Інноваційні технології навчання історії.

Інноваційні технології – це нові прогресивні методи навчання, що спрямовані на розвиток здібностей учнів до спільної діяльності у нових безпрецендетних ситуаціях.

 

Під інноваціями у навчанні розуміють (у широкому значенні)

- процес створення й поширення нових засобів (нововведень) для роз’яснення тих педагогічних проблем, які досі вирішувалися по-іншому,

- також результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних розв’язань різноманітних педагогічних проблем: нові навчальні технології, оригінальні виховні ідеї; форми та методи навчання.

 

Щодо кількості і значення основних компонентів навчання як системи існують різні точки зору. Н.Кузьміна визначає п`ять елементів системи:

- метод,

- навчальну інформацію,

- засоби навчання,

- педагога і

- учнів.

 

І.Лернер включав в систему

- вчителя, учнів, зміст освіти, засоби і методи навчання, причому зміст освіти виступає у нього як мета навчання.

 

В.Онищук, В.Паламарчук складовими системи навчання виділяли

- мету,

- зміст,

- мотиви навчальної діяльності,

- форми, методи, прийоми і засоби навчання,

- контроль і корекцію вчителя,

- самоконтроль і самокорекцію учнів,

- результат навчальної діяльності.

 

Інноваційне навчання, на відміну від традиційного, спрямоване не на навчальний предмет і подання учневі певної суми знань, а, перш за все – на інтелектуальний розвиток особистості учня.

 

Засвоєння знань як основа навчання у традиційній системі, в інноваційному навчанні знаходиться на другому плані.

 

Вони використовуються як засіб інтелектуального розвитку учня, формування його творчого потенціалу. Якщо брати історію просто як далекі в часі від нас події, – пише інший американський педагог Дж, Дьюї, – то тоді вона стає мертвою, нерухомою. Лише тоді її вивчення учнями набуває соціального, педагогічного значення, коли її розглядають як образ соціального життя людини та розвиток людства.

 

Отже, на перший план в інноваційному навчанні висувається вироблення в учнів певних навичок наукового сприйняття історії, а саме:

1. Розвивати розуміння того, як минуле раніше було представлене та інтерпретоване.

2. Збирати та аналізувати матеріали, що надходять з різних джерел, і критично використовувати ці матеріали в історичному контексті (пам`ятаючи ключові ознаки і характеристики періоду розвитку суспільства або ситуації, що розглядаються).

3. Вибирати поміж різними версіями або тлумаченнями минулого кілька точок зору і давати їм оцінку.

4. Відрізняти факт від вимислу, викривати упередженість, необ`єктивність, стереотипність, шаблонність.

5. Робити незалежні та виважені оцінки і досягати справедливих і збалансованих рішень на підставі аналізу доступних фактів та вивчення широкого кола можливостей.

6. Розуміти, що ті чи інші історичні висновки можна знову оцінювати у світлі нових або заново переглянутих фактів.

 

Інноваційне навчання є суб`єкт-суб`єктною взаємодією учасників навчання, одиницею управління якою є цілісна навчально-проблемна ситуація.

У такому навчанні акцент зміщується з традиційних організаційних форм і методів

- на творчу імпровізацію вчителя,

- на його можливість відкривати, розробляти, удосконалювати і застосовувати творчі пізнавальні завдання для учнів.

 

Поряд з поняттям інновації у навчанні вживається термін «інноваційне навчання» – навчання, спрямоване на розвиток здібностей учнів до спільної діяльності в нових, можливо безпрецедентних ситуаціях.

 

Інноваційні підходи до навчання історії, діляться на два основних типи, які відповідають репродуктивній і проблемній орієнтації освітнього процесу.

1) Інновації модернізації, що модернізують навчальний процес, направлений на досягнення гарантованих результатів у рамках його традиційної репродуктивної орієнтації.

 

Основним є технологічний підхід до навчання історіїспрямований, насамперед, на повідомлення учнем знань і формування способів за зразком, орієнтований на високо ефективне репродуктивне навчання.

2) Інновації трансформації, що перетворять традиційний навчальний процес історії, спрямований на забезпечення його дослідницького характеру, організацію пошукової учбово-пізнавальної діяльності.

 

Відповідним є пошуковий підхід до навчання спрямований, насамперед, на формування в учнів досвіду самостійного пошуку нових знань, їхнє застосування в нових умовах, формування досвіду творчої діяльності в сполученні з виробленням ціннісних орієнтацій.

Репродуктивна й проблемна орієнтація освітнього процесу історії, втілюються у двох основних інноваційних підходах до перетворення навчання історії, технологічному й пошуковому.

Технологічний підхід модернізує традиційне навчання історії на основі переважної репродуктивної діяльності учнів, встановлює розробку моделей навчання історії, як організації досягнення учнів, чітко фіксованих еталонів засвоєння.

У рамках цього підходу, процес навчання історії, орієнтований на традиційно дидактичні задачі репродуктивного навчання історії, ставиться як конвеєрний процес із чітко фіксованими, детально описаними, очікуваними результатами.

Пошуковий підхід перетворить традиційне навчання історії на основу продуктивної діяльності учнів, визначає розробку моделей навчання, як інсценуємого учнями освоєння нового досвіду.

У рамках цього підходу до навчання історії є розвиток в учнів можливостей самостійно освоювати новий досвід; орієнтиром діяльності педагога, і учнів, є породження нових знань, способів дій.

Безперервна педагогічна освіта перебуває в постійному оновленні й удосконаленні, їй притаманні динамізм, гнучкість, удосконалення якості змісту, навчальних планів, програм і підручників, інноваційних систем навчання та педагогічних технологій.