Деякі ритмічні вправи системи музичного виховання Карла Орфа

Кардинальні зміни соціально-економічного стану країни передбачають суттєві зміни професійної підготовки фахівця, у тому числі й в сфері дошкільного виховання. В зв’язку з цим особливої актуальності набуває вивчення оновленого змісту професійної підготовки майбутнього вихователя, орієнтація на формування спеціальних компетенцій майбутнього педагога, зокрема музично-педагогічних, що представлені музикознавчої, методичної, виконавської, музично-інформаційної складовою. Тому, з метою підвищення музичної культури майбутніх вихователів, в нашій статті ми розглянемо деякі ритмічні вправи авторської системи музичного виховання видатного німецького композитора й педагога Карла Орфа (1895-1982).

В умовах підтвердження найсучаснішими науковими психолого-педагогічними дослідженнями важливості й необхідності раннього й загального музичного виховання, звернення до системи методів музичного виховання К.Орфа є обґрунтованим, та таким, що відповідає природним закономірностям інтелектуального і психологічного розвитку особистості дитини.

 

Педагогічна концепція Карла Орфа складалася емпірично й стала наслідком тривалої практичної роботи з дітьми. В її основі лежить «рух нового танцю», що в перші десятиліття ХХ ст.. поширився в Німеччині й був пов’язаний з іменами А.Дункан і М.Вагман. Так звані «нові танці» являли собою танцювальні композиції з суто ритмічним супроводом. «Танці без музики» стали вихідним елементом педагогічного задуму композитора. К. Орф не визнавав рутинного фортепіанного супроводу, який використовувався у школах Далькроза, вважаючи, що «музика минулого стилістичного періоду» не є надто корисною для дітей.

Головна мета початкового музичного виховання за Карлом Орфом – формування творчої особистості дитини. Величезна роль у цьому процесі належить народній пісні й танцю. Збереження та використання фольклору є збереженням основи культури народу. Саме тому в авторській системі педагога велика увага приділяється тому, щоб світовий фольклор з опорою на фольклор вітчизняний потратив до музичного надбання дитини.

Найперші дитячі музичні враження К.Орф пов’язує з ритмами біологічного життя, голосами природи, які лише поступово наближаються до пісні, до музичних композицій. «Сходження» до шедеврів музичної культури відбувається через засвоєння музичного фольклору певного історичного шару ранньої словесності. Відомим є той факт, що народне мистецтво, пісня, танок – незамінні в музично-естетичному розвитку дітей. Збереження «елементарності» та первісності дає змогу дитині не тільки виконавчо засвоїти певний репертуар, а й відчути багатство збереженої мови свого народу. Збереження національного колориту музичного матеріалу підсилює роботу дитячого уявлення, активізує творче сприйняття, потребує власного трактування, смислової інтерпретації пісень.

Основні принципи системи К.Орфа можуть бути органічною складовою частиною музичного виховання у дитячих садках, підготовчих групах. Імпровізаційний прояв у музиці, русі, слові є для них природним засобом самовираження та комунікації з навколишнім світом. Музична пам’ять дитини, спонтанність, прагнення наслідувати вихователя прискорюють процес розвитку дитини.

Наведемо приклад ритмічних вправ (адаптовані, за системою К.Орфа), що можуть бути успішно впровадженими вихователями в практику роботи з дітьми в ДНЗ щодо музичного виховання.

Ритмізовані забавлянки, лічилочки, примовки. Дитяча лічилочка є найкоротшою, ритмічно органічною водночас «логічною» музичною «одиницею», що складається з окремих ритмічних формул (віршованих рядків, окремих слів). Лічилочки є методично найзручнішим музичним матеріалом для початкового етапу робот з групою дітей. На перших заняттях лічилочки, забавлянки, примовки є незамінним для вихователя музичним матеріалом. Робота з ними є більш ефективною, якщо педагогу удасться зацікавити дітей яскравим, емоційним виконанням цих творів. Цьому сприятиме короткий вступ, бесіда вихователя з дітьми, в якій він знайомить їх із змістом забавлянки, примовки, «ситуацією дії» лічилки. Важливо при цьому створити у дітей відповідний настрій, викликати образні асоціації, уявлення, не забуваючи, звичайно, про творчу атмосферу, в якій має відбуватися заняття, педагогічний артистизм, доброзичливість у ставленні до дітей.

Розучуючи забавлянку «Диби, диби», можна розповісти про те, що вона використовується коли дитину вчать ходити, ставлять її на ноги, відходять від неї, простягуючи руки й ворушачи пальцями, проговорюють. Варто розповісти дітям про те, які бувають гриби, як і коли вони ростуть, під яким деревом їх краще шукати, де саме ростуть опеньки; запитати, які гриби вони знаходили в цьому році, що вони знають про гриби їстівні та отруйні, показати малюнки або фотографії різних грибів.

Після того вступу вихователь декламує забавлянку «Диби, диби».

Приклад № 1

 

 

Головне вихователю – зосередитись на ритмі музичного матеріалу, виконати його дуже виразно, чітко вимовляючи склади, підкреслюючи ритмічний малюнок, який буде виглядати так:

 

 

 

Наступне повторення забавлянки кимось із дітей, як звичайно, не відрізняється точністю. Тому доцільно розділити її попередньо на кілька фрагментів, кожний з яких слідом за педагогом повинні повторювати діти.

Наприклад: 1) Ди-би, ди-би, ди-би,би!

2) Піш-ла ба-ба по гри- би, … і т.д.

Якщо й така вправа для когось виявиться не під силу, потрібно виділити з неї короткі «ритмічні формули» (у відповідному розмірі, темпі). Вони можуть бути складені із четвертих, восьмих або половинних тривалостей без тактів і бути своєрідними «ритмічними будівельними блоками». Прикладом можуть бути «ритмічні формули» із наведених фрагментів:

 

 

 

Такі «ритмічні блоки» є основою початкового ритмічного навчання і можуть застосовуватися також у найрізноманітніших формах під час ігор та імпровізацій: плескання в долоні, комбінації плесків, тактування рукою, тупотіння, клацання тощо).

Наступною вправою є декламування з: 1) різним емоційним забарвленням; 2) різною мірою виразності (таємничо, поспіхом, пошепки, протяжно, рішуче тощо); 3) різною динамікою; 4) в різних темпах. При цьому вихователь двома «увідними» тактами вказує на спосіб декламації, після чого діти, наслідуючи його, виконують текст. Може бути використаний і «німий» виклад (виразним рухом губів), а також виконання на крещендо (поступове посилення звуку) та димінуендо (поступово затихання звуку). У цьому випадку, вихователь демонструє не два такти, а всю забавлянку.

Дуже важливо в кожному дитячому виконанні добиватись чіткої дикції, артикуляції, точного відтворення ритму. Ця робота здійснюється з метою набування дітьми первісного музично-виконавського досвіду, нагромадження ними «будівельного матеріалу», що стане основою для оволодіння засобам музичної виразності. Чим більша кількість ритмічних комбінацій, методичних побудов буде засвоєна дітьми, тим багатшими будуть можливості їхнього музично-виконавського самовираження, тим яскравіше зможе проявитися їхній творчий потенціал.

 

ВПРАВА «ЗАПИТАННЯ – ВІДПОВІДЬ»

Мета: розвиток почуття ритму, музичного слуху, координації слова та звуку музичного інструмента, імпровізація. Обладнання: ксилофон, металофон

Методика проведення: Це – ритмічні діалоги. Методію розпочинає програвати в діапазоні будь-якого інтервалу вихователь на відомий вірш, наприклад, на слова В.Маяковського:

Вихователь: Крошка-сын Дитина: Что такое

К отцу пришел Хорошо?

И спросила кроха… И что такое – плохо?

Або на загадку:

Вихователь: На деревьях живет Дитина: Белка!

И орешки грызет…

Ігра на музичному інструменті відбувається по слуху (імпровізована). Головне, щоб у віршах був чіткий ритм.

ВПРАВА «РИТМІЧНІ ВАРІАЦІЇ АБО РИТМІЗАЦІЯ» (за Л.К. Куришевою)

Мета: розвиток ритмічного почуття, розвиток ритмічного слуху, координації рухів та вимови, розвиток творчих здібностей; закріпити знання про метр, ритм, розмір, темп, тривалості, паузи, залучення дітей до гри на музичних інструментах, елементарні імпровізації. Обладнання: дерев’яні ложки, або палички, або ксилофон/металофон, або олівці тощо.

Методика проведеня: На заданий текст: «Як хочеш брати, навчися давати» треба простукати ритмоформулу в розмірі 2/4 дві чверті, яка складається з простих тривалостей (чверті, вісімки) та простих пауз (чверті, вісімки). Труднощі полягають в тому, що необхідно вивчити та зрозуміти такі поняття як метр, ритм, розмір, темп.

Ця позначка означає паузу – тиша або плескати в долоньки. Паузи теж мають різну тривалість. В даному випадку, це пауза четвертна

 

 

ТЕКСТИ ДО РИТМІЧНИХ ТА МЕЛОДІЙНИХ ВПРАВ (за Л.К. Куришевою)

КУЙ, КУЙ, ЧОБОТОК — Куй, куй, чоботок, Подай, бабо, молоток, Не подаси молотка — Не підкую чоботка. — В мене ніжки невеличкі, Підкуй мені черевички. ЧУКИ, ЧУКИ, ЧУКИ, ЧОК Чуки, чуки, чуки, чок, Пішли дітки в таночок, Пішли дітки в таночок, Донька збила каблучок. — Прибий, татку, каблучок, Бо я хочу в таночок. ЛЕТІВ ГОРОБЧИК Летів горобчик: — Джив, джив, джив! Де ж мені сісти? — На печі. — Що ж мені їсти? — Калачі.

ПІШОВ ДІД ПО ГРИБИ Пішов дід по гриби, Баба по опеньки, Дід свої поварив, Бабині сиренькі. ПРИЛЕТІЛИ ЖУРАВЛІ Прилетіли журавлі, То великі, то малі, Сіли вони на люлі, Та й співають — трі-рі-рі! ПИРІЖЕЧКИ (ВЛадижець) Ой, які в нас пиріжечки! Височенькі, мов стіжечки, Зарум’янені, м’які, — Де ще бачили такі? Тільки стримуйте ви слину — Пиріжечки наші з глини

Виконання ритмічних варіацій можна супроводжувати однією із остинатних фігур, уже засвоєних дітьми (мається на увазі оплески в долоньки, притопи тощо). Надалі кожна варіація може супроводжуватися своїм власним ритмічним акомпанементом. При цьому можна використовувати й мелодійні музичні інструменти. Завершує варіації тема у первісному її викладі (її може виконувати один із дітей або група дітей)