У місці проникнення та розмноження збудника (найчастіше це слизова оболонка мигдаликів) під дією дифтерійного токсину (ДТ) та інших додаткових чинників ушкодження виникає місцева запальна реакція, першими проявами якої є набряк і/або катаральне запалення. В подальшому ДТ проникає у клітини слизової оболонки, де утворює вогнища місцевого некрозу. Найбільший некроз спостерігають по периферії ділянки розмноження дифтерійного збудника. При цьому розвиваються паралітичне розширення та підвищена проникність судин. У ділянку запалення та некрозу «спрямовуються» макрофаги. До ексудату приєднується велика кількість фібрину, який просочує всю товщу слизової оболонки й утворює фібринозні плівки. На мигдаликах і в ротоглотці епітелій багатошаровий плоский, що зумовлює глибоке просочування некротичних мас фібрином. Плівки щільно пов’язані з підслизовим шаром, погано знімаються, після їх відторгнення відкривається кровоточива поверхня – дифтеритичне запалення. Нашарування найчастіше сірого або брудно-сірого кольору. Патологічний процес може поширюватися і далі, за межі мигдаликів. Інколи відбувається активація вторинної мікрофлори: стрептококів, стафілококів та ін., що змінює місцеві клінічні прояви захворювання. У деяких випадках розвиваються паратонзилярні абсцеси, які зумовлюють тяжкий перебіг Дф. У гортані та трахеї виникає крупозне запалення. Патологічний процес розвивається на одношаровому епітелію, який нещільно пов’язаний з підслизовим шаром. Фібринозні плівки легко відділяються від підлеглих шарів, що може призвести до раптової смерті хворого від асфіксії в разі їх відторгнення. Всмоктування токсину при крупозному запаленні відбувається менш активно, ніж при Дфротоглотки з переважно дифтеритичним запаленням, незалежно від поширеності процесу. З місця утворення токсин та інші біологічно активні речовини лімфатичними шляхами проникають вглиб тканин, унаслідок чого збільшуються регіонарні лімфовузли – виникає токсичний лімфаденіт і набряк прилеглої тканини, що може поширюватися на підщелепну ділянку, шию та нижче.
Клінічні прояви менінгококового назофарингіту.
Початок гострий. Хворі скаржаться на біль у голові, закладення носа, нежить. Задня стінка носоглотки гіперемічна, набрякла, лімфоїдні фолікули гіперплазовані. Збільшуються підщелепні та шийні лімфатичні вузли. Температура тіла може залишатися нормальною, але здебільшого підвищується до 38 °С і вище. Гарячка триває лише 1-3 дні. Ніяких специфічних проявів менінгококовий назофарингіт немає. Хворі, як правило, почуваються задовільно і швидко одужують. Однак назофарингіт може бути продромом генералізованих форм хвороби.
Специфічна діагностика менінгококового назофарингіту.
Основним є бактеріологічний метод. Піддають дослідженню найчастіше змиви з носоглотки, мокротиння, кров, ліквор. Висів проводять на кров'яний агар. Часто можна підтвердити діагноз й бактеріоскопічно, ґрунтуючись на виявленні в лікворі й крові характерних внутрішньоклітинно розташованих грамнегативнихбобоподібних диплококів з спільною капсулою. При епідемічних спалахах в деяких країнах проводять ПЛР. Методи серологічної діагностики, засновані на виявленні антитіл до менінгококу (РНГА) мають допоміжне значення, їх використовують для визначення серотипу збудника.
Для якого захворювання характерна гнійна доріжка на задній стінці глотки?
Менінгококова інфекція.
Які інфекційні захворювання супроводжуються вираженою нежиттю (назвати не менше 2-х)?
Менінгококовий назофарингіт, ентеровірусна гарячка
Тема №3
1. Корова екзантема характеризується етапністю висипу (1й день – за вухами,на волосистій частині голови,обличчя,шия,верхня частина грудної клітки.2й день – тулуб,руки,стегна.3й день – гомілки,стопи,на обличчі-блідне.)Найгустіші елементи висипки складаються з плямі папул неправильної форми,діаметром більше 10 мм. Елементи схильні до злитя.
2. Плями Копліка -дрібні білувато-сіруваті плями з гіперемованою облямівкою на слизовій оболонці рота навпроти кутніх зубів.Зустрічається при кору.
3. Зміни слизової оболонки при корі -наявні плями Копліка,на мякому і твердому піднебінні – неспецифічна енантема у вигляді безболісних рожево-червоних плям
4. Лімфатичні вузли,які збільшуються при краснусі –задньошийні,особливо потиличні(двобічно)
5. Клінічні прояви типової краснухи - нетривалий дрібний плямистий висип,переважно на розгинальних поверхнях кінцівок,спині і сідницях,незначне підвищення температури тіла,відсутність інтоксикації.
6. Патогномонічним для краснухи є двобічне збільшення потиличних лімфатичних вузлів.
7 Відмінності висипу при кору від краснухи: при краснусі: відсутня етапність висипань(протягом доби висип розповсюджується по всьому тілу), висип мілкий не схильний до злиття
8. Ураження слинних залоз при паротиті -привушна,підщелепна,під язикова.
9. Симптом Мурсу - при ураженні привушних слинних залоз у ротовій порожнині спостерігаються характерні зміни у вигляді набряклості,гіперемії слизової оболонки навколо отвору стенонової протоки,виділення з неї густого слизу.Зустрічається при епідемічному паротиті.
10. Характерною ознакою скарлатини є різкий контраст між яскраво-червоними «палаючими» щоками і блідим носогубним трикутником, на шкірі якого елементи висипу відсутні. Зовнішній вигляд дитини також привертає увагу: крім колірного контрасту, обличчя її опухле, очі гарячково блищать.
11 Характерною ознакою скарлатини є різкий контраст між яскраво-червоними «палаючими» щоками і блідим носогубним трикутником, на шкірі якого елементи висипу відсутні. Зовнішній вигляд дитини також привертає увагу: крім колірного контрасту, обличчя її опухле, очі гарячково блищать.
Дитина скаржиться на болі в горлі при ковтанні, тому лікар при огляді зазвичай виявляє ураження, мигдалин — ангіну. У процес залучаються і навколишні лімфатичні вузли, які стають щільними, збільшеними, злегка хворобливими при промацуванні. Язик на початку захворювання сухий, обкладений густим бурим нальотом, але з 3—4-ої доби починає очищатися, набуваючи яскраво-червоного забарвлення з гладкими, блискучими сосочками (симптом «малинового» язика). Таким язик зберігається впродовж 1—2 тижнів.
Тема №4
