Формування орендних ставок. 5 страница

При одночасному вмісті в повітрі кількох шкідливих речовин, що не мають односпрямованої дії, ГДК залишається таким самим, як і при їх ізольованій дії.

Контроль проби повітря виконується в зоні дихання людини з урахуванням місць утворення шкідливих речовин і шляхів, якими вони потрапляють в робочу зону. Кількість проб та метод контролю визначається санітарними нормами та органами санітарного нагляду.

У приміщеннях, де присутні речовини 1-го класу небезпеки та де може бути аварійний викид, повинен запроваджуватись безперервний контроль. Для інших випадків - періодичний.

21. Освітлення виробничих приміщень. Природне та штучне освітлення. Нормування.

Освітлення відіграє важливу роль у житті людини. Біля 90% інформації сприймається через зоровий канал, тому правильно виконане раціональне освітлення має важливе значення для виконання всіх видів робіт. Світло є не тільки важливою умовою роботи зорового аналізатора, але й біологічним фактором розвитку організму людини в цілому. Для людини день і ніч, світло і темрява визначають біологічний ритм - бадьорість та сон. Отже, недостатня освітленість або її надмірна кількість знижують рівень збудженості центральної нервової системи і, природньо, активність усіх життєвих процесів. Раціональне освітлення є важливим фактором загальної культури виробництва. Неможливо забезпеч йти чистоту та порядок у приміщені, в якому напівтемрява, світильники брудні або в занедбаному стані.

Стан освітлення виробничих приміщень відіграє важливу роль І для попередження виробничого травматизму. Багато нещасних випадків на виробництві стається через потане освітлення. Втрати від цього становлять досить значні суми, а, головне, людина може загинути або стати інвалідом.

Раціональне освітлення повинно відповідати таким умовам:

· бути достатнім (відповідним нормі); рівномірним;

· не утворювати тіней на робочій поверхні;

· не засліплювати працюючого;

· напрямок світлового потоку повинен відповідати зручному виконанню роботи.

Це сприяє підтримці високого рівня працездатності, зберігає здоров'я людини та зменшує травматизм.

Природне освітлення має важливе фізіолого-гігієнічне значення для працюючих. Воно сприятливо впливає на органи зору, стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин та покращує розвиток організму в цілому.

Сонячне випромінювання зігріває та знезаражує повітря, очищуючи його від збудників багатьох хвороб (наприклад, вірусу грипу). Окрім того, природне світло має і психологічну дію, створюючи в приміщенні для працівників відчуття безпосереднього зв'язку з довкіллям.

Природному освітленню властиві і недоліки: воно непостійне в різні періоди доби та року, в різну погоду; нерівномірно розподіляється по площі виробничого приміщення; при незадовільній його організації може викликати засліплення органів зору.

На рівень освітленості приміщення при природному освітленні впливають наступні чинники: світловий клімат; площа та орієнтація світлових отворів; ступінь чистоти скла в світлових отворах; пофарбування стін та стелі приміщення; глибина приміщення; наявність предметів, що заступають вікно як зсередини так і з зовні приміщення.

Оскільки природне освітлення непостійне впродовж дня, кількісна оцінка цього виду освітлення проводиться за відносним показником — коефіцієнтом природнього освітлення (КПО):

Згідно з вимогами ДБН В.2.5-28-2006 «Природне і штучне освітлення» приміщення з постійним перебуванням людей повинно мати, як правило, природне освітлення. Без природного освітлення допускається проектування приміщень, які визначені державними будівельними нормами на проектування будинків і споруд, нормативними документами з будівельного проектування будинків і споруд окремих галузей промисловості, затвердженими в установленому порядку, а також приміщення, розміщення яких дозволено в підвальних поверхах будинків.

Природне освітлення поділяється на бокове, верхнє і комбіноване (верхнє і бокове).

Розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових отворів (вікон, ліхтарів) у відповідності до Додатку Л ДБН.

У виробничих приміщеннях із зоровою роботою І-ІП розрядів слід використовувати суміщене освітлення.

Штучне освітлення передбачається у всіх виробничих та побутових приміщеннях, де недостатньо природного світла, а також для освітлення приміщень в темний період доби. При організації штучного освітлення необхідно забезпечити сприятливі гігієнічні умови для зорової роботи і одночасно враховувати економічні показники.

Штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, охоронне, чергове.

Аварійне освітлення поділяється на освітлення безпеки і евакуаційне.

Штучне освітлення може бути двох систем – загальне, місцеве та комбіноване.

Система загального освітлення призначена для освітлення всього приміщення, вона може бути рівномірною та локалізованою. Загальне рівномірне освітлення встановлюють у цехах, де виконуються однотипні роботи невисокої точності по усій площі приміщення при великій щільності робочих місць. Загальне локалізоване освітлення встановлюють на поточних лініях, при виконанні робіт, різноманітних за характером, на певних робочих місцях, при наявності стаціонарного затемнюючого обладнання, та якщо треба створити спрямованість світлового потоку.

Місцеве освітлення призначається для освітлення тільки робочих поверхонь, воно може бути стаціонарним (наприклад, для контролю за якістю продукції на поточних лініях) та переносним (для тимчасового збільшення освітленості окремих місць або зміни напрямку світлового потоку при огляді, контролі параметрів, ремонті).

Світильники місцевого освітлення повинні бути зручними у користуванні, а, головне, безпечними при експлуатації.

Категорично забороняється застосовувати лише місцеве освітлення, оскільки воно створює значну нерівномірність освітленості, яка підвищує втомленість зору та призводить до розладу нервової системи. Таке освітлення на виробництві є допоміжним до загального.

Комбіноване освітлення складається з загального та місцевого. Його передбачають для робіт І-VIII розрядів точності за зоровими параметрами, та коли необхідно створити концентроване освітлення без утворення різких тіней.

Робоче освітлення слід передбачати для всіх приміщень будинків, а також ділянок відкритих просторів, призначених для роботи, проходу людей та руху транспорту.

Нормування штучного освітлення виробничих приміщень передбачає встановлення мінімально допустимих величин освітленості виробничих та допоміжних приміщень, житлових та громадських будівель, територій виробничих підприємств, відкритих просторів та залізничних шляхів.

Мінімальна освітленість встановлюється залежно від характеру зорової роботи за найменшим розміром об'єкта розрізнення, контрастом об'єкта з фоном і характеристикою фону. Згідно з нормами всі роботи в залежності від розміру об'єкта розрізнення поділяються на 8 розрядів, більшість з яких ділиться на 4 підрозряди (а, б, в, г) за характером фону та величиною контрасту об'єкта з фоном.

У Додатку К до ДБН наведені Нормовані показники освітлення основних приміщень в залежності від їх призначення.

У розрахунку штучного освітлення для конкретних умов виробництва виникає потреба дослідити існуючу освітлювальну установку або спроектувати нову для даного виду робіт. У першому випадку розраховують освітленість, яку повинна створити освітлювальна установка, вимірюють дійсну освітленість та порівнюють її з нормованою. У другому випадку обирають систему освітлення, тип джерела світла, визначають нормовану освітленість І розраховують кількість світильників або ламп, які забезпечують нормовану освітленість.

Для цього застосовують методи: питомої потужності, коефіцієнта використання світлового потоку і точковий.

Для цього застосовують методи: питомої потужності, коефіцієнта використання світлового потоку і точковий.

1. Метод питомої потужності - найбільш простий, але є приблизним (орієнтовним) методом розрахунку. Він базується на визначенні за світлотехнічними довідниками питомої потужності освітлювальної установки, яка залежить від коефіцієнтів відбиття стелі, стін та підлоги приміщення і коефіцієнтів запасу для світильників з різними джерелами світла. Таблиці для визначення питомої потужності складені для різних показників освітленості та коефіцієнтів, тому для розрахунку необхідно їх мати.

Знайдену в таблиці питому потужність перемножують на площу і отримують запальну необхідну потужність. Поділивши загальну потужність на кількість ламп, одержують потужність однієї лампи і, навпаки, поділивши на потужність однієї лампи - одержують їх кількість.

2. Метод світлового потоку призначений для розрахунку загального рівномірного освітлення горизонтальних поверхонь. Цей метод дозволяє врахувати як прямий світловий потік, так і відбитий від стін та стелі.

3. Точковий метод призначений для розрахунку локалізованого та комбінованого освітлення, а також освітлення похилих площин.

22. Основні джерела світла для промислового освітлення. Недоліки та переваги.

Головними джерелами світла для промислового освітлення є лампи розжарювання та газорозрядні лампи різноманітних типів. Кожен із типів ламп має свої недоліки та переваги.

Лампи розжарювання (ЛР) належать до джерел світла теплового випромінювання, їх світлова віддача складає 10... 15 лм/Вт. Вони створюють безперервний спектр випромінювання, який найбільш багатий жовтими та червоними (тобто інфрачервоними) променями та бідніший у зоні синіх та зелених спектрів випромінювання, ніж спектр природнього світла неба, що погіршує розрізнення кольорів. У цих ламп низький коефіцієнт корисної дії, малий термін служби (до 1000 годин), висока температура на поверхні колби (250...300 °С). Водночас вони мають деякі переваги: широкий діапазон потужностей і типів, порівняно з газорозрядними лампами, незалежність експлуатації від навколишнього середовища (вологості, запиленості і т. д.), простота світильників та компактність.

Останнім часом набули поширення галоїдні лампи розжарювання з йодним циклом. Наявність в колбі лампи парів йоду дозволяє підвищити температуру розжарення нитки, тобто світлову віддачу лампи до 40 лм/Вт.

Пари вольфраму, що випаровуються з нитки розжарення з’єднуються з йодом і знову осідають на вольфрамовій спіралі, запобігаючи розпиленню вольфрамової нитки та збільшуючи термін служби лампи до 3 тис. год.

Спектр випромінювання галоїдної лампи більш близький до природного.

Окрім звичайних ламп розжарювання випускають також криптонові і біспіральні лампи. Криптонові лампи, наповнені інертним газом криптоном, мають підвищену світлову віддачу при однаковому, в порівнянні із звичайними лампами розжарювання, вжитку електроенергії. Біспіральні лампи мають товщу на вигляд нитку розжарення і є яскравішими, ніж звичайні лампочки.

Газорозрядні лампи (люмінесцентні, ртутні, високого тиску дугові типу ДРЛ та ін.) випромінюють світло, близьке до природного, поверхня колби цих ламп холодна, вони більш економні, дозволяють створювати високу освітленість. Такі лампи випускаються в асортименті. За спектром їх випромінювання передача кольорів має велике значення для промисловості, оскільки дає можливість визначити дійсну якість продукції, здійснювати контроль сировини, напівфабрикатів та готових виробів. Люмінесцентні лампи в 2,5...3 рази економніші від ламп розжарювання, працюють протягом 5-10 тис. годин, їх світловіддача становить 30...80 лм/Вт.

Основною перевагою газорозрядних ламп перед лампами розжарювання є велика світлова віддача (до 40…110 лм/Вт). Термін служби – 8…12 тис.год. Газорозрядні лампи забезпечують світловий потік практично будь-якого спектру шляхом підбирання відповідним чином інертних газів, парів металу, люмінофору. За спектральним складом видного світла розрізняють лампи денного світла (ЛД), денного світла з покращеною передачею кольорів (ЛДЦ), холодного білого (ЛХБ), теплого білого (ЛТБ) та білого (ЛБ) кольорів.

Основним недоліком газорозрядних ламп є пульсація світлового потоку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту, котрий полягає у спотворенні зорового сприйняття. До недоліків цих ламп можна віднести також тривалий час розгорання., необхідність застосування спеціальних пускових пристроїв, котрі полегшують запалювання ламп, залежність працездатності від температури оточуючого середовища. Газорозрядні лампи можуть створювати радіоперешкоди, запобігання котрим вимагає використання спеціальних пристроїв.

Ослаблення пульсації досягається підключенням паралельно працюючих ламп на різні фази трифазної мережі або застосуванням високочастотного постачання освітлювальної установки.

Компактні люмінесцентні лампи під стандартні патрони E27 і E14 з вбудованим баластом, що дозволяє використовувати їх у звичайних світильниках замість ламп розжарювання. Перевагою компактних ламп є стійкість до механічних ушкоджень і невеликі розміри. Цокольні гнізда для таких ламп дуже прості для монтажу в звичайні світильники, термін служби таких ламп складає від 6000 до 15000 годин.

Лампи дугові ртутні високого тиску ДРЛ. Лампи високого тиску наймасовішого вжитку використовуються в світильниках зовнішнього і внутрішнього освітлення. Працюють із стандартними пускорегулювальними апаратами (баластами) для ртутних ламп високого тиску, мають вібро- та ударостійку конструкцію і високий світловий потік.

Лампи натрієві високого тиску Маючи високу світловидатність, лампи ДНаТ є зручними для внутрішнього і зовнішнього освітлення, де не потрібна висока якість перенесення кольорів. Завдяки тривалому терміну служби і стабільному світловому потоку, даний тип джерел світла є найефективнішим на сьогодення.

Лампи живляться завдяки пускорегулювальній апаратурі (ПРА) та імпульсним запалювальним пристроям (ИЗУ) від мережі змінного струму напругою 220В і частотою 50ГЦ.

Найекономічнішими і довговічнішими джерелами світла на сьогодні є світлодіоди-LED і світильники на їх основі. Сучасні технології вивели ці напівпровідникові прилади з розряду індикаторних в розряд освiтлювальних. Мізерне споживання електроенергії і тривалий термін служби (35000-100000 годин) – основні переваги світлодіодів.

Важливі так само високий ККД, в найближчий час в серію підуть світлодіоди у яких світловидатність досягає 100лм/ватт, широчайша колірна гамма, можливість живитись від різних джерел живлення,а також нульові експлуатаційні витрати т.ч. «поставив і забув».

Світлодіодні технології продовжують бурхливо розвиватися, перейшовши кордон, що відокремлює їх від джерел світла, які застосовуються для загального функціонального освітлення. Все більше різновидів світлотехнічних LED виробів таких, наприклад, як лінійні лампи типу T8 (що використовуються замість люмінесцентних ламп денного світла) анонсуються на ринку світлотехніки.

В даний час ефективність світлодіодів, придатних для цілей функціонального освітлення, досягла 90Лм/Вт, при ефективності люмінесцентних ламп 50-100Лм/Вт (згідно з даними Департаменту енергоефективності та відновлювальної енергії Міністерства енергетики США (EERE) – див. Табл.).

Різниця в показниках ефективності люмінесцентних джерел світла обумовлена не тільки типом самої лампи, але і застосуванням різних типів пускорегулюючої апаратури (стартерів, баластів), втрати на яких варіюються в досить великих межах. Крім великого зростання ефективності, світлодіоди відрізняються збільшеним терміном служби, зменшеним енергоспоживанням і відсутністю хімічно небезпечних речовин (ртуті, важких металів, фосфоровмісних субстанцій, тощо) При цьому кожні 6 місяців виробники світлодіодів анонсують нову генерацію цього напівпровідникового джерела світла.

Світильник — це світловий прилад, що складається із джерела світла (лампи) та освітлювальної арматури. Освітлювальна арматура перерозподіляє світловий потік лампи в просторі, або перетворює його властивості (змінює спектральний склад випромінювання), захищає очі працівника від засліплюючої дії ламп. Окрім того, вона захищає джерело світла від впливу оточуючого пожежо- та вибухонебезпечного, хімічно-активного середовища, механічних ушкоджень, пилу, бруду, атмосферних опадів.

Світильники відрізняються цілою низкою світлотехнічних та конструктивних характеристик.

Основними світлотехнічними характеристиками світильників є: світлорозподілення, крива сили світла, коефіцієнт корисної дії та захисний кут.

23. Вібрація. Дія на організм людини. Класифікація виробничої вібрації. Нормування. Захист від вібрації.

Вібрація

Людина в сучасному суспільстві постійно стикається з вібраційними явищами: на виробництві, в транспорті, в побуті. Джерелами вібрації є різноманітні машини, технологічне устаткування і транспортні засоби. Зростання числа машин, підвищення їх потужності, збільшення інтенсивності і швидкості транспортних потоків приводить до того, що дія вібрації на людину зростає. Звідси витікає необхідність обмеження цієї дії шляхом вдосконалення нормативних актів і засобів захисту від вібрації.

Вібрація відноситься до шкідливих чинників, яка має високу біологічну активність. Дія вібрації на людину може приводити, з одного боку, до зниження продуктивності праці і якості роботи, а з іншого боку, до виникнення захворювань (серед професійних захворювань вібраційна патологія стоїть на другому місці після пилової).

За способом передачі на людину розрізняють: загальну вібрацію, що передається через опорні поверхні на тіло людини, що стоїть або сидить; локальну вібрацію, що передається через руки людини або окремі ділянки тіла, які контактують з вібруючим інструментом, а також через ноги сидячої людини. Загальну вібрацію розглядають в частотному діапазоні, що охоплюється октавними смугами з середньогеометрічними частотами 1...63 Гц, та локальну — 8... 1000 Гц. По напряму дії загальну вібрацію розділяють на вертикальну, направлену перпендикулярно опорній поверхні; горизонтальну, таку, що діє в площині паралельній опорної поверхні.

Дія на організм людини

Вібрація оказує на організм людини різнопланову дію залежно від спектру, напряму, місця і тривалісті дії вібрації, а також від індивідуальних особливостей людини. Наприклад, вібрація з частотами нижче 1 Гц викликає заколисування (морську хворобу), а слабка гармонійна вібрація з частотою 1...2 Гц викликає сонливий стан. Частоти вібрації і відповідні шкідливі дії на людину представлені в таблиці.

На малюнку приведена модель тіла людини, що складається з мас, пружин і демпферів. У такій моделі окремі частини тіла характеризуються власними частотами коливань. При збігу частоти збудження системи з її власною частотою виникає явище резонансу, при якому амплітуда коливань різко зростає. Так резонанс органів черевної полості спостерігається при частотах 4...8 Гц, голова опиняється в резонансі на частоті 25 Гц, а очні яблука — на частоті 50 Гц. У останньому випадку, при резонансі очей, суб'єктивні почуття такі, неначе очі покриті пеленою.

Органи що входять в резонанс нерідко викликають хворобливі відчуття, пов’язані, зокрема, з розтяганням зв’язок, що підтримують вібруючий орган.

Дія вібрації на людину так широка і має такі негативні наслідки, що це послужило підставою для виділення близько ста років тому вібраційної хвороби в якості самостійного захворювання. Симптоми вібраційної хвороби багатообразні і виявляються в порушенні роботи серцево-судиної і нервової систем, поразці м'язових тканин і суглобів, порушенні функцій опорно-рухового апарату.

Коливання сидячої людини на частотах 8...10 Гц визначаються в основному диссипативними силами, так що велика частина вібрації поглинається тілом людини. Це стає причиною широкого розповсюдження захворювань хребта. Так у водіїв-професіоналів автомобілів, трактористів, пілотів літаків грижі міжхребетних дисків зустрічаються у декілька разів частіше, ніж у осіб сидячих професій, що не піддаються вібрації.

При роботі з ручними машинами на тіло людини через руки передається локальна вібрація. Локальна вібрація може викликати в організмі людини ефекти загального характеру типу головного болю, нудоти і т. і., але головне вона впливає на процес кровообігу в пальцях рук і на нервові закінчення. Це у свою чергу викликає веління пальців, втрату їх чутливості, оніміння, відчуття колення. Ці явища посилюються на холоді, але на перших порах відносно швидко проходять. При тривалій дії вібрації патологія може стати необоротною і приводить до необхідності зміни професії. У особливо запущених випадках може мати місце навіть гангрена. Терміни появи симптомів вібраційної хвороби залежать від рівня і часу дії вібрації на протязі робочого дня. Так у формувальників, бурильників, рихтовщиків захворювання починає розвиватися через 8... 12 років роботи.

Дія ручних машин на людину залежить від багатьох чинників: типу машини (ударні машини небезпечніші, ніж машини обертального типу), твердості оброблюваного матеріалу, напряму вібрації, сили обхвату інструменту. Шкідлива дія вібрації посилюється при м'язовому навантаженні, несприятливих умовах мікроклімату (знижена температура і підвищена вологість), психо-эмоціональній напруженості.

З проблемою вібрації ми стикаємося і в побуті, коли, наприклад, житловий будинок розташовується поблизу залізниці, автошляху або в його підвальних приміщеннях розміщується яке-небудь технологічне устаткування. При цьому основну негативну дію на людину задає не сама по собі вібрація, а пов'язаний з нею так званий структурний шум. Він виникає в результаті розповсюдження вібрації по конструкції будівлі і може бути для людини сильним дратівливим чинником, особливо в нічний час.

Класифікація виробничої вібрації

Загальну вібрацію за джерелом її виникнення поділяють на такі категорії:

Категорія 1 - транспортна вібрація, яка діє на людину на робочих місцях самохідних та причіпних машин, транспортних засобів під час руху по місцевості, агрофонах і дорогах (в тому числі при їх будівництві).

До джерел транспортної вібрації відносять, наприклад, трактори сільськогосподарські та промислові, самохідні сільськогосподарські машини (у тому числі комбайни); автомобілі вантажні (в тому числі тягачі, скрепери, грейдери, котки та ін.); снігоприбирачі, самохідний гірничошахтний рейковий транспорт.

Категорія 2 - транспортно-технологічна вібрація, яка діє на людину на робочих місцях машин з обмеженою рухливістю та таких, що рухаються тільки по спеціально підготовленим поверхням виробничих приміщень, промислових майданчиків та гірничих виробок.

До джерел транспортно-технологічної вібрації відносять, наприклад, екскаватори (в тому числі роторні), крани промислові та будівельні, машини для завантаження мартенівських печей (завалочні), гірничі комбайни, самохідні бурильні каретки, шляхові машини, бетоноукладчики, транспорт виробничих приміщень.

Категорія 3 - технологічна вібрація, яка діє на людину на робочих місцях стаціонарних машин чи передається на робочі місця, які не мають джерел вібрації.

До джерел технологічної вібрації відносяться, наприклад, верстати та метало-деревообробне, пресувально-ковальське обладнання, ливарні машини, електричні машини, стаціонарні електричні установки, насосні агрегати та вентилятори, обладнання для буріння свердловин, бурові верстати, машини для тваринництва, очищення та сортування зерна (у тому числі сушарні), обладнання промисловості будматеріалів (крім бетоноукладачів), установки хімічної та нафтохімічної промисловості та ін.

Загальну технологічну вібрацію за місцем дії поділяють на такі типи:

а) на постійних робочих місцях виробничих приміщень підприємств;

б) на робочих місцях складів, їдалень, побутових, чергових та інших виробничих приміщень, де немає джерел вібрації;

в) на робочих місцях заводоуправлінь, конструкторських бюро, лабораторій, учбових пунктів, обчислювальних центрів, медпунктів, конторських приміщень, робочих кімнат та інших приміщень для працівників розумової праці.

За джерелом виникнення локальну вібрацію поділяють на таку, що передається від:

· ручних машин або ручного механізованого інструменту, органів керування машинами та устаткуванням;

· ручних інструментів без двигунів (наприклад, рихтувальні молотки) та деталей, які оброблюються.

За часовими характеристиками загальні та локальні вібрації поділяють на:

· постійні, для яких величина віброприскорення або віброшвидкості змінюється менше ніж у 2 рази (менше 6 дБ) за робочу зміну;

· непостійні, для яких величина віброприскорення або віброшвидкості змінюється не менше ніж у 2 рази (6 дБ і більше) за робочу зміну.

Нормування

Нормування шуму для робочих місць регламентується санітарними нормами ДСН 3.3.6.039-99 Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації.

Гігієнічна оцінка вібрації, яка діє на людину у виробничих умовах, здійснюється за допомогою таких методів:

· частотного (спектрального) аналізу її параметрів;

· інтегральної оцінки по спектру частот параметрів, що нормуються;

· дози вібрації.

При дії постійної локальної та загальної вібрації параметром, що нормується, є середньоквадратичне значення віброшвидкості (V) та віброприскорення (a) або їх логарифмічні рівні у дБ в діапазоні октавних смуг із середньогеометричними частотами:

8,0; 16,0; 31,5; 63,0; 125,0; 250,0; 500,0; 1000,0 Гц - для локальної вібрації;

та 1,0; 2,0; 4,0; 8,0; 16,0; 31,5; 63,0 Гц або в діапазоні 1/3 октавних смуг 0,8; 1,0; 1,25; 1,6; 2,0; 2,5; 3,15; 4,0; 5,0; 6,3; 8,0; 10,0; 12,5; 16,0; 20,0; 25,0; 31,5; 40,0; 50,0; 63,0; 80,0 Гц - дня загальної вібрації.

Логарифмічні рівні віброшвидкості (L_v) в дБ визначають за формулою:

L_v =20lgV/V₀

де V - середнє квадратичне значення віброшвидкості, м/с;

V_o - опорне значення віброшвидкості, що дорівнює 5 х 10^-8 м/с (для локальної та загальної вібрації).

Параметром, що нормується, при інтегральній оцінці по спектру частот є коректоване значення віброшвидкості або віброприскорення (U), або їх логарифмічні рівні (L), які вимірюються за допомогою коректуючих фільтрів або обчислюються.

При дії непостійної вібрації (крім імпульсної) параметром, що нормується, є вібраційне навантаження (еквівалентний коректований рівень, доза вібрації), одержане робітником протягом зміни та зафіксоване спеціальним приладом або обчислене для кожного напрямку дії вібрації за формулою:

де U(t) - коректоване по частоті значення вібраційного параметра у момент часу t, мс^-2 або мс^-1;

t - час дії вібрації, година;

t_зм - тривалість зміни, година.

Гранично допустимі параметри всіх категорій та типів вібрації наведені у відповідних таблицях Санітарних норм.

Захист від вібрації

Загальні методи боротьби з вібрацією базуються на аналізі рівнянь, котрі описують коливання машин у виробничих умовах і класифікуються наступним чином:

· зниження вібрацій в джерелі виникнення шляхом зниження або усунення збуджувальних сил;

· відлагодження від резонансних режимів раціональним вибором приведеної маси або жорсткості системи, котра коливається;

· вібродемпферування — зниження вібрацій за рахунок сили тертя демпферного пристрою, тобто переведення коливної енергії в тепло;

· динамічне гасіння — введення в коливну систему додаткових мас або збільшення жорсткості системи;

До організаційно-технічних заходів відносяться:

· зменшення вібрації у джерелі виникнення конструктивними і технологічними методами при розробці нових та модернізації існуючих машин;

· зменшення вібрації на шляху розповсюдження засобами віброізоляції та вібропоглинання, наприклад, за рахунок застосування спеціальних сидінь, майданчиків з пасивною пружинною ізоляцією, гумових, поролонових та ін. вібропоглинаючих матеріалів, мастил тощо;

· перевірка наявності вібраційних характеристик (ВХ) у паспортах на машини, які щойно надійшли (в технічному паспорті машини повинні бути вказані ВХ та методи їх контролю відповідно до ГОСТ 12.1.012-90 "ССБТ. Вибрационная безопасность. Общие требования"), а при відсутності їх, та у разі необхідності, проведення вхідного контролю;

· своєчасне проведення планового та попереджувального ремонту машин з обов'язковим післяремонтним контролем вібраційних характеристик;

· використання машин відповідно до їх призначення, передбаченого нормативно-технічною документацією;

· своєчасне проведення ремонту профілів шляхів та поверхонь для переміщення машин, їх покриттів, кріплень підтримуючих конструкцій та ін., що впливають на вібраційні характеристики машин;