Реабілітація та диспансеризація.

Після досягнення ремісії хворий планово обстежується в умовах стаціонару щорічно, амбулаторно – огляд педіатра 1-2 рази на місяць протягом 1-го року та щоквартально в подальшому (огляд нефролога 1 раз на 6 місяців)

Вакцинація проводиться за графіком профілактичних щеплень, але не раніше ніж через 1 місяць від початку ремісії з обов’язковим попереднім обстеженням на тлі гіпосенсебілізації. Реакція Манту – за графіком.

Збереження стійкої ремісії протягом 3 років при гострому пієлонефриті та 5 років при хронічному пієлонефриті свідчать про одужання.

 

Інфекція нижніх сечових шлячів.

Інфекція сечових шляхів – поняття інфікованості органів сечової системи без уточнення рівня ураження (від миски до уретри).

Етіологія.

Збудниками є ті ж самі бактерії. що і при пієлонефриті.

Клінічна картина.

Типовим є комбінація синдромів інтоксикації (немотивовані підйоми температури, блідість шкіри, порушення поведінки, зниження апетиту, диспепсичні явища та ін.), дизурії (часті, болючі сечовипускання), больового синдрому. В залежності від віку дітей клінічні симптоми міняються. Так у дітей 1-2 років життя спостерігається затримка розвитку, жовтяниця, діарея, блювота, лихоманка лише у 1/3 дітей, можуть бути судоми. У дітей старшого віку частіше спостерігається лихоманка, дизурія, болі в животі, попереку.

Якщо в ранньому віці частіше хворіють хлопчики, то в старшому – в 10 разів частіше хворіють дівчатка.

Лабораторними змінами найчастіше є бактеріурія та піурія.(детальніше див. табл..3)

Обстеження дітей з інфекцією сечових шляхів та лікування є таким самим як при пієлонефриті.

 

Цистит.

Інфекція в сечовий міхур може потрапити наступними шляхами: нисхідним з нирок, висхідним – через уретру, гематогенним, контактним (найрідше)

Етіологія.

Дівчата хворіють частіше, так як цьому сприяє коротка та широка уретра. Інфекція потрапляє при недотримання гігієнічних засобів. Часто разом з гостриками. Є варіанти циститу вірусного (часто при аденовірусній інфекції) та алергічного походження (на фоні вживання медикаментів). Важливим у виникненні циститу є фактор переохолодження, особливо у дівчат. У школярів збільшується частота специфічних циститів специфічної етіології – гонорейної, трихомонадної, хламідійної.

Класифікація.

За перебігом: гострий, хронічний

За етіологією: інфекційний (специфічний, неспецифічний), хімічний, термічний, медикаментозний, алергічний, радіаційний, післяопераційний, паразитарний;

За розповсюдженістю: дифузний, вогнищевий;
За морфологічними змінами: катаральний, геморагічний, виразковий, гранулярний, фібринозний, некротичний, флегмонозний, поліпозний, кистозний, інтерстиційний

В клінічній картині на перше місце виходять прояви дизурії (часте болюче сечовипускання малими порціями). Сеча мутна, деколи червонувата. Але можуть спостерігатися лихоманка, ознаки інтоксикації. При правильному лікуванні через 3-5 днів наступає покращення стану, якщо сеча не санується протягом 2-3 тижнів слід проводити уронефрологічне обстеження.

Ускладненням циститу мажуть бути ММР, пієлонефрит, стеноз уретри, пара цистит, перфорація стінки сечового міхура та ін.

При обстеженні, як правило, виявляють зміни в сечі (мутність, деколи згустки свіжої крові, велика кількість мікробів та бактерій, невелика кількість білку, невелика кількість свіжих еритроцитів).(Більш детально див. табл..3)

Лікування.

Режим щадний, по потребі ліжковий, теплі ванночки з дезинфікуючими середниками. Теплові процедури на сечовий міхур (УВЧ, СВЧ та ін.). Збільшений об’єм пиття. Дієта з виключенням гострих та екстрактивних речовин, харчових алергенів.

Антибактеріальна терапія аналогічна такій як при пієлонефриті.

При адекватній тактиці діти виздоровлюють за 1-2 тиж.

Таблиця 3