Рефлекторна регуляціядихання модулює роботу дихального центру, пристосовуючи ритм, глибину дихальних рухів і відповідно ступінь вентиляції легень до потреб організму, забезпечує орієнтовні реакції та захист дихальних органів від ушкодження фізичними й хімічними чинниками.
Дихальні рефлекси спричинюються подразненням рецепторів не тільки дихальної системи, а майже всіх органів і тканин тіла.
Рефлекси з рецепторів верхніх дихальних шляхів.
У слизовій оболонці носа й гортані розміщені механорецептори, подразнення яких слизом, що накопичився, або часточками пилу спричинює захисний рефлекс чхання — різкий видих повітря через ніздрі після глибокого вдиху, завдяки чому виводяться подразнювальні речовини.
З хеморецепторів нюхової ділянки носової порожнини спричинюються рефлекси двох видів:
- орієнтовний рефлекс принюхування — тривалий безперервний або переривчастий вдих, призначення якого — доставка до нюхових рецепторів пахучих речовин для аналізу та орієнтування;
- захисний рефлекс гальмування дихання – виникає в разі подразнення нюхових рецепторів речовинами їдкими чи з неприємним запахом.
Рефлекси з рецепторів трахеї і бронхів.
Рецептори розтягання — це механорецептори, розміщені переважно в гладких м'язах дихальних шляхів, і подразнювальним чинником для них є ступінь напруження стінки бронхів, що зростає під час вдиху.
Серед рецепторів розтягання є низько- та високопорогові рецептори. Перші генерують потенціали дії навіть під час спокійного видиху, а під час вдиху частота імпульсів у них зростає пропорційно об'єму легень, а другі подразнюються лише при сильному розтяганні легень під час максимального вдиху.
Імпульси від рецепторів розтягання через мієлінізовані аферентні волокна у складі блукаючого нерва надходять доінспіраторних нейронів дорсальної респіраторної групи довгастого мозку, гальмуючи їх збудження. Припиняється вдих і починається видих. Це і є інспіраторний рефлекс Герінга—Бреєра з рецепторів розтягання легень.
Іритантні (лат. — що подразнюється) рецептори також розміщені у слизовій оболонці стінки дихальних шляхів. Особливо багато їх у ділянці коренів легень. Ці рецептори швидко адаптуються до подразників і активізуються не тільки механічними, а й хімічними чинниками.
До перших належать різкі й надмірні зміни об'єму легень, а також дрібні часточки пилу, диму або накопичення в легенях слизу.
Серед хімічних подразників іритантних рецепторів слід назвати пари їдких речовин (аміаку, сульфатної (сірчаної) кислоти, сульфуру (сірки) діоксиду), а також гістамін та деякі інші речовини, що можуть потрапити з крові.
Подразнення іритантних рецептора бронхів скорочує видих, внаслідок чого дихання стає частим і поверховим.
При збудженні іритантних рецепторів викликає захисний рефлекс кашлю — різкий і сильний видих через закриту голосову щілину, яка в момент кашлю раптово відкривається.
Подразнення ірритантних рецепторів викликає в людини неприємні відчуття - печію, кашель.
Їхні імпульси за рахунок того, що вдих настає швидше, скорочують видих. Вважають, що глибокі "зітхання", які виникають під час спокійного дихання (у середньому 3 рази за 1 год), також зумовлені рефлексами з ірритантних рецепторів. Перед початком "зітхання" порушується рівномірність вентиляції легень і частина альвеол починає спадатися. Унаслідок цього подразнення ірритантних рецепторів спричиняє поглиблення одного із чергових вдихів, що і розправляє ділянки легень, які спалися.
Подразнення ірритантних рецепторів через блукаючий нерв може викликати також і рефлекторне скорочення непосмугованих м'язів бронхів. Цей рефлекс, наприклад, є підґрунтям бронхоспазму в разі збудження рецепторів гістаміном, який утворюється за умови бронхіальної астми.
Фізіологічне значення названого рефлексу полягає у тому, що під час вдиху токсичних речовин звуження просвіту бронхів, знижуючи ветиляцію альвеол, зменшує надходження їх до альвеол і в кров.
