримінально-правове значення.
Враховуючи важливість цих питань, кримінально-правовою наукою розроблено різні концепції щодо проблеми причинного зв'язку. Зокрема, до основних таких концепцій можна віднести три теорії: 1) “Conditio sine gua non”; 2) адекватності причини; 3) необхідного спричинення.
“Conditio sine gua non” у перекладі з латинської означає “умова, без якої немає”. Суть цієї теорії полягає в тому, що той чи інший фактор, без якого не було б наслідку, є необхідною умовою злочинного результату і тому — підставою для висновку про наявність причинного зв'язку. За такої логічної конструкції до зазначених факторів можуть бути віднесені і необхідні причини, і випадкові, і навіть умови, за яких відбувається діяння. Ця теорія приваблює відносно простою схемою вирішення проблеми причинного зв'язку і має чимало прибічників серед науковців України і зарубіжних вчених. Але суттєвим її недоліком є те, що вона надто розширює коло юридично значимих факторів, які зумовлюють настання наслідків. Спроби вчених звузити коло цих факторів за допомогою допоміжних критеріїв (ступінь або безпосередність спричинення тощо) не можна визнати вдалими через недостатню чіткість цих критеріїв.[7]
Теорія “адекватності причини” визнає такими, що мають кримінально-правове значення, тільки “типові” причини.
Наприклад, легкий удар, завданий людині, мозок якої через поранення в минулому частково не прикритий кістками черепа, саме у це її вразливе місце, на думку прихильників цієї теорії, не є адекватною причиною. Тому, на їх погляд, у таких ситуаціях причинний зв'язок відсутній. У порівнянні з вищезазначеною ця теорія навпаки надто звужує коло причин, що можуть мати кваліфікуюче значення. Ця концепція також неприйнятна, оскільки питання про “типовість” або “нетиповість” причин, по суті, віднесено на розсуд суб'єкта застосування норми, що не виключає можливості судового свавілля у вирішенні цих важливих питань.
Оскільки причинний зв'язок — це об'єктивна категорія, цю проблему треба вирішувати не суб'єктивно, а на підставі вивчення і врахування об'єктивних закономірностей. Такий методологічний підхід властивий теорії необхідного спричинення. Квінтесенцією цієї теорії є те, що вона надає значення ознаки об'єктивної сторони складу злочину не будь-якому причинному зв'язку між явищами, а лише такому, коли наслідок стає необхідним, об'єктивно закономірним, а не випадковим результатом діяння.
В основу зазначеної теорії покладено положення матеріалістичної філософії, а саме:
1) під причинним зв'язком слід розуміти такий зв'язок явищ, коли одне з них (причина) породжує інше (наслідок);
2) детермінізм властивий усім природним та соціальним явищам і є, таким чином, універсальною закономірністю;
3) причинний зв'язок явищ — об'єктивна категорія. Одні явища породжуються іншими внаслідок існуючих незалежно від нашої свідомості природних або соціальних закономірностей;
4) характер причинних зв'язків може бути різним — одні явища — результат їх необхідного розвитку, інші виникають як випадковий результат збігу кількох закономірностей;
5) для людського пізнання доступне виявлений детермінізму явищ в цілому і виділення із загального ланцюга окремих ланок, що є закономірно пов'язаними необхідними зв'язками.
Для необхідного причинного зв'язку як ознаки об'єктивної сторони складу злочину з точки зору теорії необхідного спричинення характерно:
1) діяння передує наслідку за часом;
2) діянню внутрішнє властива неминучість або реальна можливість настання наслідку;
3) у конкретних умовах місця, часу та обстановки ця реальна можливість перетворюється в дійсність — діяння породжує наслідок;
4) наслідок породжується саме цим діянням як результат його закономірного, необхідного розвитку, а не діями інших осіб або інших зовнішніх сил.
Необхідний причинний зв'язок між діянням і наслідком може бути безпосереднім або включати проміжні ланки. У цьому розумінні можливі різні варіанти, а саме:
1) діяння закономірно і безпосередньо породжує наслідки;
2) діяння закономірно породжує друге явище, яке, в свою чергу, закономірно зумовлює настання суспільно небезпечного наслідку;
3) діяння одного суб'єкта закономірно породжує діяння іншого суб'єкта, яке, в свою чергу, закономірно породжує наслідок;
4) одночасні діяння двох або більше суб'єктів закономірно породжують наслідки.
Для випадкового причинного зв'язку характерно, що наслідки не породжуються закономірним розвитком діяння особи у конкретній обстановці. Вони настають через випадковий збіг обставин. При цьому в закономірний перебіг діяння втручається друга закономірність — дія третьої особи або іншої зовнішньої сили. У результаті перехрещення цих закономірностей настає наслідок, не властивий жодній із них окремо взятій.
Як приклад випадкового причинного зв'язку можна навести справу по обвинуваченню П.[8] Вироком народного суду Першотравневого району Харківської обл. він був засуджений за ч. 1 ст. 115 КК. Його було визнано винним в умисному вбивстві громадянки С. Злочин вчинено за таких обставин: П. який був у нетверезому стані, під час сварки зі своєю тещею С. на грунті неприязних стосунків наніс їй молотком два удари по голові, спричинивши відкриту черепно-мозкову травму, від чого через 25 днів потерпіла померла. Розглянувши у порядку нагляду цей вирок, судова колегія з кримінальних справ Верховного Суду України визнала висновок суду помилковим. Зокрема, суд вважав, що смерть С. була причинно пов'язана з діями П. Але, згідно з висновком судово-медичної експертизи, призначеної по цій справі, смерть С. настала не в результаті травми голови, а від гнійного запалення легенів, чому сприяли патологічні зміни серцево-судинної системи, а також тривале пасивне положення тіла під час перебування у лікарні у зв'язку з травмою голови. Зваживши на це, судова колегія перекваліфікувала дії П. на ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК, оскільки смерть потерпілої не була у необхідному причинному зв'язку з умисними діями засудженого.[9]
Якщо прокоментувати цю справу з точки зору вчення про причинний зв'язок, привертає увагу, що травма, заподіяна потерпілій, сама по собі не створювала реальної загрози для її життя. Закономірним результатом таких дій мало бути спричинення тілесного ушкодження. Так само не були смертельно небезпечними і патологічні зміни в організмі С., які закономірно могли призвести лише до її хвороби. Але через несприятливий збіг обставин сталося перехрещення двох закономірностей, зумовлених впливом зазначених вище факторів, що призвело до невластивого для них наслідку — смерті С. Таким чином, між діями П. і смертю потерпілої був випадковий причинний зв'язок.
Причинний зв'язок можливий тільки між діями і наслідками. Суспільно небезпечні наслідки може породжувати і бездіяльність, але такий зв'язок має певні особливості. Вони зумовлені специфікою самої бездіяльності. Бездіяльність може виявлятись у невтручанні, неперешкоджанні небезпечним діям іншої людини або шкідливому впливу сил природи. Вона може також являти собою невиконання певних дій, спрямованих на створення певних благ в інтересах суспільства. У першому випадку для наслідку характерно погіршення стану тих суспільних відносин, які становлять зміст безпосереднього об'єкта злочину. Своєрідність наслідку в другому випадку полягає в тому, що суспільні відносини не зазнають змін на гірше, але їх стан мав бути покращений. Наприклад, при халатності бездіяльність може потягти невиконання поставки сировини підприємством-виробником, внаслідок цього підприємство-одержувач сировини не зможе випустити продукцію, в кінцевому підсумку, буде завдано шкоди суспільству.[10]
Винне заподіяння шкідливих наслідків необхідно відрізняти від заподіяння шкода в наслідок так званого казусу (випадку). Для казусу характерним є те, що особа не повинна була або не могла передбачати наслідки своєї дії чи бездіяльності. Тим самим казус включає кримінальну відповідальність особи. Наприклад: суд Сімферопольського району республіки Крим засудив І. за вбивство з необережності. Матеріалами справи було встановлено, що І. та Я., зустрівшись на току, жартували між собою, а потім, за ініціативою Я., почали боротися. Під час боротьби, Я. уперся головою у груди І., та спробував ривками перекинути його через себе, але І., не піддався. Під час останнього ривка Я. різко нагнув голову. Від сильної напруги у Я., як це вбачається з висновку судово-медичної експертизи, виник розрив шийної частини хребта, від чого і настала смерть. Судова колегія Верховного Суду України не знайшла в діях І. складу злочину і провадження у справі закрива на тій підставі, що І., вступивши в дружній поєдинок з Я., не передбачав і не міг передбачити, що Я. спробує з надзвичайною напругою перекинути його через себе.
У цьому випадку смерть Я., щодо дій І. має випадковий характер. Вона настала в наслідок необережності самого Я.
Отже, об'єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинний зв'язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак — ситуацію вчинення злочину. Причинний зв'язок — це обов'язкова ознака злочинів із матеріальним складом. Тому чітке визначення цього поняття має велике практичне значення. Особливо складним є встановлення причинного зв'язку при розслідуванні справ про автотранспортні злочини, порушення вимог законодавства про охорону праці, порушення правил зберігання, використання, обміну, перевезення радіоактивних матеріалів тощо. Від правильного вирішення цього питання залежить правосудність вироку.
Причинний зв'язок у кримінально-правовому розумінні означає, що злочинний наслідок породжується суспільно небезпечним і протиправним діянням суб'єкта злочину. Спрощено це виглядає так: одне явище (суспільно небезпечне діяння) породжує інше явище (злочинний наслідок). Звідси випливає: не було б діяння — не настали б і наслідки.
Кримінально-правовою наукою розроблено різні концепції щодо проблеми причинного зв'язку. Зокрема, до основних таких концепцій можна віднести три теорії:
1) “Conditio sine gua non”;
2) адекватності причини;
3) необхідного спричинення.
Остання концепція знайшла найбільшу підтримку з боку науковців, оскільки в основу зазначеної теорії покладено положення матеріалістичної філософії. В цій теорії розрізняють необхідний та випадковий зв’язок.
