Цей вид тематичного малювання за своєю методикою схожий з попереднім видом (ілюстрацією до поетичного твору). Якщо обсяг казки невеликий, вчитель знайомить дітей з її змістом безпосередньо на початку уроку малювання. Проводить бесіду з дітьми по змісту цієї казки, задає питання, які підводять дітей до створення композиції. Наприклад: „Як ви вважаєте, яким кольором можна зобразити золоту рибку?", „Який був колір океану, коли з нього виходила царівна Либідь?" та інші.
Якщо ж казка велика за обсягом, діти ознайомляться з її змістом вдома, а на уроці малювання вже проводити бесіду по змісту з дітьми. Корисно спитати, який епізод більше сподобався, який хотіли б намалювати...
Корисно використовувати на уроках тематичного малювання таблиці з зображенням послідовності малювання тварин, рослин і т.д.
Урок тематичного малювання можна спланувати, як інтегрований урок. Тобто інтегрувати урок малювання і урок музики. На початку такого уроку слід провести бесіду (підготовчу) до даного музичного твору, налаштувати дітей на прослухування музики, корисно перед слуханням задати дітям питання такого характеру „Як ви гадаєте, яку пору року хотів показати у своєму творі композитор?". Після слухання, вчитель повторює своє питання, і задає інші, які підводять дітей до визначеності у кольорі, композиції. На такому уроці малювання у дітей розвивається естетичне почуття до прекрасного не тільки у художніх творах мистецтва, але й у музичних творах.
Наприкінці такого уроку потрібно зробити виставку робіт дітей і ще раз прослухати музичній твір, порівняти музичне зображення з художнім, зробити висновки.
Такі уроки розвивають у дітей не тільки художні навички та вміння слухати вчителя, а ще й фантазію, творче уявлення, що є важливим фактором для подальшої художньої творчості.
15. 
Приготуйте аркуш паперу, простий олівець і гумку. Розташуйте аркуш паперу так, щоб фігура людини увійшла на нього і вигідно виглядала. Придумайте, в якій позі ви будете малювати людину (якщо по пам’яті). Почніть виконувати начерк легкими штрихами.
Тонкими лініями, злегка натискаючи на олівець, накидайте напрям тулуба, рук і ніг. Потім намітьте основні частини фігури у вигляді овалів або прямокутників. Голову позначте кругом. Руки і ноги будуть складатися з двох деталей мінімум, стопи і кисті також позначте геометричними фігурами — це третя деталь в кінцівках. Якщо малюнок не влаштовує вас — не поспішайте його прати гумкою. Краще виправте відразу, а невірні лінії акуратно видаліть.
Далі починайте додавати деталі й промальовувати фігуру. На голові проведіть серединну вертикальну лінію, на ній намітьте горизонтальні лінії для очей, носа і рота. Уточніть форму голови, накидайте зачіску. Сгладьте плавними лініями всі кути, як би «сращівая» деталі між собою. Якщо потрібно — додайте мускулатури. Намітьте одяг.
Намалюйте особа, надайте йому який-небудь вираз. Прорисуйте кисті рук. За допомогою ластику зітріть невидимі і допоміжні лінії. Уточніть риси тіла і деталі одягу. Придумайте і намалюйте, за бажанням, відповідний фон — квартира, вулиця та інше. Нанесіть легку штрихування, якщо не збираєтеся працювати в кольорі. Штрихування наносите за формою тіла та одягу, не забудьте про тінь. Підкресліть перший план.
Малюючи з натури простим олівцем людини, зверніть увагу на його характерні особливості. Заміряйте олівцем пропорції — скільки раз відкладається будь-яка частина тіла у всьому тілі. Наприклад, зазвичай, голова людини відкладається сім разів. Якщо ви не домоглися портретної точності у малюнку — нічого страшного. Це може бути обумовлено похибками в малюванні і своїм баченням натури. Є думка, що в портрет художник привносить частину своїх рис. Чим частіше ви тренуєтеся в малюнку фігури людини, тим точніше будуть ваші роботи.
16. Етапи роботи над натюрмортом.
При малюванні натюрморту дотримуються загальних правил
послідовного зображення малюнка - «від загального до конкретного» і «від часткового до загального».
Малювання натюрморту можна умовно розділити на чотири етапи: схематизація, типізацію, індивідуалізацію та узагальнення.
На етапі схематизації предмети розміщують на аркуші паперу, малюючи їх спрощену схематичну форму.
На етапі типізації виявляють форму предметів. На етапі індивідуалізації стирають всі допоміжні лінії і штрихи і переходять до індивідуальної опрацювання форми предметів, їх світлини, фактури, освітленості.
На етапі узагальнення призводять весь малюнок до єдиного цілого, працюючи
«Від часткового до загального».
I етап.
Передбачає композиційне розміщення зображення на аркуші паперу.
Питання композиції вже вирішувалися в процесі виконання ескізів-варіантів. Знайдену композицію необхідно зберегти і перенести її у формат аркуша. Для цього визначається найбільша ширина і найбільша висота всієї постановки. Обмеживши, таким чином, поле, в якому буде знаходитися зображення основних частин натюрморту, можна кількома легкими лініями намітити місце кожного з предметів і площину, на якій вони встановлені. Коли визначена точка зору, межі натюрморту і форма листа (вертикаль або горизонталь), можна приступати до малювання.
Завдання полягає в тому, щоб в процесі малювання не порушувати задуму, який у вас склався. Тому не можна малювати, починаючи з окремого предмета, поступово прірісовивая до нього іншу частину зображення. У цьому випадку неминуче будуть порушені порівняльні розміри предметів, малюнок може не вкластися в аркуш або виявитися значно менше, ніж потрібно.
Починають з начерку всієї групи - її потрібно закомпоновано у листі легкими швидкими лініями, окреслити весь натюрморт, встановлюючи на аркуші місця, де розташовуються предмети. У цій роботі ви зустрінетеся з завданням встановити правильні співвідношення розмірів предметів.
Розглянемо все по порядку.
Щоб намалювати щось на аркуші паперу спочатку треба побудувати зображення. Цим закладається своєрідний фундамент для всього малюнка. Коли натюрморт побудований в основному, необхідно уточнити пропорції предметів, їх розташування і зв'язки в групі.
II етап.
Уточнюється місце кожного з предметів щодо один одного, визначаються їх пропорційні відношення, виявляється конструктивна основа форми. Вирішення цих питань вимагає серйозного, уважного аналізу натури. Потрібно враховувати в якому місці знаходиться глечик по відношенню до келиха і чайнічки; на скільки ширина глечика менше його висоти; на якій відстані від переднього краю драпірування варто глечик; на скільки глечик більше, ніж келих; це дозволить більш уважно аналізувати натуру, а, отже, швидше зрозуміти закономірності її будови. Для полегшення процесу побудови форми предметів малювати їх краще як би прозорими. Це, по-перше, дасть можливість відчути просторовість форми, по-друге, правильно зобразити її на аркуші паперу.
Всі побудова потрібно виконувати легкими, без натиску лініями, тоді на наступних етапах їх не потрібно прати, вони органічно увійдуть до саме зображення.
Об'ємність, рельєфність форми ми сприймаємо тільки при наявності світлотіні. Тому, працюючи над малюнком, вже на другому етапі потрібно визначати великий світ і велику тінь, в тінях зробити легку прокладку тоном.
III етап.
Йде подальше уточнення форми предметів, триває робота тоном. Вивчивши закономірності розподілу світлотіні на геометричних тілах різної форми, легко можна розібратися в светотональное градаціях і на побутових предметах. Складність тут тільки в тому, що побутові предмети у порівнянні з гіпсовими геометричними тілами мають ще й свій індивідуальний колір і тон. Всі предмети, так чи інакше, різні за матеріалом, з якого вони зроблені. Передній план бажано промальовувати більш докладно, ніж другий і третій, намічати конкретні складки, дуже уважно і детально ліпити форму. Далекий план більш м'який, узагальнено, немає конкретних чітких переходів. Цей прийом створює відчуття глибини в малюнку.
IV етап.
Заключний. Він передбачає процес завершення малюнка. На цьому етапі потрібно ще раз провести уявний аналіз своєї роботи. У чому ж він полягає? Він полягає, перш за все, в наступному:
1. Малюнок розглядається з позиції: а) перспективного побудови; б) об'ємності, рельєфності форм; в) тонового рішення; г) матеріальності.
2. Узагальнення малюнка. У тому випадку, коли зображувана деталь, а можливо, і предмет руйнують незбиране сприйняття малюнка, то цей предмет "пом'якшується", якщо він занадто темний, і, навпаки, "ущільнюється", якщо дуже світлий.
3. Художня виразність, цілісність малюнка.
Розглянуті чотири етапи роботи над малюнком натюрморту зовсім не є окремими один від одного, самостійними ланками. Вони складають єдиний і неподільний процес, кожен етап якого є логічним продовженням попереднього.
Без етапу компонування, наприклад, важко починати побудову форми - малюнок може вийти або великим, або дуже маленьким. Без етапу конструктивного побудова форми важко переходити до її опрацювання за допомогою світлотіні, оскільки форма в цьому випадку може вийти відмінною від тієї, яка в натурі.
Система послідовно побудови форми предметів площині дозволяє уникнути значних помилок у малюнках, полегшує, спрощує процес зображення.
17. Послідовність малювання портрета в 6 класі.
− Повторення співрозмірності, пропорцій голови людини.
− Визначення виду портрету (анфас, профіль) та об’єму зображуваного.
− Вирішення композиції портрета у форматі.
− Спостереження об’єкта та визначення типу обличчя, індивідуальних особливостей.
− Виконання ескізу портрету.
− Детальна проробка елементів портрету.
− Завершення роботи в матеріалі.
Почнемо з композиції. Визначимо положення аркуша паперу для роботи і намітимо межі
малюнка.
- Ми малюємо автопортрет анфас. Хто знає, що це означає і які види портрета бувають?
o Анфас, також Фас і Профіль.
o Фас — від фр. en face — в обличчя — вид особи, предмета прямо спереду;
o Анфас — положення обличчям до глядача у ¾ повороту голови.
o Профіль — вигляд збоку.
КАНОНИ ЗОБРАЖЕННЯ ОБЛИЧЧЯ:
Портрет - це жанр образотворчого мистецтва, в якому художник зображує
людей. Це один з складних і разом з тим надзвичайно цікавих жанрів мистецтва. Портрети
допомагають нам відчути характер людини, її настрій в даний час.
Але роботу слід починати з композиції малюнка. Композиція малюнка повинна
займати весь формат аркуша. Так як голова людини має витягнуту форму, аркуш паперу
покладіть перед собою вертикально. Намалюйте овал обличчя. Не забудьте залишити
зверху місце для зачіски, знизу - для зображення шиї та плечей. Композиційне вирішення
автопортрета не повинно бути випадковим, необхідно наперед продумати: буде зображена
тільки голова або буде поясний портрет. При роботі над автопортретом треба мати на
увазі, що вирішення композиційного завдання не обмежується тільки розташуванням
зображення на аркуші. Потрібно знайти (виділити) композиційний центр. Композиційним
центром в портреті можуть бути очі, ніс і губи, або губи і підборіддя.
Профільна лінія при зображенні голови у фас − пряма і ділить голову на дві
рівні і симетричні частини. Тому, зображаючи симетричні форми голови − лоб, овал
особи, ніс, губи, підборіддя, учень повинен малювати одночасно праву і ліву частини.
Лінії надбрівних дуг, підстави носа і підборіддя, а також лінії розрізу очей і рота
будуть прямими і горизонтальними. Виконання малюнка починалося з композиційного
розміщення зображення на аркуші паперу, але тут підхід до вирішення композиційного
завдання був іншим.
Пам'ятайте форма очей овальна, відстань між ними приблизно дорівнює оку. Очі
бувають маленькі і великі, вузькі і широкі, за кольором - блакитні, сірі, карі, зелені. Брови
знаходяться над очима і розташовуються на допоміжній горизонтальній лінії. Брови теж
бувають широкі і вузькі, прямі і вигнуті.
Нижня частина обличчя ділиться на дві частини допоміжної горизонтальною
лінією на висоті. На ній розташовується кінчик носа з симетричним правим і лівим
крилом. Ніс має форму піраміди чотиристоронньої. Ніс так само може бути короткими
довгим, кирпатим, "орлиним", "картоплею", прямим або "грецьким".
Далі малюємо губи, верхню і нижню. Вони розташовуються нижче носа і
мають хвилеподібний контур. Довжина губ становить розмір від середини зіниці одного
ока до середини зіниці іншого очі. Губи можуть бути вузькими, середніми, товстими і
роздутими.
Підборіддя і вилиці у кожного теж свої: чітко виділені чи мають м’які форми.
Зачіска, стрижка. Шия в два рази вужче ширини голови.
План на дошці: «Послідовність виконання самостійної роботи»
-Працюємо на дошці і створюємо ескіз автопортрета.
- Дивимося презентацію і підбираємо колір обличчя.
-Слухаємо вчителя і визначаємо об`єм голови.
-Працюємо самостійно і створюємо ескізу автопортрету на аркуші
-Демонструємо власну роботу на класній виставці.
18. Розділ 3. Малювання за уявою
3.1. Малювання пейзажу.
1. Послідовність зображення пейзажу за уявою в одній із графічних технік:
Вибір мотиву та визначення формату і форму аркуша (вертикальний та
горизонтальний).
Визначення положення лінії горизонту та точки зору на форматі.
Виконання композиційного розташування об’єктів пейзажу:
- визначення центру композиції;
- намічаємо узагальнену форму основних елементів пейзажу, а саме об’єктів
першого, середнього і заднього планів.
Деталізація об’єктів першого плану.
Виконання пейзажу в матеріалі (лінійний – фломастер, кулькова ручка, графітний
та кольорові олівці).
Поетапність виконання самостійної роботи на уроці «Відтворення тональних
співвідношень в декоративній композиції за уявою "Гілка дерева з плодами та листям":
1. Вибір формату аркуша паперу відносно обраного задуму.
2. Аналіз форм листя і плодів відносно його геометричній подібності, визначення місця
малюнку на аркуші паперу та габаритних розмірів листя і плодів.
3. Визначення і передача пропорцій листя, плодів, їх конструктивної будови та характерні
особливості форми.
4. Детальне промальовування характерних особливостей листя. Відтворення тональних
співвідношень в декоративній композиції за уявою "Гілка дерева з плодами та листям".
5. Кольорове вирішення композиції.
Передача тональних співвідношень кольорів плодів та листя.
Учні працюють самостійно, паралельно з роботою вчителя на дошці.
Послідовність роботи над пейзажем за уявою
Вибір тематики роботи за бажанням учнів.
Побудова композиційного рішення роботи – вибір точки зору і побудова лінії
горизонту, плановість елементів композиції із врахуванням законів перспективи,
оптичних ілюзій.
Доповнення композиції деталями другого плану.
Детальна промальовка предметів, зображених на передньому плані.
Вибір колірної гами роботи: насичені, яскраві кольори для переднього плану
і м’які, що набувають кольору повітряної димки – блакитної, молочно-білої,
фіолетової, для предметів другого плану.
Робота над композицією в техніці акварелі – промальовка великих за розміром
площ та предметів.
Детальна промальовка деталей переднього плану тушшю.
Оформлення роботи
19. Витинанка – орнаментальні й фігурні прикраси, ажурно витяті ножицями, вирізані ножем з білого або кольорового паперу.
Від назви техніки виготовлення (витинати) походить і термін.
Нескладні прийоми витинання і недорогий матеріал дали чудові зразки прорізного паперового декору, у якому втілені вічні символи природи, колективний досвід пізнання світу.
За технологічними та художніми особливостями витинанки поділяються на ажурні (зображення міститься в прорізах) і силуетні (зображення виступає силуетом), одинарні (виготовлені з одного аркуша паперу), складні (аплікаційні – з кількох аркушів паперу).
Витинанки бувають таких груп: фігурки, розети, дерева, стрічки, шпалери, фіранки.
Фігурки – силуетні витинанки, де зображувались пташки, вершники, ляльки тощо Іграшки – витинанки декоративного і тематичного характеру. Це ілюстрації до казок і оповідань.
Іграшки
Раніше окремі твори силуету відображали побутові сцени з життя людей, історичні та батальні епізоди війни. Характеризувалися вони чіткою лінією, вишуканим контуром, лаконізмом та творчою фантазією. В сьогоденні такі витинанки виконують для оформлення книг. Це можуть бути ілюстрації до оповідань, пісень, байок, легенд, казок, мультфільмів тощо. На перший погляд може здатись, що це просте і одноманітне мистецтво, але насправді воно приховує великі творчі можливості, у цій простоті- лаконізм і виразність.
(Демонстрація витинанок-іграшок)
Розети – ажурні витинанки, що складаються з одинарних витинанок (розетки, зірки, ромби, квадрати), та з накладних (сонечко)
Розети
«Сонечка» утворюються із 4-8 різноколірних кружалець ще меншого діаметра, наліплених одне на одного. «Сонечко» і формою і пелюстковою будовою нагадують саморобні квіти. Усі типи витинанок розеткової групи можуть мати різний порядок центральної осьової симетрії: четвертий, восьмий або шістнадцятий.
Щодо одинарних витинанок то сюди перше за все я хочу внести сніжинки. Їхня будова складається з промінчиків, які симетрично розташовані навколо центру. Сніжинки завжди шестипроменеві, бо така конфігурація кристалів льоду. Вони досить різноманітні й неповторні. Однобічні, двобічні.
(Демонстрація сніжинок)
Стрічки – стрічки з однобічною та двобічною композицією орнаменту.
Стрічки
Це мережки, якими прикрашали палички, сволоки, стіни, горщики для квітів. Прикрашали також ними навколо вікон та попід стелею. Виконували в таких орнаментах рослини: декоративно перероблені квіти, листки та гілки будь-яких рослин. Квіти зображували ніби в поперечному розрізі або побаченими зверху, листки – розвернутими у фас. Це були стилізовані зображення птахів, людей. Використовувалися також геометричні елементи.
Фіранки
При виготовлені фіранок майстри використовували комбіновані техніки. Орнаменти цього типу витинанок найчастіше подавалися сітчастим рапортом, тобто елементи візерунків вписували в прямокутну або діагональну сітку. Поділяються: на стрічкові, великі прямокутні, портєри з аплікаціями та інші. Сюди входять і серветки.
Шпалери – витинанки, які складаються з таких типів композиційної структури: центральна, рядова, сітчаста, вільне заповнення.
Шпалери
Декорували цим видом витинанок, в основному стіни. Це були витинанки з використанням багатьох кольорів, і з багатим орнаментальним декором.
Виставочні витинанки
Це тематичні твори, пристосовані для експонування на виставках, а також для поліграфічної продукції. Яскравими зразками таких витинанок є заставки для книг, витинанки – плакати, екслібриси, листівки та ін.
(Демонстрація витинанок)
б) Викладення нового матеріалу.
Ще одна група витинанок – це Дерева – група, яка охоплює кілька композиційних типів настінних прикрас дзеркальної симетрії: дерево, дерево з пташками, гілка, букет, вазон, квітка.
(Демонстрація витинанок)
Справжнє мистецтво – символічне. Попри свою простоту, доступність, витинальне мистецтво мало власні оберегові символи:
прямі, ломані, хвилясті – символи життєвої дороги;
трикутні – обереги;
чотирикутні – символ родючості;
магічна символіка – чотири пори року, чотири сторони світу;
розеткові – сонце.
-Які ж мотиви використовувалися у витинанках групи – дерева?
Дерево з розлогими гілками—родючість землі.
Дерево життя—символ небесної осі, скарбниця життя, поєднує в собі теперішнє і майбутнє, сталість і рухливість; це символ природи, яка безперервно відновлюється. Частиною символіки є птахи. Два птахи на дереві символізують темряву і світло, дуалізм. Поєднання птахів у гіллі та змії біля стовбура символізують союз повітря і вогню.
- Отже, сьогодні на занятті ми ознайомимося із технологією виготовлення витинанок і створимо власну витинальну композицію
- «Дерево життя».
Переважно їх будують відносно вертикальної осі симетрії.
Для сьогоднішньої роботи нам потрібні будуть такі матеріали та інструменти:
- Кольоровий папір (односторонній, двосторонній).Папір має бути яскравий з насиченими кольорами, щоб добре складався і легко витинався та вирізався.
- Білий папір
- Картон(білий, кольоровий).
ü Клей ПВА.Клей має бути злегка розведений водою, щоб краще проклеювалась витинанка.
ü Ножиці (великі, з прямим лезом)
ü Ножиці (маленькі, з загостренням на кінці леза).
- Ніж (за потребою, дуже гострий).
- Ганчірка (протирати поверхню витинанки).
- Пензель (для нанесення клею).
Щоб виконати композицію “Дерево життя“, прямокутник паперу згинаємо навпіл по довжині чи ширині. Сюжет малюнка слід виконувати на одній з половинок паперу.
Виконуючи малюнок, слід враховувати, а яка фоном чи простором, який потрібно вирізати і видалити. Легенько намічайте лінії листочків, квітів, птахів чи тварин. Зображення слід спочатку уточнити, виправити і тільки після цього витинати.
Вирізувати слід спочатку маленькі деталі, а потім – більші.
Перед тим як наклеїти витинанку на картоні, необхідно взяти до уваги характер комірних поєднань паперу та картону(див. таблицю приблизних поєднань кольорів).
Після цього визначити місце положення витинанки відносно картону (можна поставити крапки олівцем на картоні).
Витинанку слід клеїти обережно без зайвого клею. При цьому враховувати, що витинанку неможливо наклеїти суцільно, оскільки можуть утворитися зморшки на папері.
Найпростіші декоративні композиції народні майстри виконують
здебільшого без попереднього малюнка. Вирізають ножицями зубчики, кружечки, дугоподібні та вільні лінії, листочки і одержують певні, часом не передбачені декоративні композиції.
Коли ж у декор витинанки вводять якісь стилізовані елементи (тваринні чи рослинні), необхідно уявити собі їх образ, виконати на чернетці олівцем, а лише потім вирізають.
20. Розвиток дитини відбувається в різних видах естетичної діяльності, що виявляється, відповідно, в різних видах діяльності: заняттях образотворчим мистецтвом, музикою, читанні літератури, відвідуванні театру, спілкуванні з природою тощо. Усі види розвитку тісно взаємопов'язані, доповнюють і підсилюють один одного [27, 39-40]. Завдяки розвивальному навчанню здійснюється формування у молодших школярів нових знань, умінь і навичок та творчого ставлення до навчально-виховного процесу. Роль учителя полягає у допомозі школярам самостійно досягнути позитивних результатів естетичної діяльності, визначити шляхи їх саморозвитку та самовдосконалення..
Учням молодшого шкільного віку властиві образність мислення, відсутність стереотипів та естетичне світосприйняття [19, 10-11]. Ці якості свідчать про високий потенціал творчих здібностей цієї вікової категорії. Отже, естетичне виховання молодших школярів має високий розвивальний потенціал за умови врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів і передумов формування у них поглядів, які склалися на попередньому етапі розвитку. Воно здійснюється під впливом багатьох факторів: природи, літератури, театру, творів декоративно-прикладного мистецтва. Важливе місце при цьому займає використання художніх технік народного мистецтва. Форми роботи з молодшими школярами зумовлені видами естетичної діяльності, які планує вчитель, а їх різноманітність забезпечує комплексний системний підхід до впливу на особистість. Однак особлива роль у естетичному вихованні належить народному мистецтву, промислам і ремеслам, якими так щедро багата українська земля.
Навчання образотворчому мистецтву є важливим компонентом навчально-виховної роботи в школі. Основою викладання малювання є прищеплення дітям ґрунтовних графічних навичок, виховання образотворчих умінь і подання теоретичних відомостей з образотворчого мистецтва. З-поміж інших видів мистецтва образотворче мистецтво є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління [36, 58]. Це зумовлено не тільки психоемоційною природою сприймання образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність стає однією з найдоступніших і емоційно-захоплюючих форм творчості.
Емоційно-виховний потенціал мистецтва міститься у самій його суті і пояснюється тим, що емоційний чинник, естетичні ідеали — первинні відносно інтелекту в формуванні духовних інтересів, ставлення до світу. Виховні та художньо-розвивальні цілі у структурі мистецтва є провідними відносно навчальних. Адже саме вирішення розвивальних завдань насамперед формує рівень художньо-творчої свідомості особистості, що й визначає ступінь залучення її до культурних процесів [13, 37].
Державний стандарт початкової освіти з навчальної дисципліни «Образотворче мистецтво» передбачає такі основні завдання викладання образотворчого мистецтва в початкових класах:
■ розвиток специфічних для художньо-творчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, спостережливості, зорової пам'яті та ін.;
■ формування в дітей художньо-естетичного ставлення до дійсності, здатності до художнього пізнання світу та його образної оцінки; розвиток таких особистих якостей, як відчуття краси та гармонії, здатність емоційно відгукуватись на різноманітні вияви естетичного у навколишньому світі, вміння підмічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати його, потреба в спогляданні та милуванні;
■ формування знань і уявлень про образотворче мистецтво, його історію та роль у житті людей, розуміння мови різних видів мистецтва, усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навичок його сприйняття та емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів;
■ формування потреб і здібностей до продуктивної художньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою виду образотворчого мистецтва, оволодіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та різних видів художніх технік, що допоможе набути свободи вираження у творчості;
■ розвиток сенсорних здібностей дітей, що більшою мірою сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання й поліпшенню якісного боку художньо-творчої діяльності
Програма з образотворчого мистецтва [45] складається з двох головних розділів – сприймання та практичної (творчої) художньої діяльності. Розділ "Сприймання" включає два взаємопов'язаних види діяльності – естетичне сприймання дійсності та сприймання мистецтва. Саме у цьому розділі охарактеризовані можливості формування емоційно-почуттєвої сфери молодшого школяра.
Зорове сприйняття в будь-якому віці домінує над іншими. Через це важливо якомога раніше закласти фундамент для подальшого активного вдосконалення зорової системи учнів. У молодших класах головна увага спрямовується на розвиток зорової потенції дітей (концентрація уваги, розрізнення, порівняння та вибір, здатність оперувати готовими образами тощо). Саме тому художню освіту дітей пропонується починати із зовнішніх спостережень, становлення диференційованого зору. При цьому до завдання роботи з дітьми в цьому віці повинно входити: розвиток уяви (асоціативно-образного мислення, так званої комбінаторської здібності), чуття кольору та композиції [52, 188].
У школярів провідну роль у передаванні виражальних якостей і особливостей предметного оточення відіграє колірна композиційна образотворча діяльність, в якій головна практична орієнтація в роботі на площині зводиться до площинних форм вираження і трактування тривимірного простору доперспективними засобами зображення та передаванням перспективних явищ на елементарному рівні.
Організовувати роботу дітей слід таким чином, щоб вона велася на окремих аркушах паперу (не в альбомах), розмір, пропорції і форма яких обумовлюється характером завдання. Чим молодші діти, тим частіше в роботі з ними треба використовувати кольоровий і тонований папір. Це економить час та сили дітей, привчає їх до колірної заповненості поверхні, а також викликає певні емоції внаслідок своєї нестереотипності [30, 6].
Застосовуваний у процесі навчання молодших школярів головний метод роботи мусить ґрунтуватися на імпровізаційному стилі роботи народних майстрів, який узгоджується з імпровізаційною природою і емоційним характером дитячої творчості [19, 11]. Так, із самого початку навчання необхідно стимулювати виконання художньої роботи без попереднього контуру, наприклад, пензлем "від плями", крейдою, тушшю, ножицями. Такий метод має переваги щодо художнього розвитку дітей, він сприяє збереженню жвавості і безпосередності образотворчої діяльності; розвиває чуття характеру силуетної форми, цілісне, емоційне бачення (як необхідну умову художності); допомагає подолати властиву дитячому малюнку статичну форму зображення, переважаючу увагу до деталей, виховує культуру сприйняття, здатність до художнього узагальнення.
У розділі "Сприймання" учні повинні як у навколишньому світі, так і в творах мистецтва набути початкових навичок спостерігати та сприймати різноманітність барв природи у різні пори року; особливість та виразність форм; емоційно-естетичний аспект кольору та форми [45, 129].
Краса здавна вважалася могутнім засобом морального вдосконалення особистості. Взаємозв’язок доброго і прекрасного знаходив відображення в різних філософських системах минулого. Педагогічний аспект цієї проблеми знаходять своє відображення в єдності естетичного і морального виховання учня. Ця єдність «визначається, по-перше, єдністю кінцевої мети кожного з них — формуванням всебічно розвиненої, гармонійної особистості; по-друге, єдністю духовної сутності людини, яка не може бути розсічена на ізольовані складової частини» [36, 57].
Головне завдання естетичного виховання полягає і в тому, щоб засобами мистецтва прищепити людині високі норми і принципи моралі, прагнення до творчої діяльності, яка є засобом реалізації духовних потреб особистості [15, 43]. Відрив естетичного виховання від морального призводить до того, що завдання першого зводяться лише до формування естетичного смаку; ототожнення ж їх — друга крайність, бо тоді естетичне виховання є лише частиною морального.
Навчити школярів цілісного, емоційного й глибокого аналізу творів мистецтва не можна без виховання в них навичок художнього сприйняття. Естетичне сприймання, освоєння дійсності — це передусім діяльно-емоційне сприймання [19, 15]. Стосовно творів декоративно-прикладного мистецтва, то воно базується на здатності відтворити ціле за частинами.
21. 
Для початківця, щоб навчитися малювати петриківський орнамент, треба мати цупкий папір (краще ватман), акварельні фарби, кілька саморобних пензликів, склянку для води, куряче яйце, фарфорову чашку та плоску фарфорову тарілочку для палітри, м'який олівець (М, 2М).
Акварель — це розтерта на природному прозорому клеї фарба, яка легко розводиться водою. Легкість, прозорість, чистота — основні ознаки акварельних фарб, що зближають їх з петриківськими «манійками».
Слід пам'ятати, що для збереження основних властивостей акварельних барвників не треба змішувати більше двох-трьох фарб, не користуватися білилами, не захоплюватися чорною фарбою. Також треба знати деякі властивості акварелі. Так, кадмій червоний темніє, руйнується в суміші з вохрою, жовтим марсом, сієною натуральною. Інтенсивні по кольору, прозорі кармін та краплак у суміші з окисом хрому, смарагдовою зеленою розпадаються або набувають брудного відтінку. Надзвичайно красива фарба кадмій жовтий легко вступає в хімічні взаємодії з вохрами, сієнами, марсами, кобальтом фіолетовим. Ультрамарин не треба змішувати з кадмієм, бо ці суміші чорніють.
Починаючи з першої вправи, з першого вивчення основ петриківського розпису необхідно ознайомитися з властивостями фарб, з основними кольорами спектра, ахроматичними й хроматичними кольорами, теплими та холодними тонами.
Перед початком роботи всі фарби зволожують, щоб вони стали м'якими й легко бралися на пензель. Тим часом готують яйце: відокремлюють білок і у фарфорову чашку кладуть тільки жовток. Для палітри в домашніх умовах використовують плоску фарфорову тарілку. На палітрі змішують фарби, створюють кольори. Пензлем, змоченим у воді, набирають фарбу і жовток (суміш швидко змішується) і роблять мазок на папері.
Пензлики треба зробити самому. Для їх виготовлення потрібні котячі шерстинки, які збирають у пучечок і туго прив'язують звичайною ниткою до дерев'яного держальця. Такі пензлики добре набирають фарбу і легко підкоряються ледь помітному руху руки під час малювання. Котячі шерстинки вистригають під лапками або на шийці (під головою) тварини, де шерсть більш пухкіша. Пучечок набирається з двох-трьох вистригів.
Спершу новий сухий пензлик має вигляд квачика (віничка), але поступово його доводять до потрібної форми, вибравши зайві волосинки. У зволоженому стані всі волосинки пензля зібрані в гострий кінчик.
Щоб зберігати правильну форму пензлів, після роботи їх миють з милом, промивають чистою водою і загортають у м'який папір.
Щоби створити візерунок у техніці петриківського розпису, необхідно оволодіти чотирма типами мазка, традиційно названих “грібенець”, “зернятко”, “горішок”, “перехідний мазок” [17, 20-21].
“Грібенець” – мазок, який починається з потовщення, зробленого натиском пензля та завершується тонким вусиком який виконується легким дотиком кінчика пензля. Прокладені разом декілька таких мазків які нагадують грібенець.
“Зернятко” – мазок, який наносять починаючи з легкого дотику до сильного натиску пензлем. Коли мазки “зернятко” положенні по обидві сторони стебла, кінчиком назовні, зображення нагадує колос.
“Горішок” – складається з двох гребінцевих мазків, зогнутих полу лунками та поставлених друг проти друга, нагадують ферму підготовки. Заповнив вільне місце між лунками мазками “зернятко”. Отримуємо форму, схожу на лісний горіх.
“Перехідний мазок” – накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому сухий пензель окунають в одну (наприклад, зелену), а потім в другу (наприклад, жовту). На папері залишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений.
Для опанування технології петриківського розпису та його елементів початківцю краще взяти цупкий білий папір.
Наведемо приклади підготовчих вправ до виконання петриківського розпису з опанування чотирма типами мазка [34, 16-17].
Вправа 1. Мета – навчитись робити «зернятка» майже однакової форми і на одній відстані одне від одного. «Зернятко» є основним елементом народного петриківського розпису. За його допомогою створюються всі орнаментальні мотиви.
Уздовж вертикальної лінії пензликом наносять мазки — «зернятка», схожі на краплі води, що падають. Тримати пензлик треба так, щоб вусик «зернятка» був перпендикулярний до лінії, проведеної олівцем або уявної. При цьому корпусом пензлика натискують так, щоб мазок був овальної форми.
Вправа 2. Уздовж вертикальної лінії наносять такі ж мазки — «зернятка», але під гострим кутом відносно лінії. Необхідно навчитись робити ці мазки легко, однакової форми.
Вправа 3. Уздовж вертикальної лінії наносять пензликом мазки на однаковій відстані один від одного під гострим кутом. Тримати пензлик треба кінчиком угору, щоб вусик «зернятка» тягнувся догори, а овальна форма мазка була біля лінії.
Вправа 4. Кінчик пензлика опускають біля вертикальної лінії. Витягуючи тонку лінію вусика, легким поворотом пензля роблять «кривеньке зернятко». Цю вправу треба навчитись виконувати впевнено, з легкістю.
Вправа 5. Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка», розташовуючи мазок проти мазка. Оволодіння цією вправою наближав до зображувальних елементів петриківського розпису, наприклад, травички, билинки тощо.
Вправа 6. Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка» з вусиками догори, розташовуючи мазок проти мазка. Цей малюнок нагадує зображення колоска.
Вправа 7. Обабіч вертикальної лінії наносять «кривенькі зернятка» (див. впр. 4) з видовженими вусиками, утворюючи майже однакові групи з таких мазків. Інтервали між групами бажано робити теж однакові. Малюнок вправи нагадує пірчасте листя.
Вправа 8. З двох мазків «кривеньке зернятко» роблять напів-розкриту квітку — «пуп'янок». Мазки сполучають округлою частиною так, ніби вусики тягнуться з однієї точки. Бажано розташовувати «пуп'янки» на однаковій відстані, повертаючи їх вусиками щоразу в протилежний бік. У цій вправі необхідно звернути більшу увагу на композицію, тобто розміщення зображення на папері даного формату, на розмір елементів.
Вправа 9. Ця вправа надзвичайно подібна до попередньої. Елементи розміщують так само, але кожний «пуп'янок» роблять з двох більших «кривеньких зерняток» та двох менших мазків «зерняток», які розміщені всередині. Готові елементи сполучають тоненькою хвилястою лінією. Ця скромна стрічка може бути використана як декоративне оздоблення у вигляді фриза на стінах кухні, коридору тощо.
Вправа 10. Повторюють вправу з тією відмінністю, що пірчасте листя (див. впр. 7) наносять пензликом обабіч хвилястої сполучної лінії. Орнамент вправи є типовим для петриківського розпису. Його називають «хвилька», «бігунець», «бігунчик» або «фриз». Стрічковий орнамент можна провести на стіні під стелею, навколо вікон та дверей. Можна зробити закладку для книги з таким декоративним оздобленням. Необхідно звернути увагу на кольорове вирішення орнаменту та композиції.
Вправа 11. Із спарених «кривих зерняток» (див. впр. 8) роблять своєрідну квітку, сполучивши до центра три пари «кривих зерняток». Необхідно звернути увагу на розмір квітів, відстань між ними, колір.
Вправа 12. Завдання цієї вправи об'єднує в собі попередні. Треба намалювати новий «бігунець», що складається з трипелюсткових квіток. Квіти сполучають легкою хвилястою лінією, обабіч якої розташовують листки з довгими вусиками. Необхідно навчитись виконувати цю вправу легко, невимушене.
Вправа 13. Із спарених «кривеньких зерняток» малюють трипелюсткову квітку. Вона відрізняється від попередньої тим; що вусики кожного мазка спрямовані до центра квітки. Малюють кілька вертикальних стрічок — одну квітку за одною, щоразу змінюючи нахил квітки з рівномірними проміжками між малюнками. Бажано, щоб усі елементи були майже однакові за розміром.
Вправа 14. Повторюють попередню вправу, додаючи в кожну пелюстку по два мазки — «зернятка». Під вусиками кожної квітки малюють «зернятка», розташовуючи їх симетрично до центра. Утворюється зовсім нова квітка. Сполучивши квітки хвилястою лінією, мають ще один «бігунець».
Вправа 15. Вправа аналогічна попередній, але ускладнюється тим, що тоненьким пензликом роблять маленькі мазки — «зернятка» всередині кожної квітки, повторюючи напрям до центра вусиків основних пелюсток. Обабіч хвилястої лінії наносять пірчасте листя, витягуючи вусик кожного «кривенького зернятка».
Вправа 16. Опанувавши попередні вправи, можна перейти до виконання складніших. На ілюстрації зображено чотири квітки — необхідні елементи майбутніх композицій. Вони створюються поєднанням таких різних мазків, як «зернятко», «кривеньке зернятко», спаровані «зернятка», а також треба мати на увазі їх розмір, розташування та колір. В основі кожної квітки — «пуп'янок» із заповненням всередині та розкладені у певному порядку дрібні й великі пелюстки. На підставі цих нових рослинних елементів можна виконати свої варіанти квітки.
Вправа 17. На ілюстрації показано поступовий розвиток будови великих квіткових елементів. Вправа побудована на основі квітки — «пуп'янка» (див. впр. 16). Основа може бути різною: кулястою, видовженою або розтягнутою по ширині чи висоті. Залежно від форми основи — нижньої частини квітки вирішують форму рослинного елемента. І Необхідно звернути увагу на поступове, за допомогою знайомих прийомів, створення нового мотиву орнаменту. Обабіч чашечки — «пуп'янка» малюють перші пелюстки, створюючи їх з мазків — «кривих зерняток».
Вправа 18. Улюблені квіти в творчості петриківських майстрів — це гвоздики, чорнобривці, волошки тощо. Форма квіток гвоздики будується на основі видовженої чашечки, обабіч якої розташовують перші пелюстки. Від них починають розгортати форму гвоздики: майже кожний мазок чітко підкреслюють, тонкий вусик «зернятка» протягують від центра, формуючи контурний малюнок овальною частиною мазків, натискуючи корпусом пензля із зовнішнього боку. Центральну частину квітки створюють з видовжених мазків — «кривих зерняток», що закінчуються поворотом пензля всередину квітки, де роблять легкий натиск пензля і відривають його від поверхні паперу. Віялоподібна форма квітки чорнобривців будується видовженими мазками вусиків від центра, від широкої чашечки — основи. На основі цієї вправи можна виконати кілька різних мотивів.
Вправа 19. Образи квітково-рослинних мотивів петриківського орнаменту запозичене у природи. На ілюстрації зображено чотири різні закінчені квітки. Перша з них дає уявлення про пишну квітку — жоржину в стадії розквіту: тільки-тільки почали відокремлюватися перші довгі пелюстки від центра — цибульки. В народному розписі цей мотив існує як окремий елемент під назвою «цибулька». Будується «цибулька» з видовжених мазків — «кривих зерняток». Створення жоржини починається з малювання «цибульки». Інший мотив — квітка соняшника, яка будується округлими пелюстками — «пуп'янками» (див. впр. 8, 9). Схему її побудови покладено і в такі мотиви, як барвінок, рожа та ін.
Вправа 20. Грона калини, винограду та горошок петриківчани роблять кінчиком пальця. Такі тендітні гілочки та дрібні пуп'янки квіток з хвилястим листям та тоненькими вусиками, як наведено в цій вправі, є допоміжними елементами майже кожної більш-менш складної композиції.
Вправа 21. Зверніть увагу на листя різної форми: багатозубчасте овально-видовженої форми (характерне для петриківського розпису), кленове та виноградне. Перші листки малюють на основі видовженого мазка. Верхівкою кожного листка є перший мазок, а вісь цього мазка — середина всього майбутнього зображення (вона ніби дав основний напрям малюнка). Уздовж цієї уявної лінії (у початкових вправах центральну лінію можна провести легенько олівцем), ніби спускаючись, поступово розташовують інші мазки, кінчики яких — вусики і є зубцями листків.
Кленові листки за своєю будовою складніші. Вони складаються з трьох майже однакових частин: тризубчастої центральної верхівки і двох бічних. Треба починати малювати з центральної частини, з серединного зубчика, довгенький мазок якого дає основну лінію нахилу всього листка. Обабіч нього додають два мазки, які сполучаються знизу. Потім у такому ж порядку роблять бічні частини листка. Готове зображення можна залишити в одному кольорі, або нанести темною фарбою тонесенькі штрихи, підкреслюючи спрямованість зображення.
Вправа 22. На ілюстрації наведено три види багатозубчастого листя «папороті», які схожі між собою і водночас різні. Будова кожного малюнка така: один центральний мазок, поруч другий, бічний і так далі. Вправу повторюють. Необхідно навчитися працювати так, щоб кожний мазок був легким, прозорим.
Вправа 23. На ілюстрації показано різноманітне вирішення листків: одне — за допомогою мазків - «зерняток» видовженої форми, вусики яких створюють зубчастий контур малюнка; два інших — легкі, ніжні, з хвилястою лінією контуру утворюють за допомогою маленьких мазків - «зерняток», вусики яких тягнуться від серединної лінії листка, від.центра. «Зернятка» майже однакової чітко окресленої форми. Вправа дає уявлення про великі можливості саморобного пензлика. Необхідно майстерно виконувати ці елементи.
Вправа 24. Мета – навчитися робити «перехідний мазок». На пензлик набирають темну фарбу (коричневу), потім верхівкою пензля набирають фарбу світлого тону (яскраво-жовту). Роблять перший мазок: спочатку тягнуть світлий вусик, поступово з'являється темніший відтінок, який в кінці мазка набирає повної сили темної фарби, що була першою, натискують корпусом пензля і закінчують видовжений мазок. Знову повторюють весь процес для нового мазка. У такий спосіб малюють другий листок, де кожний перехідний мазок складається з червоної (першої) та жовтої (другої) фарби, а в розтяжці, при переході від першої до другої — оранжевий. Останнє завдання вправи — поєднання жовтої і зеленої фарб. Такі необхідні для створення композицій елементи, як листки, бажано вирішувати різноманітно.
Вправа 25. Мета — оволодіти технікою перехідного мазка у малюванні квітки темперними фарбами. В основі ніжного тону фарби, яку беруть на пензлик першою, є білило. Потім на кінчик пензля набирають фарбу темного тону (чисту). Темпера чіткіше підкреслює розтяжку кольору, зображення стає рельєфніш, рухливіш. Бажано пробувати малювати також гуашшю.
Щоб самому створювати орнамент, необхідно знати деякі закономірності, правила побудови композицій. Композиція – це розміщення, співвідношення зображувальних елементів, в даному випадку рослинних, у певному порядку.
Після засвоєння основ петриківського малювання дальше вивчення розпису пов'язане з виконанням деяких композицій, в яких можна закріпити набуті знання. На початковому етапі найкраще звернутись до творів визнаних майстрів петриківського розпису, спробувати зробити копії з їхніх робіт. Ці вправи допоможуть у майбутній творчій роботі по оформленню різних речей побуту.
На першому з двох уроків, що відводяться для виконання декоративного малюнка, учні виконують нариси з натури, зразки декоративної переробки різних елементів орнаменту, робочий ескіз і лінійна побудова малюнка. На другому уроці композиція декоративного малюнка остаточно уточнюється і завершується в кольорі.
Під час самостійної роботи школярів вчитель постійно стежить за тим, щоб вони творчо підходили до складання композиції малюнка, до процесу декоративної переробки форм рослинного і тваринного світу. З цією метою педагог аналізує перед всім класом найвдаліші варіанти, концентруючи увагу дітей на конкретних елементах малюнка (витонченість ліній, вдале чергування графічних плям, красиве поєднання колірних відтінків, цільна композиція і т. п.). Іноді вчитель пропонує школярам виконати додаткові зразки декоративної переробки форм рослинного і тваринного світу, що інтерпретуються в творчому малюнку, вимагає докладного, продуманого промальовування одного або декількох робочих ескізів.
Одночасно вчителю слід весь час стежити за тим, щоб по ходу роботи над декоративним завданням школярі широко використовували знання, уміння і навички, набуті на уроках малювання з натури і на теми. Важливо також, щоб діти якомога частіше зверталися до мотивів, окремих декоративних елементів, використовуваних в народному декоративно-прикладному мистецтві.
22. Графіка (нім. Graphik, грец. graphikos «написаний») — вид образотворчого мистецтва, для якого характерна перевага ліній і штрихів, використання контрастів білого і чорного, та менше ніж у живопису, використання кольору. Графічний — виконаний у стилі графіки.
Різновид образотворчого мистецтва, що зумовлюється специфічними засобами зображення лініями, штрихами, крапками і плямами на поверхні,основою якої, зазвичай, виступає білий папір. Твори можуть мати як монохромну, так і поліхромну гаму.[1]
Графіка поділяється на такі різновиди:
станкова
книжкова
плакатна
прикладна
архітектурна
Прикладна графіка виконує різноманітні функції, уносячи художній початок в оформлення предметів утилітарного значення (календарі, поштові марки, екслібриси, товарні знаки, етикетки і т. ін.).
До ізовидань прикладного характеру належать художні календарі, графічно оформлені календарі табеля, календарні стінки, частково – календарі (довідкові видання обмеженого терміну користування).
Календар – періодичне (або неперіодичне) довідкове видання, що містить послідовний перелік днів, тижнів, місяців даного року й інші відомості різного характеру.
До неперіодичних образотворчих календарів відносяться разові, без єдиного заголовку календарі, що виділяються за матеріальною конструкцією:
календарі книжкової форми (художні календарі) – це книжкові ізовидання, що містять художні зображення й послідовний перелік днів, тижнів, місяців року в вигляді календарних сіток;
календарі листової форми – це календарі табеля – аркушеві ізовидання, що містять художні зображення й перелік днів року, розташованих у формі таблиці;
календарі карткової форми – мініатюрні «календарики-візитки» – це карткові ізовидання, одна сторона яких містить художнє зображення, а інша – календарну сітку.
23. Малювання інтер’єру
До основних законів образотворчої грамоти належать закони перспективи. Не
знаючи їх ми не змогли б бодай приблизно правильно зобразити навіть найпростіший
предмет.
Спробуємо зобразити внутрішній простір (інтер’єр) якого-небудь приміщення,
наприклад, класної кімнати. Якщо на неї дивитись, рухаючись то вправо, то вліво, то
присідаючи, то піднімаючись, − вона матиме щоразу інший вигляд. Отже, вигляд
інтер’єра змінюється залежно від зміни лінії горизонту і нашої точки зору (це проекція
зору виконавця на фронтальну стіну). Уважно розгляньте схему перспективної побудови
інтер’єра.
Усі паралельні між собою в натурі лінії, що віддаляються від нас у глибину, при
уявному продовженні обов’язково зійдуться в одній точці, яка знаходиться на лінії
горизонту. Усі інші лінії інтер’єра, що йдуть у глибину і не є паралельними лініями
кімнати, при уявному їх продовженні матимуть на лінії горизонту свої точки сходження.
Для чіткого обмеження частини зображуваного інтер’єра доцільно використати
видошукач.
Послідовність виконання малюнка
1. Роботу починають з визначення лінії горизонту і визначення точки сходження на
ній, яка буде знаходитись на фронтальній стіні.
2. Потім знаходять основні лінії, що обмежують площини стін, стелі, підлоги, і¸ щоб
не помилитись у передачі перспективних скорочень, уявно продовжують їх до
точки сходження.
3. Коли «каркас» інтер’єра побудований, розпочинають перспективну побудову
вікон, дверей та великих предметів, які знаходяться у приміщенні.
Слід звернути увагу на те, що не всі елементи об’єкта змінюються при
перспективному зображенні. Так, наприклад, аналізуючи будову інтер’єра, можна легко
помітити, що всі горизонтальні та вертикальні лінії, паралельні картинній площині, не
змінюють свого напряму при перспективному зображенні.
Уявна зміна форми предметів (особливо прямокутних) спостерігається тоді,
коли вони направлені вглиб, у той час як форма фронтально розташованих предметів
у невеликому обмеженому просторі фактично залишається незмінною. Це виразно
помітно тоді, коли відчиняти чи закривати двері. Для більш точного визначення напряму
контурних ліній (як і при малюванні з натури предметів) частіше використовуйте так
званий спосіб «горизонталі та вертикалі», тобто кожну лінію на рисунку, як і на об’єкті
зображення, порівнюйте з вертикально чи горизонтально поставленим олівцем або двома-
трьома горизонтальними і вертикальними лініями, взятими за основу.
24. Значення декоративного малювання в загальному прцесі навчання дуже
велике, в особливості в перших класах, в яких діти вперше починають
систематично займатися малюванням під керівництвом вчителя. Вперших та в
слідуючих класах учні, в процесі користуються олівцем та пензлем, отримують
технічні навички, які поступово ускладнюються з кожним роком в міру того,
як діти оволодівають певною сумою навичок. Декоративне малювання при умові
правильно організованої планомірної роботи розвиває наряду з технічними
навичками, які мають, безумовно, велике значення в малюванні, і творчі
здібності.
Таким чином, декоративне малювання покликане для здійснення
задач, які мають велике значення в навчанні малюванню:
1) розвиток творчих здібностей учнів, почуття кольору, ритму і композиції
- розміщення малюнку на площині.
2) розвиток технічних навичок.
Зміст декоративного малювання - малювання узорів, які мають
певне призначення: узор в смужці, узор в прямокутнику, узор в колі та
інші. Малювання узорів починають з вправ, потім переходять до узору:
запроваджується початок ритму і ставиться задача організації поверхні узора
шляхом введення кольору. Малювання узорів потребує чергування однакових за
формою та кольором елементів, які складають ритм. Повторення однакових за
формою та кольором елементів можливі за умовою уважної та точної роботи.
Діти поступово звикають до того, що потрібне зрівнювати та встановлювати
схожість та різницю між повторюючимися елементами узора, визначати
правильність у формі елементів (наприклад:прямокутник, коло, риска
визначеної довжини та інше). В силу цього декоративне малювання становиться
добрим засобом тренування рук та очей; воно розвиває вміння координувати
роботу руки та ока, які в подальшому набувають все більше та більше
значення в малюванні. Крім того, малювання узору потребує вдумливого
відношення та акуратності в праці. Є такі види декоративного малювання:
карбування;
різьблення;
аплікація;
оздоблення;
розпис;
вишивка. У декоративній композиції тема може бути виражена способами, що принципово відрізняють її від композиції картини. Зображення пейзажу може розгортатися не в глибину, а вгору, у такому разі дальні плани розміщують над ближніми, як в староруській іконі. В іконописі і народному мистецтві привертають увагу ясність образу, незвичайна цілісність, плавність і текучість ліній.
Тематичну декоративну композицію можна порівняти не тільки з орнаментом, де є мотив, але й з узором, що вільно заповнює площину. При всій своєрідності декоративного зображення воно абсолютно не виключає послідовності, не позбавлено можливості вести сюжетну цікаву розповідь, навіть ілюстрації до книги можуть бути виконані декоративно.
Декоративна тематична композиція - "особливий художній світ зі своїм умовним порядком, а іноді й конкретними, легко пізнаваними персонажами, які співвідносяться один з одним зовсім не так, як в реальній дійсності" [44, 26]. Основна відмінність декоративного зображення від реалістичного полягає в тому, що колір предмету може бути даний без урахування світла і тіні, можлива навіть повна відмова від реального кольору. Важливо, щоб з допомогою кольору створювався художній образ.
Властивість декоративної композиції - "декоративне перетворення будь-якої натури, виділення урочистості, барвистості, орнаментальності навколишнього світу, дотримання певної міри умовності зображення" [12, 67]. Уміле узагальнення форми аніскільки не шкодить виразності. Відмова від другорядних подробиць робить помітнішим головне. До позитивних результатів веде не тільки строгий відбір головного, але й деяка недомовленість, асоціативність емоційно-образного вирішення теми.
Композиція кожного разу ставить перед художником складні питання, відповіді на які повинні бути точними, оригінальними, неповторними.
У композиції важливо все - маса предметів, їх зорова "вага", розміщення на площині, виразність силуетів, ритмічні чергування ліній і плям, способи передачі простору і точка зору на те, що зображається, розподіл світлотіні, колір і колорит картини, пози і жести героїв, формат і розмір твору та багато іншого [24, 52].
Художники використовують композицію як універсальний засіб, щоб створити живописне полотно, скульптуру або витвір декоративно-прикладного мистецтва, добитися їх образної та емоційної виразності. "Композиція - це не тільки думка, ідея твору, заради вираження якої художник береться за пензель і олівець, це й безумовно співзвучна душі художника і вимогам часу пластична форма виразу".
Побудову картини можна розрахувати наперед. Постійні вправляння в композиційному мистецтві розвивають композиційні навики, тобто можна навчитися прийомам побудови композиції.
З чого ж починається робота над композицією? Навіть якщо спробувати розмістити на листі всього одну точку, то вже постає проблема, як її розташувати найкращим чином. Враження змінюється залежно від переміщення точки на площині. Замість точки може бути будь-який об'єкт, наприклад одна людина або навіть натовп людей, якщо поглянути на неї з великої висоти [42, 61].
Нові проблеми в композиції з'являються, коли до точки додається лінія, яка по суті складається з багатьох точок. Можна спробувати уявити ланцюжок з великої кількості людей і поглянути на нього з висоти - побачимо лінію.
У різних видах і жанрах образотворчого мистецтва (ужиткового, декораційно-театрального, дизайнерського й архітектурного) композиції ґрунтуються на загальних законах творчості, але мають і свої специфіку, особливості, що характерні тільки для відповідного виду мистецтва. У композиціях різних видів і жанрів образотворчого мистецтва передача простору значно відрізняється одна від одної, внаслідок чого виділяють три види композиції: фронтальну, об'ємну і глибинно-просторову [38, 41-42].
Фронтальна композиція характеризується двовимірністю (висотою і шириною), а інколи і невеликою глибиною. Ця композиція поширена в декоративно-прикладному мистецтві (розвиток композиції щодо вертикальних і горизонтальних координат), живопису, графіці (на плоскій картинній площині глибина передається ілюзорно), рельєфі (на плоскій формі з барельєфом чи горельєфом), якщо третя координата - глибина - має підлегле значення.
Об'ємна композиція відповідає побудові форми в трьох вимірах, трьох основних просторових координатах (висоті, ширині і глибині). Вона передбачає огляд об'ємної форми з усіх боків і використовується в скульптурі.
Глибинно-просторова композиція використовується при створенні з різних матеріальних предметів (скульптур, меблів, стендів) обладнаного й оформленого інтер'єру, екстер'єру чи іншого відкритого простору (виставочного залу, сцени театру, жилої кімнати, архітектурного ансамблю).
25. Малювання - одне з улюблених занять дітей, дає великий простір для прояву їхньої творчої активності. Тематика малюнків може бути різноманітною. Хлопці малюють все, що їх цікавить: окремі предмети і сцени з життя, літературних героїв і декоративні візерунки і т. д. Ним доступне використання виразних засобів малюнка. Опановуючи прийомами композицій, діти повніше і багатше починають відображати свої задуми в сюжетних роботах.
Проте усвідомлення і технічне оволодіння прийомами малювання представляють досить велику складність для маленької дитини, тому вихователь повинен з великою увагою підійти до тематики робіт. Художній образ має в своєму розпорядженні особливими характерними ознаками (властивостями), притаманними тільки йому одному. Це:
1) типовість,
2) органічність (жвавість),
3) ціннісна орієнтація,
4) недомовленість.
Типовість виникає на грунті тісного зв'язку художнього образу з життям і припускає адекватність відображення буття. Художній образ стає типом у тому випадку, якщо узагальнює характерні, а не випадкові риси; якщо моделює справжній, а не надуманий відбиток реальної дійсності.
26. Шляхом створення умов для розвитку сприймання форми зображуваного предмета можна ефективно впливати на формування певних складових пізнавального розвитку дитини.
Наприклад, семирічна дитина так розповідає про свої враження від спостереження за формою куба, яке організувала вчителька з пізнавальною метою: "Сьогодні ми роздивлялися куб. Кожна його грань – це квадрат, таких граней шість, вони білого кольору. На одній з граней блік". А ось враження цієї ж дитини після емоційно-естетичного сприймання цієї ж форми. Вона захоплено та радісно повідомляє: "Дивись, якийсь предмет… Він так красиво виблискує, такий гладенький…".
Основні етапи роботи над рисунком:
1. Композиційне розміщення зображення на площині аркуша.
2. Конструктивні рішення форми предметів з урахуванням їх просторового положення.
3. Світлотіньові рішення великої форми і встановлення основних тональних відношень.
4. Детальне опрацювання форми тоном.
5. Узагальнюючий етап роботи над завершенням малюнка.
Перспектива - це засіб відобразити глибину малюнка. Простий приклад: залізна дорога. Всі знають, що рейки лежать паралельно, а це значить, що вони ніде не перетинаються.
Однак, якщо встати на шляху і подивитися удалину, то буде здаватися, що з віддаленням від спостерігача, рейки сходяться ближче, поки, нарешті, не зіллються в одну точку. Те ж саме можна побачити, якщо вийти на пряму ділянку звичайної дороги. Тільки тут замість рейок будуть сходитися краю дороги. Крапку, де рейки або краю дороги з'єднуються, називають "точкою сходу" (vanishing point). Ця точка завжди лежить на лінії горизонту. Чому так? Інакше рейки йшли б в небо або обривалися б, не досягаючи горизонту.
Якщо подивитися в кут кімнати, то можна помітити, що стеля та підлога ближче один до одного в кутку, ніж у тому місці, де ви сидите. Це основоположний принцип перспективи. Чим далі об'єкти від спостерігача, тим вони менше і ближче один до одного.
Перспектива може застосовуватися як до всіх об'єктів на малюнку, так і до одного єдиного. Візьмемо для прикладу прямокутник. Він складається з 4 ліній: верхній, нижній і двох бічних. Кожну лінію можна зобразити у перспективі. Намалюємо прямокутник, у якого верхня сторона коротше нижньої. Спочатку нижню лінію, потім верхню. Тепер бічні лінії. Здається, що прямокутник не лежить на аркуші, а йде вглиб нього. Намалюємо ще один прямокутник, але змістимо верхню і нижню лінії в протилежні сторони. Враження схоже на попереднє, але в цьому випадку, здається, що він "скошено" або йде в глибину під кутом. Зверніть увагу, як легко малюються бічні лінії. Для цього потрібно просто з'єднати відрізками вершини верхньої та нижньої ліній. Це важливий момент при малюванні перспективи.
У попередньому прикладі ми не використовували крапку сходу. Проробимо на
