Рефлекторна регуляція дихання

Рефлекторна регуляціядихання моду­лює роботу дихального центру, пристосо­вуючи ритм, глибину дихальних рухів і відповідно ступінь вентиляції легень до потреб організму, забезпечує орієнтовні ре­акції та захист дихальних органів від ушкодження фізичними й хімічними чин­никами.

Дихальні рефлекси спричиню­ються подразненням рецепторів не тільки дихальної системи, а майже всіх органів і тканин тіла.

Рефлекси з рецепторів верхніх дихаль­них шляхів.

У слизовій оболонці носа й гортані розміщені механорецептори, подраз­нення яких слизом, що накопичився, або ча­сточками пилу спричинює захисний реф­лекс чхання — різкий видих повітря через ніздрі після глибокого вдиху, завдяки чому виводяться подразнювальні речовини.

З хе­морецепторів нюхової ділянки носової по­рожнини спричинюються рефлекси двох видів:

- орієнтовний рефлекс принюхування — тривалий безперервний або перерив­частий вдих, призначення якого — достав­ка до нюхових рецепторів пахучих речовин для аналізу та орієнтування;

- захисний реф­лекс гальмування дихання – виникає в разі подразнен­ня нюхових рецепторів речовинами їдкими чи з неприємним запахом.

Рефлекси з рецепторів трахеї і брон­хів.

Рецептори розтягання — це механорецептори, розміщені переважно в гладких м'язах дихальних шляхів, і подразнюваль­ним чинником для них є ступінь напруження стінки бронхів, що зростає під час вдиху.

Серед рецепторів розтягання є низь­ко- та високопорогові рецептори. Перші генерують потенціали дії навіть під час спокійного видиху, а під час вдиху частота імпульсів у них зростає пропорційно об'єму легень, а другі подразнюються лише при сильному розтяганні легень під час максимального вдиху.

Імпульси від рецепторів розтягання через мієлінізовані аферентні волокна у складі блукаючого нерва надходять доінспіраторних нейронів дорсальної респі­раторної групи довгастого мозку, гальмуючи їх збудження. Припиняється вдих і починається видих. Це і є інспіраторний рефлекс Герінга—Бреєра з рецепторів розтягання легень.

Іритантні (лат. — що подраз­нюється) рецептори також розміщені у слизовій оболонці стінки дихальних шляхів. Особливо багато їх у ділянці коренів легень. Ці рецептори швидко адаптуються до подразників і активізуються не тіль­ки механічними, а й хімічними чинниками.

До перших належать різкі й надмірні зміни об'єму легень, а також дрібні часточки пилу, диму або накопичення в легенях слизу.

Серед хі­мічних подразників іритантних рецепторів слід назвати пари їдких речовин (аміаку, сульфатної (сірчаної) кислоти, сульфуру (сірки) діоксиду), а також гістамін та де­які інші речовини, що можуть потрапити з крові.

Подразнення іритантних рецептора бронхів скорочує видих, внаслідок чого дихання стає частим і поверховим.

При збудженні іритантних рецепторів викликає захисний рефлекс кашлю — різкий і сильний видих через закриту голосову щілину, яка в момент кашлю раптово відкри­вається.

Подразнення ірритантних рецепторів викликає в людини неприємні відчуття - печію, кашель.

Їхні імпульси за рахунок того, що вдих настає швидше, скорочують видих. Вважають, що глибокі "зітхання", які виника­ють під час спокійного дихання (у середньому 3 рази за 1 год), також зу­мовлені рефлексами з ірритантних рецепторів. Перед початком "зітхання" порушується рівномірність вентиляції легень і частина альвеол починає спадатися. Унаслідок цього подразнення ірритантних рецепторів спричи­няє поглиблення одного із чергових вдихів, що і розправляє ділянки ле­гень, які спалися.

Подразнення ірритантних рецепторів через блукаючий нерв може вик­ликати також і рефлекторне скорочення непосмугованих м'язів бронхів. Цей рефлекс, наприклад, є підґрунтям бронхоспазму в разі збудження рецеп­торів гістаміном, який утворюється за умови бронхіальної астми.

Фізіологічне значення названого рефлексу полягає у тому, що під час вди­ху токсичних речовин звуження просвіту бронхів, знижуючи ветиляцію альвеол, зменшує надходження їх до альвеол і в кров.