Інтелектуально-аналітична драма Г.Ібсена та втілення її принципів у п’єсі «Ляльковий дім».

У центрі уваги "нової драми" кінця ХІХ-початку XX ст. постала осо­бистість з її переживаннями і почуттями. Нові драматурги не ставили за мету точно відобразити певні події, їхні твори -своєрідна метафора життя особистості (особливо її внутрішнього життя) та світу. Успіх п'єс Ібсена надихнув інших західноєвропейських драма­тургів на написання таких творів, де розкривалися найактуальніші соціальні та моральні проблеми суспільства. "Певним, шоком для театральної публіки став показ на сцені робітників, люмпенів, злидарів, а також звернення до таких тем, як спадкові хвороби або жіноче питання". Генрік Ібсен і світова драматургія".-"напружена бо­ротьба особистості за право на власний вибір та унікальний духовний світ, незавершений, відкритий фінал, розв 'язка давно назрілих конфліктів і розп­лата героя за минуле ").

Нова драма

1. Показує трагедію життя.

2. У центрі уваги - душевні переживання людини, морально-філософські проблеми епохи.

3. Конфлікт внутрішній - зіткнення персонажів із трагедією буття, зіткнення різних ідей, духовні суперечності героїв.

4. Рушій сюжету - психологічні колізії, зіткнення ідей.

5. Герой - особистість, "духовний симптом" епохи.

6. Відображення складного духовного буття.

7. Від реалізму і натуралізму - до модернізму.

8. Автор відтворює загальну атмосферу часу, духовні пошуки епохи, прагне до морального пробудження особистості й суспільства.

9. Глядач упізнає себе, долучається до внутрішньої дії, переживає й мис­лить разом із героями.

10. Умовність, узагальнювальний зміст.

11. Усі персонажі важливі, вони позбавлені однозначних характеристик.

12. Пафос роздумів, переживання, суперечностей буття.

Г. Ібсена — норвезький поет і драматург. Ще за життя драматурга його називали творцем аналі­тичної п'єси XIX століття, яка відроджувала тради­ції античної драматургії. П'є­сою, в якій найбільш послідовно виявились нові принципи драматурга, стала драма «Ляльковий дім». На перший погляд, головну увагу письменник зосе­редив на проблемі прав жінки, але будова драми, система образів перекон­ливо доводять, що доля головної героїні відбиває глибинні протиріччя сучас­ного драматургу суспільства. «На початку драми автор відтворює життя-гру головних героїв і їхнє зовнішнє благополуччя. Конфлікт, що дав поштовх розвитку дії п'єси, виник давно, але до певного часу героями не усвідомлювався. Цей конфлікт розкривається ра­зом з таємницею головної героїні.

Соціальні протиріччя у драмі Ібсена переростають у протиріччя моральні, які драматург вирішує у психологічному плані. Головну увагу драматург зосере­джує на тому, як Нора сприймає свої вчинки і вчинки інших героїв, як змінюєть­ся її оцінка світу й людей. її страждання і прозріння стають основним змістом драми. Прагнення переглянути й переоцінити всі сучасні звичаї й норми моралі з точки зору людяності перетворювало драми Іб.на дискусії. У драмі Іб. важливу роль відіграє символіка. Символічна назва п'єси — «Ляльковий дім». Маленька жінка постає проти суспільства, не бажаючи бути лялькою у ляльковому домі. Символіка ця знаходить відображення у системі «ігор»: Нора грається з дітьми, «грається» з чоловіком і доктором Ран­ком, і вони в свою чергу теж граються з нею. Все це готує глядача до фінального монологу Нору, в якому вона докоряє чоловікові й батьку, усьому суспільству, що її перетворили на іграшку, а вона зробила іграшками своїх дітей. Символ «ляльковій дім» вказує на головну ідею — забуття в людині людського. Висновок. У драмі «Ляльковий дім»зображено шлях становлення особис­тості головної героїні. Особливість драматичного конфлікту «Лялькового дому» полягає у тому, що його зав 'язка і розв'язка винесені автором за межі дії п'єси. Така будова твору давала автору можливість поставити гострі суспільні про­блеми, вирішення яких потребувало саме життя. Глядачі, а не герої п'єси, мали докласти зусиль для вирішення конфлікту.. Ібсен у своїй п'єсі «Ляльковий дім» змальовує картину прозріння Нори — дружини й матері чотирьох дітей - за допомогою такого мис­тецького набору, як репліки, дії, вчинки, що, на перший погляд, не мають пояснення, але передають внутрішню психологічну на­пругу і згодом набувають символічного значення, авторські ре­марки, монолог-сповідь героїні тощо. Усе це дає читачеві змогу збагнути глибинні джерела її страждань та справжні причини її ніби алогічного вчинку - рішення залишити сім'ю.