Найменші відстані від проводів повітряної лінії до землі, будівель і споруд 3 страница

б) занулення - з’єднання частин електроустановки із глухозаземленою нейтраллю генератора або трансформатора в мережах трьохфазного струму, з глухозаземленим вводом джерела однофазного струму, з глухо заземленою середньою точкою джерела в мережах постійного струму.

в) захисне відключення – це автоматичне швидкодіюче відключення електроустановки при замиканні на корпус або зниженні рівня ізоляції нижче установленого значення (з допомогою реле струму або реле напруги).

Застосовується в доповнення до захисного заземлення (занулення) для забезпечення надійного захисту, перш за все, в умовах особливої небезпеки електротравм.

Система електрозахисних засобів:

Електрозахисні засоби – це технічні вироби, що не є конструктивними елементами електроустановок і використовуються при виконанні робіт в електроустановках з метою запобігання електротравм.

Електрозахисні засоби - це переносні засоби, призначені для захисту людей, котрі працюють з електроустановками, від ураження електричним струмом, від дії електричної дуги та електромагнітного поля. За призначенням електрозахисних засобів умовно поділяють на ізолюючі, огороджуючі та допоміжні.

Ізолюючі електрозахисні засоби призначені для ізоляції людини від частин електрообладнання, котрі знаходяться під напругою, а також від землі. До них відносяться: ізолювальні та вимірювальні штанги, штанги для накладання тимчасових переносних заземлень; ізолювальні та електровимірювальні кліщі; покажчики напруги; гумові килимки; підставки; ізолювальні ковпаки та накладки; ізолювальні драбини.

Ізолюючі електрозахисні засоби поділяються на основні та допоміжні. Основними називають такі ізолюючі електрозахисні засоби, ізоляція яких надійно витримує робочу напругу електроустановки і за допомогою котрих дозволяється доторкнутись до струмоведучих частин, що знаходяться під напругою. Додатковим називають такі ізолюючі електрозахисні засоби, котрі самі не можуть забезпечити безпеку до персоналу при даній напрузі електроустановки і є додатковим захисним заходом до основних ізолюючих засобів. Основні і додаткові електрозахисні засоби вибираються в залежності від величини напруги електроустановки (до 1000В, понад 1000В).

Основні електрозахисні засоби для роботи в електроустановках до 1000В: ізолюючі штанги, ізолюючі та струмовимірювальні кліщі, покажчики напруги, діелектричні рукавички, слюсарно – монтажний інструмент з ізолюючим покриттям.

Додаткові електрозахисні засоби для роботи в електроустановках до 1000В:

діелектричне взуття, килимкм, переносні заземлення, ізолюючі підставки, огороджувальні пристрої, плакати та знаки безпеки, сигналізатори напруги, інші засоби захисту.

При використанні основних захисних засобів достатньо користуватися одним додатковим, за винятком випадків визволення потерпілого від струму в електроустановках, коли для захисту від крокової напруги необхідно надягати діелектричні боти або калоші.

Огороджуючі електрозахисні засоби призначені для тимчасового огородження струмоведучих частин обладнання. До них відносяться переносні огородження, ширми, бар’єри, щити, клітки), а також тимчасові переносні заземлення. Умовно до них відносять і переносні попереджувальні плакати.

Допоміжні захисні засоби призначені для захисту персоналу від падіння з висоти (запобіжні пояси та страхувальні канати), для безпечного підіймання на висоту (драбини, кігті), а також для захисту від світлового, теплового, механічного та хімічного впливів (захисні окуляри, протигази, рукавиці, спецодяг).

Персонал, який обслуговує електроустановки, забезпечують необхідними засобами захисту. Всі електрозахисні засоби, що знаходяться в експлуатації, і монтерські пояси, крім діелектричних килимків, підставок, плакатів та знаків безпеки, нумерують. В електроцехах необхідно вести журнал обліку захисних засобів, де вказувати назву, інвентарний номер, місце знаходження, дату періодичних випробувань та оглядів.

У процесі експлуатації засоби захисту підлягають періодичним і позачерговим випробуванням. При всіх видах випробувань перевіряють їх електричні й механічні характеристики.

 

6. ОП при виконанні роботи на висоті. Вимоги безпеки під час виконання робіт з колисок будівельних і тих, що навішуються на гак крана.

6.4.1. Колиски будівельні й ті, що навішуються на гак крана (далі - колиски), мають відповідати вимогам чинного законодавства та документів з експлуатації виробників.

6.4.2. Робота з колисок виконується відповідно до ПВР з урахуванням таких вимог:

- перед застосуванням колиска оглядається особою, відповідальною за безпечне виконання робіт, за участю осіб, відповідальних за технічний стан колиски (майстра, бригадира тощо), із записом результатів огляду в Журналі приймання та огляду риштувань та помостів;

- для виключення розкачування та розвороту під час роботи колиску утримують відтяжками;

- сигнальне пофарбування колиски має відповідати вимогам ГОСТ 12.4.026-76;

- канати, які використовуються для підвішування колиски, повинні мати коефіцієнт запасу міцності не менше 9;

- підлога колиски розраховується на нормативне навантаження не менше 2000 Н/кв.м.

 

7. Правила ОП на автомобільному транспорті. Вимоги до освітлення.

1.1. Природне освітлення у виробничих, допоміжних і побутових приміщеннях повинно відповідати вимогам ДБН В.2.5-28-2006 "Природне і штучне освітлення" (далі - ДБН В.2.5-28-2006).

Приміщення для зберігання транспортних засобів, складські приміщення, а також інші приміщення без постійного перебування працівників можуть бути без природного освітлення.

1.2. Коефіцієнт природної освітленості для приміщень технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів треба приймати: при боковому освітленні в середньому 1,0; при верхньому або верхньому та боковому освітленні в середньому 3,0.

1.3. Вікна, розташовані із сонячної сторони, повинні бути оснащені пристосуваннями, які б забезпечували захист від прямих сонячних променів.

Забороняється захаращувати вікна та інші світлові прорізи стелажами, матеріалами, обладнанням.

1.4. Очищати віконне скло і ліхтарі необхідно залежно від ступеня забруднення, але не менше 2 разів на рік.

1.5. Для забезпечення безпеки при очищенні вікон, ліхтарів слід використовувати спеціальні пристрої (драбини-стрем’янки, помости тощо).

1.6. Приміщення і робочі місця повинні забезпечуватися штучним освітленням, достатнім для безпеки виконання робіт, перебування і переміщення людей, згідно з ДБН В.2.5-28-2006.

1.7. Штучне освітлення у виробничих приміщеннях і на робочих місцях залежить від характеру робіт, що виконуються, і повинно забезпечувати освітленість згідно з чинними нормами.

1.8. Освітленість території підприємства, під’їздів, проїздів транспортних засобів, пішохідних доріжок і небезпечних зон повинна бути не менше 2 лк.

1.9. Робоче освітлення в приміщеннях мийки, технічного обслуговування та ремонту, діагностування транспортних засобів, виконання шиномонтажних робіт повинно бути загальним локалізованим, а в приміщеннях для зберігання транспортних засобів - загальним рівномірним.

1.10. У виробничих приміщеннях освітленість проходів та ділянок, де робота не виконується, повинна складати не більше 25 % від нормованої освітленості, але не менше 75 лк при розрядних лампах і не менше 30 лк при лампах розжарювання.

1.11. Освітленість робочої поверхні, створена світильниками загального освітлення в системі комбінованого, повинна складати не менше 10% нормованої для комбінованого освітлення при таких джерелах світла, які застосовуються для місцевого освітлення. При цьому освітленість повинна бути не менше 200 лк при розрядних лампах, не менше 75 лк - при лампах розжарювання. Створювати освітленість від загального освітлення в системі комбінованого більше 500 лк при розрядних лампах і більше 150 лк при лампах розжарювання допускається тільки за наявності обґрунтувань. У приміщеннях без природного світла освітленість робочої поверхні, утворена світильниками загального освітлення в системі комбінованого, слід підвищувати на один ступінь.

1.12. Для місцевого освітлення робочих місць слід використовувати світильники з непросвічуючими відбивачами. Світильники повинні розташовуватися так, щоб їх елементи, які світяться, не влучали в поле зору працівників на освітленому робочому місці і на інших робочих місцях.

Місцеве освітлення робочих місць обладнується регуляторами освітлення.

Місцеве освітлення зорових робіт з тривимірними об'єктами розрізнення слід виконувати:

при дифузійному відбиванні фону - світильником, у якого відношення найбільшого лінійного розміру поверхні, яка світиться, до висоти її розташування над робочою поверхнею складає не більше 0,4 при направленні оптичної осі в центр робочої поверхні під кутом не менше 30° до вертикалі;

при направлено-розсіяному і змішаному відбиванні фону - світильником, у якого відношення найменшого лінійного розміру поверхні, яка світиться, до висоти її розташування над робочою поверхнею складає не менше 0,5, а її яскравість - від 2500 до 4000 кд/м -².

1.13. Конструкція світильників місцевого освітлення повинна передбачати можливість змінювати направлення світла на робочу поверхню.

1.14. Поряд з робочим освітленням, улаштування якого є обов’язковим у всіх приміщеннях і на освітлювальних територіях для забезпечення нормальної роботи, проходу людей і руху транспорту, передбачається аварійне освітлення.

Аварійне освітлення поділяється на освітлення безпеки і евакуаційне.

1.15. Освітлення безпеки слід передбачати для продовження роботи в приміщеннях, де відключення робочого освітлення недопустиме через можливе виникнення пожежі, вибуху, отруєння або травмування працівників внаслідок порушення нормального обслуговування устаткування і механізмів.

1.16. Для евакуації людей аварійне освітлення встановлюється в приміщеннях з числом працівників 50 і більше осіб у місцях, небезпечних для проходу людей, в основних проходах і на сходах для евакуації людей (запасний вихід). Воно повинно забезпечувати освітленість підлоги, основних проходів і східців не менше 0,5 лк в приміщеннях і не менше 0,2 лк на відкритих територіях.

1.17. Світильники робочого освітлення та світильники аварійного освітлення у виробничих і допоміжних приміщеннях, на територіях, що освітлюються, повинні живитися від різних незалежних джерел.

1.18. Світильники аварійного освітлення повинні автоматично включатися при раптовому відключенні робочого освітлення.

1.19. Приміщення для ацетиленового генератора повинне мати зовнішнє електричне освітлення через закриті наглухо фрамуги вікон, спеціально обладнані в нішах стін, або через ліхтарі спеціального типу.

1.20. Освітлення приміщень і площадок, де проводяться вантажно-розвантажувальні роботи, повинно бути не менше 20 лк.

 

8-газ. Організація технічного обслуговування і ремонту систем газопостачання підприємств і організацій (призначення відповідальних осіб).

4.2.1. На кожному підприємстві наказом керівників або спеціалістів, які пройшли у встановленому порядку перевірку знань цих Правил, призначаються особи, відповідальні за технічний стан і безпечну експлуатацію систем газопостачання.

підприємствах, де газ використовується в кількох цехах (ділянках), крім особи, відповідальної за безпечну експлуатацію систем газопостачання підприємства в цілому, власником призначаються, з керівних працівників цехів (ділянок), відповідальні особи окремих цехів (ділянок).

На об'єктах, які належать громадянам на правах приватної власності, відповідальність покладається на власника.

У громадських будинках, в штаті яких не передбачена посада керівника підрозділу або спеціаліста з технічною освітою, відповідальність за безпечну експлуатацію покладається на керівника (власника), який пройшов підготовку відповідно до вимог цих Правил.

 

9-крани. Які документи необхідно пред’являти для реєстрації крана?

4.20.31. Для реєстрації крана в територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з промислової безпеки та охорони праці до його паспорта, крім документів, зазначених у пункті 7.1.3 цих Правил, додаються:

акти приймання металоконструкцій (у виробника та на монтажному майданчику);

акт випробування металоконструкцій, якщо таке випробування передбачене проектом;

проект кранової колії;

акт приймання фундаментів і кранових колій із інструментально перевіреними позначками та прив’язками;

акт на анкерування канатів у муфтах (у разі кріплення канатів у муфтах);

акт вимірювання провису несучих канатів;

акт вимірювання натягу у відтяжках опор;

акт перевірки канатів за допомогою дефектоскопа;

акт перевірки положення хитної опори.

 

10-посудини.. Періодичність технічних опосвідчень цистерн і бочок, які підлягають реєстрації?

6.3.6. Технічне опосвідчення посудин, цистерн, балонів і бочок може проводитись на спеціальних ремонтно-випробувальних пунктах, на підприємствах-виготовлювачах, наповнювальних станціях, а також на підприємствах-власниках, які мають необхідну базу, устаткування для проведення опосвідчень відповідно до вимог цих Правил.

 

11-котли.. Вимоги до площадок, сходів, палево подачі, шлакозоловидалення?

12-трубопроводи.. Вимоги до яких трубопроводів встановлюють Правила?

 

13-котли до 0.07 МПа.. Хто може допущений до обслуговування котлів?

15.7. До обслуговування котлів можуть бути допущені особи, не молодші за 18 років, які пройшли медичний огляд, навчання та атестацію в установленому порядку відповідно до Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці НПАОП 0.00-4.12-05.

14-ліфти. Що повинно бути вивішено на основному поверсі?

15 – підйомники. Вимоги до обмеження граничного вантажу(ОГВ); періодичність випробування, ким проводиться, як і де підтверджуються результати випробування.

6.3.13. Випробування ОГВ проводять не рідше одного разу на 6 місяців спеціалізованою організацією, що має право на проведення технічних огля­дів, у присутності працівника, відповідального за утримання підйомника в справному стані, і за можливості суміщають з технічним оглядом або техніч­ним обслуговуванням.

ОГВ має бути відрегульований відповідно до вимог пункту 3.8.2 цих Правил та опломбований.

Результати випробування ОГВ записуються в паспорт підйомника.

6.3.14. Результати технічного огляду підйомника записує в паспорт працівник, який проводив технічний огляд, із зазначенням строку наступного огляду.

Записом у паспорті підйомника, що був підданий технічному огляду, має підтверджуватися, що підйомник перебуває в справному стані та витримав випробування.

16 – навантажувачі. Визначення «платформа водія» і вимоги до її улаштування.

2.1.36. Платформа водія - складова частина навантажувача, на якій розташовується водій для керування навантажувачем.

4.6.20. Платформа водія на навантажувачі, що виходить за межі робочого місця водія, має бути сконструйована так, щоб витримувати подовжнє зусилля, відповідне масі завантаженого навантажувача та прикладене у напрямі подовжньої осі навантажувача. Платформа водія включає підсилюючі елементи конструкції і всі частини навантажувача, що беруть участь в упорі платформи деформації від дії подовжнього зусилля.

4.6.21. Поверхня платформи водія навантажувача, керованого стоячим водієм, має бути шорсткою, з піднесенням біля країв або мати захисний борт заввишки не менше 25 мм для унеможливлення зісковзування ноги водія.

4.6.22. Платформа водія, розташована консольно на навантажувачі з противагою (виступає за зовнішній контур навантажувача), повинна мати бокову або передню огорожу, за винятком штабелеукладачів, керованих водієм з підлоги.

4.6.23. Платформа водія, яка може складатися або повертатися, має бути оснащена пристроями, що унеможливлюють мимовільне складання або повертання, коли водій перебуває на ній.

4.6.24. Платформа водія, яка розташовується (або може бути піднята) на висоті більше ніж 1 м від опорної поверхні коліс, має бути обладнана поручнями.

Поручні повинні мати висоту від 900 мм до 1100 мм, вимірювану між верхом поручня і платформою, і повинні бути здатні витримувати навантаження 900 Н, прикладене у будь-якому горизонтальному напрямку. Знімні або шарнірні поручні мають бути влаштовані так, щоб їх установлення на місце було без зусиль.

У разі використання додаткової платформи (наприклад, у комплектувальників, навантажувачів з місцем водія, що піднімається, тощо) поручень з відкритого боку платформи (боку вантажу) водія можна не встановлювати. Коли використовують знімні або шарнірні поручні або коли не ставлять поручень з відкритого боку (боку вантажу), мають бути передбачені інші способи захисту водія від падіння.

Повинні бути передбачені засоби для захисту працівників у їх нормальному положенні під час роботи від рухомих частин навантажувача, які можуть становити небезпеку.

4.6.25. Робоча платформа, призначена для підіймання працівників (наприклад, для цілей технічного обслуговування, ремонту тощо), має бути споряджена засобами кріплення та надійної фіксації платформи до вантажопідіймача (до каретки і (або) до вил), а також засобами для кріплення та надійної фіксації запобіжних поясів працівників.

4.6.26. Робоча платформа повинна мати поверхню підлоги, що перешкоджає ковзанню, і має бути обладнана поручнями, що відповідають вимогам пункту 4.6.24 цих Правил, захисним бордюром заввишки не менше 100 мм з усіх боків і бути захищеною від тих рухомих частин навантажувача, які можуть становити небезпеку.

17 – АЗС. Засоби зв’язку і сигналізації на складах нафтопродуктів та АЗС.

18 – АХУ. Випробування на міцність і герметичність холодильних систем.

19 – типова інструкція ГНР Газоопасные работы, проводимые без оформления наряда-допуска. ребования к их выполнению.

20 - ДБН А.3.2-2-2009. Улаштування штучних основ і фундаментів. Загальні вимоги.

Білет №17

1. Обов’язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці.

Працівник зобов'язаний:

дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог

2. Порядок розгляду спорів про відшкодування шкоди.

. Власник підприємства, установи і організації (надалі - підприємство) або уповноважений ним орган (надалі - власник) несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (надалі - ушкодження здоров'я), а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому власником фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці.

Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови праці не є причиною моральної шкоди:

2. Доказом вини власника можуть бути:

- акт про нещасний випадок на виробництві або акт про професійне захворювання;

- висновок службових осіб (органів), які здійснюють контроль і нагляд за охороною праці та дотримання законодавства про працю, або профспілкового органу щодо причин ушкодження здоров'я;

- медичний висновок про професійне захворювання;

- вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів дізнання або попереднього слідства;

- рішення про притягнення винних осіб до адміністративної або дисциплінарної відповідальності;

- рішення органів соціального страхування про відшкодування власником витрат на допомогу - працівникові в разі тимчасової непрацездатності у зв'язку з ушкодженням здоров'я; показання свідків та інші докази.

3. Відшкодування шкоди членові екіпажу повітряного судна, а в разі його смерті - членам сім'ї здійснюється відповідно до Повітряного кодексу України.

4. Відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я (надалі - потерпілому) складається з:

- виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини)

залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;

- виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого);

- компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

За наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується моральна шкода.

5. Ступінь втрати працездатності визначається медикосоціальною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, причину, час настання та групу інвалідності у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.

При пред'явленні акта про нещасний випадок МСЕК проводить огляд потерпілих за направленням: лікувально-профілактичного закладу, власника, профспілкового органу підприємства. Крім цього, огляд провадиться за направленням органів слідства, прокуратури.

6. За потерпілим, тимчасово переведеним за його згодою на легшу нижчеоплачувану роботу, зберігається попередній заробіток на термін, визначений лікарсько-консультаційною комісією (ЛКК) або до встановлення МСЕК постійної повної (часткової) втрати професійної працездатності. Необхідність переведення потерпілого на іншу роботу, її тривалість та характер установлюються ЛКК.

Якщо у встановлений ЛКК термін власник не запропонував потерпілому відповідної роботи, йому виплачується середньомісячний заробіток, який він одержував протягом двох місяців до ушкодження здоров'я.

У разі коли між власником і потерпілим не досягнуто згоди щодо запропонованих згідно з рекомендаціями ЛКК робіт, питання вирішується відповідно до законодавства про працю.

7. Власник забезпечує професійну реабілітацію потерпілого відповідно до висновку ЛКК або МСЕК, якщо внаслідок ушкодження здоров'я або моральної шкоди він не може виконувати попередню роботу.

За потерпілим, який проходить професійну орієнтацію, професійне навчання або перекваліфікацію за індивідуальною програмою реабілітації (якщо з часу встановлення інвалідності, визначення моральної шкоди минуло не більше одного року), зберігається середньомісячний заробіток протягом терміну, визначеного програмою реабілітації.

У цей час відшкодування шкоди провадиться на загальних підставах.

У випадках, викладених у цьому пункті, середньомісячний заробіток обчислюється в порядку, передбаченому в пункті 6 цих Правил.

8. У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди (одержання частини втраченого заробітку) мають особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, що було для них основним постійним джерелом засобів існування, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Такими особами є:

1) діти, які не досягли 18 років; вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти - до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років;

2) жінки старші 55 років і чоловіки старші 60 років;

3) інваліди на час інвалідності;

4) один із батьків або дружина (чоловік) померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює і доглядає дітей, братів, сестер або онуків померлого, які не досягли 8 років.

Неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти, вважаються такими, що перебували на його утриманні.

 

3. Зміст інструкцій з охорони праці, їх розробка та затвердження

1. Кожній інструкції присвоюється назва і скорочене позначення (код, порядковий номер).

Інструкціям, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів, при їх включенні до Державного реєстру міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці присвоюються скорочені позначення, прийняті Держнаглядохоронпраці.

Примірним інструкціям, що затверджуються міністерствами чи іншими органами виконавчої влади та об'єднаннями підприємств, присвоюються скорочені позначення, прийняті Національним НДІ охорони праці.

Інструкціям, що розробляються і затверджуються на підприємствах, присвоюються порядкові номери службами охорони праці цих підприємств.

У назві інструкції стисло вказується, для якої професії або виду робіт вона призначена, наприклад: "Інструкція з охорони праці для електрозварника", "Примірна інструкція з охорони праці при роботі з ручним електроінструментом".

2. Включенню до інструкцій підлягають загальні положення щодо охорони праці та організаційні і технічні вимоги безпеки, що визначаються на основі:

- чинного законодавства України про працю та охорону праці, стандартів, правил, норм та інших нормативних і організаційно-методичних документів про охорону праці;

- аналізу документів з охорони праці стосовно відповідного виробництва, професії (виду робіт);

- характеристики робіт, що підлягають виконанню працівником конкретної професії у відповідності з її кваліфікаційною характеристикою;

- вимог безпеки до технологічного процесу, виробничого обладнання, інструментів і пристроїв, що застосовуються при виконанні відповідних робіт, а також вимог безпеки, що містяться в експлуатаційній та ремонтній документації і в технологічному регламенті;

- виявлення небезпечних і шкідливих виробничих факторів, характерних для даної професії (виду робіт) як при нормальному протіканні процесу, так і при відхиленнях від оптимального режиму, визначення заходів та засобів захисту від них, вивчення конструктивних та експлуатаційних особливостей і ефективності використання цих засобів;

- аналізу обставин та причин найбільш імовірних аварійних ситуацій, нещасних випадків та професійних захворювань, характерних для даної професії (виду робіт);

- вивчення передового досвіду безпечної організації праці та виконання відповідних робіт, визначення найбезпечніших методів та прийомів їх виконання.

3. Вимоги інструкцій викладаються відповідно до послідовності технологічного процесу і з урахуванням умов, у яких виконується даний вид робіт.

4. Інструкції повинні містити такі розділи:

- загальні положення;

- вимоги безпеки перед початком роботи;

- вимоги безпеки під час виконання роботи;

- вимоги безпеки після закінчення роботи;

- вимоги безпеки в аварійних ситуаціях.

За необхідності в інструкції можна включити й інші розділи. Наприклад, у примірних інструкціях може бути передбачений розділ "Вступ", у якому відображаються відповідні положення законодавства України про працю та охорону праці, вказівки щодо порядку внесення змін і доповнень до цих інструкцій тощо.

Для розміщення матеріалів, які доповнюють основну частину інструкцій, ілюструють чи конкретизують її окремі вимоги, може бути включений розділ "Додатки". У цьому ж розділі може бути наведений перелік нормативних актів, на підставі яких розроблена інструкція.

5. Розділ "Загальні положення" повинен містити:

- відомості про сферу застосування інструкції;

- загальні відомості про об'єкт розробки: визначення робочого місця працівника даної професії (виду робіт) в залежності від тривалості його перебування на ньому протягом робочої зміни (постійне чи непостійне);

- коротка характеристика технологічного процесу та обладнання, що застосовується на цьому робочому місці, виробничій дільниці, в цеху;

- умови і порядок допуску працівників до самостійної роботи за професією або до виконання відповідного виду робіт (вимоги щодо віку, стажу роботи, статі, стану здоров'я, проходження медоглядів, професійної освіти та спеціального навчання з питань охорони праці, інструктажів, перевірки знань тощо);

- вимоги правил внутрішнього трудового розпорядку, що стосуються питань охорони праці для даного виду робіт або професії, а також відомості про специфічні особливості організації праці і технологічних процесів та про коло трудових обов'язків працівників даної професії (що виконують даний вид робіт);

- характеристику основних небезпечних та шкідливих виробничих факторів для даної професії (виду робіт), особливості їх впливу на працівника;