Величина урожаю сільськогосподарських культур у значній мірі залежить від якості посівного матеріалу.
Показники, що характеризують якість насіння, яке використовується для посіву, поділяють на дві групи: сортові ознаки та посівні показники.
Сортові ознаки характеризують сортову чистоту насіння.
Сортом називають групу рослин, єдиних за походженням, з характерними біологічними та господарськими ознаками, що успадковуються, і пристосованих до вирощування в певних умовах.
Насіння, що відзначається найбільш вираженими ознаками даного сорту, називається елітним.
Елітне насіння дає врожай першої репродукції, першої репродукції - врожай другої репродукції і т. д.
Для посіву пшениці і ячменю у нас рекомендується використовувати посівний матеріал не нижче третьої-четвертої репродукцій. Використання для сівби насіння нижчої якості помітно знижує врожайність культури, тому час від часу потрібно оновлювати насінний матеріал, тобто проводити сортопоновлення.
Важливим показником сортової якості насіння є сортова чистота, під якою розуміють відсотковий вміст у посівному матеріалі насіння зі всіма ознаками, притаманними даному сорту.
Сортову чистоту визначають безпосередньо на посівах під час апробації. Проходять діагоналями поля і відбирають у будь-якому порядку рослини на сніп, який перебирається з підрахунком рослин основного сорту і рослин інших сортів. За співвідношенням між кількістю рослин основного сорту і загальною кількістю рослин у снопові визначають сортову чистоту даної культури.
На основі даних про чистоту, насінний матеріал сільськогосподарських культур поділяють на три категорії: перша категорія – сортова чистота не нижче 99,5%; друга – не нижче 98%; третя – не нижче 95%.
Високий урожай сільськогосподарських культур можна отримати тільки висіванням насіння високих посівних якостей, які встановлюються Державною насінною інспекцією.
Посівні якості насіння – це такі показники, як чистота насіння, його схожість, енергія проростання, маса 1000 насінин, посівна або господарська придатність, вологість, зараженість хворобами і шкідниками тощо.
Для дослідження якості насіння необхідно добрати, відповідно встановлених правил, середній зразок і провести його дослідження. Середній зразок повинен характеризувати всі особливості великої насінної партії.
Партією насіння називають певну кількість однорідного насінного матеріалу однієї культури, сорту, репродукції, року врожаю та походження тощо. Розмір партії залежить від величини насіння і коливається від 2 центнерів (2 ц) (тютюн) до 250 центнерів (зернові).
Середній зразок беруть з партії насіння відповідної величини, наприклад, для пшениці, жита, ячменю, вівса, кукурудзи, гороху, квасолі, сої, люпину, соняшника – 250 ц; проса, гречки, льону, вики, буряків – 100 ц; конюшини, люцерни – 50; ріпаку, моркви, злакових трав – 10 ц, яке після збирання було очищене і підсушене. Зразок беруть спеціальними щупами у різних місцях партії насіння.
Відібрані проби перемішують і хрестоподібними поділами доводять середній зразок до 1 кг – для більшості зернових і зернобобових культур; 0,5 кг – проса, льону, гречки, буряків, вики; 0,25 кг – сорго, конюшини, люцерни. Зразок поміщають у мішечок з етикеткою, зав’язують і засургучовують. Крім того, в скляну посудину (для великонасінних культур - бобів, рицини, квасолі – 1 л; для більшості зернових, зернобобових, буряків – 0,5 л; для проса, трав – 0,25 л з відібраного насіння береться друга проба для визначення його вологості та зараження шкідниками. Така посудина щільно закривається і заливається сургучом, воском або парафіном. Відібрані таким чином два зразки з відповідними документами, в яких вказується назва господарства, культура, сорт, номер партії і зразка, маса партії, дата і номер акту відбору зразка, відправляють на контрольно-насіннєвий аналіз.
У лабораторії або станції Державної насінної інспекції з відібраного середнього зразка хрестоподібними поділами або на спеціальному ділильнику, або методом "виїмок" відбирають дві проби для визначення чистоти насіння. Для кукурудзи, бобів, гороху, квасолі – 200 г; сої, соняшника, люпину – 100 г; пшениці, жита, вівса, ячменю, гречки, вики – 50 г; проса, конопель, буряків – 20 г; конюшини, люцерни – 4 г; тимофіївки – 2 г тощо.
Чистота насіння – вміст у посівному матеріалі основної культури, що виражають у відсотках. Для її визначення відважене насіння розбирають на такі фракції: повноцінне насіння основної культури та відходи, до яких відносять: а) пошкоджене насіння основної культури; б) живе насіння інших культурних рослин; в) живе насіння та плоди бур’янів; г) мертве сміття.
Чистоту насіння вираховують за формулою:
де:
Х - чистота насіння, %;
а - маса повноцінного насіння основної культури, г;
б - загальна маса наважки із сміттям, г.
Крім того, під час визначення чистоти враховують кількість живих насінин інших культурних рослин та бур’янів.
Схожість насіння характеризується кількістю нормально пророслого насіння за певний строк за оптимальних умовах пророщування. Одночасно із схожістю визначають і енергію проростання, яка характеризує швидкість і дружність появи проростків за відносно короткий строк. Наприклад, енергію проростання м’якої пшениці, жита, ячменю, кукурудзи, гороху, сої, льону визначають на 3 добу, а схожість на 7 добу пророщування; вівса відповідно – на 4 і 7 добу; твердої пшениці, гречки, квасолі – 4 і 8 добу; бобів, люпину, конюшини – 4 та 10 добу; буряків, моркви – 5 і 10 добу.
Схожість і енергію проростання насіння визначають у 4 пробах із чистої фракції насіння по 100 (для середньо- та дрібнонасінних культур) або 50 штук (для великонасінних культур). Пророщують насіння, залежно від культури, у спеціальних ростильнях, які заповнюють на 2/3 промитим і прожареним піском, у чашках Петрі на фільтрувальному папері, або іноді використовують комбіновану підстилку з піску і фільтрувального паперу. Ростильні або чашки Петрі закривають і вміщують у термостат, залежно від культури, за певної температури. Пшеницю, жито, ячмінь, овес, горох та інші пророщують за температури 20°С, кукурудзу, гречку, просо, соняшник, буряки – 25°С.
Схожість і енергію проростання визначають у відсотках до загальної кількості взятого на пророщування насіння, як середнє між чотирма пробами.
На основі показників чистоти і схожості визначають класи насінного матеріалу, яких є 3 – перший, другий і третій. Сіяти насінням нижче третього класу забороняється.
Посівна, або господарська, придатність – це відсоток чистих і схожих насінин у дослідному зразку, який взятий з певної партії насіння. Посівну придатність насіння визначають за формулою:
де:
ПП - посівна придатність, %;
Х - чистота насіння, %;
С - схожість насіння, %.
Показник посівної придатності насіння використовується для розрахунку норми висіву культури.
Маса 1000 насінин характеризує величину насіння і є важливим показником його посівної якості. Використовується для визначення вагової норми висіву та виражається у грамах.
Вологість насіння показує кількість вологи в ньому, яку виражають у відсотках до його абсолютно сухої маси.
Зразок насіння з герметичної посудини, який надійшов у лабораторію, подрібнюють і визначають його вологість, висушуючи за температури 130 °С протягом однієї год. Для нормального зберігання насіння більшості культур вміст води в ньому не має перевищувати 14%.
Крім зазначених показників якості насіння, в лабораторних умовах також визначають життєздатність насіння, силу росту, питому вагу, натуру (об’ємну вагу), вирівняність та ін.
Враховуючи весь комплекс показників посівної якості насіння, визначають його кондиційність, тобто відповідність певним стандартам. Якщо насіння відповідає певним вимогам стандарту, його називають кондиційним.
Показники якості насіння є основою для розрахунку норми висіву культури.
