Лекции.Орг

Поиск:


Устал с поисками информации? Мы тебе поможем!

Досвіди педагогічної антропології» як стрижень педагогічної концепції К. Д. Ушинського




 

К. Д. Ушинський поділяє навчання на дві стадії: перша – доведення знання до певної системи. Друга повинна вести від системи до науковості. Перша стадія включає в себе ознайомлення з предметами і явищами, їх порівняння, зіставлення, вироблення попередніх понять, упорядкування понять у систему. На другій стадії слід навчати сходити від часткового до загального, від конкретного до абстрактного.

У першому томі «Педагогічної антропології» К. Д. Ушинський стверджує: навчання є процес індивідуального пізнання, саме тому воно повинно узгоджуватися із загальними закономірностями пізнавальної діяльності. У своєму ставленні до неї російський педагог близький до поглядів Д. Локка. Які б побудови не створював людський розум, він створює їх з матеріалу, отриманого із зовнішнього світу. Єдиною їжею для людського розуму є досвід, набутий зовнішніми почуттями, а отже, отриманий через посередництво нашого тіла. Без досвіду розум не може зробити жодного кроку в своєму розвитку. Як зазначає мислитель, «дух людський є організмом, ґрунтом для цього організму є тіло, а їжею – досвід, який набувається посередництвом зовнішніх почуттів»[290].

Відповідно до концепції К. Д. Ушинського, аналіз пізнавальної діяльності неможливий і без вивчення психофізичного аспекту цього процесу. Перший етап пізнання – відображення дійсності органами чуттів і пристосуваннями нервово-мозкової системи. «Нервовий організм, – писав К. Д. Ушинський, – неминуча ланка і єдиний посередник між зовнішнім світом і душею. Душа не відчуває нічого, окрім розрізнених станів нервового організму»[291]. Явища зовнішнього світу, які не впливають на «нервовий організм», залишаються невідомими для душі. Факти закарбовуються в пам’яті, зберігаються нервовим організмом у формі звичок і спогадів. Спогади – їжа для «духовного організму». Його розвиток та вдосконалення неможливі без аналізу спогадів. Активною увагою розуму щодо спогадів завершується процес пізнання. К. Д. Ушинський підкреслює значення активності уваги – «воріт душі».

Філософом розглядаються ступені пізнавальної діяльності: чуттєве сприйняття, розумова діяльність, розумне або ідейне пізнання. Сприймаючи предмет, людина має розумові і навіть ідейні передумови сприйняття. Чуттєве сприйняття збуджує роботу свідомості і навіть розуму. «Весь наш розумовий процес, керований внутрішньою, вродженою силою ідеї, складається тільки з тих елементів, які були сприйняті нами із зовнішнього світу. Ідея належить нашому зовнішньому духу; але матеріалу для роботи і висловлення цієї ідеї немає іншого, крім того, що дає нам зовнішній, видимий, відчутний світ»[292]. Аналізуючи роботи німецького психолога Ф. Е. Бенеке, К. Д. Ушинський дає розуму визначення: «Під ім’ям розуму ми повинні розуміти свідомість, взяту в даний момент, з певним числом фактів, якими вона володіє. ...Розум, або сказати свідомість збагачується лише – а) примноження фактів; б) їх переробкою»[293].

Російський педагог, розглядаючи здібності людини, робить висновок: розсудок виконує роботу постійно, протягом усього життя, але в одних швидше, а в інших повільніше. Тому одні люди здатні зосереджуватися в певному суворому напрямі, в інших розсудок працює незв’язно, лише у небагатьох свідомість працює багатосторонньо і в той же час пов’язано. Людина не здатна розвиватися, залишаючись у межах розумової діяльності, яка взята сама по собі обмежена. К. Д. Ушинський міркує про те, що людина розвивається належною мірою лише тоді, коли діяльність розсудку підпорядкована розуму з його здатністю висувати ідеї. Лише розум здатний до широкого сприйняття дійсності. «Якщо ми вникнемо глибше в те, що зветься в людях чудовим, або навіть великим розумом, то побачимо, що це здебільшого є здатність бачити предмети всебічно, з усіма відносинами, в які вони поставлені»[294]. Розум спрямовує і регулює розсудливу діяльність. Вважаючи, що в будь-якому акті пізнавальної діяльності представлені тією чи іншою мірою всі її щаблі, К. Д. Ушинський міркує над тим, що в кожному, навіть простому акті відображення вже бере участь і розумова діяльність, яка, в свою чергу, є виявом якоїсь більш широкої ідеї.

Навчання, узгоджуючись із загальними закономірностями пізнавальної діяльності, має свою особливість. Це індивідуальний процес набуття індивідом вже накопиченого історичного досвіду, який здійснюється відповідності до можливостей, наданих людині в силу її віку та розвитку. Врахування саме цих обставин вводить учня в специфіку його справи, дозволяє правильно організовувати навчання. Російський педагог пише про те, що вдаючись до розумового дозрівання людини, ми пристосовуємося до умов життя природи. Кожен вік розглядається як час переважного розвитку тієї чи іншої пізнавальної здатності. Спочатку слідує період накопичення вражень. Уже в цьому віці можливий прояв розумової та навіть ідейної діяльності. Далі – активний період розвитку розуму, коли можливий значний прояв ідейної діяльності. На вказаних умовах формується, в тому чи іншому віці, щабель пізнавальної діяльності. Саме на це і повинно орієнтуватися навчання. Слідом за Я. Коменським, Д. Локком К. Д. Ушинський називає учителя «слугою природи». «Перш за все, погодимося з тим, що голос природи має бути вислуханий і батьками, і суспільством, і вихователем. З природою не варто сперечатися; можна, мабуть, не поважати її законів, можна перешкодити їх виконанню у розвитку людини, але з цього нічого доброго не вийде: людині тільки залишається дізнатися цих законів і скористатися їх силою»[295].

Зіставляючи власні експериментальні дослідження з думками, висловленими К. Д. Ушинським у «Педагогічній антропології», П. П. Блонський пише: «У ранньому дитинстві ... хід думок відрізняється інертністю, ... пізніше – легкістю переходу від однієї думки до іншої, у віці статевого дозрівання – помітний процес логічного впорядкування»[296].

К. Д. Ушинський пише про те, що людина – не тільки біологічна істота. Вона належить культурі тією мірою, якою здатна до саморозвитку, самовдосконалення. Це досягається, в першу чергу, навчанням. У зв’язку з цим визначаються і завдання шкільного навчання: розвиток психічних і духовних здібностей, передача накопичених людством знань, зразків і норм діяльності. Виконання всіх завдань відбувається паралельно. Але в короткий період шкільного навчання можливо передати лише обмежену частину знань, тому, в першу чергу, слід дбати про розвиток розумових здібностей учнів. Завдання учня – підготувати душу до саморозвитку, самостійного створення.



К. Д. Ушинський ставить питання про постійне збільшення кількості наукових дисциплін. Перед філософами, психологами, педагогами повинно стояти завдання перегляду шкільного матеріалу, періодичного видалення застарілого знання, приведення знань до найбільш простого, логічно впорядкованого викладення. К. Д. Ушинський порівнює всю сукупність вироблених наукою знань із пірамідою. У її основі стоїть учень, на вершині знаходиться вчений. У короткий період дитинства і юності людині необхідно включитися в творчу роботу думки. До вирішення цієї задачі можна підійти, перш за все, переглянувши і упорядкувавши зміст матеріалу, що становить «піраміду». «Давно пора серйозно подумати про те, щоб залишити в наших підручниках тільки те, що дійсно необхідне і корисне для людини, ... пора б уже в педагогічному відношенні піддати до генерального перегляду і всі науки, так, як їх піддав колись Бекон у філософському відношенні. Ця робота така величезна, що вимагає повного знання науки та життя, вона очікує свого головного працівника»[297]. Історичний шлях формування наук довгий, обумовлений безліччю випадковостей. Сукупність знань, необхідних для передачі під час шкільного навчання, повинна бути логічно спрощена так, щоб став ясним її розвиток, від історично початкового і простого, до пізнього і складнішого. На переконання К. Д. Ушинського, на початку навчання диференціація наук повинна бути непомітною, вона розгортається поступово, по мірі руху до вищих щаблів навчання.

К. Д. Ушинський пише і про те, що навчальні предмети слід звести в систему. Кожна шкільна дисципліна має свою внутрішню логіку, разом вони становлять органічно пов’язане ціле. Розмаїття наук в їх диференційованому вигляді недоступне дитині. Дитину слід крок за кроком підвести до різноманіття наук, проробляючи, в логічно спрощеному вигляді, той же шлях, який пройдено людством у його історичному розвитку.

Про необхідність педагогічної переробки наук, для успішного вивчення природничих дисциплін у школі писав пізніше М. І. Пирогов. Школа тільки переддень науки, вона готує учнів до її сприйняття. Навчання має бути завжди орієнтоване на «... розвиток усіх благих здібностей людського духу»[298].

У «Педагогічної антропології» зроблена спроба виявлення елементарних понять, що входять у кожну науку і утворюють концептуальну схему, згідно з якою в ній розташовується досліджуваний матеріал. Створюючи слова, які позначають явища природи, люди й не передбачали, що вони закладають основи одночасно і філології, і природознавства. Надалі, як пише К. Д. Ушинський, із першооснов природознавства виросли астрономія та геометрія, арифметика і фізика, біологія та інші науки про природу. Із зародків філології виникли граматика та риторика.

Початкове спрощення, поступове ускладнення притаманні багатьом побудовам російського педагога. Демонстрована в навчальному посібнику «Дитячий світ» картина світу значно віддалена від реальної. Закони природи в ній здобувають нові якісні характеристики. Картина світу представлена як щось нерухоме, ясне, просте, очевидне. Будь яка природна закономірність може бути виведена за допомогою логічного конструювання. Саме так можливо скласти доступну для дітей систему знань. Пояснюючи її структуру, К. Д. Ушинський писав: «Тільки система, звичайно розумна, що виходить із самої сутності предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими знаннями, схожа на комору, в якій все безладно, і де сам господар нічого не відшукає, голова, де система без знань схожа на крамницю, в якій на всіх ящиках є написи, а в ящиках порожньо»[299].

«Дитячий світ» – книга для читання, в якій проводиться постійна, наполеглива систематизація «тваринного царства і рослинного світу»[300]. Вона призначена для того, щоб «...змусити учнів самостійно домагатися істини, спостерігаючи конкретні явища природи і життя»[301]. Аналіз явищ природи, представлених у навчальному посібнику, повинен показати учням еволюцію тварин і рослинних форм, поступовий їх розвиток. Російський педагог писав, що «Дитячий світ» повинен надати «...живий сенс природознавству, зробити його могутнім освітнім предметом дитинства і юності»[302]. Безсистемний виклад природничих наук не тільки не розвиває пам’ять, а й стомлює живу дитячу уяву. Багато явищ і предметів, що вивчаються у шкільному курсі природознавства, вже знайомі дитині з повсякденного життя. Завдання учня – «... вводити питаннями в суттєві подробиці предмета, ...висловити думку, яка вже ворушилася в голові учня, ...і ви піднімете мислення учня на один щабель вище»[303].

К. Д. Ушинський переконаний, що основа навчання – природничі науки. Вони не тільки відображають картину світу, але й сприяють розвитку логічного мислення, «...що стосується вправ суджень на законах природного матеріалу, це саме і є плідне джерело для вправи, це справжня логіка фактів, яка дає людині можливість докладати її, маючи факти, у всякій формі, і у всякому вигляді»[304]. Російський педагог прагнув вивести такі співвідношення між засвоєнням фактів і розвитком розуму, щоб факти не пригноблювали розумову діяльність, і щоб розум не розвивався у відриві від наповнення його фактичним матеріалом. У його розумінні, виведена одним розумом істина «... не показує особливого розвитку голови, а тільки особливість у напрямі людини. Ми часто зустрічаємо найдурніших резонерів, у яких – що не слово, то розумова істина; а разом з тим, що не слово, то брехня і доказ невігластва й тупості»[305]. Надмірне захоплення логікою, зайва математизація односторонньо розвивають людину. Особі, яка навчає, постійно належить доводити, що невірні посилання, покладені в основу міркування, призводять до хибних результатів. Але чим менше матеріалів для розумової обробки, тим більш односторонні й помилкові висновки. Занадто ж рясні матеріали губляться.

Образне сприйняття об’єкта – початок навчання. Від відповідності дійсному вибудуваному образу залежить правильність судження учня про об’єкт. Фундамент розумової роботи – кількість і якість спостережень. Перше правило для того, хто навчає: «Вчити дитя спостерігати правильно і збагачувати його душу, можливо, повними, яскравими образами, які потім стануть елементами розумової діяльності»[306].

К. Д. Ушинський пише, що думка дитини розвивається невідривно від чуттєвого сприйняття. Від того, хто навчає, він вимагає великої кількості наочно-чуттєвих опор. Сходження від світу спеціально побудованих у навчальних цілях моделей і образів у світ понять відбувається поступово. Крок за кроком необхідно переходити до узагальнення чуттєво-наочного матеріалу.

К. Д. Ушинський, осмислюючи структуру знання, яке передається в дидактичному процесі, розглядає її як послідовність концептуальних схем, що розрізняються за своїм виглядом, організованих за логічними правилами.

Онтологічний і методологічний аспекти навчання в системі К. Д. Ушинського випливають з аналізу проведеної ним пізнавальної діяльності та принципу «педагогічної переробки наук». Він має кілька граней. Одна з них визначається роздумами про те, що потенційна здатність до навчання є в кожної людини. Кожному, за винятком небагатьох, природою надана можливість відображати в пам’яті предмети і явища. Але, якщо психічні здібності даровані природою, то духовні – розсудливу й розумну діяльність – необхідно формувати. Неодноразово повертаючись до питання про «педагогічну переробку наук», аналізуючи положення Д. Локка про «Tabula rassa», К. Д. Ушинський говорить про необхідність спрощення знання, яке передається в дидактичному процесі. На вершину «піраміди знань» людина сходить поступово. Роздуми про труднощі, що виникають при цьому в учня та наставника, порівнюються з платонівським міфом про печеру. К. Д. Ушинський неодноразово згадує про те, що самостійно зійти на вершину «піраміди» учень не зможе. Розумова, а тим більше, розумна діяльність повинні бути пробуджені педагогом. Учень неодмінно чинить опір цьому.

Складові розробленої К. Д. Ушинським методології навчання: 1) образне сприйняття досліджуваного об’єкта; 2) розумова обробка отриманих знань, – первісне узагальнення та висновки; 3) зведення результатів обробки в систему, яка охоплює всю досліджувану область. Підкреслюючи важливість кожного зі ступенів, російський педагог нагадував про необхідність їх спільного використання.

Вбачаючи в природничих науках і граматичних побудовах мови інструментарії, розвиваючі розумову здатність, К. Д. Ушинський на сторінках «Педагогічної антропології» лише вказав на те, що математика з її абстрактними побудовами розвиває розумову здатність, дає можливість застосувати дедуктивний метод. Але ніяке навчання неможливо без логічних операцій аналізу та синтезу. У навчальному посібнику «Рідне слово» дидактичний матеріал побудований на основі аналітико-синтетичної методики навчання грамоті. У навчальному посібнику систематизовані спостереження над «формами й законами мови». Визначення синтаксичні, етимологічні, орфографічні вибудувані від простого до більш складного. Представлені питання вказують на граматичну систему. Саме так, на думку К. Д. Ушинського, система дидактична може перерости в наукову. Під науковістю розуміється низка методів, за допомогою яких можна не тільки дати певні знання, але й навчати розумовим побудовам, які російський педагог, слідом за Г. В. Ф. Гегелем, приписує розумовій діяльності. Виділивши в якості джерела розумових вправ словесність і природничі науки, К. Д. Ушинський розробив систему вправ, представив їх у підручниках початкової школи «Дитячий світ» і «Рідне слово». За його твердженням, у них пов’язані «... загальновідомі явища природи в системі вивчення мови та логіки»[307]. У такому синтезі російський педагог намагався знайти основу, з якої починається поступове входження в науку.

Розрізняючи два прийоми, необхідні для навчання, аналіз і синтез, К. Д. Ушинський зазначав можливість застосування кожного з них до різних предметів. Синтезу відповідає індуктивний процес, аналізу – дедуктивний. Дедукція розглядається як розкладання загального поняття, отриманого в результаті індуктивного процесу. Підкреслюючи первинне значення індукції, К. Д. Ушинський, пише: «Однак же, навчальне значення міркування не повинно бути занадто принижено. Повинно, навпаки, вживати його як можна частіше, розкладаючи поняття, що вже відбулися в розумі учня, «ніщо» так легко не веде людину до помилок, як забуття процесу, яким вона побудувала вживане поняття»[308].

Логіка розглядається як найважливіший дидактичний інструмент, який розвиває розумову діяльність, сократичний діалог – як один із прийомів індуктивного методу. К. Д. Ушинський доводить необхідність його застосування в процесі навчання. Саме сократичний діалог допоможе повідомити дітям «розумові комбінації». Сократичний діалог допомагає вибудувати учневі власні думки, спираючись на вже вивчений матеріал. «Думка, пояснена вчителем, ... ніколи не зробиться такою повною власністю учня, як тоді, коли він сам її виробить, звернувши увагу на подібність або відмінність уже знайомих йому уявлень»[309]. Але до сократичного діалогу як до прийому навчання повинні бути підготовлені і наставник, і учень. Сократичний діалог має на меті утримати наставника від передчасного повідомлення нових знань. Але сократичний діалог не може бути застосований самостійно, він необхідний лише в той період, коли учні вже отримали достатньо матеріалу для осмислення і спільного обговорення. К. Д. Ушинський розглядає діалог здебільшого як засіб, що дозволяє вибудувати, сформулювати власну думку, привести в систему наявні знання. Саме так виникають зачатки ідейної або розумної діяльності.

У матеріалах загальної дидактики, «Програмах педагогічного курсу жіночих навчальних закладів» К. Д. Ушинським викладено думки про прийоми викладання. Їх наведено чотири: 1) догматичний; 2) сократичний; 3) акроматичний; 4) евристичний. К. Д. Ушинський наполягає на необхідності їх спільного застосування. У цьому він бачить «науковість» методів навчання. Під прийомами викладання маються на увазі форми, які використовуються при навчанні залежно від його завдань, предмета, віку, розвитку учнів.

Аналізуючи організацію навчання, педагог звертає увагу на роботи Аристотеля. У Лікеї склалася організаційна форма навчального процесу – лекція. Класно-урочна система розглядається як така, що дозволяє повідомляти в певний, обмежений можливістю пам’яті і в часі проміжок деяку кількість знань, вже апробованих. Організований обмін думками – диспут – дає можливість обробити наявне в пам’яті. Виходячи з цього, російський педагог конструює чотири прийоми викладання. Догматичний, сократичний, евристичний тією чи іншою мірою спрямовані на організацію наставником самостійної роботи, лише акроматичний – на трансляцію знання.

У науково обґрунтованій дидактичній системі К. Д. Ушинського відображено бачення людських здібностей, єдність чуттєвого та раціонального, природного і духовного. К. Д. Ушинський першим у Росії показав необхідність філософського осмислення педагогіки. Підставою цілісної дидактичної системи повинні бути філософські та наукові уявлення про людину. К. Д. Ушинський належить до числа тих педагогів, які не тільки заявили про існування правил навчання, але й спробували їх пояснити. Російський педагог прагнув виявити правила управління розвитком людини. Знання правил навчання ставилося ним у залежність, в першу чергу, від визначення антропологічних особливостей людини. Думки російського педагога до певної міри близькі з ідеями французького просвітителя Ж.-Ж. Руссо, який виводив з природи людини всі найважливіші соціальні процеси, в тому числі й навчання. Але зміст дидактичних принципів навчання в системі К. Д. Ушинського відмінний від конструйованих у Новий час, а тим більше, в епоху Просвітництва. На К. Д. Ушинського мав чималий вплив розвиток науки першої половини XIX ст. Вироблена ним система навчання враховує, в першу чергу, національні особливості російської культури. Цьому доказом є побудова логічних конструкцій, представлених у навчальних посібниках «Дитячий світ» і «Рідне слово».

Різні засоби досліджень можна застосувати у відношенні людини та предметних галузей її діяльності, навчання – одна з них. Різними інструментами можна діяти, розвиваючи розсудливу здатність. У Платона цим інструментом була математика, Аристотель розробив для цієї мети логіку, зробивши її самостійною наукою. Протягом усього середньовіччя логіка мала одну і ту ж мету при навчанні. К. Д. Ушинський представив свій інструментарій у вигляді природних наук і логічних мовних структур. Дидактична теорія К. Д. Ушинського – це значний внесок не тільки до російської, але і до європейської культури. У східнослов’янській культурі, після К. Д. Ушинського, майже через століття вдалося вибудувати й обґрунтувати досить цінні думки про навчання, освіту, виховання видатному педагогу й мислителю В. О. Сухомлинському.






Дата добавления: 2015-09-20; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 657 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:





© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.005 с.