Дослідження особливостей творчості Ч. Діккенса, В. Крапівіна та В. Нестайка

Ліцей інформаційних технологій

При Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара

 

 

Курсова робота

Тема дитинства у світовій літературі

(за творами Чарльза Діккенса, Всеволода Нестайка, Владислава Крапівіна)

 

Виконала:

учениця 10-В класу

Сірко Катерина Борисівна

 

Робота допущена до захисту

_______________________

 

Керівник:

Шумік Тетяна Миколаївна

 

м. Дніпропетровськ

2012 р.
ЗМІСТ

 

Вступ_ 3

1. Біографічні відомості авторів 4

1.1. Чарльз Діккенс 4

1.2. Всеволод Нестайко_ 6

1.3. Владислав Крапівін_ 8

2. Дослідження особливостей творчості Ч. Діккенса, В. Крапівіна та В. Нестайка 10

2.1. Порівняння проблематики творів 10

2.2. Взаємовідносини дорослих і дітей_ 14

2.3. Найбільш показові персонажі творів, що аналізуються 17

2.4. Індивідуальний стиль оповіді 26

Висновки_ 32

Список використаних джерел_ 34

 

Вступ

 

 

Тема дитинства в світовій літературі до нашого сьогодення актуальна, тому що саме в дитинстві закладаються моральні застави людини, її цінності і світосприйняття. Саме це і спонукає дорослих вже людей раз за разом поринати в дитячий світ, адже серед сірих буднів не вистачає саме яскравості дитинства. Читаючи дитячі книжки, люди поринають у світ пригод, яких вони чи то ще не встигли пережити, чи вже втратили таку нагоду. Людина наповнює цими враженнями своє життя.

Тема дитинства в сучасній літературі досліджується. Хороші твори є, були, і зараз іноді з’являються на творчому Олімпі. Але у стандартній шкільній програмі дитячої літератури напрочуд мало, навпаки, підлітки вивчають твори, багато з яких вони психологічно ще не здатні осягнути.

Проблема сучасного світу у тому, що маленьку людину зарано починають привчати до дорослого, серйозного й відповідального життя. Часто можемо спостерігати зайнятих своїми справами батьків. Батьки витрачають шалені гроші на дитсадки, найкращі школи, ліцеї та гімназії, різноманітні гуртки, але часу дитині не приділяють. Ось звідки незбагненний культурний занепад: адже дитина має необмежений доступ до різноманітних ЗМІ, а вони, на жаль, наповнені жорстокими фільмами, рекламою алкоголю й цигарок, фільмами для дорослих. І цього всього дитина навчається, всмоктує в себе… Звісно, це не правило, але, на жаль, поширений випадок.

Ось чому важливо звернути увагу суспільства на якісні дитячі твори, відвернути дітей від моніторів і дисплеїв і занурити у атмосферу справжнього, доброго дитинства, як його змальовують В. Крапівін і В. Нестайко, або ж навчити тому, що і в несправедливому до нас житті можна залишитись Людиною, як це показує Ч. Діккенс у своїх романах.

Мета роботи – дослідити тему дитинства в літературі на прикладі творчості Владислава Крапівіна, Чарльза Діккенса, Всеволода Нестайка, порівняти зміст і художність творів дитячої літератури, визначити особливості світогляду та індивідуального стилю письменників.

Основні завдання роботи передбачають: обрати твори для розгляду, проаналізувати їх проблематику, охарактеризувати індивідуальні особливості стилю, звернути увагу на вплив соціальних обставин, вплив історичного часу на формування особистості дитини, визначити взаємозв’язок світу дорослих і світу дітей, розкрити дитячий світ очима автора, порівняти авторське бачення дитинства.

Ця робота покликана показати цінність дитинства в літературі та в житті, важливість творів на цю тему для суспільства. Адже саме в цей період формується особистість, і література має значний вплив на неї. Тому важливо іноді повертатись у таємничий і світлий світ дитинства принаймні через книгу. Бо всі ж ми родом із дитинства.

 

 

Біографічні відомості авторів

 

 

Чарльз Діккенс

 

 

Чарльз Діккенс народився 7 лютого 1812 року в передмісті Портсмута Лендпорті в незаможній родині. Ще з дитинства в нього виявилась чіпка фотографічна пам’ять, завдяки чому в його книгах багато детальних описів, що походять з його власних спогадів. Коли Чарльз був підлітком, його батько вліз у борги й був ув’язнений у борговій в’язниці Маршалсі в Саутварку. Незабаром до нього змушена була приєднатися вся родина, крім Чарльза. Сам Чарльз мусив працювати на фабриці вакси, де були жахливі умови праці і мізерна зарплатня. Також саме в цей період він багато дізнався про життя лондонських нетрів, в тому числі злочинного контингенту. Цей досвід був використаний в романі «Олівер Твіст». Родина Діккенса змогла розплатитись з боргами, отримавши спадок від родички, і Чарльз продовжив навчання у Веллінгтонській домашній академії, яка не була доброю школою. Діккенс згадував, що навчання було там абияке, дисципліна погана, час від часу назовні проривалася садистська грубість керівника школи, й, загалом, панувала атмосфера запущеності, що знайшло згодом своє відображення в описі школи містера Крікла в «Девіді Коперфільді».

Після школи з травня 1827 Діккенс почав працювати молодшим клерком в адвокатській конторі, потім, вивчивши систему скоропису Герні, він покинув роботу й став вільнонайманим репортером. За цей час він набрався досвіду, який згодом використав у романах «Ніколас Ніклбі», «Домбі й син», а особливо в романі «Холодний будинок». Яскраве зображення крутійства й бюрократизму правничої системи багато в чому прислужилося Діккенсу для пропаганди поглядів, пов’язаних, зокрема, з важкою ношею бідняка, якого обставини змусили вдатися до «послуг закону».

Своє перше кохання, Марію Біднелл, Діккенс зустрів у 1830. Вважається, що вона стала прообразом Дори з «Девіда Коперфілда». У 1836 Діккенс став редактором журналу «Бентліз Місселлені», в цей період написав «Пригоди Олівера Твіста» (1837-1839), «Ніколас Ніклбі» (1838-1839), «Крамницю старожитностей» та «Барнабі Радж», як частину «Годинника містера Гамфрі» (1840-1841). Усі ці твори спочатку виходили місячними випусками, а потім окремими книгами.

2 квітня 1836 Діккенс побрався з Кетрін Томсон Гогарт, у них народилося десять дітей. Сім’я Діккенсів мешкала разом із молодшим братом Чарльза, Фредеріком та 17-річною сестрою Кетрін, Мері. Діккенс дуже прив’язався до Мері. Вона померла на його руках від хвороби в 1837 році. Згодом вона стала прототипом багатьох персонажів його романів, а її смерть описана як смерть Нелл в «Крамниці старожитностей».

У 1842 Діккенс з дружиною здійснили першу подорож до США та Канади, загалом успішну, незважаючи на його підтримку відміни рабства. Мандрівка описана в «Американських очерках», а також у деяких епізодах «Мартіна Чаззлвіта». В «Очерки» Діккенс помістив нищівну критику рабства, наводячи очевидні свідчення жорстокості.

У листопаді 1851 Діккенс перебрався до Травісток-хауз, де написав «Холодний дім», виданий у 1852-1853. Незабаром були опубліковані дві книги, які можна вважати центральними в творчості Діккенса: «Повість двох міст» та «Великі сподівання».

9 листопада 1867 Діккенс відправився у другу мандрівку Америкою. Під час цієї мандрівки він не міг не помітити значних змін в Америці – в людях і в суспільстві. Востаннє він з’явився на банкеті, влаштованому на його честь Амерікен-прес, і пообіцяв більше не ганити Америку. 23 квітня він сів на корабель до Британії, уникнувши арешту майна за несплату податку від доходів, які принесло йому турне.

8 червня 1870 Діккенс переніс другий інсульт вдома після цілоденної роботи над «Едвіном Друдом». Наступного дня, 9 червня, письменник помер, не приходячи до тями. Незважаючи на його власне бажання бути похованим у Рочестерському соборі, Діккенса поховали в Кутку поетів Вестмінстерського абатства.

 

 

Всеволод Нестайко

 

 

Всеволод Нестайко народився 30 січня 1930 року у Бердичеві. Батько, Зіновій Нестайко, був під час Першої світової війни січовим стрільцем, у 1933 році був заарештований як «ворог народу» і загинув у концтаборі. Рятуючись від голоду, мама, вчителька з двома дітьми, переїхала до Києва, де мешкала її сестра, і почала працювати в школі. Саме з цих років Всеволоду і запам’яталась самотність: хворобливого хлопчика мама зачиняла дома, а сама бігла на роботу. Перший твір, написаний письменником у віці восьми років, дістав схвальний відгук від мами, після чого питання щодо майбутньої професії в хлопця не виникало. В 1941 році одинадцятирічний хлопчик звідав страшні будні війни, окупації, два довгих дитячих роки поневірянь, голоду, страху облав і неволі. Про це він розповідає: «Ми не змогли виїхати, бо я знову захворів. Мамине серце розривалося навпіл. У Москві ж була моя сестра, що вчилася там в інституті. Два роки ми нічого про неї не знали.»

Автор у своїй автобіографії згадує: «Я взагалі все моє шкільне життя дружив з книжкою. Читав і дуже любив М. Коцюбинського, І. Франка, О. Пушкіна, Джека Лондона, Сетон-Томпсона, Жуля Верна. Пізніше – українських радянських письменників О. Копиленка («Дуже добре», «Десятикласники»), В. Владка («Аргонавти Всесвіту», «Нащадки скіфів»), О. Донченка («Школа над морем») та багатьох інших.» Про свою ж вдачу письменник пише: «А ще я був дуже непосидючим, як кажуть, «жевжикуватим». Мені важко було висидіти спокійно сорок п’ять хвилин уроку. І моя улюблена вчителька Ліна Митрофанівна, про яку я потім не раз згадував у своїх повістях, дозволяла мені іноді під час уроку трошки «прогулятися» по класу. Часто на уроках я веселив весь клас, «приколювався». Навіть вчителі іноді сміялись. Але коли передавав куті меду, мене виставляли за двері. А в старших класах навіть тричі виганяли зі школи. Правда, всі свої справи з директором я вирішував сам, мама в них не втручалась. А ще з перших шкільних років запам’яталася кирпата красуня, відмінниця Маня Корчемська, що сиділа зі мною за однією партою, —- портрети її я весь час нищечком малював на промокашці.»

Навчання продовжував у підпільній школі, яку організувала мама для дітей. Згадує письменник і націлений в нього чорний отвір дула німецького автомата на Куренівці, де на старому закинутому кладовищі з іншими хлопчиками рвав горіхи в ліщині. Після війни, вивчивши самостійно матеріал за дев’ятий клас, склав екстерном екзамени і закінчив школу із срібною медаллю.

З 1947 року Всеволод Нестайко навчається на філологічному факультеті Київського університету. У 1952 році, закінчивши вуз, починає працювати в журналі «Барвінок». Пізніше він – редактор видавництва «Молодь», з 1957 року – редактор у видавництві «Веселка».

Основна тематика творів В. Нестайка – життя школярів, формування духовного світу дітей. Будучи досвідченим письменником, Всеволод Зіновійович говорив, що побути дитиною йому завадила Велика Вітчизняна війна, тому й став він дитячим письменником, щоб у творах повертатись у дитинство, догратись, досміятись. Перше оповідання для дітей побачило світ у 1954 році в журналі «Барвінок», а перша збірка «Шурка і Шурко» вийшла в 1956 році. Із найцікавіших його творів можна виділити книги: «Одиниця з «обманом» (1976), «Незвичайні пригоди в лісовій школі» (1981), «П’ятірка з хвостиком» (1985), «Пригоди Грицька Половинки» (1978), «Пригоди журавлика» (1979), «Тореадори з Васюківки» (1973, 1980), «Чудеса в Гарбузяках» (1984). У 1988 році видавництво «Веселка» випустило в світ книжку В. Нестайка «Незнайомка з країни Сонячних Зайчиків», а в 1990 році – «Слідство триває» та «Таємничий голос за стіною».

В. Нестайко також переносив реальні факти свого життя у твори. В дитинстві Всеволод полюбляв малювання, навіть хотів навчатись в художньому інституті, але виявилось, що він дальтонік. Згодом дальтоніком став персонаж «Тореадорів з Васюківки» Ява Рень.

Зараз письменник мешкає у Києві і продовжує літературну діяльність. Один з останніх його творів – повість «Чарівні окуляри».

 

 

Владислав Крапівін

 

 

Владислав Крапівін народився у місті Тюмень у родині педагогів. Про його дитинство відомо мало, але багато вражень можемо дістати з його книг, де описуються воєнні і післявоєнні часи. Також письменник у деяких книжках робить відступи, в яких розповідає від першої особи про події зі свого життя.

Дитинство Владислава припало на роки Другої світової війни. У збірці повістей «Шоста Бастіонна» автор розповідає, що найбільшою з небагатьох радостей його дитинства були книжки, які він брав у різних бібліотеках. Саме в цей час він захотів стати письменником. Про першу «книжку» під назвою «Острів Привида», написану тоді, розповідає з гумором. Також автор іронічно відгукується про тодішню шкільну програму. Загалом, шкільні реалії описуються у багатьох творах В. Крапівіна. Дитинство автор згадує з теплотою і пояснює вибір діяльності саме нестачею справжнього дитинства.

Ще під час навчання В. Крапівін працював у газеті «Вечірній Свердловськ». Закінчив факультет журналістики Уральського державного університету.

У 1961 році Владислав Крапівін створив дитячий загін «Каравелла», що існує й досі і спеціалізується на журналістиці, мореплавстві і фехтуванні.

Творчою працею займається з 1965 року. Написав близько сорока оповідань, більше п’ятидесяти повістей, деякі об’єднані в цикли, а також він – автор п’ятнадцяти романів. Серед його творів є і фантастичні. Характерна особливість його творів полягає у тому, що майже всі вони пов’язані спільними героями, місцями подій, ідеологічною спрямованістю. Його фантастичний всесвіт Великого Кристалу розкривається у різних книжках.

У 1964 році Владислава прийнято до Спілки письменників СРСР.

З 2007 року живе у Тюмені, викладає літературну майстерність в Тюменському державному університеті.

Кілька творів В. Крапівіна були екранізовані, але сам автор ставиться до цього скептично. Найкращою екранізацією вважається «Троє з площі Карронад».

Дослідження особливостей творчості Ч. Діккенса, В. Крапівіна та В. Нестайка

 

 

Для дослідження теми дитинства у творчості письменників були обрані найбільш відомі їхні твори. Це романи Чарльза Діккенса «Девід Копперфільд» і «Пригоди Олівера Твіста», романи Владислава Крапівіна «Хлопчик зі шпагою», «Бронзовий хлопчик» і «Рудий стяг упертості», а також такі твори Всеволода Нестайка, як трилогія «Тореадори з Васюківки», повісті в оповіданнях «Одиниця з обманом» і «Дванадцятка з хвостиком».