Вступ
Об'єктивна сторона є одним з елементів складу злочину. Цей елемент охоплює ознаки, що характеризують злочин із точки зору його зовнішнього прояву. На відміну від інших структурних частин складу злочину він містить більше інформації, необхідної для кваліфікації діяння. У більшості описових диспозицій статей Особливої частини КК відображається саме об'єктивна сторона складу злочину.
Об'єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинний зв'язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак — ситуацію вчинення злочину.
Причинний зв'язок — це обов'язкова ознака злочинів із матеріальним складом. Тому чітке визначення цього поняття має велике практичне значення. Усе вищесказане обґрунтовує актуальність теми курсової роботи “Причинний зв’язок у кримінальному праві”.
Курсова робота складається з 2 розділів:
Розділ 1. “Поняття причинного зв'язку” висвітлює розуміння причинного зв'язку як філософської категорії, в ньому приведені думки різних вчених, які висловлюють підчас протилежні думки, також причинний зв'язок розглянутий як обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочину з матеріальним складом, наведені різні концепції, зазначені види та особливості цього поняття у призмі вищезазначеного розгляду.
Розділ 2. “Кваліфікація злочинів з матеріальним складом” розповідає про правила встановлення причинного зв’язку на практиці, розкриває проблеми, з якими зіштовхуються працівники органів кримінальної юстиції при вирішенні питань про притягнення осіб до відповідальності та кваліфікації їх діянь, де важливе значення відіграє така ознака як причинний зв’язок, на прикладі транспортних правопорушень про роль причинного зв’язку при кваліфікації злочинів, наголошуючи на обов’язковому розгляді цієї ознаки.
Метою курсової роботи є висвітлення теми, зокрема визначення поняття причинного зв’язку, розгляд його з точки зору філософії та перенесення його до формату кримінального права, визначити основні спірні моменти та їх обґрунтування різними науковцями, привести приклади з практики, усвідомити та зрозуміти сенс та зміст вищенаведених положень щодо категорії причинного зв’язку.
При роботі над курсовою роботою застосовував новоприйнятий КК України, порівняльну таблицю нового та старого кодексів, підручники з кримінального права як українських авторів – П. С. Матишевський, В. М. Бовсуновський, так і російських – А. В. Наумов, Б. В. Здравомислов, монографічні роботи Ф. Г. Бурчака та Т. В. Церетелі та ін.
Оскільки розкриття даної теми відноситься до теоретичного виду досліджень, доцільним буде використання таких методів як метод порівняльного аналізу, синтезу, дедуктивно-індуктивний метод та інших методів.
Поняття причинного зв’язку
Розуміння причинного зв’язку як філософської категорії
Причинним зв’язком у філософії називають таку закономірну поєднаність предметів та явищ, за якою одне явище (чи сукупність явищ) неминуче, з внутрішньою необхідністю утворює, народжує інше явище. Перше з них називають причиною, а друге — наслідками.
Різне рішення питання про причинність визначається, насамперед, розходженням основних філософських напрямків — матеріалізму й ідеалізму.
Для матеріалізму причинний зв'язок є об'єктивним, існуючим поза нашою свідомістю зв’язком між явищами зовнішнього світу, він є однією з форм загальної взаємодії природи і суспільства. [1]
З погляду ідеалізму причинний зв'язок — це суб'єктивна категорія, що існує лише у свідомості суб'єкта, що пізнає, (суб'єктивний ідеалізм), чи хоча й об'єктивна категорія, але яка виводиться не з зовнішнього світу, а з об'єктивно існуючого розуму, логіки, ідеї (об'єктивний ідеалізм).
Ідеалістичне поняття про причинність у сучасній філософії звичайно спирається чи на вчення Юма, чи на вчення Канта.[2]
За вченням Юма, причинність є лише звичка нашої свідомості вважати, що за даним явищем звичайно випливає інше визначене явище. Хоча ідея причинності і має своїм джерелом досвід, вона все-таки не виражає об'єктивного зв'язку між предметами зовнішнього світу і є суто суб'єктивною категорією.
На відміну від Юма, Кант не виводить поняття причинності з досвіду, а повідомляє, що воно існує у свідомості людини до всякого досвіду, вважає його апріорним поняттям нашого розуму, привнесеним їм у досвід. Закономірність природи, за Кантом, є не об'єктивно існуючим поза людською свідомістю зв’язком між предметами зовнішнього світу, а лише зв'язок між “явищами” (сприйняттями зовнішнього світу нашими почуттями — відчуттями).
Серед російських дореволюційних криміналістів існувало чимало прихильників ідеалістичних концепцій причинного зв'язку: кантіанські основи рішення питання про причинність у кримінальному праві проголошував С. П. Мокринський, на позиціях вчення Юма і його послідовників стояв Н. С. Тимашев.
Існує точка зору, відповідно до якої юрист може розв'язати питання про причинний зв'язок у праві незалежно від рішення проблеми причинності у філософії. Так німецький криміналіст Л. Трегер думав, наприклад, що філософія як така нездатна дати які-небудь роз'яснення причинності в області права; причинність у праві означає лише встановлення того, “що повинен розуміти юрист під словами закону про заподіяння смерті, тілесного ушкодження, збитку і т. д.”[3].
Р. Маурах проголосив, що це питання повинне зважуватися не з погляду філософського чи природничо-наукового розуміння причинності, а в залежності від практичних потреб, тобто надав рішення питання про причинний зв'язок цілком на розсуд суду. Аналогічні судження висловлювалися й у російській юридичній літературі (С. В. Познишев). Потрібно помітити, однак, що погляди про незалежність юриспруденції від філософії, як правило, все-таки носили на собі печатку визначеного філософського напрямку.[4]
Отже, причинний зв'язок – зв’язок, коли одна зі сторін (причина) породжує іншу сторону (наслідок). Питання про причинність визначається розходженням основних філософських напрямків — матеріалізму й ідеалізму. Для матеріалізму причинний зв'язок є об'єктивний, існуючий поза нашою свідомістю зв'язок між явищами зовнішнього світу, він є одна з форм загальної взаємодії природи і суспільства.
З погляду ідеалізму причинний зв'язок — це суб'єктивна категорія, що існує лише у свідомості суб'єкта, що пізнає, (суб'єктивний ідеалізм), чи хоча й об'єктивна категорія, але яка виводиться не з зовнішнього світу, а з об'єктивно існуючого розуму, логіки, ідеї (об'єктивний ідеалізм). Ці ідеї відстоювали Юм, Кант, С. П. Мокринський, Н. С. Тимашев.
Деякі вчені вважають, що потрібно розглядати причинний зв’язок з точки зору істинних життєвих проблем (Р. Маурах, Л. Трегер, С. В. Познишев).
