Зміни в рото глотці за типового перебігу грипу.

При грипі постійною ознакою є гіперемія дужок, мигдаликів (катаральний тонзиліт), слизової оболонки м'якого піднебіння, яка гіперемована, набрякла і різко відмежована від твердого неба. При огляді, як правило, спостерігаються гіперемія і крововиливи в подголосовой просторі і в трахеї (грипозний трахеїт).

Ранні ускладнення грипу,що можуть призвести до смерті.

Набряк мозку, крововилив у мозок, синдром Рея (гостра печінкова енцефалопатія, біла печінкова хвороба), синдром раптової смерті, неспр.круп

19. Чи характерна для захворювання на грип сезонність?Яка?

Характерна виражена сезонність грипу — зима, початок весни.

20. Ранні ускладнення грипу(не менше 2-х)

легеневі: бактеріальна пневмонія, геморагічна пневмонія, бронхіт

позалегеневі: бактеріальні риніти, синусити, отити, трахеїти,

Специфічна діагностики грипу.

метод ранньої імунофлюоресцентної експрес-діагностики (збудник визначається у слизу носа та зіва через 3-4 год), методи серологічної діагностики (РЗК та реакція гальмування гемаглютинації) з дослідженням парних сироваток хворих, взяті з інтервалом 5-7 днів. РНГА,РГГА,РН.

Кров на РГГА з грипозним діагностикумів в динаміці, мазок з носоглотки на РНИФ на визначення вірусу грипу, ПЛР

 

Екстренна профілактика грипу.

Екстрена профілактика (ремантадин, лейкоцитарний інтерферон, протигрипозний імуноглобулін).

Які відділи респіраторного тракту найчастіше вражають при пеновірусній інфекції?

слизової оболонки порожнини носа, епітеліоцити верхніх дихальних шляхів

Прояви парагрипу за типового перебігу у дорослих.

У більшості випадків характерно поступовий розвиток захворювання зі слабкими проявами інтоксикації. Виникають нерізко головний біль, нездужання, озноб, невелика ломота в м'язах. У типових випадках температура тіла залишається субфебрильной, хоча можливі різкі короткочасні підйомидо високих цифр або висока лихоманка з самого початку захворювання. Вже з перших годин хвороби виникають ознаки ураження респіраторного тракту: закладеність носа, рясна ринорея з серозним виділенням, сухий, нерідко «гавкаючий» кашель, саднение і першіння в гортані,осиплість голосу.

Який анатомічний відділ верхніх дихальний шляхів уражається при пере грипі.

гортань(бронхі)

Опишіть клінічні прояви типової аденовірусної інфекції.

Захворювання починається гостро з розвитку слабких або помірних явищінтоксикації: ознобу, несильним і непостійною головного болю, міалгія і артралгій, млявості, адинамії, зниження апетиту. З 2-3-го дня хвороби починає підвищуватися температура тіла, частіше вона залишається субфебрильной протягом 5-7 днів, лише іноді досягаючи 38-39° С.

Зміни в ротоглотці за типової аденовірусної інфекції.

Слизова оболонка м'якого піднебіння і задньої стінки глотки незначно збуджена, може бути зернистою і набряклою. Фолікули задньої стінки глотки гіпертрофовані. Мигдалини збільшені, розпушені, іноді покриті легко знімаються пухкими білими нальотамирізноманітної форми та розмірів.

 

Тема №2

1. Типова клінічна картина при локалізованій дифтерії рото глотки Початок захворювання – гострий, піднімається температура тіла до фебрильних цифр (рідше зберігається субфебрилітет), з'являються симптоми помірної інтоксикації (головний біль, загальна слабкість, втрата апетиту, збліднення шкірних покривів, підвищення частоти пульсу), біль у горлі. Лихоманка триває 2-3 дні, до другого дня наліт на мигдалині, перш фібринозний, стає більш щільним, гладким, набуває перламутровий блиск. Нальотизнімаються важко, залишаючи після зняття ділянки кровоточить слизової, а на наступну добу очищене місце знову покривається плівкою фібрину. Локалізована дифтерія ротоглотки проявляється у вигляді характерних фібринозних нальотів в третини дорослих, в інших випадках нальоти пухкі і легко знімаються, не залишають після себе кровоточивості. Такими стають і типові дифтерійні нальоти через 5-7 днів з початку захворювання.

Запалення ротоглотки зазвичайсупроводжуєтьсяпомірнимзбільшенням та чутливістю до пальпаціїрегіонарнихлімфатичнихвузлів. Запаленнямигдалин і регіонарнийлімфаденітможуть бути як одностороннім, так і двостороннім. Лімфовузлиуражуютьсянесиметрично.

2. Опишіть типові зміни в рото глотці при дифтерійному ураженні піднебінних мигдаликв Поширена дифтерія ротоглотки характеризується поширенням нальоту за межі мигдаликів на піднебінні дужки, язичок, стінки глотки. Збільшуються до 3 см у діаметрі і стають болючими реґіонарні лімфатичні вузли. За відсутності лікування можливий розвиток токсичної форми або поширення процесу на гортань.

3. Характер змін у рото глотці при поширеній дифтерії

Дифтерія ротоглотки поширена (середньотяжкі) форма, яка зустрічається в 7-12% всіх випадків дифтерії ротоглотки. Відмітна ознака, що визначає її назву, - поширення нальотів за межі мигдалин на піднебінні дужки, язичок і іноді на стінки глотки. Більш, ніж при локалізованої формі, виражені набряклість і гіперемія мигдалин і дужок, збільшені тонзіллярние лімфовузли. Болі при ковтанні і пальпації тонзіллярних лімфовузлів помірні. Нальоти на мигдалинах без серотерапії зберігаються до 10-14 днів. При введенні сироватки нальоти зникають протягом 4-5 днів.

4. Порівняльний характер нашарувань у ротоглотці та в гортані при дифтерії Дифтерія глотки(ротоглотки):Нашарування на мигдаликах,або інших лімфоїдних утворах у рото глотці,що мають фібриновий,плівчастий характер.

Дифтерія гортані(дифтерійний круп): утворення фібринових плівок (нальотів) у порожнині гортані

5. Які прояви переважають при дифтерії ротоглотки:біль в горлі чи набряк слизової ротоглотки Біль у горлі помірний,часто не відповідає характеру місцевих змін.

6. Що таке стеноз гортані

Стеноз гортані — цезвуженняпросвітугортані, яке призводить до порушення дихання через неї. Стеноз гортані не є самостійною нозологічною одиницею. Цей патологічний стан може бути проявом різних захворювань гортані. Виникнення стенозу гортані найчастіше є інфекційні захворювання: кір, малярія, скарлатина, черевний і висипний тиф, сифіліс, туберкульоз та ін.

7. Інфекційні захворювання,що мають перебіг з тонзилітом: Скарлатина, ГРВІ

8 Основні специфічні ускладнення дифтерії: ІТШ(ІНФЕКЦІЙНО-ТОКСИЧНИЙ ШОК) — є найтяжчим ускладненням дифтерії. Виникає на 1-3 добу хвороби, дуже рідко — в більш пізні терміни і зазвичай, у не щеплених нелакованих хворих. Загалом, відповідає клінічним проявам гіпертоксичного ступеню тяжкості хвороби. При цьому фази ІТШ можуть так швидко змінювати одна одну, що чітку грань між ними провести часто не вдається.

• ДВЗ-синдром — при цьому можуть виникати носові кровотечі, крововиливи на слизових оболонках і на шкірі, геморагічне просочування нашарувань, набряклої клітковини шиї. Поява ДВЗ-синдрому є небезпечною ознакою й значно погіршує прогноз.

• Міокардит — найчастіше ускладнення дифтерії. Він розвивається як у ранні терміни (з першого тижня хвороби по середину другого — ранній міокардит), так і пізні (з середину другого до 6-го тижня — пізній міокардит). Чим більший токсикоз, тим ймовірність виникнення дифтерійного міокардиту вища. Як правило, чим в більш ранні терміни виникає міокардит, тим тяжче його перебіг і гірші наслідки, він є головною причиною летальних наслідків у хворих на дифтерію.

• Ураження нервової системи також виникає у ранні (1-2 тиждень) й пізні (до 4 —6 тижня) терміни. Проявляються частіше моторними, а не сенсорними порушеннями. У ранні терміни виникають ураження черепно-мозкових нервів. З'являється парез м'якого піднебіння, голос стає гугнявим. Хворі не в змозі ковтати рідку їжу. Блювотний рефлекс відсутній. Ураження інших черепно-мозкових нервів може обумовити параліч акомодації, птоз, іноді — парез лицеового нерву та інші порушення. Процес може бути одно-або двобічним.

• Пізніше виникають в'ялі паралічі за типом моно- або поліневритів. Клінічні прояви залежать від локалізації ураження. Частіше ураження м'язів гортані і глотки, кінцівок — пара- і тетрапарези. Рідко уражаються м'язи діафрагми, казуїстичний параліч по типу Ландрі. Дифтерійні парези і паралічі носять зворотній характер. Тривалість до 2 —6 місяців та більше.

• Ураження нирок пов'язане з безпосередньою дією дифтерійного екзотоксину (токсичний нефроз), має мінімальний характер й не призводить до розвитку гострої ниркової недостатності чи інших фатальних наслідків. Проявляється мікрогематурією, лейкоцитурією, циліндрурією, протеїнурією. Гостра ниркова недостатність при дифтерії зумовлена вторинними факторами: гіповолемією та ДВЗ-синдромом на 5 — 20 добу захворювання; поліорганною недостатністю та ятрогенними причинами (введення надмірних доз ПДС, призначення аміноглікозидів).

• Наднирникова недостатність рідка, виникає при крововиливах в наднирники при ДВЗ-синдромі.