Працюючи над рисунком циліндра, студенти нарівні з повторенням і застосуванням правил наочної перспективи отримують нові знання, пов’язані з перспективною побудовою кіл. Циліндр – це геометричне тіло, форма якого складається з трьох поверхонь: з них дві плоскі і однакові за конфігурацією – кола, і одна, що з’єднує обидва кола, бічна циліндрична.
Рисунок циліндра починають з побудови його основи. В основі циліндра лежить поверхня кола, яка обмежується колом. Коло вписується в квадрат. Якщо будемо підводити квадрат разом з вписаним колом, то коло поступово мінятиме свої контури, перетворюючись в іншу замкнену геометричну лінію, що наближається до еліпса. Якщо точка зору того, хто малює, на лежаче коло співпадає з рівнем столика, тобто з лінією горизонту, мала вертикальна вісь зникає, а велика перетворюється в лінію, рівну горизонтальному діаметру кола.
Малюючи коло, що знаходиться поблизу лінії горизонту, не можна зображати еліпс з гострими кутами. Еліпс- це перспективне зображення лежачого кола, а в кола немає кутів. Побудова еліпса – це перший етап роботи над побудовою циліндра, що стоїть на горизонтальній площині. Потім проводимо вертикальні сторони з кутів лежачого квадрата на висоту циліндра і будуємо верхній квадрат. У нього вписуємо коло. Після цього прибираємо зайві допоміжні лінії і приступаємо до подальшого етапу малювання – світлотіньовому опрацюванню циліндра.
10.3 Циліндр, що лежить на горизонтальній поверхні.
Циліндр будуємо на основі прямокутної призми. Передусім треба побудувати лежачу на одній грані призму, в якої сторона основи буде рівна вертикальному діаметру кола, основі циліндра.
Визначаємо місце і розмір майбутнього циліндра на аркуші. Проводимо лінію горизонту. Беремо за основу намітку, починаємо рисунок з побудови основи, якою в цьому випадку служить прямокутник зі сторонами, попарно рівними висоті циліндра і діаметру кола його основи. Цей прямокутник є проекцією циліндра на горизонтальну площину. Побудову проводимо і починаємо з найближчої до нас точки, де перетинаються сторони прямокутника. Після побудови призми залишається вписати в квадрати кола, які при перспективній побудові перетворилися в еліпси. Залишається з’єднати еліпси основ створюючими, які як би обмежують круглу форму циліндра від навколишнього прос Циліндр побудований. Здійснюємо світлотіньове опрацювання циліндра.
10.4 Стояча і лежача чотиригранна піраміда
Побудова піраміди починається з попередньої легкої намітки, з урахуванням хорошої композиційної побудови на аркуші паперу двох рисунків стоячої і лежачої піраміди і визначення лінії горизонту.
Побудова стоячої піраміди досить проста. Будуємо квадрат в основі піраміди. На перетині діагоналей відновлюємо висоту піраміди (перпендикуляр) і з кутів квадрата проводимо лінії до вершини перпендикуляра. Піраміда побудована.
Побудова лежачої піраміди ділиться на три етапи:
1. побудова рівнобедреного трикутника, шо лежить на горизонтальній площині;
2. побудова квадрата основи піраміди;
3. побудова самої піраміди.
10.6 Куля
Куля володіє тією здатністю будови, що всі точки її круглої поверхні відстоять на однаковій відстані від однієї точки – її центра. Куля торкається горизонтальної поверхні тільки однією точкою. Для того щоб передати в рисунку форму кулі, треба ясно собі уявляти її будову. Куля має тільки одну поверхню. Поверхня кулі замкнена сама в собі і не має кордону. Форма кулі утворюється від обертання кола навколо її діаметра (вісь обертання). Лінійна побудова кулі нескладна, оскільки достатньо правильно намалювати коло, що торкається горизонтальної поверхні тільки однією нижньою точкою, через яку проходить вертикальний діаметр. Але об’ємна побудова кулі, тобто ліплення її форми світлотінню є однією з най складніших в рисунку.
Починаючи виявляти форму кулі світлотінню, треба чітко уявити, звідки і як освітлюється куля, де на її поверхні перебуває найближча до джерела світла точка і як при цьому промені світла будуть освітлювати його поверхню, а також де кінчатиметься світло і починатиметься тінь, в чому причина рефлексів, що з’являються в тіні.
Багатство світлотіньових відношень виникає тому, що міра освітленості поверхні кулі убуває, починаючи від самої близької до джерела світла точки, плавно переходячи від світла до тіні. І на затемненій частині поверхні кулі завдяки рефлексам виникає також багато світлих і темних тіней, що м’яко переходять з однієї в іншу. Тому куля багатша за всі інші тіла світлотіньовими відношеннями і, отже, більш важка для зображення. Труднощі полягають в тому, щоб об’ємну форму кулі проліпити до самого контура.
Особливо складним при ліпленні форми кулі є вирішення так званих дотиків її видимого краю з фоном, коли особливо велика контрастність освітленої поверхні кулі і темного фону, а також торкання краю поверхні кулі з фоном, коли світлосила її і світлосила фону позаду співпадає, тоді видимий край стає невидимим і контур зникає.
Там де контур видний, він повинен вирішитися так м’яко, щоб за ним відчувалася поверхня, що закругляється другою невидимою половиною. Спроби змалювати темні й світлі плями впритул приводять до псування рисунка і зачорнювання всієї роботи. Тільки послідовність в роботі, починаючи з первинного виявлення форми легкою світлотінню, а потім уважна робота світлотіньовими відношеннями за всією формою можуть дати позитивний результат.
