Прикладом успішного проекту з відновлення трав'яних угруповань є відновлення рослинності приморських дюн в Нідерландах. Біорізноманіття цих природних комплексів свого часу було втрачено. Тому було декілька причин, але головною вважається припинення традиційного сільськогосподарського використання цього ландшафту. Внаслідок цього рослинність дюн зазнала суттєвих змін, серед яких найбільш відчутною для біорізноманіття стало катастрофічне зменшення рослинних угруповань і видів, характерних для ранніх фаз процесу заростання дюн. Отже головним заходом відновлення природного рослинного покриву приморських дюн стало відновлення рослинних угруповань початкових стадій сукцесії цих природних комплексів. Задля цього спершу було проведено зрізання дерену на певних ділянках дюн і таким чином створені умови для формування рослинних угруповань початкових стадій сукцесії. Для того, щоби блокувати настання більш пізніх її стадій був запроваджений відповідний режим випасання худоби. Завдяки цьому в приморських дюнах по-перше були відновлені екосистеми початкових і ранніх стадій їх заростання, а по-друге забезпечена підтримка цієї стадії сукцесії.
На відміну від відновлення трав'яних угруповань, відновлення лісу є господарським заходом, який вже майже 100 років здійснюється у великих обсягах. На території України загальна площа лісових насаджень на землях, де раніше тривалий час не було лісу, становить 2 млн. га – близько п'ятої частини сучасної площі лісів. За існуючою термінологією лісовідновленням називають відновлення лісу одразу після вирубки. Створення ж лісу на землях, де раніше лісу не було, називають лісорозведенням. Оскільки до складу природно-заповідних територій включаються переважно природні площі з метою комплексної охорони природних процесів або ж для охорони сучасного стану природних комплексів і їх компонентів, то лісорозведення на цих територіях здебільшого не проводиться. Разом із тим, до складу природно-заповідних територій інколи входять сильно трансформовані, в тому числі розорані, землі (наприклад в господарських зонах національних природних і регіональних ландшафтних парків), на яких з природоохоронних позицій доцільним є збільшення площі з лісовою рослинністю.
Заліснення може відбуватися пасивно, природним шляхом і активно, шляхом створення лісових культур. Природний розвиток лісу добре відбувається, коли ділянка, на якій відбувається заліснення знаходиться близько від існуючого лісу. При цьому спочатку формується насадження з видів, що активно розселяються. Такі види, наприклад береза повисла, часто є недовговічними і з часом (через 50-100 років) їх участь у деревостані значно зменшується. Заліснення природним шляхом у великих масштабах відбувається у зоні відчуження Чорнобильської АЕС. Досить поширеним це явище є і в цілому на Поліссі на сільськогосподарських землях, обробіток яких припинено з економічних причин. В природно-заповідному фонді України також є об'єкти, які являють собою лісові масиви штучного походження. Таким є, наприклад, Великоанадольський лісовий масив у Донецькій області, який має статус лісового заказника загальнодержавного значення площею 2,5 тис. га.
Існуючі роботи по лісорозведенню й ті нормативні акти, якими вони регулюються, недостатньо враховують завдання охорони й відтворення природного різноманіття. Так, при створенні штучних насаджень велика увага приділяється їх продуктивності. При цьому високу продуктивність часто мають інтродуковані види, а їх широке використання при лісорозведенні є біологічним забрудненням території. Створення культур інтродуцентів не повинно проводитись на природно-заповідних територіях. Так само не слід створювати культури аборигенних видів в умовах, не властивих цим видам, наприклад, культури сосни звичайної на багатих суглинкових ґрунтах. В лісовому господарстві увага зосереджена на формуванні деревного ярусу лісу, тому ярус трав у штучних лісах часто сильно відрізняється від трав'яного ярусу природних лісів.
При розширенні площі лісів, слід пам'ятати про те, що степова рослинність в наш час більше потребує охорони і відтворення, ніж лісова. Тому створення лісів має проводитись, як правило, за межами існуючих степових ділянок.
Однією з форм відновлення лісової рослинності, яка має значне поширення в Україні, є реконструкція лісових насаджень. Вона полягає у заміні малоцінних з певних позицій деревостанів на більш цінні шляхом створення лісових культур або проведення рубок. В лісовому господарстві України нерідко проводиться заміна насаджень порослевого походження на насадження насіннєвого походження та заміна похідних деревостанів (осикових, березових, інколи – грабових) на культури видів, які формують деревостани корінних лісів (наприклад, дуба). На природно-заповідних територіях найбільш доцільними є реконструктивні заходи, спрямовані проти інтродуцентів та видів, що зростають у невластивих їм умовах. На територіях високого рівня охорони, зокрема в природних заповідниках, реконструкція лісу у більшості випадків небажана, а зменшення наслідків людської діяльності має відбуватися в основному шляхом спонтанного природного відновлення.
Одним із напрямків ренатуралізації природних ландшафтів є відновлення русел річок. Руслам природних водотоків властиві меандри, які сповільнюють течію річки, зменшують пропускну здатність русла і впливають на режим затоплення заплави. При гідромеліорації ландшафту для того, щоб не допустити затоплення певної території потрібно було забезпечити відведення води за межі ділянки, що осушується. Тому для підвищення пропускної здатності річок їх русла часто спрямлялися. Такі зміни морфології русел призвели до зменшення та припинення повеней, посилення розмивання берегів і виносу речовин, послаблення водоочисної здатності водно-болотних систем і втрати біорізноманіття природних комплексів заплав. Отже, відновлення морфології русел, властивої природному ландшафту, здатне відновити не тільки природний паводковий режим річки, але й призупинити небажані екзогенні процеси, відновити ландшафтне та біологічне різноманіття заплав.
Інша форма відновлювальних робіт у заплавах – руйнування дамб і гребель на річках. Це дешевий і ефективний метод відновлення природного режиму затоплення заплав. Прикладом проведення таких відновлювальних заходів можуть бути роботи, проведені в дельті Дунаю на території Румунії. Раніше тут було побудовано дамби навколо деяких островів, переважно задля інтенсифікації їх сільськогосподарського використання, зокрема як орних земель. Внаслідок цього оточені дамбами площі перестали зазнавати затоплення під час повеней. Суттєво змінилася рослинність – на місці заростей очерету і вербових лісів було створено орні землі та пасовищні луки, значних змін зазнала фауна цих ділянок. Із-за зміни водного режиму посилилось засолення земель, що знизило цінність утворених сільськогосподарських угідь. В 1994 р. в румунській частині дельти Дунаю на острові Бабина (2237 га) в чотирьох місцях греблі були зруйновані, внаслідок чого утворилися проходи для води шириною від 12 до 30 м (через два вода під час повені має входити, через два інших, розташованих нижче за течією – виходити). Вже через рік на острові спостерігалося відновлення водної та болотної рослинності, більш ніж у 2 рази зросла кількість відмічених видів птахів, водні види птахів з'явилися на гніздуванні.
В наш час досить поширеним явищем є значне підвищення концентрації у воді деяких речовин, зокрема фосфатів та нітратів (евтрофікація водойм). Причини цього явища здебільшого антропогенні – пряме забруднення води та зниження очисної здатності ландшафту. При евтрофікації підвищується первинна продукція, відтак – посилюється використання рослинністю кисню. Внаслідок цього відбувається сильне зниження концентрації кисню у воді, що викликає суттєві зміни в біоценозі водойми. Для відновлення гідрохімічних параметрів надмірно евтрофікованих стоячих водойм інколи використовуються хімічні методи – осадження фосфатів (сульфатом алюмінію, хлоридом заліза, гідрооксидом кальцію), а також вилучення донних відкладів (такі роботи інколи проводяться для відновлення глибини водойми або для боротьби з евтрофікацією, оскільки неокислені донні відклади поглинають кисень). Нормалізувати хімічні властивості води можна в ряді випадків і м'якішими методами – шляхом зміни водного режиму та відновлювальними роботами на водозборі водойми.
При ренатуралізації осушених боліт основним завданням здебільшого є підняття рівня залягання ґрунтових вод. Основним методом є засипання меліоративних каналів. Значний обсяг таких робіт проводиться у Фінляндії (канали засипали торфом, взятим на близько розташованих землях), де за перші 5 років реалізації проекту вдалося відновити гідрологічний режим боліт на площі 1600 га. В Україні на території Шацького НПП також проводяться роботи по відновленню (підвищенню) рівня ґрунтових вод на деяких болотах і озерах, зокрема в районі оз. Кримно. При цьому одним з основних заходів у районі Шацьких озер є спорудження певної висоти переливних дамб на каналах відбору води з озер.
Як одну із форм ренатуралізації природних комплексів можна розглядати і роботи по реінтродукції видів. Дещо іншою формою ренатуралізації є введення в екосистему ключових видів, які необхідні для підтримання її структури і функцій, зокрема трофічних зв'язків. Якщо функції ключового може виконувати вид, який є аборигенним для певної території та генетично чистим (негібридним), то його реінтродукція має цінність як для відновлення структури екосистеми, так і для охорони самого цього виду. Однак, бувають випадки, коли відновлення аборигенного виду неможливе, наприклад, внаслідок його глобального зникнення. Тоді може бути доцільним введення в екосистему його функціонального аналога. При цьому слід уникати завезення видів, які раніше в регіоні не траплялися. Такі роботи в окремих випадках призводять до серйозних негативних наслідків. Наприклад, завезення американської норки у Європу поставило під загрозу існування аборигенної європейської норки. Значної шкоди завдано адвентивними видами біоті Австралії, яка є найменшим із материків, а тому і найуразливішим серед них. Разом із тим безпечним в плані охорони природного різноманіття є перенесення організмів на невеликі відстані, наприклад штучне занесення аборигенних видів риб у водойму, яка недавно утворилася. При відсутності диких копитних, можна використовувати їх домашніх родичів. Зокрема відсутність тарпана в українських степах може бути компенсована домашнім конем. На деяких територіях, наприклад, в національному парку "Камарг" (Франція) здичавілі домашні тварини є важливим об'єктом охорони.
Контрольні запитання та завдання:
1. У чому полягає відмінність між режимними та відновлювальними заходами на територіях ПЗФ?
2. Назвіть головні відмінності відновлення природних степових та лісових екосистем.
3. Опишіть можливі способи відновлення природного режиму екосистем заплав.
