Уточнення принципів зовнішньополітичної діяльності суб’єктів в даному періоді їх життєдіяльності: їх відповідність стану та зовнішньополітичним стереотипам суб’єктів.

Якщо порівнювати загальновизнані принципи міжнародного права із принципами зовнішньополітичної діяльності суб’єктів в даному періоді їхньої життєдіяльності, то варто зауважити, що вони не завжди повністю співпадають. Зокрема варто згадати принцип мирного вирішення міжнародних суперечок та принцип незастосування сили та погрози силою. Зокрема варто згадати Близькосхідний конфлікт між Ізраїлем та арабськими державами. Попри свій релігійний та етнічний характер, конфлікт зазнав також впливу і водного чиннику. Тобто порушувалися вищезгадані принципи. Крім того, не завжди діє принцип невтручання у внутрішні справи держави. Це передусім стосується держав Африки. Але це виправдовується тим, що порушення цього принципу має на меті додержання прав населення держави, зокрема права на життя, адже за статистикою саме у Африці найбільша смертність від нестачі прісної води. Щодо інших принципів, то імовірність їх дотримання у майбутньому залежатиме від того, яку позицію держави займуть на зовнішньополітичній арені щодо даного питання. Якщо кожен зобов’яжеться докладати максимум зусиль до вирішення даного питання, то можна сказати, що ці принципи залишаться непорушними. Якщо ж знайдуться такі, які не захочуть співпрацювати, то не виключено, що ці принципи можуть бути порушені (зокрема принцип непорушності державних кордонів).

Якщо розглянути стереотипи держав щодо МВ, то варто сказати, що, на мою думку, міцну позицію займають стереотипи «війна усіх проти всіх» та «ворог мого ворога – мій друг». У цих стереотипів давня історія. Можна припустити, що у системі міжнародних відносин вони склалися з самого початку. Ці стереотипи дуже актуальні щодо даних МВ, оскільки мова йдеться про ресурси, необхідні для життя. Тут спрацьовує інстинкт самозбереження, адже кожен рятує своє життя та життя своїх близьких. Цілком очевидно, що ці стереотипи слід зламати, оскільки проблема набула глобального характеру, і кожен повинен докласти зусиль до її вирішення. А якщо хтось і надалі дотримуватиметься цих стереотипів, тоді він буде приречений на невдачу.

Реконструкція блоків зовнішньополітичних цілей суб’єктів та їх акторів у даному ПЧК.

Глобальні цілі. Проблема забезпечення водою набула глобального характеру. Глобальною ціллю даних МВ буде забезпечення якомога більшої частки населення планети (в ідеалі – усіх) доступом до якісної прісної води, придатної для споживання. Ця ціль повина стояти передусім перед міжнародними організаціями, серед яких особливе місце має посісти ООН.

Стратегічні цілі. Стратегічні цілі передусім стоятимуть перед державами, які мають значні чи недостатні запаси води. Ціллю перших буде якомога вигідніша реалізація надлишкових ресурсів у власних інтересах. Для прикладу це може бути укладання контракту між державами про постачання прісною водою в обмін на енергоресурси (нафта, газ тощо). Ціллю других буде налагодження стабільних поставок води задля забезпечення власних потреб.

Тактичні цілі. Вони дуже схожі із стратегічними. Різниця полягає у тривалості відносин між державами, де об’єктом буде вода як природний ресурс. Мається на увазі, що тактичні цілі передбачають вирішення певних одиничних питань чи інтересів. Наприклад, держава погодиться постачати прісну воду іншій в обмін на допомогу в інтеграції в певну міжнародну організацію.

Формулювання основних тезисних положень концепцій суб’єктів, орієнтованих на дану сферу зовнішньополітичної взаємодії.

Якщо говорити про концепцію суб’єктів, орієнтовану на вирішення проблеми води як природного ресурсу, то тут варто згадати перш за все діяльність Організації Об’єднаних Націй. У грудні 2003 року Генеральна Асамблея проголосила 2005-2015 роки Міжнародним десятиліттям «Вода для життя». У зв’язку з цим було прийнято Декларацію тисячоліття. Її основними положеннями, що стосуються питання води є:

· Скорочення наполовину частки населення, що не має доступу до безпечної питної води, до 2015 року;

· Припинення екологічно нестійкої експлуатації водних ресурсів;

· Створення Механізму «ООН – водні ресурси» - міжвідомчої установи, в рамках якої взаємодіють усі установи, департаменти і програми, що займаються питанням водопостачання.

Важливість цього документу зумовлена тим, що він виданий ООН – найбільшою міжнародною організацією. Вона здатна видавати норми, обов’язкові для виконання усіма членами (імперативні норми). До її складу входять усі демократичні держави, які бажають мирного врегулювання даного питання.

Якщо говорити про програмні документи держав, то варто зазначити, що кожна держава має намагається діяти у своїх інтересах. Відповідно до цього вони видають власні програмні документи щодо врегулювання даних відносин. Однак їхня значимість не надто висока, оскільки проблема набула глобального характеру і потребує скоординованих дій

.

Аналіз відповідності сучасних зовнішньополітичних доктрин акторів очікуванням груп тиску.