Основне завдання фінансової діяльності підприємств полягає в мобілізації капіталу для фінансування їх операційної та інвестиційної діяльності. Термін «фінансування» характеризує всі заходи, спрямовані на покриття потреби підприємства в капіталі, які включають мобілізацію фінансових ресурсів (грошових коштів, їх еквівалентів та майнових активів), їх повернення, а також відносини між підприємством та капіталодавцями, які з цього випливають (платіжні відносини, контроль та забезпечення).
Перш ніж перейти до вивчення механізмів залучення фінансових ресурсів суб’єктами господарювання, розглянемо основні форми фінансування. Їх здебільшого класифікують за такими критеріями:
а) залежно від цілей фінансування;
б) за джерелами надходження капіталу;
в) за правовим статусом капіталодавців щодо підприємства.
Залежно від цілей фінансування виокремлюють такі його форми:
· фінансування при заснуванні підприємства;
· на розширення діяльності;
· рефінансування;
· санаційне фінансування[10].
Структурно-логічні взаємозв’язки між окремими формами фінансування наведені на рис. 1.5 у формі матриці.
 Статус інвестора
Джерела фінансування
| Позичковий капітал | Власний капітал | Реструктуризація активів |
| Зовнішнє | Банківські, комерційні позички | Чáсткове фінансування (внески учасників та засновників) | Дезінвестиції |
| Внутрішнє | Забезпечення наступних витрат і платежів | Нерозподілений прибуток | Амортизаційні відрахування |
Рис. 1.5. Матриця форм фінансування (за Volkart R.
Unternehmensfinanzierung und Kreditpolitik. — S. 28).
За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють зовнішнє та внутрішнє фінансування; за правовим статусом інвесторів — власний капітал і позичковий капітал. Власний капітал може бути сформований за рахунок внесків власників підприємства або через реінвестування прибутку. В іноземних літературних джерелах фінансування за рахунок нерозподіленого прибутку та амортизаційних відрахувань досить часто позначають також як Cash-flow -фінансування.
Позичковий капітал, як і власний, може бути мобілізований із зовнішніх та внутрішніх джерел. До зовнішніх джерел формування позичкового капіталу належать:
· кредити банків (довго- і короткострокові);
· кредиторська заборгованість за матеріальні цінності, виконані роботи, послуги;
· заборгованість за розрахунками (з одержаних авансів, з бюджетом, з оплати праці тощо).
До внутрішніх джерел формування позичкового капіталу можна віднести:
■ нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі (у т. ч. так звані стійкі пасиви);
■ доходи майбутніх періодів.
Як джерела фінансування можна розглядати фінансові ресурси підприємств, що формуються в результаті реструктуризації активів, під чим розуміють заходи, пов’язані зі зміною складу та структури окремих позицій активів. У рамках реструктуризації активів розглядають також амортизаційні відрахування і кошти, які одержує підприємство в результаті дезінвестицій. Щоправда, дискусійним є питання віднесення дезінвестицій до зовнішніх джерел фінансування. Загальний огляд форм фінансування та їх класифікацію подано на рис. 1.6.
Рис. 1.6. Форми фінансування (за Perridon L. Finanzwirtschaft der Unternehmen. 10. Aufl. — Muenchen: Vahlen, 1999. — S. 344)
У підприємств можуть бути різні альтернативи залучення капіталу. Звичайно, не можна дати однозначні рекомендації щодо вибору тієї чи іншої форми фінансування. В одних випадках фінансові ресурси слід формувати через збільшення власного капіталу, в інших — на основі залучення додаткових позичок. Для одних підприємств вигіднішою є можливість використовувати внутрішні джерела фінансування, для інших — зовнішні. Фінансовий менеджер під час прийняття рішень щодо вибору найбільш прийнятної форми фінансування повинен скористатися відповідними критеріями, про що йтиметься у наступному параграфі.
