Ці компетенції, у свою чергу, теж включають цілий ряд компетенцій.
Лекции.Орг

Поиск:


Ці компетенції, у свою чергу, теж включають цілий ряд компетенцій.




І.Л.Бім виділяє три рівні у структурі системи навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах.

 

На першому рівні система навчання розгля­дається із загальних позицій як система, що створює взаємодію методики як науки та всієї об'єктно-предметної галузі. На цьому рівні у процесі взаємодії двох підсистем методики як науки та її об'єктно-предметної галузі відбувається збільшення обсягу теоретичних знань з методики навчання іноземної мови і посилення управління практикою навчання з боку теорії.

 

На другому рівні система навчання співвідноситься зі сферою навчання конкретної іноземної мови. На цьому рівні навчання іноземної мови розгля­дається як складна ієрархічна система, що наповнена конкретним змістом, спрямованим на навчання конкретної іноземної мови.

 

На третьому рівні система навчання іноземної мови розглядається як реальний навчально-виховний процес, головними компонентами / підсистемами якого є вчитель, учні та матеріальні засоби навчання.

 

Система навчання іноземної мови (за І. Л. Бім)

 

СОЦІАЛЬНЕ ЗАМОВЛЕННЯ СУСПІЛЬСТВА

 

Цілі виховання та освіти

Педагогіка (загальна теорія виховання)

Дидактика (теорія змісту освіти і навчання)

Методика навчання іноземної мови

Психологія (вікова, педагогічна)

Лінгвістика Психолінгвістика

Цілі навчання іноземної мови

Програма

Підручники

Навчальні посібники

Методи

Зміст навчального предмета "Іноземна мова"

Навчально-виховний процес;

учитель учень урок, позакласні заходи

 

 

Комунікативний підхід у навчанні іноземної мови

 

Термін "підхід" означає загальну вихідну концептуальну позицію, яка є вирішальною у розгляді і визначенні інших підпорядкованих концептуальних положень.Іншими словами, "підхід" означає стратегію навчання.

В сучасній методичній літературі виділяють чотири основні підходи:

 

1. Біхевіористський підхід визначає оволодіння іноземною мовою як сформованість реакцій на іншомовні стимули.

 

2. Інтуїтивно-свідомий підхід (intuitive conscientious) передбачає оволодіння іноземною мовою на основі моделей в інтенсивному режимі з наступним усвідомленням їх значення і правил оперування ними.

 

3. Свідомий пізнавальний підхід (conscientious cognitive) спрямовує діяльність учня передусім на засвоєння правил використання лексико-граматичних моделей, на основі яких здійснюється свідоме конструювання висловлювань.

 

4. Комунікативний підхід передбачає органічне поєднання свідомих і підсвідомих (subconscious) компонентів у процесі навчання іноземної мови, тобто засвоєння правил оперування іншомовними моделями відбувається одночасно з оволодінням їх комунікативно-мовленнєвою функцією.

 

Комунікативний підхід в найбільшій мірі відбиває специфіку іноземної мови як навчального предмета в середньому навчальному закладі. Цей підхід визначився в результаті методичного осмислення наукових досягнень в галузі лінгвістики - теорії комунікативної лінгвістики і психології та теорії діяльності, що знайшло відображення в роботах з психології та методики навчання іноземних мов (О.О.Леонтьєв, І.0. Зимня, Ю.І.Пассов, С.Ф.Шатілов, Г.В.Рогова

та інші).

 

Реалізація комунікативного підходу у навчальному процесі з іноземної мови означає, що формування іншомовних мовленнєвих навичок і вмінь відбувається шляхом і завдяки здійсненню учнем іншомовної мовленнєвої діяльності.

Іншими словами, оволодіння засобами спілкування (фонетичними, лексичними, граматичними) спрямоване на їх практичне застосування у процесі спілкування.

Оволодіння уміннями говоріння, аудіювання, читання та письма здійснюється шляхом реалізації цих видів мовленнєвої діяльності у процесі навчання в умовах, що моделюють ситуації реального спілкування. У зв'язку з цим навчальна діяльність учнів організується таким чином, щоб вони виконували вмотивовані дії з мовленнєвим матеріалом для вирішення комунікативних завдань, спрямованих на досягнення цілей та намірів спілкування.

З позицій комунікативного підходу процес навчання іноземної мови буду­ється адекватно реальному процесу мовленнєвого спілкування, тобто процес навчання є моделлю процесу мовленнєвої комунікації.

Проте процес навчання не може повністю співпадати з процесом комунікації, який має місце в реальному житті, оскільки навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах відбувається в умовах рідномовного оточення. Тому йдеться тільки про максимальне зближення процесів навчання і реального спілкування за такими найважливішими параметрами як комунікативно-вмотивована мовленнєва поведінка вчителя та учнів і предметність процесу спілкування, Що забезпечується ретельним відбором комунікативно-мовленнєвих намірів, тем, ситуацій, які віддзеркалюють інтереси та потреби учнів.

Прийнятий в сучасній вітчизняній методиці комунікативний підхід до навчання іноземних мов зумовлює вибір цілей, згідно з якими визначаються принципи, зміст, методи, прийоми та засоби навчання.

 

Цілі навчання іноземних мов (aims)

 

Визначенняцілей навчання дає відповідь на запитання "З якою метою навчати?"

Метою навчанняіноземних мов є оволодіння учнями іноземною мовою як засобом спілкування і здійснення в цьому процесі виховання, освіти і розвитку особистості учня.

Цілі навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах представлені в Державному освітньому стандарті з освітньої галузі "Іноземна мова".

Bони визначають очікувані результати навчальних досягнень учнів в оволодінні іноземною мовою за період навчання в середньому навчальному закладі.

У сучасній методиці навчання іноземних мову середніх навчальних закладах висуваються чотири цілі:

Практична - practical

Виховна - educational

Освітня - informative

Розвиваюча - developing

 

Практична мета є провідною. Вона передбачає практичне опанування учнями умінь мовлення на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування в чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні, говорінні, читанні та письмі в типових ситуаціях.

Оволодіння учнями іншомовним спілкуванням передбачає формування у них певного рівня комунікативної компетенції, яка реалізується за допомогою

мовленнєвих умінь, розвинених на основі мовних, лінгвокраїнознавчих, країнознавчих знань та навичок мовлення.

Основні мовленнєві вміння включають:

вміння здійснювати усне спілкування в типових ситуаціях навчально-трудової, побутової і культурної сфер спілкування;

вміння розуміти на слух основний зміст нескладних аутентичних текстів;

вміння читати і розуміти нескладні аутентичні тексти різних жанрів та видів з різним ступенем розуміння їх змісту (читання з розумінням основного змісту; читання з повним розумінням змісту);

вміння зафіксувати і передати письмово елементарну інформацію.

 

Згідно з Державним освітнім стандартом учні мають оволодіти іншомовним мовленням у межах того мовного і мовленнєвого матеріалу, котрий вивчається в середньому навчальному закладі. Це означає, що реалізація іншомовного усного чи писемного спілкування є обмеженою у плані різноманітності і складності лексико-граматичного оформлення, тематики і ситуацій спілкування.

Учні мають засвоїти програмний мовний матеріал як засіб оформлення або розуміння висловлювань у процесі спілкування на рівні, визначеному стандартом. Для цього учням необхідно зрозуміти і засвоїти комунікативні функції засобів спілкування для їх коректного вживання у відповідних мовленнєвих ситуаціях, уміти самостійно відбирати саме ті мовні і мовленнєві засоби, що є оптимальними для реалізації комунікативного наміру та адекватними в соціально-функціональному плані ситуації спілкування.

 

Виховна мета реалізується через систему особистого ставлення до нової культури у процесі оволодіння цією культурою.

 

Передбачається виховання в учнів:

- культури спілкування, прийнятої в сучасному цивілізованому світі;

- ціннісних орієнтацій, почуттів та емоцій;

- позитивного ставлення до іноземної мови, культури народу, який розмовляє цією мовою;

- розуміння важливості оволодіння іноземною мовою і потреби користу­вання нею як засобом спілкування;

- формування рис характеру як доброзичливість, толерантність, колективізм, активність, працьовитість.

Виховання учнів у процесі навчання іноземної мови забезпечується підбором навчального матеріалу (текстів, малюнків, ситуацій тощо), в якому відображені загальнолюдські моральні цінності; застосуванням у процесі навчання проблемних завдань, вирішення яких потребує від учня висловлення своїх почуттів, поглядів, критичної оцінки і своєї власної думки щодо різних подій, стосунків, фактів, які відображені в інформативному навчальному матеріалі.

 

Освітня мета досягається шляхом освіти учнів засобами іноземної мови, що, у свою чергу, передбачає:

усвідомлення учнями суті мовних явищ, іншої системи понять, через яку може сприйматися дійсність;

розуміння особливостей свого мислення;

порівняння явищ іноземної мови, що вивчається, з рідною мовою;

залучення до діалогу культур (іншомовної та рідної);

оволодіння знаннями про культуру, історію, реалії та традиції країни, мова якої вивчається (лінгвокраїнознавство, країнознавство);

уміння вчитися (працювати з книжкою, підручником, довідковою літературою, словниками тощо).

Освітня мета реалізується у процесі навчання на базі навчального матеріалу, наприклад, текстів для читання, аудіювання тощо.

 

Розвиваюча мета реалізується у процесі оволодіння учнями досвідом творчості, пошукової діяльності, усвідомлення явищ як своєї, так і іншої діяльності, їх подібності та розбіжності.

 

Передбачається розвиток в учнів:

- умінь переносу(transfer) знань та навичок у нову ситуацію на основі здійснення проблемно-пошукової діяльності;

- мовленнєвих здібностей (фонетичного та інтонаційного слуху, мовної здогадки, імітації, логічного викладення думок тощо);

- інтелектуальних і пізнавальних здібностей (різних видів пам'яті - слухової й зорової, оперативної та тривалої, уваги — довільної та мимовільної, уяви тощо);

- готовності до участі в іншомовному спілкуванні;

- готовності до подальшої самоосвіти в галузі володіння іноземною мовою.

 

У навчанні всі цілі реалізуються одночасно, у комплексі. На певному відрізку навчального процесу цілі набувають конкретного змісту як відображення конкретних результатів, що мають бути досягнуті по завершенні даного ступеня навчання.

Наприклад, практична мета може передбачати розвиток певних мовленнєвих навичок або вмінь; освітня мета на цьому ж відрізку навчального процесу спрямовується на усвідомлення особливостей вживання даного іншомовного явища в порівнянні з таким же в рідній мові; виховна мета може передбачати (це залежить від змісту навчального матеріалу) виховання доброти та співчуття до живої природи; розвиваюча мета спрямовується на розвиток навчально-інтелектуальних умінь, наприклад самостійно працювати з текстом тощо.

Досягнення визначених цілей навчання іноземної мови можливе за умови взаємопов'язаного навчання мови і культури народу — носія цієї мови, а також активної комунікативно-пізнавальної діяльності учня як суб'єкта навчання.

Цілі навчання тісно пов'язані зі змістом навчання.

 

Зміст навчання іноземних мов (content)

 

Зміст навчання відповідає на запитання "Чого навчати?"

Зміст навчання має забезпечити досягнення головної мети навчання, яка, нагадаємо, полягає в тому, щоб навчити учнів спілкуватися іноземною мовою в типових ситуаціях повсякденного життя в межах засвоєного програмного матеріалу.

Здатність учнів спілкуватися іноземною мовою забезпечується формуванням у іншомовної комунікативної компетенції (competence), зміст якої зумовлений такими видами компетенцій:

· мовною - linguistic;

· мовленнєвою - communicative

· соціокультурною – social and cultural .

 

Ці компетенції, у свою чергу, теж включають цілий ряд компетенцій.

Так,мовна компетенція включає мовні знання (лексичні, граматичні, фонетичні та орфографічні) і відповідні навички;

мовленнєва компетенціявключає чотири види компетенцій:

· уміння в аудіюванні,

· уміння в говорінні,

· уміння в читанні

· уміння в письмі.

 

Формування мовленнєвих умінь неможливе без оволодіння мовним матеріалом (фонетичним, лексичним, граматичним). Але лише знання мовного матеріалу не забезпечує формування мовленнєвих умінь, необхідні ще й навички володіння цим матеріалом для породження та розпізнавання інформації. Мовленнєві навички є складовою частиною мовленнєвих умінь.

 

Окремі з вищеназваних компетенцій можуть бути ще більш деталізовані. Так, компетенція у говорінні включає компетенцію в діалогічному мовленні та компетенцію в монологічному мовленні, отже в учнів необхідно формувати вміння користуватися обома формами мовлення.

Лексична компетенція включає лексичні знання і мовленнєві лексичні навички, граматична — граматичні знання і мовленнєві граматичні навички; фонологічна — фонетичні знання та мовленнєві слухо-вимовні навички тощо.

 

Досягнення комунікативної компетенції неможливе без оволодіння певним обсягом культурної інформації, без ознайомлення учнів з культурою народу, мову якого вони вивчають.

 

У зв'язку з цим компонентом змісту навчання поряд з комунікативною компетенцією виступає також і

соціокультурна компетенція,яка складається з країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенцій.

 

Країнознавча компетенція це знання учнів про культуру країни, мова якої вивчається (знання історії, географії, економіки, державного устрою, особли­востей побуту, традицій та звичаїв країни).

Лінгвокраїнознавча компетенція передбачає володіння учнями особливостями мовленнєвої та немовленнєвої (міміка mimicry, жести, що супроводжують висловлювання) поведінки носіїв мови у певних ситуаціях спілкування, тобто сформованість в учнів цілісної системи уявлень про національно-культурні особливості країни, що дозволяє асоціювати з мовною одиницею ту ж інформацію, що й носії мови, і досягати у такий спосіб повноцінної комунікації.

 

Так, американцям добре відомо, хто такий "Homes Abe" (прізвисько президента Лінкольна), і що продають у магазинах Woolworth або "cent stores" (дешеві товари повсякденного вжитку); яка різниця між "express trains" та "local trains" в метро: "express trains", на відміну від 'local trains", зупиняються лише на великих станціях.

 

Подібні відомості відносяться до так званихфонових знань.Вони є характерними для жителів конкретної країни і здебільшого невідомі іноземцям, що звичайно ускладнює процес спілкування, оскільки взаєморозуміння неможливе без принципової тотожності в обізнаності комунікантів про оточуючу дійсність. Зазначені фонові знання, як видно з прикладів, реалізуються у певних мовних засобах, хоча і не вичерпуються ними.

 

До таких засобів належать реалії (безеквівалентні лексичні одиниці, абревіатури, назви суспільного й культурного життя країни, імена історичних осіб) та фонова лексика.

 

Безеквівалептнілексичні одиниці називають поняття, які не існують в інших мовах та культурах (англ.: Tower, pub, city; ).

 

Фоновою лексикою називається іншомовна лексика, що відрізняється лексичними фонами (рівень лексичного поняття при цьому співпадає) від лексики рідної мови.

Наприклад, англ.: drug-store, letter-box.

 

Крім того, лексика з національно-культурним компонентом може бути представлена фразеологізмами, афоризмами aphorism, формулами мовленнєвого етикету. Своєрідність цих мовних засобів зумовлює необхідність розробки і використання спеціальних методичних прийомів для їх презентації та засвоєння.

Так, у процесі семантизації лексичних одиниць повинні розкриватися як їх лексичні поняття, так і лексичний фон.

З урахуванням цього оптимальним способом семантизації вважаєтьсякоментар. Він може бути декількох видів: одиничний, системний, комплексний.

 

Одиничний коментар (single commentary) використовується для семантизації окремих лексичних одиниць в їх основному значенні (англ.: City — історичний центр Лондона, сьогодні фінансовий та діловий центр Великої Британії;

Прикладом цього прийому семантизації є коментарі у лінгвокраїнознавчих довідниках і словниках шкільних підручників з іноземної мови.

 

Системний коментар (systemic commentary) розкриває значення слів, об'єднаних одним родовим поняттям. Визначальною рисою цього прийому є наявність загальної та виділення спеціальної характеристики слова, що семантизується. Так, англійське слово Thanksgiving day можна дати в одному ряду з Christmas.

Родовим поняттям для цих слів буде "національні свята". У процесі навчання вчитель має доповнити / уточнити характеристики кожного видового поняття, назвати дати, вказати на специфіку тощо.

 

Комплексний коментар використовується для семантизації тематичної лексики. Так, при обговоренні теми "Життя молоді" не обійтись без характер­них для конкретної країни назв навчальних закладів, улюблених розваг, місць, де відпочиває молодь тощо. Такі лексичні одиниці є методично доцільним семантизувати разом.

 

Прикладом системного та комплексного коментарів є навчальні країно­знавчі тексти підручників з іноземної мови.

Як правило, більшість лексичних одиниць (безеквівалентна та фонова лексика), необхідних для передачі країнознавчої інформації, відображають ключові поняття, які можна розкрити через поняття-супутники, що формують їх фон. Такі особливості лексики вимагають пошуку відповідних прийомів і подачі, які б у доступній та наочній формі допомогли учням усвідомити ці структурно-смислові зв'язки.

Слід зазначити, що у процесі навчання іноземної мови ознайомлення учнів з культурою народу, який користується цією мовою як засобом спілкування підвищує не тільки практичну, але й виховну, освітню та розвиваючу роль вивчення іноземної мови, оскільки сприяє розширенню загального світогляду учнів, формуванню у них інтересу до оволодіння мовою, вихованню соціально активної особистості.

Спілкування людей в реальному житті відбувається завдяки виникненню потреби в реалізації певного комунікативного наміру, досягнення або недосягнення якого визначає результат мовленнєвого спілкування.

 

У ході спілкування комуніканти виступають як носії певних соціальних стосунків, що виникають в тій чи іншийсфері діяльності і реалізуються в конкретно мовленнєвих ситуаціях.

 

Формування комунікативної компетенції можливе за умови моделювання у навчальному процесі типових ситуацій реального спілкування, які виникають в різних сферах життя і стосуються різних тем.

Тобто предметно-змістовий план іншомовного мовлення учнів під час навчання зумовлюється темою, ситуацією і сферою спілкування, які виступають ще одним компонентом змісту навчання.

 

Під темою розуміють відрізок дійсності, яка відбивається у нашій свідомості. В методичному аспекті тема визначається як імовірний згорнутий текст поданий у вигляді короткої тези і який підлягає розгортанню у процесі говорінні та вилученню інформації і згортанню при читанні та аудіюванні.

 

Такий підхід до розуміння теми визначає її формулювання, яке має бути конкретизованим та особистісно спрямованим, напр., "Збереження навколишнього середовища та майбутнє України", "Видатні люди України", "Дім, в якому я живу", "Moя школа" та ін. Обговорення будь-якої теми потребує розвинених умінь мовлення. Але потреба у спілкуванні виникає за умови створення певної мовленнєвої ситуації.

 

Підкомунікативно-мовленнєвою ситуацією розуміють динамічну систему взаємодіючих конкретних факторів об'єктивного і суб'єктивного планів, які залучають людину до мовленнєвого спілкування і визначають її поведінку в межах одного акту спілкування (В.Л.Скалкін).

Комунікативна ситуація включає чотири чинники:

1) обставини (circumstances) дійсності, в яких відбувається комунікація;

2) стосунки між комунікантами;

3) мовленнєві наміри;

4) реалізацію самого акту спілкування, який створює нові стимули до мовлення.

 

Отже у процесі навчання важливо враховувати ситуативний характер мовлення, а саме: хто говорить (пише), про що, з якою метою, кому, за яких обставин, який передбачається результат спілкування та ін.

Мовленнєва дія неможлива поза ситуацією спілкування. З методичної точки зору особливе значення має здатність ситуації конкретизувати мовленнєву дію та предметно-змістовий план мовлення, зумовлювати вибір мовленнєвих засобів.

 

Вченими-методистами (Ю.І.Пассов, В.Л.Скалкін, Е.П.Шубін та ін.) визначені численні типові комунікативні ситуації, які, за критерієм схожості, об'єднуються у великі групи.

Така сукупність комунікативних ситуацій, що характеризуються однотипністю мовленнєвого спонукання людини до мовлення, стосунків між комунікантами та обставин спілкування, називається сферою спілкування.

 

Навчання іноземної мови учнів у середньому навчальному закладі відбувається в різноманітних сферах інтелектуального та побутового (conditions of life) спілкування:

· в соціально-побутовій, social and everyday

· громадсько-політичній,

· соціально-культурній

· професійно-трудовій.

Навчання іноземної мови в середньому навчальному закладі здійснюється протягом обмеженого терміну часу. У зв'язку з цим питання змісту навчання тісно пов'язане з питанням його мінімізації.

Мінімізація змісту навчання знаходить своє відображення у кількісному обмеженні мовного матеріалу, в різному обсязі рецептивного і продуктивного мовного мінімуму, а також у значному обмеженні сфер і ситуацій спілкування, тематики та предметного змісту мовлення.

 

Отже зміст навчання включає такі компоненти:

1. Сфери спілкування, теми, ситуації.

2. Мовний, мовленнєвий, країнознавчий та лінгвокраїнознавчий навчальний матеріал.

3. Знання, навички та вміння мовлення.

Ефективне опанування учнями змісту навчання і досягнення цілей навчання іноземної мови відбувається за умови організації навчального процесу згідно з певними принципами.

 

Загальнодидактичні принципи навчання іноземних мов

 

Принципи навчання дають відповідь на запитання "Як організувати навчальний процес?"

 

Навчання іноземної мови спирається, як і навчання інших дисциплін, на загальнодидактичні принципи, які набувають певної специфіки, зумовленої особливостями предмета "Іноземна мова".

Навчання предмета “Іноземна мова” відрізняється тим, що головною метою тут виступає не накопичення знань, як це має місце у навчанні інших дисциплін, а оволодіння учнями діяльністю іншомовного мовленнєвого спілкування.

 

Принцип наочності(visualization) забезпечується у навчальному процесі з іноземної мови створенням відповідних умов для чуттєвого сприймання (sence perception) іншомовного оточення.

Отже, наочність відіграє важливу роль у формуванні іншомовних навичок і вмінь, засвоєнні мовного та мовленнєвого матеріалу.

Розрізняють слухову (of hearing)

і зорову наочність.

 

Забезпечення учнів у npoцecі навчання слуховою наочністю необхідно для формування мовленнєвих механізмів, оскільки мовлення — це передусім звукова матерія, яка фіксується письмовим кодом. Слухова наочність у процесі оволодіння іноземною мовою невід'ємно пов'язана із зоровою.

Зорова наочність може виступати як у формі тексту, так і у формі малюнків, фотографій, схем, карт тощо. Деякі засоби, наприклад, кінофільм, відеофільм, театральна вистава об'єднують слухову і зорову наочність.

Таким чином реалізація принципу наочності у процесі навчання іноземної мови забезпечує успішне оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю в говорінні, аудіюванні, читанні, письмі, оскільки слухова й зорова наочність виконує функцію зразка іншомовного мовлення і служить стимулом до мовленнєвої діяльності учнів.

 

Принцип посильності у навчанні іноземної мови в середньому навчальному закладі передбачає ретельний відбір навчального матеріалу і видів вправ з цим матеріалом з урахуванням рівня підготовки учнів. Завдання, що ставляться перед учнями, повинні бути їм зрозумілими.

Необхідно враховувати рівень володіння іноземною мовою, а також рівень сформованості спеціальних нав­чальних умінь, для того щоб поставлене завдання було успішно виконане учня­ми.

На посильність виконання завдань з іноземної мови можуть впливати обсяг матеріалу, темп виконання завдання, невідповідність рівня реальних умінь учнів тим, які необхідні для виконання завдань.

Посильність означає відповідність рівня готовності учнів виконати завдання ступеню складності цього завдання.

 

Принцип міцності набуває особливого значення у навчанні іноземної мови, оскільки опанування мови пов'язане з накопиченням засвоєного мовного та мовленнєвого матеріалу. Для здійснення іншомовної мовленнєвої комунікації в пам'яті учня повинна утримуватись певна кількість лексичних одиниць, мовленнєвих зразків, словосполучень, розмовних кліше тощо. У процесі мовлення необхідні мовленнєві одиниці вилучаються з пам'яті для участі у цьому процесі.

 

Міцність засвоєного мовного та мовленнєвого матеріалу може бути забез­печена у навчальному процесі шляхом підвищення змістовності навчального матеріалу, здійснення яскравого першого знайомства з новим матеріалом для створення живих образів, пошуку конкретних асоціацій, які виконують роль “гачка” в пам'яті, мобілізації мислення і почуттів, які сприяють запам'я­товуванню, виконання численних тренувальних вправ, систематичного повторення того, що зберігається в пам'яті, роботу всіх аналізаторів (слухового, зорового, моторного і мовленнєворухового) у процесі засвоєння матеріалу, виконання великої кількості творчих завдань, систематичного контролю знання матеріалу і вмінь володіння ним.

 

Принцип свідомості у навчанні іноземної мови вважається одним із голов­них принципів у методиці навчання іноземних мов. Цей принцип передбачає цілеспрямований відбір навчального, мовного та мовленнєвого матеріалу, який забезпечує розвиток пізнавальних здібностей учнів.

Принцип свідомості реалізується також усією організацією навчання, протягом якої відбувається навчання від усвідомлення правил виконання дії до її автоматизовані виконання, від формування окремих елементів діяльності до їх об'єднання.

 

Усвідомлення мовного явища, яке має бути засвоєним, забезпечується:

а) шляхом моделювання ситуацій спілкування, під час яких учні, завдяки певній розумовій роботі, краще розуміють призначення цього явища та особливості його вживання;

б) шляхом повідомлення учням правил-інструкцій, які полегшують засвоєння форми, значення і функції явища;

в) шляхом виділення характерних ознак явища для формування орієнтовної основи з метою виконання з ним відповідних дій;

г) шляхом звертання до контексту та інших мовних засобів.

 

В узагальненому вигляді цей принцип означає, що навчання проходить успішніше, якщо учень добре розуміє смисл того, що вчить, а не повторює новий матеріал механічно. В методиці навчання іноземних мов застосування принципу свідомості визначається, з одного боку, як свідоме й акті подолання навичок і вмінь рідної мови, які спричиняють інтерференцію іншого — як всебічне використання досвіду мовлення рідною мовою.

 

Принцип науковості Стосовно навчання іноземних мов принцип науковості означає, що навчальний процес має проходити з урахуванням даних сучасної науки про особливості спілкування за допомогою мови, закономірності розпізнавання та породження мовлення, мовних контактів.

Принцип активності у навчанні іноземної мови передбачає мовленнєво-розумову активність учнів в оволодінні іншомовною мовленнєвою діяльністю. Цей принцип має велике значення для правильної організації процесу навчання, оскільки оволодіння іншомовним мовленням можливе лише за умови інтенсифікованої навчальної діяльності кожного учня, який є активним учасником навчального процесу.

 

В методиці навчання іноземних розрізняють інтелектуальну, емоційну та мовленнєву активність. В сукупності вони створюють сприятливі умови для оволодіння іншомовним мовленням.

 

Інтелектуальна активність забезпечується постановкою проблемних завдань, які стимулюють пізнавальні процеси.

 

Емоційна активність пов'язана з питанням: цікаво чи не цікаво учням вчити іноземну мову? Позитивне емоційне ставлення до предмета відіграє велику роль у досягненні успіхів. Негативні емоції блокують активність учня.

 

Мовленнєва активністьпередбачає зацікавлену участь школярів у мовленнєвій діяльності.

 

Принцип виховуючого навчання іноземної мови реалізується в такій організації навчального процесу, який забезпечує учням можливість проявити себе як особистість, отримати гармонійний і всебічний розвиток свого соціального статусу, удосконалити свої здібності, сформувати пізнавальні мотиви як домінуючі в навчальній діяльності. Особлива увага повинна бути спрямована на надання учням можливості здійснювати самостійну діяльність та самоорганізовуватись.

 

Учень виступає у навчальному процесі як рівноправний суб'єкт з іншими учнями і вчителем. Тому навчальний процес будується таким чином, щоб учні могли виконувати певні дії з організації своєї діяльності для опанування іноземної мови.

Така організація навчального процесу забезпечує формування в учнів позитивних рис характеру (доброзичливості, толерантності, колек­тивізму, активності, працьовитості тощо), вольових якостей. Робота з різнома­нітним навчальним матеріалом допомагає виховувати почуття поваги, відповідальності, доброти, справедливості, співчуття, культури спілкування, прийнятої в сучасному цивілізованому світі, ціннісних орієнтацій, позитивного ставлення до іноземної мови, культури народу, який розмовляє цією мовою.

 

Принцип індивідуалізації реалізується у навчальному процесі з іноземної мови шляхом урахування індивідуально-психологічних особливостей учня, які значно впливають на успішність оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю. Забезпечення індивідуалізації навчання можливе тільки за умови обізнаності вчителя з такими особливостями своїх учнів та способами індивідуалізованого навчання.

Отже для реалізації принципу індивідуалізації необхідно визначити індивідуально-психологічні особливості учнів і врахувати їх у навчанні іноземної мови.

 





Дата добавления: 2016-11-18; просмотров: 410 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.029 с.