Мотиваційна сфера особистості. Спрямованість особистості

На основі сформованих уявлень, що можуть не відповідати дійсності, людина будує свою взаємодію з навколишнім світом. Ступінь адекватності Я-образу можна з'ясувати під час вивчення самооцінки особистості — особистісного судження про власну цінність, тобто оцінки особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей, місця серед інших людей. Від самооцінювання залежать критичність, вимогливість особистості до себе, ставлення до успіхів і невдач. У людини може сформуватися завищена самооці­нка, що виявляється в зайвій самовпевненості, нездатності реаль­но оцінювати свої можливості. Занижена самооцінка зумовлює зайву сором'язливість, непевність у собі. Людина не реалізує себе і як особистість, не розкриває свого творчого потенціалу. Важливо, щоб у людини була адекватна самооцінка, формувалося реальне уявлення про себе і свої можливості.

Самооцінювання тісно пов'язане з рівнем домагань людини, тобто ступенем складності цілей, що вона ставить перед собою. Дослідженнями підтверджено, що рівень своїх домагань особистість установлює таким чином, щоб зберегти незмінною свою самооцінку. Розбіжність між домаганнями і реальними можливостями людини є причиною наростання емоційної напруги і підключення механізмів психологічного захисту, що не допускають у свідомість небажану інформацію, спотворюючи cприймання дійсності. Так, наприклад, людина може пояснювати причини власної неуспішності не через недостатньо високий рівень розвитку здібностей, а через несприятливі випадкові обставини, що склалися (варто лише згадати відому байку про лисицю і виноград, якого вона не змогла добути, пояснюючи це тим. що виноград ще зелений, і тому вона не дуже старалася).

Якщо людина, яка ставиться до себе в цілому позитивно, усвідомлює свої недоліки в результаті співвіднесення Я-образа з реальними проявами своєї особистості, вона може їх подолати, самовдосконалюючись, тобто змінити свої вчинки, які у свою чергу можуть перетворити її самосвідомість та життя загалом.

Згідно з поглядами вітчизняних учених, особистість виявляє свою активність у процесі взаємодії з навколишнім світом, а джерелом її активності є потреби — це психічне явище відображення нестатку чогось організму чи особистості. Наявність тієї чи іншої потреби створюється пору­шенням рівноваги між організмом і середовищем (біологічні потреби) чи між особистістю і суспільством (соціальні потреби).

Біологічні потреби, зумовлені чисто фізіологічними нестатками організму, є й у тварин (потреба у воді, їжі, відпочинку і т.ін.). Але в людини навіть ці потреби величезною мірою залежать від отриманої інформації, від впливу навколишнього середовища. Біологічні потреби в людини є суспільно-особистісними, а їх задоволення має соціальний характер.

Форми активності людини і тварин під впливом потреб мають такі відмінності:

• у потребах тварини безпосередньо представлений стимул її активності, а спосіб поведінки для задоволення цієї потреби нерідко запрограмований у вигляді інстинктивної поведінки;

• у людини процес задоволення потреб виступає як активний, цілеспрямований процес оволодіння формою діяльності, яка виз­начена суспільним розвитком; потреби людини формуються в процесі її виховання, тобто залучення до світу людської культу­ри, яка має суспільно-історичний характер та відбиває досягнення науково-технічного прогресу і розвиток суспільних відносин;

• діапазон потреб і, відповідно, об'єктів їх задоволення у тварин чітко обмежений, специфічний для кожного виду, на відміну від людини, яка може задовольняти одну й ту саму потребу різними способами;

• задоволення потреб для людини має смислоутворюючий характер (наприклад, задовольняючи потреби в колекціонуванні певних предметів або естетичні потреби через споглядання краси), а для тварини прагматичний, доцільний.

Так, наприклад, понад п'ятдесят років тому, коли в нашій країні не було поширене телебачення, у людей не виникало потреби мати телевізор. Тепер телевізор став загальнопоширеною річчю, за допомогою якої частково задовольняються пізнавальні потреби.

Соціальні потреби розрізняють за характером предмета на матеріальні і духовні.

У матеріальних потребах виявляється залежність людини від предметів матеріальної культури (засоби транспорту, предмети побуту, одяг тощо), а в духовних — залежність від продуктів суспільної свідомості. Духовні потреби виражаються у засвоєнні духовної культури (потреба слухати музику, дивитися кінофільми і спектаклі, читати газети, журнали, книги і т.п.). Різновидом духовної потреби є і потреба в спілкуванні, що виникла з розвитком людського суспільства.

Духовні потреби нерозривно пов'язані з матеріальними потребами. Для задоволення духовних потреб необхідні матеріальні речі (книги, газети, нотний папір, музичні інструменти, фарби, звуковідтворюючі пристрої тощо), які є у свою чергу предметами і явищами, що оточують людину. Вони мають різну значущість стосовно потреб різних людей та різною мірою зумовлюють активність особистості. Значущість конкретного предмета або явища може змінитися для даної людини у певний час, оскільки процес розвитку потреби має циклічний характер.

Наприклад, людина має намір зробити якийсь пристрій. Для цього їй необхідні, насамперед, знання про цей пристрій, способи його виготовлення, потрібні матеріали й інструменти. Крім того, потрібен час на виготовлення цього пристрою. Відповідно до досягнення даної мети буде змінюватися і значущість кожної з цих складових.

Отже, вихідним спонуканням людини до діяльності є потреби, які можна поділити на кілька груп.

За А. Маслоу, нижчий рівень ієрархічної структури потреб становлять фізіологічні потреби (у їжі, сексуальні та ін.). Потреби в безпеці спонукають індивіда до діяльності, що забезпе­чить організму недоторканність і безпеку, нормальні та зручні умови життя. Потреби в приналежності і любові спонукають людину бути членом групи, спілкуватися, щоб уникнути самотності, дістати підтримку. Потреби в престижі виявляються в прагненні досягти значущого статусу в суспільстві, домогтися визнання. Потреби в самоактуалізації спонукають людину до діяльності, під час якої вона може розкрити свій духовний, творчий потенціал.

За О. Леонтьєвим, потреби усвідомлюються в образах, що відображають об'єкти і ситуації, коли дана потреба задовольнялася раніше. Ці образи мають спонукальний характер, оскільки викли­кають передбачення певних переживань задоволення. Очікування майбутнього переживання задоволення і дає поштовх до дії.

Образи, які є об'єктами задоволення потреб і спонукають людину до діяльності, що задовольняє ці потреби, називаються мотивами (від лат. movere — надавати руху, штовхати).

Для пояснення причин поведінки використовують також термін мотивація, що трактують, згідно зі структурним підходом, як сукупність факторів або мотивів, а відповідно до динамічного підходу — як процес психічної регуляції конкретної діяль­ності або ж як динамічний процес формування мотиву.

Усю сукупність мотивів, що формуються і розвиваються протягом життя особистості, називають мотиваційною сферою особистості. У цілому розвиток мотиваційної сфери відбувається залежно від обставин. Однак у ній можна виділити стійкі мотиви, що спрямовують поведінку особистості незалежно від зовнішніх умов. Така сукупність стійких мотивів, яка орієнтує діяльність особистості майже незалежно від наявних ситуацій, називається спрямованістю особистості.