Поняття про сівозміну й основи чергування сільськогосподарських культур

Тема: Основи землеробства

Поняття про землеробство

Поняття про сівозміну й основи чергування сільськогосподарських культур

Розміщення основних культур у сівозміні

Класифікація, впровадження та освоєння сівозмін

Завдання і види обробітку ґрунту

Системи обробітку ґрунту

Поняття про сортову та посівну якість насіння

Підготовка насіння та сівба сільськогосподарських рослин

Поняття про землеробство

Землеробство – це галузь сільськогосподарського виробництва, що пов’язана з вирощуванням культурних рослин на основі обробітку ґрунту.

Землеробство – це наука, що розробляє методи раціонального та ефективного використання ґрунту та підвищення його родючості.

Основним завданням землеробства і агрономії в цілому є встановлення загальних закономірностей взаємозв’язку рослин і факторів життя (світла, вологи, тепла, повітря, поживних речовин тощо).

Дослідження цих взаємозв’язків найшли відображення в основних законах землеробства.

Перший закон – закон незамінності і рівнозначності факторів, сформульований В.Р. Вільямсом, вказує на те, що не можна замінити один фактор життя рослини іншим. Наприклад, нестачу світла не можна компенсувати теплом, і навпаки.

Закон мінімуму, оптимуму і максимуму – є другим законом землеробства. Найменший кількісний показник, за якого рослина починає рости, називають мінімумом. Показник за якого рослина розвивається найкраще – оптимумом. Найбільша ж кількість, яка вже шкодить рослині – максимумом.

Третій закон землеробства – закон сукупної дії (взаємодії) факторів вказує на те, що рослина тим продуктивніше використовує фактор, який знаходиться в мінімумі, чим більша кількість інших чинників знаходиться в оптимумі.

До загальних законів землеробства належать також і закон повернення поживних речовин у ґрунт, відкритий Ю. Лібіхом, і закон плодозміни. Перший з них вказує на те, що всі речовини, використані рослинами для формування урожаю, необхідно повернути в ґрунт у вигляді добрив. Закон плодозміни ж говорить, що для найвищої продуктивності сівозміни необхідно щорічно змінювати на полях культури, які є найбільш біологічно і агротехнічно віддалені тощо.

Під системою землеробства слід розуміти комплекс взаємопов’язаних агротехнічних і організаційно-господарських заходів, спрямованих на вирощування максимальних урожаїв сільськогосподарських культур і підвищення родючості ґрунтів.

Системи землеробства розвивались у певній історичній послідовності. Відомі примітивні системи землеробства (заліжна, перелогова, вирубно-вогнева та лісопильна); екстенсивні (парова система (вперше почали використовувати чергування культур: 2-пільне – 1) пар, 2) озимі та 3-пільне – 1) пар, 2) озимі, 3) ярі, (зернотрав’яна); перехідні (поліпшена зернова, травопільна).

Сучасні інтенсивні системи землеробства характеризуються науково обґрунтованими взаємозв’язками різних заходів і розміщенням всіх галузей сільськогосподарського виробництва відповідно до природно-економічних зон і районів.

Інтенсивні системи землеробства включають ряд основних взаємопов’язаних ланок: а) раціональну систему обробітку та удобрення ґрунту; б) сучасні прийоми сівби, садіння рослин та підготовки посадкового матеріалу; в) найдоцільнішу структуру полів і сівозмін; г) досконалу систему захисту рослин; д) меліоративні заходи тощо.

Першою інтенсивною системою землеробства була плодозмінна система, яка передбачала наступне чергування культур: 1) озима пшениця, 2) буряк, 3) ячмінь з підсівом конюшини, 4) конюшина. Тобто, на долю зернових припадало 50%, просапних 25% і бобових трав 25%.

До сучасних ж інтенсивних систем землеробства відносять польові системи, спеціальні, наприклад, як контурно-меліоративне землеробство (КМЗ). Особливе місце займає так зване біологічне, або альтернативне, землеробство, яке виникло у зв’язку із зростаючою потребою екологізації агроландшафтів у інтенсивному землеробстві. Альтернативне землеробство приділяє велику увагу екологічним закономірностям в організації процесу виробництва сільськогосподарської продукції. Основними ознаками біологічного землеробства є: відмова від легкорозчинних мінеральних добрив, синтетичних хімічних засобів захисту рослин, надання переваги біологічним методам захисту, стимулювання біологічної активності ґрунту, широке застосування органічних відходів виробництва рослинницької та тваринницької продукції, поповнення запасів ґрунтового азоту за рахунок симбіотичної азотфіксації бобовими рослинами тощо.

 

 

Поняття про сівозміну й основи чергування сільськогосподарських культур

 

Сучасні системи землеробства ґрунтуються на сівозмінному (почерговому) вирощуванні культур.

Необхідність чергування культур зумовлюється рядом чинників. Узагальнюючи досвід практичного землеробства і досягнення агрономічної науки, Д.М. Прянишников виділив чотири основи чергування культур у сівозміні – хімічні, фізичні, біологічні та економічні.

Хімічні основи чергування культур у сівозміні – це вплив правильного чергування на умови живлення рослин. Сільськогосподарські рослини з врожаєм виносять з ґрунту різну кількість елементів живлення, тому тривале на одному місці вирощування або вирощування подібних за поглинанням певних елементів культур веде до однобічного збіднення ґрунту на певні елементи і, як результат, до зниження врожайності. Наприклад, після соняшника, який з врожаєм виносить особливо багато калію, не можна садити картоплю, яка теж потребує багато калію. Також до хімічних основ відноситься такі явища, як збагачення ґрунту азотом бобовими рослинами, переведення важкодоступних форм фосфатів у доступні зернобобовими та гречкою. Чергування культур також запобігає зміні pH ґрунту.

Фізичні причини – це вплив сівозміни на структуру, фізичні властивості і вологість ґрунту. Наприклад, багаторічні трави покращують структуру та фізичні властивості ґрунту, просапні – в меншій мірі, а то і навпаки. Сильно висушують ґрунт люцерна, цукрові буряки, кукурудза.

Біологічні основи сівозміни. Чергування культур зменшує можливість забур’янення посівів, ураження хворобами та шкідниками. Наприклад, багаторічне вирощування на одному місці вівса веде до його сильного забур’янення вівсюгом, озимої пшениці – зараження іржею, картоплі – фітофторою, нематодою тощо.

Економічні причини чергування полягають у науковому обґрунтуванні структури посівних площ, яку розробляють відповідно з необхідністю вирощування тих чи інших культур, природних умов (клімат, ґрунт, рельєф) і біологічних особливостей рослин.

Отже, у сучасному сільськогосподарському виробництві застосовують сівозмінне вирощування рослин.

Сівозміною називають обґрунтоване чергування культур і пару в часі та на полях.

Чергування в часі означає, що на одному полі йде послідовна щорічна зміна культур. Культура, яка займала поле в попередньому році, є попередником для тієї культури, що висівається в цьому році. Перелік культур або їх груп у порядку чергування в сівозміні називається схемою сівозміни.

Чергування на полях – це в межах одного року сільськогосподарські культури певної сівозміни розміщуються на певних полях. Період, за який кожна культура побуває на всіх полях сівозміни, називається ротацією сівозміни. Ротаційний період сівозміни дорівнює кількості полів у ній. Таблиця, на якій показано чергування культур у сівозміні протягом ротації, називається ротаційною таблицею.

Теоретичною основою побудови сівозмін є плодозмінна, тобто щорічна або періодична зміна культур у полях сівозміни, що різняться між собою біологічними властивостями й агротехнікою вирощування. Чергування культур позитивно впливає на водний і поживний режими, мікробіологічні процеси та фітосанітарний стан ґрунту, а в поєднанні з добривами та іншими засобами підвищує його родючість.

У противагу сівозміні, повторне вирощування однієї культури на одному місці (більше 2-3 років), називають монокультурою. Особливо сильне зниження врожайності за беззмінних посівів називається втомою.

Відома буряковтома, льоновтома, конюшиновтома та ін. Різні культури неоднаково реагують на беззмінне їх вирощування. За реакцією на сівозміну (чергування) їх можна розділити на: слабочутливі, середньочутливі, сильночутливі та несумісні.

Слабочутливі (умовно самосумісні) – кукурудза, просо, коноплі, гречка, картопля (за відсутності нематод). Ці культури можна повторно або протягом кількох років вирощувати на одному полі без значного зниження їх врожайності.

Середньочутливі – горох, цукровий буряк, пшениця, ячмінь, овес, жито, вика. Культури негативно реагують навіть на повторні посіви і відзначаються помітними приростами урожаю за правильного розміщення в сівозміні.

Сильночутливі – люпин, льон, соняшник, капуста, конюшина, люцерна. Різко негативно реагують на повторні посіви. Висока продуктивність самонесумісних культур забезпечується тільки за правильного розміщення в сівозміні з врахуванням допустимої періодичності їх посівів на одному й тому ж полі.

Несумісні культури. До таких відносяться культури, які недоцільно або неможливо розміщувати одну після другої в сівозміні через біологічні особливості, наявність спільних хвороб та шкідників. Наприклад, недоцільне послідовне вирощування різних бобових культур, розміщення пшениці після ячменю, вівса – після ячменю, і навпаки, буряків – після ріпаку і вівса тощо.