Документація, пов'язана з переливанням гемотрансфузійних рідин

Служба крові лікувального закладу повинна мати добре налагоджену і своєчасно оформлену документацію. В кожній лікарні наказом головного лікаря призначають медичного працівника (медична сестра, фельдшер), мате­ріально відповідального за облік (отримання, збереження і видачу) гемо­трансфузійних рідин, одноразових систем для переливання, стандартних си­роваток, еритроцитів або уоліклонів для визначення груп крові і резус-належності тощо. У невеликих лікарнях облік гемотрансфузійних рідин може бути доручений головній медичній сестрі лікарні.

Усі гемотрансфузійні рідини, які надходять у лікарню згідно з накладни­ми, реєструють у журналах надходження і видачі. В цих же журналах про-

водять реєстрацію виданих трансфузійних середовищ за вимогами відділень лікарні. Рідини, які бракують (порушення герметичності, бій, згустки тощо), списують за актом.

Медичні сестри, яким доручено облік гемотрансфузійних рідин, а також маніпуляційні сестри відповідають за дотримання правильного режиму їх зберігання і реєстрацію температури холодильника в журналі температур­ного режиму зберігання крові та інших рідин.

Кожне переливання крові, її компонентів, препаратів і кровозамінників записують у карту стаціонарного хворого згідно з встановленою формою в "Листку реєстрації трансфузійних рідин". Листок вклеюють у карту стаціо­нарного хворого. При його відсутності запис проводять у вигляді протоколу в щоденнику карти стаціонарного хворого або за допомогою штампу, з висвіт­ленням таких даних: 1) дата і час переливання; 2) показання до переливання; 3) метод переливання (шляхи введення, швидкість переливання), кількість пе­релитої рідини; 4) паспортні дані з кожного флакона крові, еритроцитарної маси (прізвище, ініціали донора, група крові, резус-належність, номер флакона або серія препарату, кровозамінника, дата заготовки крові, еритроцитарної маси);

5) результат контрольної перевірки групи крові хворого за системою АВО;

6) результат контрольної перевірки групи крові донора за системою АВО, взятої із флакона; 7) результат проби на сумісність груп крові донора і реци­пієнта за системою АВО; 8) метод і результат проби на сумісність за резус-фактором; 9) результат біологічної проби; 10) підпис лікаря.

Запис про кожне переливання гемотрансфузійної рідини виконують та­кож у "Журналі реєстрації переливання трансфузійних рідин". Журнал за­водять у кожному відділенні лікарні, де здійснюють переливання гемотранс­фузійних рідин.

Своєчасний і ретельний запис переливання крові та інших рідин дає можливість контролювати дії, роботу медичного персоналу, своєчасно вияви­ти та попередити можливі помилки і порушення при гемотрансфузії.

ТАКТИКА МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ ПРИ КРОВОТЕЧАХ ТА ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ З КРОВОТЕЧЕЮ

11.1. Поняття про кровотечу та гемостаз

Кровотеча

Кровотеча (НаетоггНа§іа) — вихід крові з кровоносних судин при їх пошкодженні або порушенні проникності стінки. Значна втрата крові становить загрозу для життя потерпілого і від швидкості дій медичної сестри досить часто залежить доля людини. Причинами кровотечі мо­жуть бути травми стінки судин, порушення її проникності, гемостазу, різні захворюваннях крові (гемофілія, тромбоцитопенія, лейкемія та ін.).

Класифікація кровотеч. Залежно від характеру і виду пошкодження судин, розрізняють артеріальну кровотечу, яка виникає при ушкодженнях артеріальних кровоносних судин і є найнебезпечнішим видом кровотеч -смерть може настати через декілька хвилин. Ознакою кровотечі з артерії є яскраво-червона кров, що витікає пульсуючим струменем. При натискуванні на центральний кінець судини кровотеча зупиняється.

Венозна кровотеча. На відміну від артеріальної, венозна кров витікає рівномірно, повільно і має темно-бордовий колір. При натискуванні на цент­ральний кінець венозної судини кровотеча не зупиняється. При пошкодженні великих венозних судин, особливо в ділянці шиї, смерть може наступати внас­лідок повітряної емболії (всмоктування повітря в судини). Повітряна пробка (ембол) може перекривати праву половину серця і легеневі артерії. Смерть настає від рефлекторної зупинки серця і паралічу дихального центру.

Капілярна кровотеча. При цьому виді кровотечі кровить вся поверх­ня рани. За забарвленням кров займає середнє положення між артеріаль­ною і венозною кров'ю. Вона особливо небезпечна при гемофілії або сеп­сисі, коли спостерігють зниження активності згортальної системи крові. У звичайних умовах капілярна кровотеча зупиняється самостійно.

Паренхіматозна кровотеча. Виникає при пошкодженнях внутрішніх органів (печінки, селезінки, легень, нирок і ін.) внаслідок пошкодження всіх судин (артерії, вени, капіляри). Цей вид кровотечі надзвичайно небезпечний, оскільки пошкоджені судини цих органів не можуть спадатись через на­явність строми, а також внаслідок утворення антикоагулянтних речовин при пошкодженні органа.

За причиною виникнення розрізняють: 1) травматичні кровотечі (паетоггпа^іа рег гЬехіп), які викликані механічними пошкодженнями стінки судини. Вони виникають, як правило, при відкритих і закритих травмах, опі­ках, відмороженнях, під час операції. До цієї ж групи відносяться кровотечі, що розвиваються при розриві стінки ушкодженої судини (аневризми, гемо­рой, варикозне розширення вен); 2) арозійні кровотечі (паетоггпа^іа рег сІіаЬгозіп), які виникають при порушенні цілісності судинної стінки при роз­паді пухлини, виразках, некротичних процесах, і ін.; 3) діапедезні кровотечі (паетоггпа^іа рег сііаресіезіп) виникають внаслідок порушення проникності судинної стінки і спостерігаються при цілому ряді захворювань (геморагічні діатези, авітамінози, уремія, сепсис, холемія) та дії токсинів. Такий стан судин пов'язаний з фізико-хімічними змінами в їх стінці. Іноді причини, що викли­кають кровотечі, комбінуються (наприклад, травматичне ушкодження суди­ни і гемофілія, авітаміноз і гнійний процес та ін.).

За часом виникнення кровотечі бувають первинні, що настають відра­зу ж після пошкодження судин, і вторинні, які виникають через деякий час після її зупинки (наприклад, при сповзанні лігатури або нагноєнні рани і розплавленні судини в ній).

За клінічними проявами кровотечі поділяють на зовнішні, коли кров виливається із рани в навколишнє середовище, і внутрішні, коли кровотеча виникає в просвіт кишки (кишкова кровотеча) або в порожнину - гемопе-ритонеум (скупчення крові в черевній порожнині), гемоторакс (скупчен­ня крові в плевральній порожнині), гемоперикард (скупчення крові в навко­лосерцевій сумці), гемартроз (скупчення крові в порожнині суглоба) й ін.

Розрізняють ще приховані кровотечі, що перебігають без явних клінічних ознак. Так, наприклад, при прогресуванні виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки клініки кровотечі може не бути, однак наявність крові можна виявити при лабораторному дослідженні калу на приховану кров (реакція Грегерсена). Несвоєчасно виявлена прихована кровотеча може призвести до розвитку тяжкої анемії.

Залежно від швидкості і об'єму кровотечі, вона поділяється на гос­тру і хронічну. Гостра кровотеча найбільш небезпечна. Швидка втрата ЗО % об'єму циркулюючої крові (ОЦК) призводить до гострої анемії, гіпоксії головного мозку і може закінчитися смертю хворого. При хронічній кро­вотечі крововтрата відбувається повільно і поступово, в зв'язку з чим організм встигає адаптуватися до незначного зменшення ОЦК.

Основні ознаки кровотечі

У хворого з кровотечею необхідно з'ясувати три питання: 1) що кро-вить; 2) скільки втрачено крові; 3) чи продовжується кровотеча. Клінічно гостра крововтрата характеризується різкою блідістю шкірних покривів, сли­зових оболонок; риси обличчя загострюються, очі западають, знижується артеріальний і венозний тиск, пульс прискорений, слабкого наповнення і напруження, дихання часте, з'являється запаморочення, загальна слабкість, спрага, потемніння в очах, миготіння "мушок", нудота. Смерть настає при втраті функціональної здатності крові (перенесення кисню, вуглекислого газу, поживних речовин, продуктів обміну та ін.) і порушення кровообігу (гостра серцева недостатність, геморагічний шок). Наслідки кровотечі залежать від ряду факторів. Вирішальне значення у прогнозуванні наслідків кровотечі має об'єм і швидкість крововтрати. Прийнято розрізняти три ступені гос­трої крововтрати: легкий ступінь - до 20 % вихідного ОЦК (до 1 л крові); середньої тяжкості - до 30 % ОЦК (до 1,5 л крові) і тяжка крововтра­та - більше 30 % ОЦК (більше 1,5 л крові). Швидка крововтрата близько третини ОЦК (1,5 л) небезпечна для життя, з якою організм самостійно справитись не може. Швидкість і об'єм крововтрати залежать від характеру і виду пошкодженої судини. Найбільш швидка крововтрата настає при по­шкодженні великих артерій. Особливо небезпечне бокове пошкодження їх стінок, ніж повний поперечний розрив, оскільки при останньому виді ушко­дження судина скорочується, а внутрішня оболонка її завертається всереди­ну судини, що зменшує або повністю зупиняє кровотечу. На об'єм крово­втрати впливають також порушення згортальної системи крові (гемофілія,

синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові, хвороба Верль-гофа). Реакція організму на крововтрату залежить від його загального стану, віку і статі. Слід зазначити, що жінки та донори краще переносять крово­втрату. Це пов'язано з тим, що під час менструації у жінок і періодичної здачі крові у донорів виробляються компенсаторні механізми. Тяжко пере­носять крововтрату діти і люди похилого віку. У людей похилого віку внас­лідок вікових змін у серці, судинах (атеросклероз) адаптація серцево-судин­ної системи до крововтрати є значно гіршою, ніж у молодих. Однак слід пам'ятати, що інколи незначні кровотечі, особливо в речовину головного мозку, можуть бути вкрай небезпечними внаслідок ураження життєво важ­ливих центрів, а крововиливи в субдуральний, епідуральний, субарахноїдаль-ний простір черепа можуть призвести до стиснення мозку, порушення його функцій і смерті.

Важливе значення для встановлення об'єму крововтрати має визначен­ня вмісту еритроцитів, гемоглобіну, гематокриту. Ці показники найкраще відображають ступінь кровотечі в її перші години. Орієнтовно об'єм крово­втрати можна вирахувати за допомогою індексу Альговера (відношення ча­стоти пульсу до рівня систолічного артеріального тиску (АТ), який в нормі дорівнює 0,5 (табл. 7).

Табл. 7 Співвідношення індексу Альговера і об'єму крововтрати

 

Індекс Альговера	Об'єм крововтрати, % ОЦК
0,8 і менше
0,9 - 1,2
1,3 - 1,4
1,5 і більше	40 і більше

Однак слід пам'ятати, що в клінічній практиці головне значення у визна­ченні величини крововтрати мають клінічні ознаки, а також лабораторні дані.